Постанова Харківський апеляційний суд № 641/4785/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 641/4785/23 Номер провадження 22-ц/818/398/25 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 03 лютого 2025 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Маміної О.В., Яцини В.Б., розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року в складі судді Ященко С.О. у справі № 641/4785/23 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, В С Т А Н О В И В : У серпні 2023 року Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк» (далі - АТ КБ «Приватбанк») звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до банку з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву б\н, згідно з якою отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Відповідачка власним підписом у заяві підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг» та «Тарифами Банку», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком договір про надання банківських послуг. Взяті на себе зобов`язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином не виконувала, внаслідок чого станом 17 липня 2023 року має заборгованість за тілом кредиту в розмірі 48504,05 грн, з яких: 39608,98 грн. - заборгованість за тілом кредиту; 8895,07 грн. - заборгованість за простроченими відсотками. Посилаючись на вказані обставини, АТ КБ «Приватбанк» просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за договором про надання банківських послуг 11 серпня 2014 року у розмірі 48504,05 грн. 06 вересня 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на позовну заяву, в якому просила відмовити в задоволенні позовних вимог. Відзив мотивовано тим, що вона фактично не користувалася кредитною картою АТ КБ «Приватбанк». 04 грудня 2021 року у Приват24 їй надійшло повідомлення про встановлення регулярного платіжу з картки НОМЕР_1 на погашення заборгованості за договором 21120432496787 від 04 грудня 2021 року. Того ж дня вона звернулась до відділення АТ КБ "Приватбанк" з заявою про блокування картки, та в відділ поліції з заявою про скоєння вчинення шахрайських дій. 05 грудня 2021 року на її заяву про видачу кредитного договору АТ КБ "Приватбанк» було надано паспорт споживчого кредиту, відповідно до якого банк надав кредит, ліміт якого склав 38499 грн., строк кредитування 4 місяця, мета кредиту споживчі цілі. Вказувала, що паспорт споживчого кредиту не є підтвердженням укладення кредитного договору зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, в ньому не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту, вона не погоджувалась на отримання кредитних коштів зі сплатою процентів за їх користування. Відповідно до Умов та правил надання банківських послуг відповідач несе відповідальність за всі операції до моменту звернення клієнта в банк та блокування картки, а тому з моменту звернення до банку з заявою про блокування картки вона не повинна нести відповідальність за всі транзакції, які проводив банк після подання заяви 04 грудня 2021 року. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором від 11 серпня 2014 року в розмірі 7699,80 грн, судовий збір у розмірі 425 грн. 95 коп., а разом 8125 грн. 75 коп. В іншій частині позову відмовлено. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що після виявлення 04 грудня 2021 року факту неправомірного заволодіння та/або використання платіжного засобу - картки № 5457082225890321, ОСОБА_1 було повідомлено Банк про зазначені обставини з метою блокування картки, тому подальший ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк, у зв`язку з чим підстави для стягнення коштів за цими операціями відсутні. Між тим, до блокування картки відповідачкою було отримано 7699,80 грн, що не спростовано сторонами, а тому вказана сума підлягає стягненню на користь АТ КБ «ПриватБанк». 16 вересня 2024 року через систему «Електронний суд» АТ КБ «ПриватБанк» на вказане судове рішення подано апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, Банк просив рішення суду у частині незадоволених вимог скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі. Апеляційна скарга мотивована тим, що у відповідності до умов договору від 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 отримала кредит, який в подальшому було збільшено до 40000 грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок зі сплатою базової процентної ставки за кредитом у розмірі 3,5% на місяць на залишок заборгованості. При укладенні кредитного договору Відповідачка була належним чином ознайомлена з його умовами, акцептувала пропозицію Банку, отримала кредитну картку, користувалась кредитними коштами, а також визнала укладення кредитного договору та погодилась з його умовами, вчинивши дії, спрямовані на виконання укладеного договору. Отже, кредитний договір укладений відповідно до норм чинного законодавства та є чинним. 04 грудня 2021 року Відповідачка за допомогою кредитної картки скористався сервісом Оплата частинами, який надає можливість клієнту купити товар або послугу в торгово-сервісних підприємствах та/або інтернет- магазинах за 30 секунд в розстрочку за кредитною карткою. ОСОБА_1 була ознайомлена із умовами надання кредитів «Оплата частинами» АТ КБ «ПриватБанк», оскільки здійсненню операцій передувало успішне проходження нею авторизації, а саме введення реквізитів карти та отримання та введення ОТП-паролю- «PASSWORD», що додатковий раз підтверджує особисте бажання клієнта на здійснення операції та запобігає виконання операцій шахрайським шляхом. Судом першої інстанції необґрунтовано взято до уваг заперечення відповідача, оскільки за результатами проведення досудового розслідування у кримінальному провадження не було встановлено винних осіб. ОСОБА_1 не позбавлена право стягнути суму відшкодування з винних осіб встановлених в кримінальному порядку. 