Постанова Дніпровський апеляційний суд № 205/16238/24

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3887/26 Справа № 205/16238/24 Головуючий у першій інстанції: Дорошенко Г. В. Суддя-доповідач: Красвітна Т. П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 червня 2026 року Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів: головуючого Красвітної Т.П., суддів: Городничої В.С., Петешенкової М.Ю., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Дніпро цивільну справу по апеляційній скарзі представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра у складі судді Дорошенко Г.В. від 22 грудня 2025 року по справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини, ВСТАНОВИВ: Ухвалою Новокодацького районного суду м.Дніпра від 22 грудня 2025 року заяву ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі задоволено. Зупинено провадження у цивільній справі за позовом адвоката Келембет Ілони Миколаївни в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , треті особи: орган опіки та піклування Лівобережної адміністрації Дніпровської міської ради, Управління-служба у справах дітей Новокодацької районної у місті Дніпрі ради, про визначення місця проживання малолітньої дитини до припинення перебування відповідача ОСОБА_3 у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан, тобто до закінчення обставин, що зумовили зупинення провадження у справі на підставі п.2 ч.1 ст. 251 ЦПК України. В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , посилаючись на порушення норм процесуального права, ставить питання про скасування оскаржуваної ухвали та направлення справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Згідно приписів ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції про зупинення провадження (п. 14 ч. 1 ст. 353 ЦПК) розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Від представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 надійшов відзив, в якому вона просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - залишити без змін. Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для залишення оскаржуваної ухвали без змін, виходячи з наступного. Судом встановлено, що у листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просить визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 . Ухвалою Ленінського районного суду м.Дніпропетровська від 28 листопада 2024 року відкрито провадження у даній цивільній справі в порядку загального позовного провадження (а.с. 44-45 т.1). 09 грудня 2025 року до місцевого суду надійшло клопотання від ОСОБА_3 про зупинення провадження у справі з тих підстав, що він є військовослужбовцем, призваним під час мобілізації на особливий період, мобілізованим у зв`язку із збройною агресією російської федерації, проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Тобто, фактично не має можливості брати участь у розгляді даної справи. Зазначена справа є дуже важливою для нього, у зв`язку з чим він особисто бажає, та впевнений, найкращим чином зможе довести свою позицію суду задля досягнення найголовнішої мети батька забезпечення найкращих умов проживання своїй дитині. У статті 129 Конституції України одними із основних засад судочинства проголошено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, а також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках на касаційне оскарження судового рішення. Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов`язків суб`єктів цивільно-процесуальних правовідносин та гарантій їх реалізації. Зупинення провадження у справі це тимчасове припинення судом вчинення процесуальних дій під час судового розгляду із визначених у законі об`єктивних підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і щодо яких неможливо передбачити їх усунення. За приписами пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд зобов`язаний зупинити провадження у справі у разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Правила, визначені пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України, мають для суду визначальний характер. Формулювання «суд зобов`язаний» не дозволяє суду діяти на власний розсуд. Щодо тлумачення терміну «переведені на воєнний стан» Велика Палата Верховного Суду зазначає таке. Як уже зазначалося вище, Указом Президента України введено воєнний стан на всій території України. Цим же Указом на військове командування усіх рівнів покладено обов`язок здійснювати заходи, необхідні для забезпечення оборони України. З моменту оголошення загальної мобілізації та введення воєнного стану Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування переводяться в спеціальний правовий режим функціонування в цілому. Це виключає необхідність у додатковому з`ясуванні питання щодо переведення певної військової частини «на воєнний стан». Юридичний статус з`єднань, військових частин, підрозділів та інших складових структури ЗC України та інших військових формувань, що функціонують в умовах воєнного стану, не залежить від місця їх дислокації чи характеру виконуваних ними завдань, як-то перебування в районі воєнних (бойових) дій та участь в них. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22 зазначає, що з моменту введення в Україні воєнного стану і до моменту його скасування чи припинення Збройні Сили України та інші утворені відповідно до закону військові формування в цілому потрібно вважати такими, що «переведені на воєнний стан» для цілей застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України та аналогічних процесуальних норм. Упродовж дії воєнного стану в Україні та проведення загальної мобілізації для застосування судом пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суд має отримати докази (військовий квиток, накази командира військової частини тощо), що містять інформацію про перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі. У вказаній вище постанові Велика Палата Верховного Суду звертає увагу, що системне тлумачення пункту 2 частини першої статті 251 та статті 254 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що підставами для поновлення зупиненого на підставі цієї процесуальної норми права провадження у справі можуть бути: припинення, у тому числі призупинення, перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань під час дії воєнного стану в Україні; припинення воєнного стану в Україні, навіть якщо відповідні особи продовжують військову службу у певній військовій частині, якщо тільки ця військова частина не залишається переведеною на воєнний стан через запровадження / збереження цього стану для певної території України або не залучена до проведення антитерористичної операції. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) неодноразово зазначав, що метою Конвенції є захист прав, які є не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними. Це зауваження стосується, зокрема, права на доступ до суду з огляду на те, яке важливе місце посідає право на справедливий судовий розгляд у демократичному суспільстві (рішення у справі «Ейрі проти Ірландії» (Airey v. Ireland), заява № 6289/73, пункт 24, від 09 жовтня 1979 року; рішення у справі «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria), заява № 36760/06, пункт 231, від 17 січня 2012 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, пункт 43, від 13 грудня 2018 року). Застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року; рішення у справі «Алванос та інші проти Греції» (Alvanos v. Greece), заява № 38731/05, пункт 25, від 20 березня 2008 року; рішення у справі «ТОВ «Фріда» проти України» (Frida, LLC v. Ukraine), заява № 24003/07, пункт 33, від 08 грудня 2016 року; рішення у справі «Хасан Тунч та інші проти Туреччини» (Hasan Tunc and Others v. Turkey), заява № 19074/05, пункт 33, від 31 січня 2017 року; рішення у справі «Вітковскі проти Польщі» (Witkowski v. Poland), заява № 21497/14, набуло статусу остаточного 13 березня 2019 року, пункт 44, від 13 грудня 2018 року). У практиці Суду визначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду позову заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки» (Beles and Others v. the Czech Republic), заява № 47273/99, пункти 50-51 та 69, від 12 листопада 2002 року; рішення у справі «Зубац проти Хорватії» (Zubac v. Croatia), заява № 40160/12, пункт 97, від 05 квітня 2018 року; рішення у справі «Волчлі проти Франції» (Walchli v. France), заява № 35787/03, пункт 29, від 26 липня 2007 року). Беручи до уваги наведені вище правові позиції ЄСПЛ та національне законодавство, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що за діючої редакції пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України в суду є обов`язок, а не право зупинити провадження у справі в разі перебування сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Тож норма пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, яка встановлює обов`язок суду зупинити провадження, є спеціальною захисною гарантією для військовослужбовців, які через виконання конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 65 Конституції України) об`єктивно позбавлені можливості брати активну участь у судовому процесі, захищати свої права, свободи та інтереси. Під час застосування пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України суди мають забезпечити дотримання, зокрема, основних засад (принципів) цивільного судочинства. Принципи змагальності сторін та диспозитивності цивільного судочинства (статті 12, 13 ЦПК України) надають учасникам справи право вільно розпоряджатися своїми процесуальними правами. Водночас обов`язок суду зупинити провадження не повинен тлумачитися всупереч волі та інтересам військовослужбовця як учасника цивільного процесу. Тож застосовувати пункт 2 частини першої статті 251 ЦПК України не можна тоді, коли це безпосередньо суперечить інтересам військовослужбовця, який звернувся до суду як позивач та вимагає судового захисту його прав, свобод та/або інтересів, а так само військовослужбовця як відповідача чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, який прагне продовження розгляду справи по суті за його відсутності. Тобто ключовим під час вирішення питання про зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України є саме воля військовослужбовця як сторони чи третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору. За таких обставин прохання військовослужбовця, який є стороною або третьою особою, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, продовжити розгляд справи, незважаючи на його військову службу, суд має врахувати як достатню підставу не зупиняти провадження у справі. Тобто якщо учасник справи, права якого захищають положення пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, висловлює власну волю проти зупинення провадження у справі та прагне продовжувати розгляд справи (особисто або через представника), суд має врахувати його волевиявлення та продовжити здійснювати судочинство. У такий спосіб суд забезпечить баланс між вимогами процесуальних норм права, справедливістю та ефективністю