Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/2549/22

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/2549/22 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Черняхович Ірина Едуардівна Суддя-доповідач - Боровицький О. А. 31 березня 2025 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Боровицького О. А. суддів: Шидловського В.Б. Курка О. П. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, третя особа - Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" про визнання протиправною відмову, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Позивач звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві, третя особа - Громадська організація "Проти придурків та ідіотів" в якому просив: - визнати протиправною відмову Держпродспоживслужби України у наданні повної інформації на його запит від 10.12.2021 року "10.12.21 ДПС запит про надання копій"; - зобов`язати Коростишівську міську раду надати йому повну інформацію на його запит від 10.12.2021 року "10.12.21 ДПС запит про надання копій". Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року адміністративний позов задоволено. Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне. Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 10 грудня 2021 року ОСОБА_1 надіслав на електронну пошту Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві запит на публічну інформацію, в у якому відповідно до ст. 34 Конституції України та ч. 5 ст. 6, п.1 ч. 1 ст. 13 Закону України "Про доступ до публічної інформації" просив надати йому копію матеріалів позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар", проведеного за результатами його звернення від 26.05.2021 до Держпродспоживслужби України щодо порушення ПрАТ "Київстар" законодавства про захист прав споживачі. При цьому, у вказаному запиті ОСОБА_1 зазначив, що запитувану інформацію просить надати у визначений законом строк на його електронну адресу - ІНФОРМАЦІЯ_1 , або на поштову адресу: АДРЕСА_1 . Не отримавши у передбачений статтею 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" строк відповіді на цей запит, ОСОБА_1 звернувся з даним позовом до суду. Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне. Статтею 34 Конституції України кожному гарантовано право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір. Відповідно до статті 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк. Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом, та інформації, що становить суспільний інтерес, визначений Законом України від 13.01.2011 №2939-VI "Про доступ до публічної інформації" (далі - Закон України №2939-VI). Відповідно до статті 2 Закону України №2939-VI метою цього Закону є забезпечення прозорості та відкритості суб`єктів владних повноважень і створення механізмів реалізації права кожного на доступ до публічної інформації. Тобто, положення вказаного закону регулюють правовідносини з приводу забезпечення отримання інформації громадянами або іншими особами, що створюється та виникає в процесі функціонування суб`єктів владних повноважень та виконання покладених на них завдань, така інформація є (має бути) загальнодоступною. За визначення наведеним у частині 1 статті 1 Закону України №2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Відповідно до частини 2 статті 1 Закону України №2939-VI публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом. Статтею 3 передбачено, що право на доступ до публічної інформації гарантується: - обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; - визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; - максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; - доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; - здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; - юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації. Відповідно до статті 4 Закону України №2939-VI доступ до публічної інформації здійснюється, зокрема, на принципах прозорості та відкритості діяльності суб`єктів владних повноважень; вільного отримання, поширення та будь-якого іншого використання інформації, що була надана або оприлюднена відповідно до цього Закону, крім обмежень, встановлених законом. Статтею 12 Закону України №2939-VI передбачено, що суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у ст. 13 цього Закону; структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України №2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються, зокрема: суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання. Таким чином, в розумінні пункту 1 частини 1 статті 13 Закону України №2939-VI, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, як орган державної влади, є розпорядником публічної інформації, що була отримана чи створена ним в процесі виконання своїх обов`язків. Згідно з частиною 1 статті 5 Закону України №2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; а інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію. Таким чином, доступ до публічної інформації, крім передбаченої цим Законом публічної інформації з обмеженим доступом, щодо якої існує спеціальний порядок її поширення, можливо за допомогою двох способів, а саме отримання такої інформації з загальнодоступних встановлених законом джерел оприлюднення суб`єктами владних повноважень публічної інформації, або за результатами надання такої інформації у відповідь на звернення особи у формі запиту на інформацію. Запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні (ч. 1 ст. 19 Закону України №2939-VI). Відповідно до частин 2 - 5 статті 19 Закону України №2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача. Письмовий запит подається в довільній формі. Разом з тим, запит на інформацію має містити: ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі. Пунктом 6 частини 1 статті 14 Закону України №2939-VI визначено обов`язок розпорядники інформації надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію. У постанові Великої Палати Верховного Суду 25.06.2019 по справі №9901/925/18 викладено правову позицію, згідно якої розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації. Таким чином, розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив, яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє. Висновки аналогічного змісту викладені у постановах Верховного Суду від 18.01.2021 у справі №9901/381/20, від 02.04.2020 у справі №9901/22/20. За змістом частин 1, 2 статті 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити у задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону. Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації. Частиною 4 цієї ж статті закріплено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис. Встановлений статтею 22 Закону №2939-VI перелік підстав для відмови у задоволенні запиту на інформацію є вичерпним і не підлягає розширеному тлумаченню. Таким чином, розпорядник повинен забезпечити особі, яка звертається із запитом на інформацію, доступ саме до тієї інформації чи документів, які він просить надати, а у випадку, якщо він не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції володіти інформацією, щодо якої зроблено запит, - відмовити у її наданні, не виходячи за межі чітко поставленого питання, щодо якого зроблено запит. Крім того, правовими нормами частини 1 та 4 статті 20 Закону України №2939-VI визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту. Таким чином, законодавством України чітко встановлено обов`язок розпорядника інформації надати мотивовану відповідь на запит у визначений Законом строк, який становить п`ять робочих днів з дня отримання запиту. В контексті зазначених норм, суд дійшов до висновку, що запит від 10.12.2021 направлений ОСОБА_1 до Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві стосується отримання публічної інформації (копії матеріалів позапланого заходу державного нагляду (контролю) ПрАТ "Київстар", проведеного управлінням за результатами звернення ОСОБА_1 від 26.05.2021), і фактично цей запит є реалізацією наявного у позивача права на отримання доступу до публічної інформації. В свою чергу, Головне управління Держпродспоживслужби в м.Києві, як розпорядник публічної інформації, отриманої/створеної ним в процесі виконання своїх обов`язків, був зобов`язана в межах визначеного Законом України №2939-VI строку надати ОСОБА_1 повну та достовірну інформацію у відповідь на його запит від 10.12.2021. Сутність доводів та вимог позивача в пред`явленому позові зводиться до того, що Головне управління Держпродспоживслужби в м.