19 листопада 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Румянцев Євгеній Ігорович, подала відзив, в якому просила рішення суду залишити без змін. Відзив мотивовано відсутністю підстав для покладення на позичальника фінансової відповідальності за використання кредитних коштів після блокування 04 грудня 2021 року її картки. Згідно з випискою за кредитним договором по картці № НОМЕР_1 використання кредитних коштів на загальну суму 38448,54 грн було здійснено у період з 04 грудня 2021 року по 04 липня 2022 року. Проте, вказана картка була заблокована 04 грудня 2021 року за заявою клієнта у зв`язку з проведенням по картці несанкціонованих нею переказів. Натомість, додаткове використання кредитних коштів відбулось після повідомлення банку та блокування картки, за заблокованою карткою № НОМЕР_1 , а тому ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Суд апеляційної інстанції розглядає апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами на підставі частини 1 статті 369 ЦПК України. Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт1 частини 1 статті 374ЦПК України). Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Судом встановлено, 11 серпня 2014 року ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим нею підписано анкету заяву від 25 вересня 2010 року. Відповідно до анкети заяви відповідачка погоджується з тим, що дана заява разом з пам`яткою клієнта, Умовами і Правилами надання банківських послуг, а також тарифами складають між нею та банком договір про надання банківських послуг (а.с. 17, 18 ). Також, з умовами надання кредитних послуг ОСОБА_1 була ознайомлена 05 березня 2021 року (а.с. 19-22). Як вбачається з довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 кредитний ліміт, встановлений 11 серпня 2014 року в розмірі 5400 грн, в подальшому змінювався. 04 грудня 2021 року кредитний ліміт збільшено до 40000 грн. В подальшому кредитний ліміт було зменшено до 0 грн (07 вересня 2022 року) (а.с. 15). Згідно з довідкою про видачу кредитних карт відповідачкою було отримано 4 кредитні картки, остання № НОМЕР_1 строком дії -жовтень 2024 року ( а. с. 16) За розрахунком Банку станом на 17 липня 2023 року у ОСОБА_1 наявна заборгованість, яка складає 48504,05 грн, а саме: 39608,98 грн - заборгованість за тілом кредиту; 8895,07 грн - заборгованість за простроченими відсотками (а.с. 13-14). 05 грудня 2021 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесена відомості про кримінальне провадження № 12021226180000709, підстава заява ОСОБА_1 до ч/ч ВП № 2 ХРУП № 1 ГУНП в Харківській області, відповідно до якої 04 грудня 2021 року невстановлена особа, шляхом обману, заволоділа грошовими коштами в сумі 38499 грн з її банківської картки (а.с. 86). Відповідно до довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 25 серпня 2023 року картка № НОМЕР_2 , видана ОСОБА_1 була заблокована 04 грудня 2021 року (а.с. 81). Листом від 13 квітня 2023 року на звернення ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» повідомлено, що 04 грудня 2021 року використовуючи платіжну картку № НОМЕР_3 був оформлений кредит Оплата частинами в інтернет магазині Comfy. Оформлення кредиту супроводжувалось авторизацією з правильним введенням нанесених на карті даних (а.с. 79-80). Відповідно до паспорту споживчого кредиту від 04 грудня 2021 року сума кредитного ліміту становить 38499 грн, строк кредитування 4 місяці. Вказані умови містять простий електронний підпис ОТР, дата 04 грудня 2021 року 15:08:31 (а.с. 71-76). З виписки за договором за період з 11 серпня 2014 року по 19 липня 2023 року встановлено, що: 04 грудня 2021 року здійснено операцію "підтвердження предавторизації: Part Payment Scheme 2, сумою 7699,80 грн.; 04 січня 2022 року здійснено операцію "Переказ з картки, грошові перекази" на суму 7703,65 грн.; 26 січня 2022 року здійснено операцію "поповнення картки, грошові перекази" на суму 384,94 грн.; 04 лютого 2022 року здійснено операцію "переказ з картки, грошові перекази" на суму 7703,65; 26 січня 2022 року здійснено операцію "поповнення картки, грошові перекази" на суму 180,95 грн.; 04 червня 2022 року здійснено операцію "переказ з картки, грошові перекази" на суму 7703,65 грн.; 04 липня 2022 року здійснено операції " переказ з картки, грошові перекази" на загальну суму 7071,90 грн. Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Згідно з ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України, порушення зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Відповідно до положень ст. 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК Украйни). Тлумачення, як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 частини 1 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства (див. зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20). Для приватного права апріорі властивою є така засада, як розумність. Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанову Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина 1 статті 16 ЦК України). Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду (див, зокрема, постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19 лютого 2024 року у справі № 567/3/22 (провадження № 61-5252сво23)). У постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Не встановивши обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, касаційний суд дійшов помилкового висновку про вину ОСОБА_1 як підставу цивільно-правової відповідальності. Висновки судів про те, що операції щодо зняття з платіжної картки ОСОБА_1 спірної суми супроводжувались правильним вводом ПІН-коду вказаної картки, а умовами договору від 5 лютого 2010 року передбачено обов`язок позивача щодо нерозголошення даного ПІН-коду, що виключає можливість задоволення позову про стягнення з банку на користь позивача спірної суми, є помилковими, оскільки такі висновки судів не свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Щодо доводів АТ КБ «ПриватБанк» про те, що кредитний договір підписано одноразовим ідентифікатором, що свідчить про погодження цього правочину відповідачем, то сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для настання несприятливих наслідків для споживача. Банком не доведено, що сплата коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося за її розпорядженням. Виявивши безпідставні перекази коштів, відповідачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, фактично зводиться до переоцінки доказів, яким судом надана належна оцінка. Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає. Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 15 серпня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 03 лютого 2025 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді О.В. Маміна В.Б. Яцина