Постанова Житомирський апеляційний суд № 272/358/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №272/358/23 Головуючий у 1-й інст. Чуб І.А. Категорія 82 Доповідач Коломієць О. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Коломієць О.С. суддів Талько О.Б., Трояновської Г.С. з участю секретаря судового засідання Кузьменко А.О. розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №272/358/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» про захист прав споживачів, шляхом зобов`язання відновлення стану карткового рахунку та припинення нарахування щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом та скасування нарахування пені, відсотків та невиконані періодичні зобов`язання за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» на рішенняАндрушівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Чуб І.А. встановив: У квітні 2023 року позивач звернулася до суду із вказаним позовом, в якому просила: - зобов`язати АТ КБ «Приватбанк» відновити порушені права ОСОБА_1 шляхом відновлення стану карткового рахунку НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк» до того стану, в якому він був перед виконанням фінансових операцій 05.01.2023 року, тобто станом на 04.01.2023 року; - припинити нарахування ОСОБА_1 за картковим рахунком НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк» щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом, що утворився в результаті списання коштів внаслідок проведення операції (транзакцїї) 05.01.2023 року на суму 34 000,00 грн.; - скасувати нарахування ОСОБА_1 за картковим рахунком НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк», у тому числі пеню, відсотки та невиконані періодичні зобов`язання, на суму 34 000,00 грн.; - стягнути з відповідача судові витрати, які складаються з витрат на правову допомогу, в розмірі 9 000,00 грн. На обґрунтування позовних вимог вказувала, що вона є клієнтом АТ КБ «Приватбанк». Між АТ КБ «Приватбанк» та нею було укладено договір №SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року на підставі якого відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (IBAN: НОМЕР_2 ). На карті «Універсальна Gold» за номером НОМЕР_3 банком був розрахований кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн., що наданий банком для потреб клієнта. В результаті шахрайських дій та невжиття банком заходів щодо безпеки з карткового рахунку ОСОБА_1 було стягнуто кредитні кошти в сумі 34 000 грн. Окрім того, зазначену картку було приєднано до сервісу Apple Pay без запиту та згоди позивача. По жодній із транзакций, а це транзакція о 11:53:52 на списання коштів в розмірі 31 198,57 грн. та транзакція о 11:54:36 на списання суму в розмірі 2 806,96 грн., не приходили від банку жодні смс-повідомлення з паролями підтвердження операції. Також банком неправомірно здійснено підняття кредитного ліміту до 34 000,00 грн. Зазначала, що вона нікому свою картку не надавала, не втрачала її, пін-код не розголошувала, а списання грошових коштів відбулося внаслідок шахрайських дій, таємного викрадення грошових коштів, оскільки списання коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося поза її волею, не з її вини та за відсутності поінформованості про проведення банком операцій за її банківським рахунком. Вважала, що вона потерпіла від злочинної недбалості та незабезпечення АТ КБ «Приватбанк» належної безпеки її особистих даних, в зв`язку з чим відповідач надав можливість шахраям 05.01.2023 року збільшити по її картці кредитний ліміт з 20 000 грн. до 34 000 грн. та зняти грошові кошти з її рахунку. В даному випадку дії відповідача не відповідають жодній із вимог закону та грубо порушуються права Позивача, у зв`язку з цим вона змушена звернутися до суду за захистом свого порушеного права. Рішенням Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року позов задоволено. Зобов`язано АТ КБ «Приватбанк» відновити порушені права ОСОБА_1 шляхом відновлення стану карткового рахунку НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк» до того стану, в якому він був перед виконанням фінансових операцій 05.01.2023 року, тобто станом на 04.01.2023 року. Припинено нарахування ОСОБА_1 за картковим рахунком рахунку НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк» щомісячних платежів, пені, відсотків за користування кредитним лімітом, що утворився в результаті списання коштів внаслідок проведення операції (транзакцїї) 05.01.2023 року на суму 34 000,00 грн. Скасовано нарахування ОСОБА_1 за картковим рахунком рахунку НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк», у тому числі пеню, відсотки та невиконані періодичні зобов`язання, на суму 34 000,00 грн. Стягнуто з АТ КБ «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2 000,00 грн. та на користь держави судовий збір в розмірі 3 220,80 грн. Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник АТ КБ «Приватбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись незаконність, необґрунтованість та неврахування судом обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального і процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити. На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що місцевий суд не надав належної оцінки наступним доказам та обставинам, зокрема: повідомленню банку від 28.12.2023 року, яке надіслано на поштову електронну адресу позивача про виявлення нетипового входу в акаунт Приват24 ОСОБА_1 з нетипового пристрою; ??повідомленню банку від 05.01.2023 року про те, що картка позивача 5363542014032552 була додана та активована в електронному гаманці Apple Pay; ??повідомленню банку через смс-повідомлення про блокування карти позивача 5363542014032552 в зв`язку з проведенням підозрілих операцій; зверненню позивача лише через годину на службу підтримки банку за номером 3700 з повідомленням про те, що з її карткового рахунку НОМЕР_3 несанкціоновано були списані грошові кошти на загальну суму 34 005,53 грн. Суд не звернув увагу, що банк завчасно (за тиждень) повідомив позивача про вхід до фінансового додатку Приват24 третіми особами, однак позивач знехтувала дане повідомлення, тим самим надавши можливість третім особам використовувати її фінансовий додаток, а також на те, що ані протоколом додаткового допиту потерпілого від 20.01.2023 року, ані кримінальним провадженням №12023060480000107 не встановлено особу, як причетна до вчинення даного кримінального порушення, а також свідків, яким можуть бути відомі будь-які відомості щодо обставин його вчинення. Додає, що в ході розгляду справи у місцевому суді, з метою встановлення фактичних обставин, за яких відбулося зняття коштів, відділом служби безпеки банку було проведено службову перевірку. Зазначає, що ? операції зі зняття коштів з картки позивача без фізичного пред`явлення картки через IVR-меню стали можливими лише в результаті розголошення позивачем персональних даних, відповідальність за які несе саме позичальник. Позивач власними діями, а саме введенням даних картки: номер, термін дії картки та CVV-код, введенням або повідомлення третім особам логіну та паролю до системи Приват24, призвела до здійснення платежу на рахунок невстановленої особи. Відтак, дана справа повинна бути предметом розгляду у кримінальній справі. Матеріали справи не містять доказів, які підтвердили про те, що ОСОБА_1 не вчиняла дій, що призвели до розголошення відомостей, які у свою чергу призвели до зняття коштів, що не визнаються позивачем та не могла вчинити вказані дії. Отже, звертаючись до суду, позивач не довела належним та допустимими доказами, що саме дії банку були, які виявились у злочинній недбалості призвели до того, що позивач втратила кошти. Також АТ КБ «Приватбанк» заперечує проти компенсації позивачу судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі, оскільки позивачем не надано жодного належного доказу на підтвердження права на компенсацію судових витрат, зокрема, витрат на професійну правничу допомогу у заявленому розмірі. Позивач скористалася своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Вказує, що місцевий суд належним чином встановив всі обставити справи, дослідив надані на їх підтвердження докази та дійшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, рішення суду ухвалене з додержання норм матеріального та процесуального права. Додає, що розмір заявлених до стягнення витрат на правничу допомогу і так був суттєво зменшений судом, хоча всі витрати були підтверджені належними документами. Представник відповідача ОСОБА_2 у судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримала, просила задовольнити вимоги, скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове про відмову у задоволенні позову. Позивач у судове засідання не з`явилася, хоча про дату, час і місце розгляду справи була повідомлена належним чином, направила до суду заяву, в якій просила розгляд справи проводити без її участі. За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. З урахуванням положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явилися в судове засідання. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення із таких підстав. Судом під час розгляду справи встановлено, що між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 було укладено договір № SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року на підставі якого відкрито картковий рахунок № НОМЕР_1 (IBAN: НОМЕР_2 ). На карті «Універсальна Gold» за номером НОМЕР_3 банком був розрахований кредитний ліміт у розмірі 20 000 грн., що наданий банком для потреб клієнта. З виписки по картці 5363542014032552, яку в подальшому було змінено на картку НОМЕР_4 , вбачається, що ОСОБА_1 користувалася кредитними та власними коштами. Станом на 05.01.2023 року відбулося списання грошових коштів в сумі 31 198,57 грн. та 2 806,96 грн. (а.с.47,154-157). Згідно витягу з ЄРДР від 17.01.2023 року, номер кримінального провадження 12023060480000107 підрозділом дізнання Бердичівського районного відділу поліції ГУНП в Житомирській області в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано заяву ОСОБА_1 за фактом заволодіння невстановленою особою грошовими коштами ОСОБА_1 , шляхом зняття з банківської карти грошових коштів в сумі 34 000,00 грн., що належать ОСОБА_1 (а.с.48). Згідно протоколу допиту 20.01.2023 року позивач ОСОБА_1 була допитана як потерпіла (а.с.49-51). 03.02.2023 року ОСОБА_1 звернулася до AT КБ «Приватбанк» із заявою про неналежні перекази та несанкціоновані зняття готівки з її банківської картки, до якої додала копію витягу з ЄРДР від 17.01.2023 року №12023060480000107, в якому вона є потерпілою, також в цій заяві вона просила банк припинити нарахування процентів за договорами та вжити заходів щодо повернення на її рахунок коштів, списаних в результаті неналежних переказів та несанкціонованого нею зняття готівки (а.с.52). Листом AT КБ «Приватбанк» №20.1.0.0.0/7-230203/16898 від 15.02.2023 року у поверненні грошових коштів ОСОБА_1 було відмовлено (а.с.53-54). 28 червня 2023 року AT КБ «Приватбанк» було проведено службову перевірку за фактами здійснення несанкціонованих транзакцій по карткових рахунках клієнта ОСОБА_1 , які мали місце 05.01.2023 року, за результатами якої встановлено, що зняття коштів зловмисниками з карти ОСОБА_1 стало можливим в результаті розголошення клієнтом конфіденційної інформації щодо свого карткового рахунку, що призвело до подальшої компрометації даних її платіжної карти та зняття коштів (а.