правосуддя. Ураховуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду висновує, що коли суд вирішує питання щодо зупинення провадження у справі на підставі пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України, в оцінці процесуального обов`язку щодо зупинення провадження йому потрібно враховувати особисту думку сторони або третьої особи, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, яка перебуває на військовій службі у складі Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, що переведені на воєнний стан або залучені до проведення антитерористичної операції. Якщо військовослужбовець наполягає на розгляді справи без його участі чи за участю його представника, то в суду немає підстав для зупинення провадження у справі. Застосування правила, сформульованого у пункті 2 частини першої статті 251 ЦПК України, всупереч волі особи, на захист якої воно спрямовано, становитиме прояв надмірного формалізму. Таке застосування перетворить захисну гарантію на перешкоду в доступі до правосуддя, стане наслідком невиправданого затягування судового процесу та порушення права особи на своєчасний судовий розгляд, що є несумісним із завданнями судочинства та стандартами статті 6 Конвенції. Такий стан речей має зберігатися до тих пір, поки військовослужбовець - сторона у справі чи третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, не повідомить суду про бажання скористатися гарантією, визначеною пунктом 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Наведені вище висновки Велика Палата Верховного Суду виклала у постанові від 12.11.2025 у справі №754/947/22. Встановлено, що відповідно до довідки №5100/1/15/7680 від 06.12.2025 (форма 5), за підписом т.в.о. командира військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_3 перебуває на військовій службі за призовом під час мобілізації на особливий період (а.с. 123 т.2). Згідно довідки №5100/5/1/1015 від 04.12.2025 року за підписом тво командира військової частини НОМЕР_1 , старший солдат ОСОБА_3 , оператор відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу безпілотних авіаційних комплексів роти ударних безпілотних авіаційних комплексів батальйону безпілотних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , дійсно в період з 20.07.2025 року по 31.10.2025 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в Харківській області Куп`янському районі Куп`янської територіальної громади (а.с. 122 т.2). З витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №279 від 01.11.2025 року вбачається, що старшого солдата ОСОБА_3 , оператора 4 відділення безпілотних авіаційних комплексів 1 взводу безпілотних авіаційних комплексів 5 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів призначено на посаду оператора 3 відділення безпілотних авіаційних комплексів 2 взводу безпілотних авіаційних комплексів 5 роти ударних безпілотних авіаційних комплексів 3 батальйону безпілотних авіаційних комплексів (а.с. 124 т.2). Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №107 від 23.05.2025 року, військовослужбовця за призовом під час мобілізації старшого солдата ОСОБА_3 , призначеного наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 14.05.2025 року №732-РС на посаду зовнішнього пілота (оператора) безпілотних літальних апаратів 1 відділення безпілотних авіаційних комплексів 3 взводу безпілотних авіаційних комплексів 1 роти безпілотних авіаційних комплексів НОМЕР_2 батальйону безпілотних авіаційних комплексів, який прибув для подальшого проходження служби з військової частини НОМЕР_3 АДРЕСА_2 , з 23.05.2025 року зараховано до списків особового складу, на всі види забезпечення і вважати таким, що справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків за посадою з посадовим окладом згідно з тарифним розрядом 4 у сумі 2730 грн на місяць, шпк «солдат» (а.с. 125 т.2). Суд першої інстанції, зупиняючи провадження у справі, виходив з довідок №5100/5/1/1015 від 04.12.2025, №5100/1/15/7680 від 06.12.2025 та витягів з наказів №279 від 01.11.2025 та №107 від 23.05.2025, виданих військовою частиною НОМЕР_1 , врахував, що дані змісту вказаних документів є достатніми для зупинення провадження у справі відповідно до пункту 2 частини першої статті 251 ЦПК України. Ініціатором зупинення провадження у даній справі є саме сторона відповідача, якій перебуває у складі військової частини НОМЕР_1 Збройних Сил України з метою безпосередньої участі у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Обставин, які б виключали обов`язковість зупинення провадження у даному випадку - судом не встановлено. Посилання апелянта про те, що відповідача в судових засіданнях може представляти його адвокати, не спростовує його права на зупинення провадження на момент винесення оскаржуваної ухвали. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом вимог процесуального закону та не спростовують правильність наведеного вище обгрунтування щодо наявності підстав для зупинення провадження у справі. Таким чином, оскаржувана ухвала місцевого суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення. Керуючись ст.ст. 7, 367, 369, 374, 375 ЦПК України, суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення. Ухвалу Новокодацького районного суду м.Дніпра від 22 грудня 2025 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, протягом тридцяти днів може бути оскаржена до Верховного Суду України шляхом подання касаційної скарги. Повний текст судового рішення складено 22 червня 2026 року. Головуючий Т.П. Красвітна Судді В.С. Городнича М.Ю. Петешенкова