Постанова Київський апеляційний суд № 757/23494/21-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД справа №757/23494/21-ц Головуючий у 1 інстанції: Хайнацький Є.С. провадження №22-ц/824/5432/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І. ПОСТАНОВА Іменем України 29 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів: Головуючого судді: Олійника В.І., суддів: Гаращенка Д.Р., Сушко Л.П., розглянувши у письмовому провадженні справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги,- в с т а н о в и в : У квітні 2021 року позивач ПрАТ «АК «Київводоканал» звернувся до суду із зазначеним позовом, який обгрунтовував тим, що 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», яке перейменоване в ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст.19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових мереж). Вказував, що ОСОБА_1 отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових мереж) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі вищевказаного договору, оскільки після розміщення повідомлення та Договору в газеті «Хрещатик» на адресу позивача жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору від відповідача не надходило. Відповідно до п.1.1 Договору позивач зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Згідно з п.3.1 Договору розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг; платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Зазначав, що 29.07.2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до п.1.1 Договору-2 позивач зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а відповідач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Згідно з п.3.1 Договору-2 розрахунковим періодом є календарний місяць. За цим договором застосовується щомісячна система оплати послуг; платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Позивач виконує належним чином свої обов`язки за вказаними договорами, проте відповідач свої обов`язки зі щомісячної оплати комунальних послуг не виконував у повному обсязі, у зв`язку з чим у відповідача утворилась перед позивачем заборгованість за вказані житлово-комунальні послуги в розмірі 6 691,10 грн. за період від 01.12.2015 року до 31.03.2021 року, що підтверджується довідкою та розрахунком заборгованості. 29 липня 2019 року між позивачем та відповідачем укладено договір про розстрочення заборгованості, що виникла у зв`язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за вказаною адресою, яка станом на 29.07.2019 року становила 11 376,07 грн. Підписанням цього договору відповідач повністю визнав заборгованість перед позивачем, однак не погасив її. Крім того, на підставі ст.625 ЦК України у зв`язку з невиконанням грошового зобов`язання відповідач повинен сплатити позивачу 776,26 грн - три проценти річних, та 2 187,86 грн інфляційних втрат. Посилаючись на вказані обставини, на підставі ст.ст.526, 530, 611, 625 ЦК України, Закону України «Про житлово-комунальні послуги» позивач звернувся до суду з указаним позовом. Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 771 грн 22 коп. заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), 76 грн 42 коп. інфляційних втрат та 34 грн 74 коп. - три проценти річних. Здійснено розподіл судових витрат. В апеляційній скарзі ПрАТ «АК «Київводоканал» з підстав порушення судом норм матеріального і процесуального права ставиться питання про скасування рішення суду першої інстанції в частині відмови у стягненні 5 920,48 грн заборгованості за житлово-комунальні послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, 2 111,44 грн інфляційних втрат, 741,52 грн 3% річних та 2 063,43 грн витрат по сплаті судового збору та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги ПрАТ «АК «Київводоканал» до ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування скарги вказує, що матеріали справи містять докази, які підтверджують, що відповідач був споживачем житлово-комунальних послуг з централізованого водопостачання та водовідведення та фактично користувався ними до укладення письмового договору, що підтверджено самим споживачем шляхом укладення договору про розстрочення заборгованості. Зазначає, що у даній справі договір про розстрочення заборгованості є правочином, яким сторони визначили взаємні права та обов`язки, зокрема, факт визнання боргових зобов`язань за надані житлово-комунальні послуги, які виникли станом на 29.07.2019 року, тобто до укладення письмового договору та строки їх погашення. Судом першої інстанції не взято до уваги, що предметом договору про розстрочення заборгованості є визнання боргу, що виник у зв`язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення, що нерозривно пов`язано з предметом доказування у справі №757/23494/21-ц. Викладене також підтверджується п.3.2.2. Договору про розстрочення заборгованості, відповідно до якого у разі, якщо Боржник (в даній справі - Відповідач) більше ніж 3 місяці не здійснює оплату в розмірі та в строки, що визначені п. 2.1 цього Договору, Кредитор (в даній справі - Позивач) має право звернутися до суду без додаткового повідомлення Боржника щодо стягнення всієї суми заборгованості за Договором (разом із поточною, що не врегульована даним Договором) з нарахуванням інфляційних витрат та 3 % річних, при цьому період прострочення зобов`язання визначається згідно зі строками оплати, встановленими умовами Договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Судом першої інстанції також зазначено, що жодних доказів про сплату відповідачем заборгованості позивачем не надано. Втім, матеріали справи містять розрахунок заборгованості, який є випискою з особового рахунку НОМЕР_1 , по якому обліковуються послуги, що надаються до квартири АДРЕСА_2 . Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст.264 ЦПК України судове рішення має відповідати в тому числі на такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Бажання сторони у справі викласти під час публічних слухань свої аргументи, які висловлені нею в письмових та додаткових поясненнях, не зумовлюють необхідність призначення до розгляду справи з викликом її учасників. (ухвала Великої Палати Верховного Суду у справі №668/13907/13-ц) За таких обставин апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до приписів ч.13 ст.7 ЦПК України, якою передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав. Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено належними доказами, що відповідач є власником вищевказаної квартири та/або зареєстрований та проживає у ній, відтак, був споживачем відповідних житлово-комунальних послуг та фактично користувався ними у період від 01.12.2015 року (початок нарахування заборгованості позивачем) до 29.07.2019 року (дата укладення договору 0126887), а отже, мав обов`язки зі сплати зазначених житлово-комунальних послуг та дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за вказаний період. Ухвалене судом рішення зазначеним вимогам відповідає. Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За ч.2 ст.12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. За п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Судом встановлено, що 05.08.2014 року в газеті «Хрещатик» №110 (4510) опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал» як виконавцем житлово-комунальних послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових мереж). 29.07.2019 року між ПрАТ «АК «Київводоканал» (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір 0126887 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), згідно з яким виконавець зобов`язується надавати споживачу послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги відповідно до затверджених цін/тарифів та обсягів спожитих послуг, визначених відповідно до законодавства. Суб`єкти користування послугами: власник (наймач, орендар) житлового приміщення (квартири) та члени його сім`ї, загальна кількість - 3; адреса об`єкта водоспоживання: АДРЕСА_1 ; характеристика засобів обліку води: 1) вид засобу обліку води - х/в, тип засобу обліку води - квартирний, заводський номер - 19056474А, перше показання на дату - 0, дата останньої повірки - 01.05.2019 року; 2) вид засобу обліку води - г/в, тип засобу обліку води - квартирний, заводський номер - 190734520А, перше показання на дату - 0, дата останньої повірки - 01.05.2019 року. 29.07.2019 року між ПрАТ «АК «Київводоканал» (кредитор) та ОСОБА_1 (боржник) укладено договір 0126887/Р/2019 про розстрочення заборгованості, за яким боржник визнає свою заборгованість перед кредитором, що виникла у зв`язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 , яка станом на 29.07.2019 року становить 11 376,07 грн. Пунктом 2.1 цього договору встановлено умови розстрочення вказаної заборгованості та графік проведення погашення боржником заборгованості. Згідно з довідкою ПрАТ «АК «Київводоканал» від 05.04.2021 року №4390/8/8/02-21 у ОСОБА_1 станом на 02.03.2021 року обліковується заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» по О/Р НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 у розмірі 6 691,10 грн. за послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), без нарахувань за березень 2021 року. За розрахунком заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з грудня 2015 року по лютий 2021 року, О/Р НОМЕР_1, АДРЕСА_1 , заборгованість відповідача перед позивачем становить 9 655,22 грн, у тому числі 6 691,10 грн. заборгованості, 2 187,86 грн інфляційних втрат та 776,26 грн - три проценти річних. Відповідно до ст.10 Житлового кодексу України громадяни зобов`язані дбайливо ставитися до будинку, в якому вони проживають, використовувати жиле приміщення відповідно до його призначення, додержувати правил користування жилими приміщеннями, економно витрачати воду, газ, електричну і теплову енергію. Жилі будинки і жилі приміщення не можуть використовуватися громадянами на шкоду інтересам суспільства. Згідно положень ст.162 ЖК України плата за користування жилим приміщенням в будинку (квартирі), що належить громадянинові на праві приватної власності, встановлюється угодою сторін. Плата за комунальні послуги береться крім квартирної плати за затвердженими в установленому порядку тарифами. Строки внесення квартирної плати і плати за комунальні послуги визначаються угодою сторін. Наймач зобов`язаний своєчасно вносити квартирну плату і плату за комунальні послуги. Житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил (ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 цього Закону визначено, що індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Пунктом 1 ч. 1 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено право споживача одержувати своєчасно та належної якості житлово-комунальні послуги згідно із законодавством і умовами укладених договорів, при цьому згідно з п. 5 ч. 2 ст. 7 цього Закону споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Також, відповідно до п. 7 Правил користування приміщеннями житлових будинків і гуртожитків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.10.1992 року №572, власник та наймач (орендар) квартири, житлового приміщення у гуртожитку, зобов`язаний, зокрема, оплачувати надані житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом. Отже, за наведеними нормами чинного законодавства споживачі зобов`язані оплатити надані їм житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 20.04.2016 року у справі № 6-2951цс15). За ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Згідно з ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Відповідно до ч.1 ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст.ст. 610, 612 ЦК України). За приписами ст.525 цього Кодексу одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Згідно з ч.3 ст.9 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» дієздатні особи, які проживають та/або зареєстровані у житлі споживача, користуються нарівні зі споживачем усіма житлово-комунальними послугами та несуть солідарну відповідальність за зобов`язаннями з оплати житлово-комунальних послуг. Отже, позивач має право вимагати виконання обов`язку щодо сплати житлово-комунальних послуг як від власника квартири, так і від будь-якої іншої особи, яка зареєстрована або проживає у цій квартирі. При цьому, позивач має право вимагати виконати обов`язок зі сплати житлово-комунальних послуг разом від всіх осіб, які зареєстровані в квартирі, або від однієї особи. Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач має заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем), які надає позивач відповідачу за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. За приписами ч.2 ст.331 ЦК України, якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації. За положеннями ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», державній реєстрації прав підлягають: право власності та право довірчої власності як спосіб забезпечення виконання зобов`язання на нерухоме майно, об`єкт незавершеного будівництва. Відповідно до змісту ст.12 цього Закону державний реєстр прав містить відомості про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про зареєстровані права власності на об`єкти незавершеного будівництва та їх обтяження, а також про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна і ціну (вартість) нерухомого майна та речових прав на нього чи розмір плати за користування нерухомим майном за відповідними правочинами, відомості та електронні копії документів, подані у паперовій формі, або документи в електронній формі, на підставі яких проведено реєстраційні дії, а також документи, сформовані за допомогою програмних засобів ведення Державного реєстру прав під час проведення таких реєстраційних дій, та відомості реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем, отримані державним реєстратором шляхом безпосереднього доступу до них чи в порядку інформаційної взаємодії таких систем з Державним реєстром прав. Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою до моменту державної реєстрації припинення таких прав, обтяжень у порядку, передбаченому цим Законом. Разом з тим, позивачем не надано належних, достатніх, достовірних та допустимих доказів, що відповідач є власником квартири АДРЕСА_2 . Також, з отриманої на запит суду інформації відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи (витяги з Реєстру територіальної громади м. Києва № 14817826 від 11.05.2021 року та № 82105733 від 15.07.2022 року) вбачається, що місце проживання ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_3 , дата реєстрації - ІНФОРМАЦІЯ_1 . Таким чином, позивачем не доведено належними доказами, що відповідач є власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 