Постанова Київський апеляційний суд № 752/11438/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/11157/2022 Справа 752/11438/21 П О С Т А Н О В А Іменем України 20 грудня 2022 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» на рішення Голосіївського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Ольшевської І.О. в м. Київ 29 липня 2022 року у справі за позовом Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» до ОСОБА_1 про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, - в с т а н о в и в : У травні 2021 року позивач ПрАТ «Акціонерна компанія «Київводоканал» звернувся до суду із позовом про стягнення боргу за житлово-комунальні послуги, просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 49396,92 грн., 3 % річних в розмірі 3438,69 грн., інфляційні втрати в розмірі 9629,64 грн., витрати по оплаті судового збору 2270 грн. Заявлені вимоги мотивував тим, що ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» доповнено п. 5, яким визначено, що виконавцем послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення для об`єктів усіх форм власності є суб`єкт господарювання, що провадить господарську діяльність з централізованого водопостачання та водовідведення. 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання ПАТ «АК «Київводоканал», що перейменоване на ПрАТ «АК «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Повідомленням було визначено, що фізична особа, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов договору. А також визначено, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого водопостачання та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал» для оформлення припинення надання цих послуг. Позивач вказував, що оскільки після розміщення повідомлення та Договору у вищевказаній газеті, на його адресу жодних заяв або повідомлень про відмову від надання зазначених послуг та Договору від відповідача не надходило, то ОСОБА_1 вважається такою, що отримує послуги з централізованого постачання холодної води та водовідведення за адресою: АДРЕСА_1 , на підставі Договору. Відповідно до вказаного договору ПрАТ «АК «Київводоканал» зобов`язується надавати відповідачу відповідної якості послуги з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води, а той в свою чергу зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Розрахунковим періодом є календарний місяць та застосовується щомісячна система оплати послуг. Платежі вносяться споживачем не пізніше 20 числа місяця, що настає за розрахунковим. Однак, ОСОБА_1 в порушення умов Договору та вимог, що передбачені нормативними актами, зобов`язання щодо повної та своєчасної оплати спожитих в період з 01 жовтня 2014 року по 30листопада 2020 року послуг з водопостачання та водовідведення не виконала належним чином, внаслідок чого у неї утворилась заборгованість у розмірі 49363,97 грн. В зв`язку з простроченням щодо оплати спожитих житлово-комунальних послуг відповідач зобов`язаний сплатити на користь ПрАТ «АК «Київводоканал» 3% річних у розмірі 3438,69 грн. та інфляційні втрати у розмірі 9629,64 грн. Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року в позові відмовлено. Позивач ПрАТ «АК «Київводоканал», не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив скасувати рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку про недоведеність факту, що відповідач є власником або квартиронаймачем житлового приміщення у багатоквартирному будинку, що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води та є споживачем послуг, які постачає ПрАТ «АК «Київводоканал» за адресою АДРЕСА_2 , тобто що ОСОБА_1 є належним відповідачем у справі. При цьому, усуваючи недоліки позовної заяви, позивачем було роз`яснено, що у нього відсутня можливість надати суду докази, якими підтверджується право власності на квартиру відповідача, законодавством не передбачено права чи обов`язку надавачів послуг вимагати і зберігати копії правовстановлюючих документів, в зв`язку з чим позивачем було подано клопотання про витребування доказів. Отримавши листа від 30 листопада 2021 року від бюро технічної інвентаризації, в якому було зазначено, що квартира АДРЕСА_3 не реєструвалася та за відсутності інформації в державному реєстрі прав на нерухоме майно, суд, залишивши поза увагою інші обставини справи, дійшов хибного висновку про відсутність доказів, підтверджуючих факт споживання відповідачем послуг з водопостачання та водовідведення за вказаною адресою. Оскільки квартира не перебуває у приватній власності, вона є об`єктом державної або комунальної власності, і з огляду на те, що відповідач є її наймачем, на відповідача покладено обов`язок зі своєчасної сплати отриманих житлово-комунальних послуг. Наголошував, що враховуючи, що реєстрація місця проживання здійснюється тільки за однією адресою, а також те, що довідка про реєстрацію місця проживання - документ, який видається органом реєстрації особі за її вимогою та підтверджує реєстрацію місця проживання або місця перебування особи, є достатнім для твердження, що відповідач користується квартирою та отримує житлово-комунальні послуги для власних потреб. Зазначав, що за наявними у ПрАТ «АК «Київводоканал» обліковими даними ОСОБА_1 проживає за адресою АДРЕСА_1 , з огляду на що позовну заяву було подано саме до Голосіївського районного суду м. Києва. Згідно ст. 187 ЦПК України, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання (перебування) фізичної особи; якщо за результатами отриманої судом інформації буде встановлено, що справа не підсудна цьому суду, суд надсилає справу за підсудністю в порядку, встановленому ст. 31 цього Кодексу. При цьому Голосіївський районний суд м. Києва відкрив провадження і надсилав ОСОБА_1 процесуальні документи за адресою АДРЕСА_1 і вона їх отримувала, надала відзив і заявила про застосування строків позовної давності. Наведене беззаперечно підтверджує факт проживання відповідача та відповідно споживання нею послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення за вказаною адресою. Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження не проживання за адресою АДРЕСА_1 , а лише зазначено, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач є власником квартири. Крім того, відповідачем не спростовано наявності правового відношення до квартири за вказаною адресою та не надано доказів підтвердження зазначеного. Вважав, що суд передчасно, не взявши до уваги фактичне проживання та споживання відповідачем послуг за адресою АДРЕСА_1 відмовив у задоволенні позову, що призвело до безпідставного звільнення відповідача від обов`язку зі сплати коштів за фактично надані позивачем та спожиті відповідачем послуги. Від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, направлений засобами поштового зв`язку 08 грудня 2022 року після встановленого судом строку для подання відзиву до 31 жовтня 2022 року з клопотанням про поновлення строку для подачі відзиву, обґрунтоване тим, що апеляційну скаргу нею отримано лише 30 листопада 2022 року, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. В зв`язку з вищевикладеним, причини пропуску відповідачем строку для подання відзиву на апеляційну скаргу є поважними, клопотання є обґрунтованим та підлягає задоволенню шляхом продовження строку для подання відзиву на апеляційну скаргу. У відзиві ОСОБА_1 спростовувала доводи позивача, що Голосіївський районний суд м. Києва, відкриваючи провадження в справі, по факту підтвердив проживання відповідача за адресою АДРЕСА_1 . Вказувала, що позивачем проігноровано факт альтернативної підсудності, і суд першої інстанції, відкриваючи провадження в справі, керувався не місцем проживання відповідача, а місцем виконання договору, а також випадками, коли місце проживання відповідача невідоме. Всю поштову кореспонденцію від суду вона отримувала не у поштовій скриньці, а саме у приміщенні поштового відділення ДП «Укрпошта» «03028». Неприйняття поштової кореспонденції на поштовому відділенні тільки з причини того, що на конверті невірно вказана адреса її проживання, може бути кваліфіковано як зловживання процесуальними правами учасником цивільного процесу, тому всю кореспонденцію вона отримувала. Факт прийняття поштової кореспонденції у поштовому відділенні жодним чином не може підтверджувати факт споживання нею послуг, що надається позивачем. Принагідно інформувала, що апелянт жодним чином не зазначає, що судом першої інстанції було застосовано за заявою відповідача строки позовної давності, оскільки хоча вона не споживала послуги позивача, ним пропущено ці строки, а тому він не може в судовому порядку пред`являти вимоги по сплаті надуманого боргу, який виник поза межами строку позовної давності. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає. Відмовляючи в позові ПрАТ «АК «Київводоканал» про стягнення боргу за спожиті житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, що ОСОБА_1 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 або проживає за вказаною адресою, за згодою власників квартири користувалася нею та отримувала житлово-комунальні послуги у період, у який такі послуги надавались, а тому позивачем не доведено, що відповідач є споживачем послуг за цією адресою. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками, виходячи з наступного. Як вбачається із матеріалів справи, 05 серпня 2014 року в газеті «Хрещатик» № 110 (4510) було опубліковано повідомлення про публічний договір (оферту) про надання Публічним акціонерним товариствам «Акціонерна компанія «Київводоканал», що перейменоване на Приватне акціонерне товариство «Акціонерна компанія «Київводоканал», як виконавцем житлово-комунальних послуг на підставі ст. 19 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» послуг з централізованого постачання холодної води, послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) та опубліковано договір про надання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) (а.