Постанова 4824 № 761/17540/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2024 року місто Київ Справа № 761/17540/22-ц Апеляційне провадження № 22-ц/824/8259/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Желепи О.В. (суддя-доповідач), Мазурик О.Ф., Немировська О.В. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року (ухвалено у складі судді Новака Р.В., інформація щодо дати складання повного тексту відсутня) у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державної Казначейської служби України, третя особа: громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог У серпні 2022 року до суду звернувся позивач з вимогами до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державної Казначейської служби України, третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди. Позивач, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування моральної шкоди в сумі 33500 грн; стягнути з Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів на користь ОСОБА_1 відшкодування коштів, витрачених на подання і розгляд позовної заяви в сумі 1460 грн; В обґрунтування позову зазначив, що 04.01.2021 за № 2 ОСОБА_1 , спільно з громадською організацією «Проти придурків та ідіотів», відповідно до ст. 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зі зверненням про порушення ПрАТ «Київстар» ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, п. 14 ст. 1, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», які забороняють нечесну підприємницьку практику, у якому просив визнати протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо відмови у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою ОСОБА_1 від 04.01.2021, оформленої листом NB-148/X-3 від 16.01.2021, зобов`язати Держспоживслужбу України вжити передбачених законодавством заходів щодо проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою ОСОБА_1 від 04.01.2021. 16.01.2021 за №B-148/X-3 відповідач направив відповідь на вказану заяву, яка свідчить про те, що заява ОСОБА_1 як визначає ст. 19 Закону № 393, об`єктивно і всебічно не перевірялася. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі № 240/2607/21, визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо ненадання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021, зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021 в установленому законом порядку. Позивач вказує, що рішення суду до даного часу залишилось не виконаним. Відповідач у справі своїми діями щодо відмови ОСОБА_1 допустивши протиправну бездіяльність щодо не розгляду його звернення, спричинив позивачу немайнову шкоду, яка полягає у порушенні стосунків з оточуючими людьми, порушенні нормальних життєвих зв`язків, виникненні негативного для нього явища, зокрема, необхідності неодноразового повторного звернення на встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності, витрачання особистого часу, значних коштів, сили для відновлення свого порушеного права, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані, спричинених неправомірними діями та бездіяльність Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року відмовлено в задоволенні позову. Відмовляючи у задоволені позову суд виходив з того, що Позивачем не надано доказів настання негативних наслідків, внаслідок яких він морально страждав і на відновлення свого психологічного та фізичного стану був вимушений спрямовувати додаткові зусилля та нести додаткові витрати майнового характеру. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погодившись з таким рішенням, ОСОБА_1 14 лютого 2024 року через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апелянт вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом не враховано висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2017 року у справі № 459/2123/16-ц, від 07 листопада 2018 року у справі № 344/4043/17, від 29 січня 2020 року у справі № 490/3581/17, від 01 квітня 2020 року у справі № 821/1841/17. Зазначає, що факт протиправної бездіяльності встановлений рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі № 240/2607/21, а тому існують усі підстави, необхідні для стягнення моральної шкоди. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи 04 березня 2024 року представник Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту прав споживачів - ОСОБА_2 подала відзив на апеляційну скаргу, у якому просила відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін як таке, що постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом встановлено, що 04.01.2021 за № 2 ОСОБА_1 , спільно з громадською організацією «Проти придурків та ідіотів», відповідно до ст. 40 Конституції України, Закону України «Про звернення громадян» звернувся до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів зі зверненням про порушення ПрАТ «Київстар» ч. 2 ст. 17 Закону України «Про захист прав споживачів», яка забороняє примушувати споживача придбавати продукцію неналежної якості або непотрібного йому асортименту, п. 14 ст. 1, ч. 1 ст. 19 Закону України «Про захист прав споживачів», які забороняють нечесну підприємницьку практику, у якому просив визнати протиправними дії Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо відмови у проведенні позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою ОСОБА_1 від 04.01.2021, оформленої листом NB-148/X-3 від 16.01.2021, зобов`язати Держспоживслужбу України вжити передбачених законодавством заходів щодо проведення позапланового заходу державного нагляду (контролю) за заявою ОСОБА_1 від 04.01.2021. 16.01.2021 за №B-148/X-3 відповідач направив відповідь на вказану заяву. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.10.2021 у справі № 240/2607/21, визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо ненадання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021, зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021 в установленому законом порядку. Позиція суду апеляційної інстанції Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Указаним вимогам рішення суду першої інстанції не відповідає з огляду на таке. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції вважав, що право на компенсацію моральної школи виникає не автоматично при вчиненні заподіювачем шкоди будь-яких неправомірних діянь, а за умови доведення особою в чому саме полягають моральні страждання, які витрати немайнового характеру вони спричинили, і якими доказами це підтверджується. Позивачем не надано доказів настання негативних наслідків, внаслідок яких він морально страждав і на відновлення свого психологічного та фізичного стану був вимушений спрямовувати додаткові зусилля та нести додаткові витрати майнового характеру. Вказав, що ОСОБА_1 не заявлялась позовна вимога до Держпродспоживслужби про відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю. Виконання судового рішення по справі № 240/2607/21 не здійснювалось у примусовому порядку. Колегія суддів не погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. За приписами статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання чи оспорювання. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування моральної шкоди. Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. За загальним правилом ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Зокрема, згідно з п. 3 ч. 2 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала в інших випадках, встановлених законом. Так, відповідно до ч. 1 ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів. Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України. Колегія суддів враховує, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення шкоди. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії (бездіяльність) цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями (бездіяльністю) і заподіяною шкодою. Довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України. Бездіяльність Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі № 240/2607/21, визнано протиправною бездіяльність Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів щодо ненадання відповіді по суті звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021, зобов`язано Державну службу України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021 в установленому законом порядку. Вказане рішення відповідачем не оскаржено та набрало законної сили 17.06.2021. Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Позивачем вказується, що його звернення від 04.01.2021 так і не було розглянуто по суті відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Відповідачем не спростовано цього твердження, не подано доказів виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.10.2021 у справі № 240/2607/21 та/або розгляду по суті звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021. За приписами частин 3, 4 статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Згідно з ч. 2 ст. 3 Конституції України держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Обов`язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом. Згідно зі ст. 24 Закону України «Про звернення громадян» особи, винні у порушенні цього Закону, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, передбачену законодавством України. За таких обставин колегією суддів встановлено, що невиконання Держпродспоживслужбою рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2021 у справі № 240/2607/21, яким відповідача, зокрема, зобов`язано розглянути звернення ОСОБА_1 від 04.01.2021 в установленому законом порядку є протиправною (неправомірною) бездіяльністю, що є підставою для відшкодування моральної шкоди. Колегія суддів відхиляє доводи відповідача про відсутність підстав для стягнення моральної шкоди через те, що позивачем не було заявлено вимоги про її відшкодування при зверненні із позовом до адміністративного суду, оскільки відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України у випадку не заявлення вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства. Безпідставними також є доводи про не звернення до примусового виконання рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 17.05.2021, оскільки його виконання відповідачем повинно відбуватися у добровільному та обов`язковому порядку без необхідності вчинення додаткових дій позивачем. Наявність моральної шкоди Згідно зі статтею 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої. У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц зроблено висновок, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Колегія суддів вважає, що оскільки підставою виникнення обов`язку відшкодувати моральну шкоду є правопорушення, то завжди є і моральні страждання з приводу порушення прав фізичної особи. Моральна шкода, як правило, супроводжує будь-яке порушення цивільного права чи охоронюваного законом інтересу. Крім того, практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у подібних категоріях справ визначена презумпція моральної шкоди: у разі порушення майнових або цивільних прав «середня», «нормально» реагуюча на протиправну щодо неї поведінку людина повинна відчувати страждання (моральну шкоду). У п. 37 рішення в справі «Недайборщ проти Російської Федерації» від 01.07.2010 ЄСПЛ зазначив: «Суд нагадує свою незмінну позицію про те, що заявнику не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс», тому позивачу не може бути пред`явлено вимогу про надання будь-якого підтвердження моральної шкоди, яку він поніс, що означає, що при наявності встановленого факту порушення прав заявника розмір моральної шкоди має визначатися судом в межах справедливого розгляду конкретної справи». Наявність моральної шкоди позивач мотивував тим, що неправомірні дії відповідача призвели до того, що він був змушений захищати своє порушене право у судовому порядку, а отже витрачати значних зусиль та часу для його відновлення. Захист свого права вимагав від нього додаткових зусиль для організації свого часу, побуту, оскільки для встановлення істини в справі та доказування для вирішення питання протиправної бездіяльності відповідача він був вимушений неодноразово звертатися до органів державної влади, витрачати особистий час та кошти. Усі ці обставини призвели до виникнення у нього хвилювань та переживань, що негативно відобразилось на його психоемоційному стані. За таких обставин колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 зазнав душевних страждань, завданих неправомірною бездіяльністю відповідача, зокрема ненаданням відповіді на своє звернення. Причинний зв`язок між протиправною бездіяльністю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та моральною шкодою ОСОБА_1 . Колегія суддів вважає, що заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 перебуває у прямому причинному зв`язку із протиправною бездіяльністю Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, оскільки така бездіяльність передує у часі завданій моральній шкоді, є необхідною та головною умовою виникнення моральної шкоди, а також, на переконання апеляційного суду, із неминучість викликає саме такі наслідки у вигляді моральної шкоди. Розмір моральної шкоди Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Аналіз положень статей 23, 1174 ЦК України свідчить про те, що моральна шкода, завдана фізичній особі незаконною бездіяльністю органу державної влади при здійсненні ним своїх повноважень, відшкодовується державою і при визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності, виваженості і справедливості. У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 5 грудня 2022 року у справі № 214/7462/20 вказано, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. В деяких випадках в законодавстві визначено мінімальний розмір моральної шкоди. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення (постанова ВП ВС від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц). Колегія суддів вважає, що заявлена позивачем моральна шкода у розмірі 33 500 грн є неспівмірною із тим обсягом та характером душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із нерозглядом свого звернення та невиконанням рішення адміністративного суду. Визнає безпідставним посилання позивача на ч. 2 ст. 440-1 ЦК УРСР, відповідно до якої розмір відшкодування визначається судом з урахуванням суті позовних вимог, характеру діяння особи, яка заподіяла шкоду, фізичних чи моральних страждань потерпілого, а також інших негативних наслідків, але не менше п`яти мінімальних розмірів заробітної плати, оскільки відповідно до положень ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Протиправна бездіяльність відповідача, що завдала позивачу моральної шкоди мала місце у 2021 році, ЦК України прийнятий 16 січня 2003 року, а тому застосуванню підлягають саме його положення. Апеляційний суд приходить до висновку, що компенсація у розмірі 1 000 грн є достатньою для розумного задоволення потреб позивача, і не призведе до його безпідставного збагачення, враховуючи обсяг та характер душевних страждань, яких зазнав позивач у зв`язку із протиправною бездіяльністю щодо себе. Апеляційний суд також вказує, що право на відшкодування шкоди з урахуванням практики ЄСПЛ повинно носити ефективний характер, і має на меті не тільки покриття шкоди, завданої потерпілій стороні, а також є засобом попередження з боку відповідача вчинення порушень прав, отже має бути відчутним не тільки для позивача, але й для відповідача, бо спонукало б відповідача вживати заходів щодо зміни практики нехтування положеннями законодавства. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. За змістом ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Колегія суддів вважає, що судом першої інстанції допущено неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, а висновки, викладених у рішенні суду першої інстанції, не відповідають обставинам справи, а тому є підстави для часткового задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. При вирішенні питання про належного відповідача щодо вимог про відшкодування моральної шкоди апеляційний суд враховує, що Державна служба України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів відповідно до свого Положення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 2 вересня 2015 р. № 667 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України. Тобто Держспоживслужба є органом держаної влади. Відповідно до ч. 1 ст. 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов`язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Згідно з ч. 2 ст. 48 ЦПК України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц вказано, що держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого заподіяну шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів ДКСУ чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки ДКСУ чи її територіальний орган не є тим суб`єктом який порушив права чи інтереси позивача. Враховуючи викладене, а також беручи до уваги принцип jura novit curia («суд знає закони»), апеляційний суд вважає, що незважаючи на те, що вимоги позивача заявлені безпосередньо до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів та Державної Казначейської служби України, відповідачем у цій справі є держава в особі Держспоживслужби, бездіяльність якої як органу державної влади заподіяла моральної шкоди позивачу. Щодо судових витрат Відповідно до ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Згідно з частинами 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково, а саме на 2,985 % (1000/33500*100%). При подачі позову та апеляційної скарги позивач був звільнений від сплати судового збору на підставі п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір». У позовній заяві було заявлено вимогу про відшкодування коштів, витрачених на подання та розгляд даної позовної заяви у розмірі 1 460 грн. Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Доказів понесення відповідних витрат позивачем не надано. Як вбачається із Реєстру витрат часу та розрахунку судових витрат, позивачем проведено такі види робіт: 1) вивчення нормативних актів; 2) перевірка наявності права на подання заяви та повноти матеріалів для її обґрунтування; 3) підготовка, реєстрація та облік, підготовка відповідних документів та складення позовної заяви щодо оскарження адмінпротоколу; 4) подання позовної заяви через електронний суд; 5) аналіз та узагальнення відзиву на позовну заяву; 6) вивчення нормативних актів; 7) складення відповіді на відзив; 8) подання відзиву через електронний суд. Колегія суддів зауважує, що у вказаному реєстрі двічі вказано дію «вивчення нормативних актів» (пункти 1 та 6), зазначено дію, що стосується «оскарження адмінпротоколу» (пункт 3) та «подання відзиву» (пункт 8). Останні два пункти (3 та 8) не стосуються даної справи, оскільки «адмінпротокол» не є предметом розгляду у цій справі, а «відзив» є заявою по суті справи з боку відповідача, а не позивача. Відповідно до ч. 4 ст. 174 ЦПК України подання заяв по суті справи (зокрема, відповіді на відзив на позовну заяву (пункти 5 та 7) є правом учасників справи, а тому вчинення таких дії залежить тільки від волі позивача. Інші пункти (2 та 4) також не є тими витратами, відшкодування яких може бути покладено на відповідача, оскільки відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування коштів, витрачених на подання та розгляд даної позовної заяви Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 року у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах «Трофимчук проти України», «Серявін та інші проти України» обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. При формуванні змісту резолютивної частини постанови апеляційний суд враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 01 вересня 2021 року у справі № 545/2344/20 про те, що оскільки кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, то у таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб`єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Керуючись статтями 11, 15, 16, 23, 1167, 1173, 1174, 1176 ЦК України, статтями 12, 81, 82, 258, 259, 263, 268, 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд ПОСТАНОВИВ Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 06 червня 2023 року - скасувати та увалити нове. Позов ОСОБА_1 до Державної служби України з питань безпечності харчових продуктів та захисту споживачів, Державної Казначейської служби України, третя особа: Громадська організація «Проти придурків та ідіотів» про відшкодування моральної шкоди - задовольнити частково. Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 1 000 (одну тисячу) гривень компенсації моральної шкоди. У задоволенні інших позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених у ст. 389 ЦПК України. Суддя-доповідач О.В. Желепа Судді О.Ф. Мазурик О.В. Немировська