або особою, яка зареєстрована або проживає у цій квартирі. З матеріалів справи вбачається, що 29.07.2019 року між ПрАТ «АК «Київводоканал» (виконавець) та ОСОБА_1 (споживач) укладено договір 0126887 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . На підставі викладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено належними доказами, що відповідач є власником вищевказаної квартири та/або зареєстрований та проживає у ній, відтак, був споживачем відповідних житлово-комунальних послуг та фактично користувався ними у період від 01.12.2015 року (початок нарахування заборгованості позивачем) до 29.07.2019 року (дата укладення договору 0126887), а отже, мав обов`язки зі сплати зазначених житлово-комунальних послуг, тому відсутні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за житлово-комунальні послуги за вказаний період. За таких обставин, суд дійшов вірного висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період від 01.12.2015 року до 29.07.2019 року, є необґрунтованими та до задоволення не підлягали. Позивач у позові зазначав, що надав можливість відповідачу погасити існуючу заборгованість шляхом укладення 29.07.2019 року сторонами договору 0126887/Р/2019 про розстрочення заборгованості, за яким відповідач визнав свою заборгованість перед позивачем, що виникла у зв`язку з несвоєчасним розрахунком за спожиті послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 . Проте, позивач не заявляв вимог про стягнення заборгованості саме на підставі цього договору та у зв`язку з його невиконанням відповідачем. При цьому, у відповіді на відзив позивач зазначав, що відповідачем частково сплачено заборгованість на виконання цього договору в розмірі 5 656,99 грн, однак, жодних доказів про сплату відповідачем заборгованості позивачем не надано. Тому, оскільки позивачем не доведено належними доказами, що розмір заборгованості відповідача, яка визнана ним в силу укладеного з позивачем договору 0126887/Р/2019 про розстрочення заборгованості від 29.07.2019 року, становить 6 691,10 грн з урахуванням проведених позивачем коригувань та часткової оплати відповідачем, суд позбавлений можливості встановити розмір заборгованості відповідача за цим договором. Стосовно поданої відповідачем заяви про застосування позовної давності до позовних вимог у справі, суд зазначав наступне. Суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього. І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року у справі № 369/6892/15-ц. Враховуючи те, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за житлово-комунальні послуги за період від 01.12.2015 року до 29.07.2019 року, то підстави для застосування позовної давності до цих вимог відсутні. Разом з тим, внаслідок укладення відповідачем з ПрАТ «АК «Київводоканал» договору 0126887 про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) від 29.07.2019 року, у відповідача виникли обов`язки, що випливають з цього договору, зокрема, зобов`язання із своєчасної оплати наданих позивачем послуг за адресою: АДРЕСА_1 . За таких обставин, з 29.07.2019 року ОСОБА_1 зобов`язаний своєчасно оплачувати спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньо-будинкових систем) за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору 0126887 від 29.07.2019 року. З наданого позивачем розрахунку заборгованості вбачається, що за серпень 2019 року: нарахування за постачання ХВ - 155,84 грн., нарахування за ВХВ - 137,86 грн., нарахування по ВГВ - 91,91 грн.; за вересень 2019 року: нарахування за постачання ХВ - 155,84 грн., нарахування за ВХВ - 137,86 грн., нарахування по ВГВ - 91,91 грн.; за період з жовтня 2019 року по березень 2021 року нарахування - 0,00 грн. Тому з відповідача на користь позивача підлягало стягненню 771,22 грн за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) за серпень та вересень 2019 року. Доводи відповідача, що позивачем здійснено нарахування вартості фактично наданих послуг за нормативами водоспоживання згідно з показаннями будинкових засобів обліку з розрахунку кількості осіб, що проживають у квартирі, а не за показаннями квартирних засобів обліку, спростовуються тим, що з укладеного сторонами договору 0126887 від 29.07.2019 року вбачається, що на дату останньої повірки - 01.05.2019 року показання лічильників - 0 куб. м, а з наданої відповідачем копії актів про монтаж засобу вимірювальної техніки від 12.07.2019 року вбачається, що показання засобу вимірювальної техніки становлять 000 куб. м. При цьому, відповідачем не надано належних доказів, що він передавав показання квартирних засобі обліку виконавцю - позивачу, зокрема, за серпень та вересень 2019 року. Проте, за положеннями п.11 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року №630, які були чинними на час виникнення спірних правовідносин, у разі встановлення будинкових засобів обліку води у