с.7). Згідно п. 1.1 договору, виконавець зобов`язується своєчасно надавати споживачеві відповідної якості послуги з централізованого постачання води та послуг з водовідведення холодної та гарячої води (з використанням внутрішньобудинкових систем), а споживач зобов`язується своєчасно оплачувати надані послуги за встановленими тарифами у строки і на умовах, що передбачені договором. Повідомленням визначено, що фізична особа (власник/квартиронаймач житлового приміщення у багатоквартирному будинку), що користується послугами з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, вважається такою, що ознайомлена, погоджується та приєднується до умов Договору. Вказано, що у разі відмови споживачів від отримання послуг з централізованого постачання холодної води та водовідведення холодної та гарячої води, така відмова має бути оформлена письмово та направлена до ПрАТ «АК «Київводоканал», для оформлення припинення надання цих послуг. На а. с. 11 знаходиться інформація з ЄДРПОУ щодо юридичної особи ПрАТ «АК «Київводоканал», основною діяльністю якої за КВЕД є 36.00 «Забір, очищення та постачання води». На а. с. 8 наявна довідка ПрАТ «АК «Київводоканал» від 30 грудня 2020 року, згідно якої у ОСОБА_1 станом на 30 листопада 2020 року обліковується заборгованість перед ПрАТ «АК «Київводоканал» по о/р НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 в сумі 49396,92 грн., з них заборгованість за послуги з централізованого постачання холодної води та послуги з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем) становить 49363,97 грн. та 32,95 грн. - внесок на обслуговування вузла комерційного обліку. Відповідно до наданого розрахунку заборгованості за послуги з водопостачання та водовідведення за період з жовтня 2014 року по листопад 2020 року за адресою АДРЕСА_1 , особовий рахунок НОМЕР_1 числиться заборгованість за надані послуги у розмірі 49363,97 грн., а також інфляційні втрати - 9629,64 грн. та три відсотки річних - 3438,69 грн., що разом становить 62465,25 грн. (а.с.9 - 10). Відповідачем ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку направлено відзив на позовну заяву, в якому остання заперечувала проти позову в повному обсязі, а також просила застосувати строк позовної давності до вимог за період з 01 жовтня 2014 року по 06 травня 2018 року (а. с. 42 - 52). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. ПрАТ «АК «Київводоканал» звернулося до суду за захистом свого права як виконавця послуг з централізованого постачання холодної води та послуг з водовідведення (з використанням внутрішньобудинкових систем). Оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги. Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача (схожі за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 910/17792/17). Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинний до 01 травня 2019 року) споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу. Відповідно до ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги. Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (чинний до 01 травня 2019 року) житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил. Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в чинній редакції, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг. Обов`язки споживача та виконавця житлово-комунальних послуг визначені статтями 20, 21 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (в редакції, що діяла до 01 травня 2019 року) та ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Обов`язком споживача є укладення договору на надання житлово-комунальних послуг, підготовленого виконавцем на основі типового договору, а також оплата житлово-комунальних послуг у строки, встановленні договором або законом (пункт 1 частина третя статті 20 Закону), а обов`язком виконавця надання послуг вчасно та відповідної якості згідно із законодавством та умовами договору, а також підготовка та укладення із споживачем договору про надання житлово-комунальних послуг з визначенням відповідальності за дотримання умов його виконання згідно з типовим договором (пункти 1, 3 частина друга статті 21 Закону). Аналогічний обов`язок споживача щодо здійснення оплати житлово-комунальних послуг передбачений п. 5 ч. 2 ст. 7 чинного Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відсутність письмово оформленого договору з позивачем не позбавляє відповідача обов`язку сплачувати надані йому послуги. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 221/515/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15. Споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Відсутність укладеного договору про надання послуг не звільняє споживачів від обов`язку оплачувати надані їм послуги. Поряд з цим вказаний обов`язок виникає лише у разі отримання споживачем певних послуг. Питання щодо фактичного користування житлово-комунальними послугами входить до предмета доказування у справі та має істотне значення для її правильного вирішення. Така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 750/12850/16. З аналізу наведених вимог закону вбачається, що у справах про стягнення заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги належним відповідачем вважається особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є зокрема змагальність сторін та диспозитивність. Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно пункту 3 вказаної частини, є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц зазначено, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона; таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). На підтвердження обставин, на які ПрАТ «АК «Київводоканал» посилалося, обґрунтовуючи свої вимоги, ним надано довідку від 30 грудня 2020 року про наявність заборгованості відповідача ОСОБА_1 по особовому рахунку НОМЕР_1 за адресою АДРЕСА_1 , а також розрахунок заборгованості по особовому рахунку за цією адресою (а. с. 8, 9). Також позивачем надано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 29 червня 2021 року за результатами пошуку за адресою АДРЕСА_1 , згідно якого відомості в реєстрах щодо нерухомого майна за вказаною адресою відсутні (а. с. 30). Крім того, в липні 2021 року ПрАТ «АК «Київводоканал» подало до суду клопотання про витребування доказів, в якому позивачем зазначено про відсутність у нього документів, які підтверджують право власності ОСОБА_1 на квартиру за адресою АДРЕСА_1 , в зв`язку з чим він просить витребувати у КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» довідку, витяг або інший документ, який підтверджує право власності ОСОБА_1 на квартиру за вказаною адресою (а. с. 28 - 29). На а. с. 40 знаходиться лист КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» від 30 листопада 2021 року на виконання ухвали суду, яким повідомлено, що згідно з даними реєстрових книг кв. АДРЕСА_3 на праві власності не зареєстрована. Клопотань про витребування доказів реєстрації місця проживання ОСОБА_1 за вказаною адресою ПрАТ «АК «Київводоканал» до суду не заявлялось. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Враховуючи наведене, апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що позивачем на стадії залишення позову без руху та усунення недоліків позовної заяви повідомлено суду про відсутність можливості надати суду докази, якими підтверджується право власності на квартиру ОСОБА_1 . Неподання стороною позивача належних і допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог стало підставою для вмотивованого висновку суду про недоведеність та необґрунтованість позовних вимог, адже зазначені позивачем обставини ґрунтуються на припущеннях. Апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що відповідач є наймачем квартири за адресою АДРЕСА_1 і на неї покладено обов`язок зі своєчасної сплати отриманих житлово-комунальних послуг, оскільки ці доводи ґрунтуються на нічим не підтверджених припущеннях, що за обліковими даними ПрАТ «АК «Київводоканал» ОСОБА_1 мешкає за вказаною адресою, а оскільки судом першої інстанції відкрито провадження за місцем проживання відповідача, а не направлено справу за підсудністю до іншого суду, і офіційне листування з відповідачем здійснювалось судом за адресою АДРЕСА_1 , що, на думку позивача, доводить наявність у неї доступу до приміщення, в тому числі поштової скриньки, факт проживання та реєстрації місця проживання відповідача є встановленим. Апеляційний суд приймає до уваги, що у наданих до суду заявах по суті справи відповідач не зазначала, що АДРЕСА_1 є адресою її проживання або реєстрації. Саме по собі здійснення листування з ОСОБА_1 за цією адресою не підтверджує та не спростовує як вказаних обставин, так і обставин щодо надання їй позивачем житлово-комунальних послуг у зазначений період з жовтня 2014 року по листопад 2020 року, відтак висновки суду першої інстанції про недоведеність та необґрунтованість позову є правильними. Апеляційний суд не може погодитися з необґрунтованими доводами апеляційної скарги, що відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження непроживання за адресою АДРЕСА_1 і не спростовано наявності правового відношення до цієї квартири, оскільки позивачем не заявлялося клопотань про витребування у неї відповідних доказів, і з огляду на неможливість застосування учасником справи концепції «негативного доказу». Апеляційний суд враховує, що відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 10 квітня 2019 року у справі N 638/1988/17 (провадження N 61-30812св18), позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження майна, за правилами виключної підсудності. Отже, до спорів щодо про стягнення заборгованості спожиті за житлово-комунальні послуги застосовується виключна підсудність, а саме, правило ч. 1ст. 30 ЦПК України, відповідно до якого позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини, відтак даний позов підлягав розгляду і правомірно був розглянутий судом першої інстанції за місцезнаходженням квартири за адресою АДРЕСА_1 , незалежно від місця реєстрації відповідача, як хибно уявляє позивач. Повторне викладення позивачем в апеляційній скарзі обставин, на які він посилався в позовній заяві, не становить підставу для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки під час розгляду справи судом першої інстанції позивач не був позбавлений можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів, надавши до позовної заяви відповідні докази або клопотання про їх витребування, однак зазначеною процесуальною можливістю на свій розсуд не скористався. Висновок суду по суті вирішеного спору є правильним, законним та обґрунтованим, підтверджується матеріалами справи та не спростований позивачем належним чином. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до переоцінки доказів та відхиляються апеляційним судом. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, зводяться до переоцінки доказів, яким було надано належної оцінки судом, і не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Керуючись ст. 367, 375, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Акціонерна компанія «Київводоканал» залишити без задоволення. Рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 29 липня 2022 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.