Постанова Житомирський апеляційний суд № 293/2163/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №293/2163/23 Головуючий у 1-й інст. Збаражський О. М. Категорія 39 Доповідач Талько О. Б. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2025 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Талько О.Б суддів Коломієць О.С., Шевчук А.М. розглянувши в порядку письмового провадження (без повідомлення учасників) цивільну справу № 293/2163/23 за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 7 серпня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського О. М.,- в с т а н о в и в: У грудні 2023 року позивач звернувся до суду із позовом, в якому зазначив, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «Приватбанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ознайомилася з умовами кредитування, підписала паспорт кредиту та заяву про приєднання до умов та правил надання послуг №б/н від 01.06.2021 року. При підписанні заяви про приєднання до умов та правил надання послуг ОСОБА_1 підтвердила те, що приєднується до розділу «Загальні положення», підрозділів «Кредитні картки», «Поточні рахунки», «Використання картки», «Віддалені канали обслуговування», «Оплата частинами та Миттєва розстрочка», Умов та Правил надання банківських послуг акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк», що розміщені в мережі Інтернет за адресою https://privatbank.ua/terms в редакції, чинній на дату підписання цієї Заяви, які разом становлять Договір банківського рахунка, приймає всі права та обов`язки, встановлені в Договорі та зобов`язується їх належним чином виконувати. Укладений договір про приєднання до умов та правил надання послуг №б/н від 01.06.2021 року вважає договором приєднання та договором про надання банківських послуг, який за своєю природою є змішаним договором і містить в собі, зокрема, умови договору банківського рахунку та кредитного договору. Підписавши заяву про приєднання до умов та правил надання послуг, відповідачка підтвердила, що повністю проінформована про умови кредитування в АТ КБ «Приватбанк», з якими самостійно ознайомилася на сайті банку. Договір підписаний простим електронним підписом відповідачки. Дію укладеного між сторонами договору АТ КБ «Приватбанк» підтверджує фактом користування відповідачкою картковим рахунком та відповідно використанням кредитних коштів. В порушення узятих на себе зобов`язань ОСОБА_1 не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за борговими зобов`язаннями, внаслідок чого у останньої утворилась заборгованість, яка станом на 13.12.2023 року становить: 31646,43 грн. заборгованість за тілом кредиту; 7755,24грн. заборгованість за простроченими відсотками. Таким чином, просив суд стягнути з відповідачки на свою користь заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 01.06.2021 року в розмірі 39401,67 грн. Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 7 серпня 2024 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь АТ КБ «Приватбанк» заборгованість за договором про надання банківських послуг б/н від 01.06.2021 року у розмірі 39401 грн. 67 коп. та судові витрати у розмірі 2147 грн. 20 коп. В апеляційній скарзі відповідачка, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, зазначає, що, задовольняючи позов AT КБ «ПриватБанк», суд дійшов необґрунтованого висновку про те, що вона як володілець та користувач картки своїми діями сприяла у доступі до свого карткового рахунку та надала інформацію третім особам, що дало змогу ініціювати платіжні операції та призвело до втрати грошових коштів, а також те, що саме на відповідача покладено обов`язок нерозголошення (нерозкриття) інформації за рахунком в результаті використання клієнтом паролів, ПІН-кодів, СVV-кодів, як i обов`язок повідомлення банку в разі втрати, викрадення платіжної картки та розголошення її реквізитів. Вказує, що списання грошових коштів з її карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням i вона не повинна нести відповідальність за такі операції. Вважає, що, виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, вона своєчасно повідомила банк про цей факт та звернулася до правоохоронних органів. Поданими банком доказами не доведено того, що вона своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера aбo іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Також не заслуговують на увагу аргументи позивача про те, що перерахуванню коштів з картки сприяло розголошення нею конфіденційної інформації в ході спілкування зі зловмисником i що повідомлення від неї до АТ КБ «Приватбанк» надійшло вже після зняття коштів, тому саме вона несе відповідальність за зняття коштів. З матеріалів справи вбачається, що вона вчасно після виявлення списання поза її волею коштів з карткового рахунку звернулася щодо викрадення грошових коштів з письмовими заявами у відділення AT КБ «Приватбанк» та до Житомирського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області. Такі її дії вказують на те, що нею вживалися необхідні заходи для усунення несприятливих для сторін наслідків i своєчасно повідомила банк про викрадення коштів. Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, з огляду на наступне. Судом встановлено, що 01.06.2021 року ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим ознайомилась з умовами кредитування, підписала паспорт споживчого кредиту та заяву про приєднання до умов та правил надання банківських послуг. ОСОБА_1 отримала кредитну картку та ПІН, що підтверджується довідкою про надання кредитних карток. Таким чином, відповідачка отримала кредитні кошти і користувалась ними, що свідчить, що між сторонами виникли зобов`язання за кредитним договором. ОСОБА_1 заперечує заборгованість перед банком та стверджує, що кошти були зняті з її рахунку внаслідок шахрайських дій, вчинених третьою особою. Відомості про скоєння кримінального правопорушення за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 190 КК України були внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12023060400001241 від 19.04.2023 року та розпочато досудове розслідування. Досудове розслідування здійснюється за фактом того, що о 17 год. 20 хв. 17.04.2023 року невідома особа, перебуваючи у невстановленому слідством місці, шляхом зловживання довірою, заволоділа грошовими коштами з банківської картки банку «Приватбанк» № НОМЕР_1 . Осіб, причетних до вчинення правопорушення, не встановлено та про підозру нікому не повідомлено. Отже, правоохоронними органами здійснюється досудове розслідування з приводу шахрайських дій відносно ОСОБА_1 , пов`язаних із заволодінням грошовими коштами АТ КБ «Приватбанк», правова кваліфікація визначена за ч.3 ст.190 КК України. ОСОБА_1 17.04.2023 року звернулась із заявою про вчинення кримінального правопорушення до правоохоронних органів та із відповідною заявою до банку. З виписки за договором б/н від 01.06.2021 року вбачається, що за період з 17.04.2023 року по 18.04.2023 року з вказаного рахунку знято грошові кошти на суму понад 27000 грн. З приводу вчинення шахрайських дій відносно ОСОБА_1 позивачем була проведена службова перевірка. Згідно з даними проведеної позивачем службової перевірки за фактом здійснення несанкціонованих трансакцій по карткових рахунках ОСОБА_2 встановлено, що зняття грошових коштів з карти клієнта ОСОБА_1 стало можливим в результаті розголошення клієнтом конфіденційної інформації щодо входу в акаунт Приват24, що дозволило невідомим особам здійснити вхід з інших пристроїв в її акаунт Приват24, збільшити кредитний ліміт, активувати карту в Google Pay та зняти готівку в банкоматі. Як вбачається із виписки за договором б/н за період з 08.06.2021 року по 17.04.2023 року, відповідачка активно користувалась кредитними коштами, здійснювала перерахування коштів з однієї картки на іншу, поповнювала картку, повертала використану суму кредитного ліміту та сплачувала відсотки за користування кредитним лімітом, однак припинила надавати своєчасно позивачу кошти для погашення заборгованості за кредитом та відсотками, що відображено в розрахунку заборгованості за договором б/н. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що судом було встановлено, що списання грошових коштів з рахунку ОСОБА_1 відбулося внаслідок дії чи бездіяльності останньої, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою. Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду, виходячи із наступного. Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 55 Закону України «Про банки і банківську діяльність» відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами НБУ та угодами (договорами) між клієнтом та банком. Частиною першою статті 1068 ЦК України передбачено, що банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка. Відповідно до статті 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунку клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (тут і далі в редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин), платіжною карткою є електронний платіжний засіб у вигляді емітованої в установленому законодавством порядку пластикової чи іншого виду картки, що використовується для ініціювання переказу коштів з рахунка платника або з відповідного рахунка банку з метою оплати вартості товарів і послуг, перерахування коштів зі своїх рахунків на рахунки інших осіб, отримання коштів у готівковій формі в касах банків через банківські автомати, а також здійснення інших операцій, передбачених відповідним договором. Держателем такого платіжного засобу є фізична особа, яка на законних підставах використовує спеціальний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного спеціального платіжного засобу. Неналежним переказом для цілей цього Закону вважається рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі. Неналежним платником є особа, з рахунка якої помилково або неправомірно переказана сума коштів, а неналежним отримувачем особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі. Відповідно до статті 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Банк зобов`язаний у спосіб, передбачений договором: повідомляти користувача про здійснення операцій з використанням електронного платіжного засобу; забезпечити користувачу можливість інформувати банк про втрату електронного платіжного засобу. Відповідно до пункту 11 Розділу VI Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління Національного банку України № 705 від 05 листопада 2014 року, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для його притягнення до цивільно-правової відповідальності. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій у разі відсутності доказів сприяння ним втраті, використанню ПІН у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 202/10128/14-ц, від 13 вересня 2019 року у справі № 501/4443/14-ц, від 20 листопада 2019 року у справі № 577/4224/16-ц, від 17 червня 2021 року у справі № 759/4025/19, від 16 серпня 2023 року № 176/1445/22. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Зокрема, у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 зазначено, що: «відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції». Окрім того, у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Посилання ПАТ КБ «ПриватБанк» на ту обставину, що відповідач порушив Умови та Правила надання банківських послуг, оскільки своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки такі доводи зводяться виключно до припущень, що не мають доказового підтвердження. Позивач не довів того, що ОСОБА_3 втрачала та/або сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Про результати службового розслідування за вказаним фактом ПАТ КБ «ПриватБанк» не надано відповіді. Суд касаційної інстанції враховує, що судами першої та апеляційної інстанцій встановлено факт звернення відповідача до банку про скасування спірної транзакції, а так само її звернення до правоохоронних органів з приводу вчинених стосовно неї шахрайських дій. Наведені обставини у сукупності свідчать про те, що у відповідача була дійсно відсутня воля на вчинення такого перерахування, а банком не заперечено факту її звернення з вимогою про скасування цієї транзакції. Оцінюючи доводи касаційної скарги, Верховним Судом взято до уваги нерівний стан сторін у зазначених договірних відносинах, які є споживчими за своєю правовою природою. При цьому правові та фактичні можливості з доведення обставин справи належать переважно позивачу, доводи та підстави позову якого не були належним обґрунтуванні під час судового розгляду справи. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, Верховний Суд виходить з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними». Також у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 127/23496/15-ц (провадження № 61-3239св18) зазначено, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, в межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог. При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постановах Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15 та від 11 березня 2015 року № 6-16цс15». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі № 691/699/16-ц (провадження № 61-16504св18) вказано, що: «встановивши, що позивачем не доведено вчинення відповідачем дій чи бездіяльності, які сприяли втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції за кредитною карткою, а відповідач, виявивши безпідставне списання коштів, невідкладно повідомила позивача та правоохоронні органи про цей факт, врахувавши наявність кримінального провадження, у межах якого встановлюється особа, яка протиправно заволоділа грошовими коштами, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог ПАТ КБ «ПриватБанк». При вирішенні спору суди першої та апеляційної інстанції вірно прийняли до уваги правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Верховний Суд у постанові від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц (касаційне провадження № 61-3239св18) вказану правову позицію підтримав». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 липня 2019 року у справі № 537/3312/16-ц (провадження № 61-17629св18) зазначено, що: «сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначене узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, викладеним у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Суд першої інстанції, з висновком якого погодився суд апеляційної інстанції, урахувавши застосовані норми матеріального права, встановивши фактичні обставини справи, які мають істотне значення для її вирішення, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, правильно виходив з того, ПАТ КБ «ПриватБанк» не підтвердив належними і допустимими доказами обставин, які б безспірно доводили, що ОСОБА_1 , як користувач кредитної картки, своїми діями чи бездіяльністю сприяв у доступі до відомостей по кредитній картці, його особового рахунку, акаунту чи мобільного додатку «Приват-24», незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дала змогу ініціювати платіжні операції 27 липня 2015 року та 30 липня 2015 року щодо перерахування з його карткового рахунку грошових коштів на загальну суму 9 792,00 грн. Доводи заявника про те, що суди попередніх інстанцій не урахували порушення відповідачем Умов та правила надання банківських послуг, що призвело до несанкціонованого коштів з його карткового рахунку, оскільки він своїми діями сприяв незаконному використанню інформації, яка дала змогу ініціювати третій особі проведення платіжних операцій, не заслуговують на увагу, оскільки вони ґрунтуються виключно на припущеннях, що не мають доказового підтвердження». Колегія суддів звертає увагу, що саме банк має доводити, що відповідачка своїми діями чи бездіяльністю сприяла незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції; у разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Сам по собі факт коректного вводу вихідних даних для ініціювання такої банківської операції, як списання коштів з рахунку користувача, не може достовірно підтверджувати ту обставину, що ОСОБА_1 своїми діями чи бездіяльністю сприяла незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. За відсутності належних та допустимих доказів усі сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Враховуючи вищезазначене, колегія суддів дійшла до висновку про те, що матеріали справи не містять беззаперечних доказів того, що саме ОСОБА_1 як користувач картки своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера (коду) або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Списання грошових коштів з карткових рахунків відбулося не за її розпорядженням і вона не повинна нести негативні наслідки здійснення такої банківської операції. Виявивши безпідставне списання (перекази, зняття) коштів, відповідачка повідомила про цей факт банк та звернулася до правоохоронних органів, про що свідчить проведення банком службової перевірки за фактами здійснення несанкціонованих транзакцій за картковими рахунками клієнта ОСОБА_1 та здійснення досудового розслідування з приводу шахрайських дій відносно ОСОБА_1 , пов`язаних із заволодінням грошовими коштами АТ КБ «Приватбанк», правова кваліфікація визначена за ч.3 ст.190 КК України. За таких обставин, судове рішення підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову. Керуючись ст. ст.259,268,367,374,376,381-384 ЦПК України, суд,- УХВАЛИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 7 серпня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. У задоволенні позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Головуюча Судді: