Постанова 4805 № 293/599/19

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №293/599/19 Головуючий у 1-й інст. Бруховський Є.Б. Категорія 39 Доповідач Трояновська Г. С. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 28 жовтня 2020 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого - судді Трояновської Г.С. суддів: Миніч Т.І., Павицької Т.М., з участю секретаря судового засідання Кучерявого О.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №293/599/19 за позовом Акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2019 року, ухваленого під головуванням судді Бруховського Є.Б., в с т а н о в и в: У квітні 2019 року Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» звернулось до суду із вказаним позовом, в обґрунтування якого зазначило, що 14 вересня 2010 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладений договір, згідно з яким банк надав відповідачці кредит в розмірі 25000 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. ОСОБА_1 підписала заяву, відповідно до якої погодилась з "Умовами та правилами надання банківських послуг" та "Тарифами Банку", які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua. При укладенні вказаного договору остання надала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. Разом з тим, відповідач свої зобов`язання за фактичне використання кредитних коштів належним чином не виконувала, у зв`язку з чим станом на 18 березня 2019 року утворилась заборгованість за вказаним кредитним договором в розмірі 116046 грн. 98 коп., яка складається із: заборгованості зі сплати тіла кредиту у розмірі 58756 грн. 15 коп.; простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 21024 грн. 30 коп.; заборгованості зі сплати пені у сумі 30264 грн., а також штрафів: 500 грн. (фіксована частина) та 5502 грн. 24 коп. (процентна складова). З урахуванням наведеного, позивач просив стягнути із ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 116 046 грн. 98 коп. Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2019 року позов задоволено. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ « ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 116046 грн. 98 коп. та 1921 грн. судового збору. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову. Зокрема, вказувала, що суд не надав належної оцінки тій обставині, що Умови та правила надання банківських послуг не є складовою частиною кредитного договору, укладеного між нею та позивачем. Вона визнає ту обставину, що дійсно отримала від ПАТ КБ « ПриватБанк» грошові кошти у розмірі 25000 грн. Протягом періоду із січня 2019 року по 7 липня 2019 року позивач самовільно, без її згоди, здійснював списання коштів із кредитної картки, а також картки для виплат, на загальну суму 35966 грн. Таким чином, фактично отримані нею кошти були повернуті банку. Постановою Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено - рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2019 року скасовано та ухвалено нове судове рішення про відмову у задоволенні позову. Постановою Верховного Суду від 01 вересня 2020 року касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» задоволено частково - постанову Житомирського апеляційного суду від 01 жовтня 2019 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. В суді апеляційної інстанції представник відповідачки - адвокат Янчевська О.В. доводи апеляційної скарги підтримала, просила її задовольнити з тих підстав, що кредитні кошти повернуті в більш ніж в повному обсязі позивачу, позаяк останній упродовж тривалого часу здійснював самостійне списання кредитних коштів із зарплатного рахунку ОСОБА_1 . Представник банку - адвокат Ляхов О.В. заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважав законним та обгрунтованим та просив залишити його без змін. ОСОБА_1 до апеляційного суду не з`явилась, про розгляд справи повідомлена належним чином, а тому перешкоди для розгляду справи відсутні (ч.2 ст. 372 ЦПК України). Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з таких підстав. Судом встановлено, що 14 вересня 2010 року між публічним акціонерним товариством комерційний банк «ПриватБанк», правонаступником якого є АТ КБ «ПриватБанк», та ОСОБА_1 було укладено договір про надання банківських послуг, за умовами якого остання отримала кредитні кошти у розмірі 25 тис. грн у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. Своїм підписом у анкеті-заяві відповідачка підтвердила, що підписана нею заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг (а. с. 10). У наданій банком довідці про умови кредитування від 14 вересня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 , зазначено базову відсоткову ставку за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 11). Звертаючись до суду з позовом банк вказав, що ОСОБА_1 свої зобов`язання за вищевказаним кредитним договором належним чином не виконувала, на вимоги банку не реагувала, внаслідок чого за розрахунком банку станом на 18 березня 2019 року утворилася заборгованість у розмірі 116 046,98 грн, з яких: 58 756,15 грн - заборгованість за тілом кредиту; 21 024,30 грн - заборгованість за простроченим тілом кредиту; 0,00 грн - заборгованість за нарахованими відсотками; 30 264,29 грн -пеня за прострочене зобов`язання; 0,00 грн - пеня за несвоєчасність сплати боргу на суму 100 грн; 500 грн - штраф (фіксована частина); 5 502,24 грн - штраф (процентна складова). Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (у цьому випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками. За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави, стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави, стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У анкеті-заяві позичальника від 14 вересня 2010 року процентна ставка не зазначена (а. с. 10). Крім того, у цій заяві, підписаній сторонами, відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Проте у довідці про умови кредитування від 14 вересня 2010 року зазначена базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні (а. с. 11). Зазначена довідка підписана від імені ОСОБА_1 . Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав у борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за простроченим тілом кредиту, а також пеню і штрафи за несвоєчасну сплату кредиту. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, у тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https://privatbank.ua, як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку, які розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua, що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, у тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, права та обов`язки клієнта (позичальника) і банку, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування, а також містяться додаткові положення, в яких зокрема визначено дію договору (12 місяців з моменту підписання), позовну давність щодо вимог банку - 50 років (пункт 1.1.7.31 згаданих Умов), та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку розуміла відповідачка та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПАТ КБ «ПриватБанк», а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачкою кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи, яка переглядається. У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» у період - з часу виникнення спірних правовідносин (14 вересня 2010 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (04 квітня 2019 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів обслуговування витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання батьківських послуг в ПриватБанку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із ОСОБА_1 кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може не може ґрунтуватися на припущеннях. Надані АТ КБ «ПриватБанк» Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Аналогічна правова позиція про неможливість вважати складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору, однак щодо Умов надання споживчого кредиту фізичним особам («Розстрочка») (Стандарт) та, зокрема пункту 5.5 цих Умов, яким установлено позовну давність тривалістю у п`ять років, оскільки такі не містять підпису позичальника, а також через те, що у заяві останнього домовленості сторін щодо збільшення строку позовної давності немає, викладена у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, що розміщені на сайті: https:// www.privatbank.ua та містяться у матеріалах цієї справи, не містять підпису відповідачки, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 14 вересня 2010 року шляхом підписання анкети-заяви. Наведена правова позиція висловлена Верховним Судом у своїй постанові від 1 вересня 2020 року у цій справі. Скасовуючи рішення районного суду та постанову апеляційного суду у даній справі в частині позовних вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту, Верховний Суд, застосувавши правову позицію Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, виходив з того, що ОСОБА_1 отримала кредитні кошти у розмірі 25 тис. грн, що нею не заперечувалося, а за розрахунком кредитної заборгованості, наданої банком, тіло кредиту становить 58 756,15 грн. Відповідно до ч. 1 ст. 417 ЦПК України, вказівки, що містяться в постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи. Враховуючи дану норму процесуального закону, правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові Великої Палати від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 щодо того, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, а тому він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів колегія суддів приходить до висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за тілом кредиту могли б бути задоволені в розмірі 25 000 грн. як фактично отримані кредитні кошти. Решта коштів за тілом кредиту (простроченим тілом) - це нарахування коштів, яких відповідач фактично не отримувала і які виконані банком відповідно до Умов та Правил надання банківських послуг, а тому не є частиною кредитного договору. Разом з тим, пред`являючи позов, банк на підтвердження своїх вимог, крім витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витягу з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, також послався на довідку про умови кредитування від 14 вересня 2010 року, яка підписана ОСОБА_1 (а. с. 11), та надав розрахунки заборгованості відповідачки за договором від 14 вересня 2010 року (а. с. 4-5, 6-9). У цій довідці про умови кредитування від 14 вересня 2010 року з використанням кредитки «Універсальна», 55 днів пільгового періоду» зазначено базова відсоткова ставка за користування кредитом (2,5%), розмір щомісячних платежів (7%) від заборгованості, строк внесення щомісячних платежів до 25 числа місяця, наступного за звітним, розмір комісії за зняття готівки та особистих коштів, безготівкових платежів, пеня за несвоєчасність погашення заборгованості, штрафи та комісійні. Зазначення відсоткової ставки за користування кредитом (2,5%), з чим ОСОБА_1 ознайомлена, про що свідчить проставлений від її імені підпис, могло б бути підставою для стягнення заборгованості за відсотками, проте з позовних вимог банку вбачається, що позивач не просить стягнути таку заборгованість та вказує заборгованість за нарахованими відсотками - 0,00грн. Разом з тим в судовому засіданні апеляційного суду встановлено, що банк під заборгованістю за нарахованими відсотками розуміє нараховану пеню за прострочене зобов`язання в розмірі 30 364,29грн. Тобто відбувається підміна понять та вимог за зобов`язаннями, яка не врегульована ні договором, ні законом, а тому вимоги про стягнення пені в розмірі 30 364,29грн. не підлягають до задоволення. У довідці про умови кредитування передбачено підстави для стягнення штрафів фіксованої частини (500грн.) та процентної складової (5502,24 грн.). Оскільки відповідачем порушено умови виконання зобов`язання, то штрафи могли б бути стягнуті з відповідача на користь позивача в загальному розмірі 6002,24грн. Таким чином загальна сума заборгованості за кредитним договором № б/н від 14 вересня 2010 року, яка підлягала б стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» становить: 25 000,00 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 6 002,24грн. - штрафи, а всього 31 002,24грн. ОСОБА_1 з 14.10.2013 по даний час працює на Підприємстві з іноземними інвестиціями ТОВ «Даніко» на посаді контролера якості, що підтверджується довідкою №22 від 21.04.2020 (а.с.166). Заробітна плата їй, як працівнику ТОВ «Даніко», перераховується на рахунки відкриті у ПАТ КБ «Приватбанк». За період з 1 січня 2017 року по 1 жовтня 2020 року позивач, без згоди відповідача, здійснив автоматичне списання коштів з карткового рахунку ОСОБА_1 , на яку надходила заробітна плата, на загальну суму 106 779,95грн, у тому числі - 01.01.2017. по 31.12.2017 - 35120,34грн.; з 01.01.2018. по 31.12.2018 - 25454,70грн; з 01.01.2019. по 31.12.2019 - 31101,68грн.; з 01.01.2020. по 01.10.2020 - 15103,22грн. (а.с.210-224). Витрати клієнтом кредитним коштів, починаючи з вересня 2018 року не проводяться (а.с.6-9). Отже, врахувавши, що вимоги банку могли б бути задоволені судом на 31 002,24грн (25 000грн - тіло кредиту та 6 002,24грн. -штрафи), а позивачем відраховано суму - 106779,95 грн ( в тому числі за 2017 та 2018 року - в сумі - 60575,04грн. (до звернення з позовом), колегія суддів вважає, що підстав для задоволення вимог банку немає. Оскільки апеляційним судом відмовлено в задоволенні позову по суті спору, то доводи апеляційної скарги про застосування позовної давності до вимог Банку, не розглядаються. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню, а рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2019 року, відповідно до статті 376 ЦПК України - скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову. Відповідно до п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону. Керуючись ст.ст. 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 13 червня 2019 року скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку. Повний текст постанови складено 30.10.2020. Головуючий Судді