Києві не було надано жодної відповіді на його запит від 10.12.2021. В свою чергу, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві вказує, що у встановлений Законом України "Про доступ до публічної інформації" строк воно надало позивачу відповідь щодо результату проведення перевірки у ПрАТ "Київстар", оформлену листом від 17.12.2021 року №06.5/21554. На підтвердження Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві долучило копію вказаного листа до відзиву на позовну заяву. Крім того, відповідач вказав, що лист від 17.12.2021 №06.5/21554 був надісланний управлінням на поштову адресу ОСОБА_1 : АДРЕСА_2 , підтвердженням чого є витяг з реєстру відправлених листів від 17.12.2021, наданим відділом розгляду звернень громадян та доступу до публічної інформації, та на його електронну адресу: homenko_me@ukr.net. Надаючи правову оцінку доводам відповідача про направлення позивачу листа-відповіді від 17.12.2021 №06.5/21554 засобами поштового зв`язку, суд зазначає наступне. Порядок надання послуг поштового зв`язку, права та обов`язки операторів поштового зв`язку і користувачів послуг поштового зв`язку та регулюють відносини між ними, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270 (далі - Порядок №270 в редакції на момент спірних правовідносин). Відповідно до пункту 8 Правил №270 оператори поштового зв`язку надають послуги з пересилання внутрішніх та міжнародних поштових відправлень, поштових переказів. До внутрішніх поштових відправлень належать, зокрема, листи - прості, рекомендовані, реєстровані з оголошеною цінністю. Згідно з пунктом 11 Правил №270 поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Суд зазначає, що Законом України "Про доступ до публічної інформації" не визначено яким видом поштового відправлення розпорядник інформації повинен надіслати відповідь у разі її надіслання засобами поштового зв`язку (простий лист, рекомендований, з повідомленням про вручення, з оголошеною цінністю). Однак, зважаючи на імперативно встановлений обов`язок відповідача, як розпорядника інформації надати відповідь на інформаційний запит, а також його статус у відповідних правовідносинах як суб`єкта владних повноважень, суд вважає, що саме розпорядник інформації у випадку виникнення спору повинен довести факт не лише надіслання відповіді, а й її вручення запитувачу інформації чи повернення без вручення із зазначенням відповідних причин. В якості доказу, який підтверджує надсилання ОСОБА_1 листа-відповіді від 17.12.2021 №06.5/21554 на його запит, Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві надало до суду витяг з реєстру відправлених листів за 17.12.2021. Однак суд вважає, що вказаний реєстр не є належним доказом виконання відповідачем, як розпорядником публічної інформації, обов`язку щодо надання позивачу запитуваної інформації. Так, вказаний реєстр фактично є внутрішнім службовим документом щодо обліку вихідної документації розпорядника, який ведеться відділом розгляду громадян та доступу до публічної інформації Головного управління Держпродспоживслужби в м.Києві. Реєстрація листа-відповіді на запит від 17.12.2021 №06.5/21554, як вихідного документа, у вказаному реєстрації не є доказом направлення позивачу відповіді на запит засобами поштового зв`язку. За визначенням, наведеним в пункті 2 Правил №270, згруповані поштові відправлення, поштові перекази - це внутрішні реєстровані поштові відправлення, поштові перекази, кількість яких становить п`ять і більше, що одночасно подаються для пересилання одним відправником. Відповідно до пунктами 66-67 Правил №270 у разі відправлення згрупованих поштових відправлень, поштових переказів відправник складає їх список в електронному вигляді за формою, визначеною оператором поштового зв`язку. Кількість поштових відправлень, поштових переказів одного виду та категорії (згрупованих за способом пересилання), що включаються до одного списку, та кількість таких списків визначаються оператором поштового зв`язку. Список засвідчується підписом відправника. Якщо відправником є юридична особа, список згрупованих внутрішніх рекомендованих поштових карток, листів, бандеролей засвідчується підписом відповідального працівника цієї особи, список згрупованих внутрішніх листів та бандеролей з оголошеною цінністю, посилок, прямих контейнерів, поштових переказів - підписами керівника та головного бухгалтера. Підписи скріплюються відповідними печатками (за наявності). При цьому, пунктом 68 Правил №270 про прийняття для пересилання згрупованих поштових відправлень, поштових переказів видається один розрахунковий документ на один список. Один примірник списку видається відправникові. Таким чином, якщо відповідь на запит здається на пошту разом з іншою кореспонденцією того ж виду та категорії (згрупованим поштовим відправління), належним і допустимим доказом направлення такої відповіді є список згрупованих поштових відправлень із відміткою працівника зв`язку про його прийняття, що визначено пунктом 68 Правил №270. Натомість, у випадку надсилання відповіді на запит окремим (не згрупованим) відправленням, належним і допустимим доказом здійснення такого відправлення, з огляду на положення Правил №270, є відповідний розрахунковий документ (касовий чек, розрахункова квитанція тощо), що підтверджує надання послуг поштового зв`язку, опис вкладення у цінний лист з відміткою відділення поштового зв`язку про його прийняття чи зворотне повідомлення про вручення рекомендованого поштового відправлення. Натомість Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві, яке, як суб`єкт владних повноважень відповідно до частини 2 статті 77 КАС України несе обов`язок щодо доказування у суді правомірності своїх дії чи бездіяльності, не надало до суду жодного із вищезазначених доказів на підтвердження направлення ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку листа-відповіді від 17.12.2021 №06.5/21554 на його запит. Не містять матеріали справи й жодного доказу направлення вказаного листа-відповіді від 17.12.2021 №06.5/21554 на електронну адресу ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ). Таким чином, проаналізувавши положення акону України "Про доступ до публічної інформації" у зіставленні з обставинами даної справи, суд вважає, що відповідач під час розгляду справи не спростував доводів позивача стосовно не надання йому відповіді на запит від 10.12.2021, оскільки не надав належних доказів направлення такої відповіді позивачу. Відтак, відсутність належних доказів надання/надіслання позивачу відповіді на його запит у визначений строк свідчить про неналежне виконання ним, як розпорядником публічної інформації своїх обов`язків, а тому, суд приходить до висновку, що в спірних правовідносинах Головним управлінням Держпродспоживслужби в м. Києві допущено протиправну бездіяльність щодо не надання ОСОБА_1 запитуваної інформації у відповідь на запит його від 10.12.2021 про отримання публічної інформації. Крім того, для забезпечення ефективного та дієвого захисту права позивача на доступ до публічної інформації та певності у вичерпаності юридичного конфлікту та остаточному вирішенні спору, суд вважає доцільним надати оцінку листу-відповіді Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 17.12.2021 №06.5/21554, та, відповідно, доводам сторін у цій частині. Зі змісту запиту ОСОБА_1 від 10.12.2021 вбачається, що звертаючись із цим запитом до Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві позивач просив надати йому копію матеріалів позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар", проведеного за результатами його звернення від 26.05.2021 до Держпродспоживслужби України щодо порушення ПрАТ "Київстар" законодавства про захист прав споживачі. Таким чином, предметом спірного запиту на публічну інформацію від 10.12.2021 було надання документів - копій матеріалів позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар", проведеного за результатами звернення від 26.05.2021 щодо порушення ПрАТ "Київстар" законодавства про захист прав споживачі. Водночас, зі змісту листа-відповіді Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві від 17.12.2021 №06.5/21554 вбачається, що в ньому відповідач фактично повідомив інформацію про результати проведеного відносно ПрАТ "Київстар" заходу державного нагляду (контролю), а не надав матеріали, складені під час проведення цього запиту. Вказане свідчить на користь висновку, що інформація, зазначена відповідачем у листі від 17.12.2021 №06.5/21554 не може вважатися відповіддю по суті запиту від 10.12.2021, звертаючись з яким позивач просив надати йому матеріали позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар", проведеного за результатами звернення від 26.05.2021 щодо порушення ПрАТ "Київстар" законодавства про захист прав споживачі. Щодо відповідача на те, що отримана ним в результаті позапланового заходу державного нагляду (контролю) щодо правомірності дій ПрАТ "Київстар" інформація, що була вказана в листі від 16.12.2021 за вих.№15772/3, є конфіденційною, суд зазначає наступне. Закон України "Про доступ до публічної інформації" передбачає, що за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом (конфіденційна, таємна, службова). Аналіз положень Закону України "Про доступ до публічної інформації" стосовно конфіденційної інформації дає підстави виокремити такі її ознаки: 1) встановлювати конфіденційність публічної інформації та визначати порядок її поширення можуть лише фізичні та юридичні особи; 2) суб`єкти владних повноважень не наділені правом відносити інформацію до конфіденційної; 3) публічна інформація не може бути віднесена до конфіденційної у випадках, визначених Законом (частини перша, друга статті 13 Закону); 4) у випадках, встановлених законодавством, не може бути обмежено доступ до визначеної інформації, у тому числі й конфіденційної (частин п`ята та шоста статті 6 Закону). Частиною другою статті 7 Закону України "Про доступ до публічної інформації" встановлено, що розпорядники інформації, визначені частиною першою статті 13 цього Закону, які володіють конфіденційною інформацією, можуть поширювати її лише за згодою осіб, які обмежили доступ до інформації, а за відсутності такої згоди - лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини. Умови, за яких можливо поширити конфіденційну інформацію, також передбачені частиною першою статті 29 Закону України "Про інформацію", відповідно до якої інформація з обмеженим доступом може бути поширена, якщо вона є суспільно необхідною, тобто є предметом суспільного інтересу, і право громадськості знати цю інформацію переважає потенційну шкоду від її поширення. Загалом можливість віднесення інформації до конфіденційної не слід розуміти, як єдину достатню підставу для обмеження доступу до неї. Запровадження обмеження доступу до конкретної інформації за результатами розгляду запиту на інформацію допускається лише за умови застосування вимог пунктів 1-3 частини другої статі 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації". Ці вимоги називають "трискладовим тестом", який повинна пройти публічна інформація для визначення її відкритою чи обмеженою. Лише, за умови додержання сукупності всіх трьох підстав може бути обмежено доступ до інформації. Відтак передумовою для встановлення відкритості чи обмеження інформації є застосовування до такої інформації "трискладового тесту". При цьому, положення частини другої статті 6 Закону України "Про доступ до публічної інформації" передбачають вимоги до обмеження доступу до інформації, а не підстави для надання такого доступу. Такий підхід ґрунтується на тому, що статтею 1 цього Закону закріплена презумпція відкритості публічної інформації, доступ до якої може бути обмеженою лише у разі, якщо розпорядник інформації обґрунтує це на підставі "трискладового тесту". Отже, тягар доведення того, що доступ до інформації може бути обмежений, покладається на розпорядника публічної інформації. За таких умов, відмова у наданні інформації є обґрунтованою у разі, якщо розпорядник в листі вказує, якому саме з інтересів загрожує розголошення запитуваної інформації, в чому полягає істотність шкоди цим інтересам від її розголошення, чому шкода від оприлюднення такої інформації переважає право громадськості знати цю інформацію в інтересах національної безпеки, економічного добробуту чи прав людини. Відсутність висновку розпорядника інформації щодо наявності сукупності всіх трьох підстав "трискладового тесту" означає, що законних підстав для обмеження доступу до інформації немає, а відмова у доступі до публічної інформації є необґрунтованою. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегій суддів Касаційного адміністративного суду від 30 січня 2020 року у справі №806/1959/16, від 17 лютого 2020 року у справі №826/8891/16, від 5 березня 2020 року у справі №823/1811/16, від 6 серпня 2020 року у справі №440/3005/19 та випливає з постанови Великої Палати Верховного Суду від 10 грудня 2019 року у справі №9901/249/19. Також суд звертає увагу, що доступ може бути обмежено до інформації, яка є конфіденційного, а не до всього документу, в якому серед іншої інформації, зазначена також і конфіденційна. Більш того, звертаючись до відповідача із запитом на публічну інформацію від 10.12.2021, позивач просив надати копій матеріалів позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар", які містять не тільки лист ПрАТ "Київстар", який, як вказує відповідач, містить конфіденційну інформацію, а й інші документи, складені самим Головним управління Держпродспоживслужби в м. Києві під час його проведення, зокрема наказ про його проведення, направлення на проведення, акт результатів проведеного заходу державного нагляду. Водночас, матеріали справи свідчать, що відповідач фактично не надав позивачу жодного документу із матеріалів, складених ним за результатами позапланового заходу державного нагляду (контролю) суб`єкта господарювання ПрАТ "Київстар". Таким чином, застосовуючи механізм захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень та його відновлення, керуючись повноваженнями, наданими ч. 2 ст.245 КАС України, суд вважає за необхідне зобов`язати Головне управління Держпродспоживслужби в м. Києві надати ОСОБА_1 інформацію у відповідь на його запит від 10.12.2021. Згідно з частиною 1, 2 ст. 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин. Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 01 листопада 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Боровицький О. А. Судді Шидловський В.Б. Курко О. П.