багатоквартирному будинку, де окремі (або всі) квартири обладнані квартирними засобами обліку, споживачі, які не зняли та не передали показання квартирного засобу обліку виконавцю, оплачують послуги згідно з показаннями будинкових засобів обліку, не враховуючи витрати води виконавця, юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, які є власниками або орендарями приміщень у цьому будинку, та сумарних витрат води за показаннями всіх квартирних засобів обліку. Згідно зі ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Правовідносини, які склалися між сторонами на підставі договору про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), є грошовими зобов`язаннями, у яких, серед інших прав і обов`язків сторін, на боржника покладено виключно певний цивільно-правовий обов`язок з оплати отриманих житлово-комунальних послуг, якому кореспондує право вимоги кредитора (ч. 1 ст. 509 ЦК України), - вимагати сплату грошей за надані послуги. Отже, виходячи з юридичної природи правовідносин як грошових зобов`язань, на них поширюється дія ч.2 ст.625 ЦК України як спеціальний вид цивільно-правової відповідальності за прострочення виконання зобов`язання. Передбачена п.10 ч.2 ст.7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» норма щодо відповідальності боржника у разі несвоєчасного здійснення платежів за житлово-комунальні послуги у вигляді пені не виключає застосування наслідків ч.2 ст.625 ЦК України. Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20.06.2012 року в справі №6-68цс12, від 30.10.2013 року в справі №6-59цс13, від 16.12.2015 року в справі № 6-2023цс15. Таким чином, у зв`язку з простроченням відповідачем оплати за житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем), вимоги позивача про застосування ст.625 ЦК України та стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, як вірно вважав суд, є обґрунтованими. З урахуванням зазначеного, суд навів розрахунок трьох процентів річних за невиконання відповідачем грошового зобов`язання з оплати за житлово-комунальні послуги за період від 01.10.2019 року до 31.03.2021 року, тобто за 548 днів: 771,22 грн. х 3 % х 548 днів : 365 = 34,74 грн. Крім того, нарахування інфляційних втрат на суму боргу за період з 01.10.2019 року по 31.03.2021 року становить 76,42 грн. (771,22 грн. х 100,7 % х 100,1 % х 99,8 % х 100,2 % х 99,7 % х 100,8 % х 100,8 % х 100,3 % х 100,2 % х 99,4 % х 99,8 % х 100,5 % х 101,0 % х 101,0 % х 101,3 % х 100,9 % х 101,3 % х 101,0 % х 101,7 % = 856,05 - 771,22 = 76,42 грн.), які відповідно до ст. 625 ЦК України підлягають стягненню з відповідача на користь позивача. Посилання відповідача на положення Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», якими на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги, суд вірно вважав безпідставними, оскільки позивачем не заявлено позовних вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені), нарахованих на суму боргу. Водночас, три проценти річних та інфляційні втрати, можливість стягнення яких передбачена ст.625 ЦК України, за своєю правовою природою не є неустойкою. Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 30.01.2019 року у справі № 922/175/18, а саме: формулювання ст. 625 ЦК України, коли нарахування процентів тісно пов`язується із застосуванням індексу інфляції, орієнтує на компенсаційний, а не штрафний характер відповідних процентів, а тому 3 % річних не є неустойкою у розумінні положень ст. 549 ЦК України і ст. 230 Господарського кодексу України. Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Згідно положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У ч. 1 ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. З огляду на вищенаведене та оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що з відповідача на користь позивача підлягає стягненню заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) у розмірі 771,22 грн, інфляційні втрати на суму боргу у розмірі 76,42 грн та три проценти річних у розмірі 34,74 грн за прострочення виконання відповідачем грошового зобов`язання. Згідно зі ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального і процесуального права безпідставні, спростовуються матеріалами справи та висновками суду, викладеними в рішенні. Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить. Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги та враховуючи, що обставини справи судом встановлені відповідно до наданих пояснень сторін та письмових доказів, що містяться в матеріалах справи, колегія суддів приходить до висновку, що рішення постановлене з дотриманням вимог матеріального і процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду залишити без змін. На підставі викладеного та керуючись ст.ст.263, 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення. Рішення Печерського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Головуючий: Судді: