Постанова 4855 № 320/35201/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/35201/23 Суддя (судді) першої інстанції: Лисенко В.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Головуючого судді Коротких А.Ю., суддів Сорочка Є.О., Чаку Є.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 рок у справі за адміністративним позовом Державного спеціалізованого підприємства «Об`єднання «Радон» до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування рішень,- В С Т А Н О В И В : Державне спеціалізоване підприємство «Об`єднання «Радон» звернулось до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправними та скасування рішень. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Голосіївський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального права. Заслухавши учасників справи, суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Судом першої інстанції встановлено, що рішенням Франківського районного суду м.Львова від 30 березня 2023 року у справі №463/11321/20 позовні вимоги ОСОБА_1 до Державного спеціалізованого підприємства «Об`єднання «Радон», третя особа, яка не заявляє самостійних вимог: профспілковий комітет первинної профспілкової організації працівників Державного спеціалізованого підприємства «Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат Професійної спілки атомної енергетики та промисловості України» про скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, задоволено: скасовано наказ Державного спеціалізованого підприємства «Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат» №20 від 26 жовтня 2020 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2 »; визнано незаконним наказ голови комісії з реорганізації Державного спеціалізованого підприємства «Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат» від 09 жовтня 2020 року №18 «Про перенесення дати запланованого звільнення ОСОБА_1 »; поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника служби фізичного захисту в Державному спеціалізованому підприємстві «Львівський державний міжобласний спеціальний комбінат» з 26 жовтня 2020 року; стягнуто з Державного спеціалізованого підприємства «Об`єднання «Радон» на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за весь час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2020 року по 30 березня 2023 року (день ухвалення судового рішення) у розмірі 500 422 (п`ятсот тисяч чотириста двадцять дві тисячі) грн 94 коп. Допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. На виконання рішення суду 25 квітня 2023 року Франківським районним судом м. Львова видано виконавчий лист про стягнення з Державного спеціалізованого підприємства «Об`єднання «Радон» на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за весь час вимушеного прогулу з 27 жовтня 2020 року по 30 березня 2023 року (день ухвалення судового рішення) у розмірі 500 422 (п`ятсот тисяч чотириста двадцять дві тисячі) грн 94 коп. У виконавчому листі зазначено, що допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. 01 травня 2023 року ОСОБА_1 звернувся із заявою на ім`я начальника Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) про прийняття до виконання виконавчого документу, виданого Франківським районним судом м. Львова 25 квітня 2023 року у справі №463/11321/20. 01 травня 2023 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. Постановою головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. від 01.05.2023 року стягнуто з позивача мінімальні витрати виконавчого провадження НОМЕР_1 у розмірі 401,85 грн. Постановою головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. від 01.05.2023 року стягнуто з позивача виконавчий збір у розмірі 50 042,29 грн. Також, 01 травня 2023 року головним державним виконавцем Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Яковенко Т.І. винесено постанову про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження НОМЕР_1. 11 травня 2023 року на депозитний рахунок відділу надійшли кошти, які 12 травня 2023 року державним виконавцем перераховано на користь стягувача в повному обсязі у розмірі 483 110 грн 12 коп., оскільки згідно платіжної інструкції №1932 від 08 травня 2023 року боржник самостійно перерахував кошти у розмірі 17 312 грн 82 коп. за один місяць в частині негайного виконання; 50 042 грн 29 коп. - перераховано на користь держави як виконавчий збір; витрат 401 грн 85 коп.; повернуто боржнику кошти у розмірі 17 312 грн 82 коп., як надмірно стягнуті. Позивач, не погоджуючись з постановами про стягнення з нього мінімальних витрат виконавчого провадження та виконавчого збору, звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. За визначенням статті 1 Закону України від 02.06.2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з пунктами 1, 5 частини першої статті 3 Закону №1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України. Підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди. Під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження»). Згідно з частиною першою статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII). Статтею 26 Закону №1404-VIII визначено початок примусового виконання рішення, зокрема: - виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення (пункт 1 частини першої); - виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону (частина п`ята); - за рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною) (частина шоста). Відповідно до частини першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. За примусове виконання рішення немайнового характеру виконавчий збір стягується в розмірі двох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - фізичної особи і в розмірі чотирьох мінімальних розмірів заробітної плати з боржника - юридичної особи. Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів) (ч. 4 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»). Відповідно до частини дев`ятої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування». Відповідно до пунктів 9 та 17 частини першої статті 39 Закону №1404-VIII виконавче провадження підлягає закінченню у разі: фактичного виконання в повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом; списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України в повному обсязі сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені), що підлягали виконанню на підставі виконавчого документа. З системного аналізу зазначених положень висновується, що стягнення виконавчого збору, крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується, пов`язується з початком примусового виконання. Останнє державний виконавець розпочинає на підставі виконавчого документа, відтак одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору та винести постанову про стягнення виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону. Такий висновок суду відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постановах від 13.02.2019 року у справі №295/13991/16-а (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 79846128), від 20.02.2019 року у справі №712/5014/17 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 79997704), від 28.01.2021 року у справі №640/24233/19 (реєстраційний номер рішення в ЄДРСР 79997704). Виконавчий збір за своєю правовою природою не є санкцією, що застосовується за невиконання рішення суду, а є платою за вчинення дій, пов`язаних з примусовим виконанням виконавчого документу, що здійснюються органами державної виконавчої служби, тобто є державним збором (платою) за таку процедуру. Отже, стягнення виконавчого збору одночасно з відкриттям виконавчого провадження є обов`язком державного виконавця. Саме тому на час відкриття виконавчого провадження у державного виконавця відсутні законні підстави для того, щоб не вирішувати питання про стягнення виконавчого збору за виконавчим документом. Частинами п`ятою та дев`ятою статті 27 Закону №1404-VIII визначений вичерпний перелік підстав для звільнення боржника від сплати виконавчого збору. Разом з тим, вказаний виконавчий лист у даній справі не підпадає під перелік виконавчих документів, за якими виконавчий збір не стягується відповідно до частини п`ятої статті 27 Закону №1404-VІІІ. Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржувана постанови винесена державним виконавцем одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження від 01 травня 2023 року ВП НОМЕР_1 та визначена державним виконавцем сума виконавчого збору у розмірі 50 042,29 грн як 10 % від суми, що підлягає примусовому стягненню у розмірі 500 422,94 грн. Приписами пунктів 1 та 2 розділу VI «Фінансування виконавчого провадження» Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року №512/5, передбачено, що фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження». Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження. Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу). Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)). До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження. У відповідності до видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 року №2830/5, до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема, послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів, зберігачів, перекладачів, суб`єктів оціночної діяльності - суб`єктів господарювання, суб`єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; банківські послуги при операціях з іноземною валютою; сплата судового збору; інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій. У разі, якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, державний виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум повинен винести постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження. При завершені або закінченні виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 та 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо витрати виконавчого провадження не були стягнуті з боржника, державний виконавець повинен винести постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Якщо витрати виконавчого провадження було здійснено за рахунок авансового внеску стягувача, ці кошти перераховуються стягувачу як повернення авансового внеску за рахунок стягнутих з боржника витрат виконавчого провадження. У разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа невикористаний авансовий внесок також повертається стягувачу. Однак, ключовим моментом для визнання правомірності спірних постанов є визначення правомірності відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. Так, судом першої інстанції було встановлено, що постановою Львівського апеляційного суду від 16.11.2023 року у справі №463/11321/20 визнано неправомірною (незаконною) та скасовано постанову головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 травня 2023 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1. Під час розгляду вказаної справи, Львівським апеляційним судом було встановлено таке: «У справі, що переглядається у виконавчому листі, виданому 25 квітня 2023 року Франківським районним судом м. Львова, зазначено, що допущено негайне виконання рішення суду в частині поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за один місяць. Також вказано, що рішення набрало законної сили: 30.03.2023 року. У заяві про прийняття виконавчого листа до виконання від 27 квітня 2023 року ОСОБА_3 зазначив, що просить стягнути з ДСП «Об`єднання «Радон» на свою користь середньомісячну заробітну плату. В додаткових відомостях заяви стягував вказав, що рішення набрало законної сили 30.03.2023 року: негайне виконання рішення суду. Враховуючи дату ухвалення судового рішення (30 березня 2023 року), дату видачі виконавчого листа (25 квітня 2023 року), дату подання заяви про прийняття його до виконання (01 травня 2023 року), а також зміст цієї заяви та виконавчого листа, з огляду на положення статей 273, 354 та 430 ЦПК України, статей 4 та 26 Закону №1404-VIII, проявивши розумну обачність, державний виконавець мав відкрити виконавче провадження лише в частині, допущеній до негайного виконання, а в іншій частині повернути виконавчий лист без прийняття до виконання, оскільки рішення суду, на виконання якого його видано, не набрало законної сили. Помилкове зазначення місцевим судом у виданому виконавчому листі про те, що рішення набрало законної сили станом на дату його видачі, при цьому, коли на цю дату не закінчився строк апеляційного оскарження, не є вирішальним для державного виконавця при з`ясуванні підстав для відкриття виконавчого провадження, адже останній зобов`язаний самостійно вживати усіх заходів щодо перевірки достатності підстав для відкриття виконавчого провадження, чого у даній справі, ним не було зроблено. За таких обставин, висновок суду першої інстанції про те, що виносячи 01 травня 2023 року постанову про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 державний виконавець діяв в межах своїх повноважень, є невірним. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника) (частина друга статті 451 ЦПК України). Оскільки доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, оскаржувана ухвалу в цій частині підлягає скасуванню, із постановленням нового судового рішення про задоволення цих вимог скарги та визнання неправомірною (незаконною) і скасування постанови головного державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби міста Києва Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 01 травня 2023 року про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1.». Згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Отже, стягнення виконавчого збору (крім визначених законом випадків, коли виконавчий збір не стягується) та мінімальних витрат виконавчого провадження безпосередньо пов`язується з початком примусового виконання. Примусове виконання рішення розпочинається з моменту прийняття державним виконавцем постанови про відкриття виконавчого провадження, тому одночасно з відкриттям виконавчого провадження повинен вирішити питання про стягнення виконавчого збору. Оскільки в даному випадку постанову державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві ЦМУ Міністерства юстиції (м.Київ) Яковенко Т.І. про відкриття виконавчого провадження НОМЕР_1 у судовому порядку визнано протиправною та скасовано, то відповідно й постанови про стягнення виконавчого збору та про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 01.05.2023 року також підлягають скасуванню як такі, що нерозривно пов`язані із початком примусового виконання. Відповідно до частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України). Враховуючи викладене, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень законодавства України та наданих учасниками справи доказів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 287, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 30 січня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до адміністративного суду касаційної інстанції в порядку і строки, встановлені статтями 329, 331 КАС України. Головуючий суддя: Коротких А.Ю. Судді: Сорочко Є.О. Чаку Є.В.