с.118-128). Задовольняючи позов суд першої інстанції виходив із того, що судом не було встановлено, що списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося внаслідок дії чи бездіяльності останньої, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Колегія суддів погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 серпня 2020 року в справі №766/19614/18 (провадження № 1-19350св19) вказано, що: «суди попередніх інстанцій вважали недоведеним те, що ОСОБА_1 ініціював збільшення кредитного ліміту за своїм картковим рахунком, здійснював спірні грошові перекази, а також що про ці операції його було повідомлено у момент їх вчинення. Встановивши такі обставини та врахувавши відсутність доказів того, що ОСОБА_1 своїми діями або бездіяльністю сприяв втраті чи незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера та іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про зупинення нарахування процентів та штрафних санкцій ОСОБА_1 по кредитній картці № НОМЕР_1 на розмір заборгованості 31 712 грн, яка виникла у зв`язку із неправомірним списанням без його волевиявлення кредитних коштів та подальшим нарахуванням на цю суму процентів і штрафних санкцій. Аналогічна правова позиція викладена у зокрема постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц (провадження № 61-1856св17), від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц (провадження № 61-10469св18), від 02 жовтня 2019 року у справі № 182/3171/16 (провадження № 61-24548св18), від 23 січня 2020 року у справі № 179/1688/17 (провадження № 61-12707св19). Колегія суддів також погоджується із висновками судів першої та апеляційної інстанцій про безпідставність транзакцій, які були здійснені в період із 02 год 32 хв по 04 год 14 хв 16 квітня 2018 року з використанням платіжної картки ОСОБА_1 № НОМЕР_5 , у зв`язку із чим залишок коштів по цій картці підлягає відновленню. Сама по собі відсутність вироку у кримінальній справі за фактом незаконного заволодіння невстановленими особами грошовими коштами із використанням карткових рахунків, відкритих на ім`я ОСОБА_1, не є підставою для відмови у задоволенні позову». У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 (провадження № 14-131цс19), зроблено висновок, що: «у переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. Велика Палата Верховного Суду вважає, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: https://privatbank.ua/terms/, які містяться в матеріалах даної справи не визнаються відповідачкою та не містять її підпису, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 18 лютого 2011 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Також Велика Палата Верховного Суду зауважує, що безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір від 18 лютого 2011 року у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Однак, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, Велика Палата Верховного Суду погоджується із висновком судів попередніх інстанцій, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів». Судом під час розгляду справи встановлено, що при зверненні із позовом ОСОБА_1 посилалася на те, що 05 січня 2023 року невідомі особи своїми шахрайськими діями заволоділи доступом до додатку Приват24, приєднали картку до сервісу Apple Pay та безперешкодно зі сторони банку заволоділи грошовими коштами, які були на картковому рахунку НОМЕР_1 (ІВАN: НОМЕР_2 ), який відкритий та обслуговується на підставі договору SAMDN55000032696432 від 11.03.2010 року, в АТ КБ «Приватбанк». Перед цим банком без погодження із клієнтом було збільшено кредитний ліміт із 20 000,00 грн. до 34 000,00 грн. Загальна сума викрадених грошових коштів становить 34 000,00 грн. Позивач вказувала, що жодних смс-повідомлень, дзвінків, повідомлень у застосунок Viber, листів на електронну пошту про проведені транзакції за картковим рахунком не отримувала. Позивач не розголошувала третім особам інформацію про номери карткових рахунків, пін-коди та іншу конфіденційну інформацію. Картки не губилися, доступу до них треті особи не мали. Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку, що відповідач не надав суду належних і допустимих доказів на спростування доводів позивача, не довів, що позивач, як володілець та користувач картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяла у доступі до її карткового рахунку чи надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції, що ОСОБА_1 як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю не сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків ОСОБА_1 відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести відповідальності за такі операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, позивач повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. З огляду на наведене судом першої інстанції з дотриманням вимог ст. ст. 89, 263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для задоволення позову. Колегія суддів також погоджується із висновком суду першої інстанції щодо відшкодування позивачу витрат, понесених нею на забезпечення правничої допомоги. При вирішенні питання щодо визначення суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу суд першої інстанції врахував принцип співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та виконаним адвокатом обсяг робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), врахував також критерії розумності, виваженості, справедливості та прийшов до обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 2 000,00 грн. Таким чином, доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом обставинами справи і по суті зводяться до незгоди з висновками суду стосовно установлення цих обставин, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, підстави для його скасування відсутні. Керуючись ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний Банк «Приватбанк» залишити без задоволення, а рішення Андрушівського районного суду Житомирської області від 30 листопада 2023 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 25 квітня 2024 року. Головуючий Судді