Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 280/6514/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 03 квітня 2024 року м.Дніпросправа № 280/6514/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Баранник Н.П., суддів: Малиш Н.І., Шлай А.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 280/6514/23 (суддя Артоуз О.О., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання рішення протиправним та його скасування, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262340021440 від 17.07.2023; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі відповідач-1) зарахувати періоди роботи в шахті «Юний Комунар» виробничого об`єднання «Орджонікідзевугілля» з 07.09.1981 по 23.11.1981; з 16.03.1982 по 03.06.1982; з 30.07.1982 по 02.10.1982; з 04.01.1985 по 17.09.1986; з 25.09.1986 по 27.03.1991 до страхового пенсійного стажу позивача за Списком № 1 на підставі поданих архівних довідок та зарахувати додатково по 1 року за кожен рік зазначеного періоду відповідно до абз. 10 ч.3 ст. 24 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відповідачем враховано лише 5 років 9 місяців 16 днів до страхового пенсійного стажу позивача. Відповідач не зарахував періоди стажу, підтверджені архівними довідками № 442/01-1 від 23.04.2021, № 442/03-2 від 23.04.2021, № 442/03-3 від 23.04.2021,№ 452/03-2 від 23.04.2021 та № 452/03-1 від 23.04.2021 у зв`язку з тим, що вони видані органами на тимчасово окупованій території, є недійсними та не створюють правових наслідків. Вважаючи рішення відповідача протиправним, позивач просить суд його скасувати. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року адміністративний позов задоволено частково. Так, судом: - визнано протиправним та скасуване рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №262340021440 від 17.07.2023; - зобов`язано Головне управління Пенсійного Фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08.07.2023 про призначення пенсії, з урахуванням висновків суду, викладених у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог суд відмовив. Із рішенням суду не погодився відповідач, ним була подана апеляційна скарга. В скарзі, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення судом процесуальних норм, відповідач просить рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач-1 був уповноважений на розгляд конкретної заяви позивача від 08.07.2023, проте територіальний орган Пенсійного фонду України, уповноважений по розгляду питання щодо призначення пенсії, в даному випадку може бути лише Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві, оскільки позивач проживає там. Позивач 08.07.2023 звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення йому пенсії за віком, про що свідчить його заява, а не про призначення пільгової пенсії відповідно до Списку №1, як це вже зазначено у позовній заяві позивача. Відповідачем розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком та додані до неї документи у відповідності до норм ст.26 до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058. Позивачем до заяви було надано трудову книжку, але відповідач встановив, що дата народження позивача, зазначена на титульній сторінці трудової книжки містить виправлення, яке належним чином не засвідчене. Даний факт унеможливлює зарахування відповідачем до страхового стажу позивача періодів його трудової діяльності, що вказані у трудовій книжці. Оскільки згідно із Законом України від 15.04.2014 №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території України та їх діяльність вважаються незаконними, будь-який акт (рішення, документ), виданий вищезазначеними органами та/або особами, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, долучені до звернення документи, видані підприємствами, які знаходяться на тимчасово окупованій території, є недійсними. Отже, надані позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії за віком архівні довідки №442/03-1 від 23.04.2021, №442/03-2 від 23.04.2021, №442/03-3 від 23.04.2021, №452/03-2 від 23.04.2021, №452/03-1 від 23.04.2021, видані донецькою народною республікою, не можливо врахувати для розгляду питання призначення пенсії позивачу. Позивач та Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі відповідач-2) своїм правом подати письмові відзиви на апеляційну скаргу відповідача-1 не скористались. Позивач рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні частини його позовних вимог не оскаржує. Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав. З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_1 (а.с.13-14). 08 липня 2023 року позивач звернувся до органів Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком та додав до заяви необхідні документи. За принципом екстериторіальності заяву передано на розгляд до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області від 17.07.2023 № 262340021440 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до п. 1 ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за відсутності необхідного стажу 30 років. Вік заявника: 59 років 11 місяців 24 дні. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, не взято до розрахунку відомості трудової книжки НОМЕР_2 з датою заповнення від 07.09.1981, оскільки дата народження на титульній сторінці має незасвідчений допис. Архівні довідки №442/03-1 від 23.04.2021, №442/03-2 від 23.04.2021, №442/03-3 від 23.04.2021, №452/03-2 від 23.04.2021 та №452/03-1 від 23.04.2021, що містять дані про страховий стаж та заробіток ОСОБА_1 до впровадження реєстру застрахованих осіб, не можуть бути зараховані до страхового стажу на підставі ст. 9 Закону України № 1207 від 15.04.2014, згідно якої будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків. Страховий стаж заявника 5 років 9 місяців 16 днів, для визначення права 7 років 6 місяців 4 дні. Згідно розрахунку форми РС-право до страхового стажу позивача зараховано період військової строкової служби з 12.10.1982 по 16.10.1984 та періоди ведення ним підприємницької діяльності з 01.07.2008 по 30.06.2010, з 01.07.2010 по 31.12.2013. Не погодившись з таким рішенням відповідача-1, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування та зобов`язання відповідача-1 зарахувати періоди роботи в шахті до страхового пенсійного стажу позивача за списком№1, на підставі поданих архівних довідок. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, яким частково задоволено позовні вимоги позивача, з огляду на наступне. Згідно із статтею 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг визначає Закон України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV). Згідно із п.1 ч.1 ст.8 Закону №1058-ІV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про пенсійне забезпечення`від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон №1788-ХІІ) , громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом. Відповідно до статті 11 Закону №1058-IV, загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню підлягають в т.ч.: громадяни України, іноземці (якщо інше не встановлено міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України) та особи без громадянства, які працюють на підприємствах, в установах, організаціях, створених відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах цих підприємств та організацій, у громадських об`єднаннях, у фізичних осіб - підприємців, осіб, які провадять незалежну професійну діяльність, та в інших фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або працюють на інших умовах, передбачених законодавством, або виконують роботи (надають послуги) на зазначених підприємствах, в установах, організаціях чи у фізичних осіб за договорами цивільно-правового характеру; фізичні особи - підприємці, у тому числі ті, які обрали спрощену систему оподаткування. Згідно статті 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Відповідно до статті 56 Закону № 1788-XII до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. До стажу роботи зараховується також в т.ч.: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в`язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків. Відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі ст. 62 Закону № 1788-ХІІ, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. На виконання статті 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок №

637. Згідно пункту 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі, коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (пункт 2 Порядку № 637). В пункті 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Виходячи з наведених норм Порядку № 637, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи. Аналіз наведених норм права свідчить про те, що законодавством України встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.2021 у справі № 444/2480/16-а. Згідно з п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 №301, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Відповідно до пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженою постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 № 162 (далі Інструкція № 162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162, заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться. З приписів порядку ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, що визначався Інструкцією №162 вбачається, що заповнення трудової книжки та внесення виправлень до неї здійснюється роботодавцем, а не працівником. Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці. З аналізу вказаних нормативно-правових актів можливо стверджувати, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому не належне її ведення чи заповнення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з врахуванням такого періоду. Наведене вище узгоджується з правовою позицією, що викладена у постанові Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду від 12.09.2022 по справі №569/16691/16-а та у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17. Так, Верховний Суд сформував висновок, що однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці. Судом з наданої копії трудової книжки позивача встановлено, що на першій сторінці число « 4» дати народження містить продовження, що є нехарактерним для написання такого числа. Проте, таке продовження не дає підстав вважати, що роботодавцем позивача невірно зазначено дату народження власника трудової книжки. Враховуючи правові висновки Верховного Суду у схожих спірних правовідносинах, а також виходячи зі змісту виправлення в трудовій книжці позивача, його очевидності та ступеня суттєвості, суд вірно вказав на необґрунтованість дій Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області щодо не зарахування до стажу роботи позивача періодів роботи згідно відомостей його трудової книжки серії НОМЕР_2 з датою заповнення 07.09.1981р. . Відповідно до вимог статей 1, 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 18.04.2014 № 1207-VII (далі - Закон № 1207-VII), тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Статтею 9 Закону № 1207-VII передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органом та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсними і не створює правових наслідків. Як вбачається зі змісту частин першої та другої статті 18 Закону № 1207-VII, громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Гарантії прав, свобод та законних інтересів осіб, які переселилися з тимчасово окупованої території України та перебувають на території України на законних підставах, визначаються Законом № 1207-VII. У постанові від 22.10.2018 у справі № 235/2357/17 колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку, що документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. З огляду на викладене, є вірними висновки суду першої інстанції, що оскаржене позивачем рішення відповідача-1 є протиправним та підлягало скасуванню. Стосовно доводів скаржника, що саме відповідач-2 має приймати рішення про призначення пенсії позивачу, колегія суддів звертає увагу на наступне. Порядок приймання оформлення та розгляду документів, поданих для призначення (перерахунку) пенсії, встановлений Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим Постановою Правління ПФУ 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованою в Мінюсті України 27 грудня 2005 р. за № 1566/11846 (далі - Порядок). Відповідно до абз. 13 п. 4.2 вказаного Порядку, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу. Відповідно до п.4.3 Порядку, створення та обробка документів здійснюється із накладенням кваліфікованого електронного підпису працівників, відповідальних за здійснення операцій. Рішення за результатами розгляду заяви підписується керівником органу, що призначає пенсію (іншою посадовою особою, визначеною відповідно до наказу керівника органу, що призначає пенсію, щодо розподілу обов`язків), та зберігається в електронній пенсійній справі особи. Рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви. Відповідно до п. 4.10 Порядку, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття рішення про призначення, перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший та про поновлення виплати пенсії. В даному випадку органом призначення визначено за принципом екстериторіальності Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області. Водночас, призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України. Відповідно до ч.1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов`язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду. Згідно з п.п. 3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об`єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за № 40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства. З аналізу наведеного вище можливо дійти висновків, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, відповідно до законодавства. Так, питання призначення пенсії в т.ч. зарахування стажу є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов`язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта. Адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. При цьому, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 № 22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр). Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п. 4.1. Порядку № 22-1). Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (п. 4.2. Порядку № 22-1). Згідно з п. 4.10. Порядку № 22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії. Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію. Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду. З огляду на викладене, суд дійшов вірного висновку про зобов`язання саме Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, яке і приймало спірне рішення, повторно розглянути заяву позивача від 08.07.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням висновків суду. Колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість висновків суду першої інстанції в оскарженій відповідачем-1 частині рішення. В частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду позивачем не оскаржується, тому колегія суддів не перевіряє правомірність та обґрунтованість висновків суду першої інстанції в цій частині. Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а висновки, викладені в апеляційній скарзі відповідача-1, висновків суду першої інстанції не спростовують. Підстав для скасування оскарженого рішення у справі не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області - залишити без задоволення. Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 10 листопада 2023 року у справі № 280/6514/23 - залишити без змін. Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України. Головуючий - суддя Н.П. Баранник суддя Н.І. Малиш суддя А.В. Шлай