Постанова 4851 № 480/4708/22

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 березня 2024 р. Справа № 480/4708/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2022, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021, повний текст складено по справі № 480/4708/22 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: У липні 2022 року ОСОБА_1 (далі позивачка, ОСОБА_2 ) звернулась до суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі відповідач-1, ГУ ПФУ в Сумській обл.), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецький області (далі відповідч-2, ГУ ПФУ в Чернівецькій обл.), в якій просила: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. від 09.05.2022 № 183950004179 щодо відмови їй у призначенні пенсії за віком; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. повторно розглянути її заяву про призначення пенсії за віком та зарахувати до її страхового стажу періоди роботи з 14.08.1980 по 29.07.1987; з 02.07.1978 по 11.09.1979; з 01.04.1998 по 07.04.1999 та призначити їй пенсію за віком, починаючи з дня звернення із заявою про призначення пенсії. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 30.09.2022 позов задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. від 09.05.2022 №183950004179 щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язано ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даному рішенні. У задоволенні інших вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 496,20 грн. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду та ухвалити постанову, якою в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що пенсійним органом прийнято рішення про відсутність підстав щодо призначення пенсії позивачці за віком при досягненні 60-річного віку у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Повідомив, що за нормами ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.09.2003 (надалі Закон №1058-IV) починаючи з 01.01.2020 по 31.12.2020 право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мають особи за наявності страхового стажу 28 років. Звернув увагу, що при опрацюванні поданих позивачкою документів по обчисленню страхового стажу для призначення пенсії за віком Головним управлінням розраховано стаж, який склав 22 роки 7 місяців 23 дні. Зазначив, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано, зокрема: - період роботи в колгоспі, згідно довідки від 24.12.2018 №231 з 15.09.1980 по 15.04.1981 та з 15.02.1982 по 15.12.1985, оскільки довідка, яка підтверджує вищезазначені періоди роботи, видана в грудні 2018 року організацією, яка провадить свою трудову діяльність на території АР Крим; - період роботи на фабриці «Красная поляна» з 02.07.1978 по 11.09.1979, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи; - період роботи з 01.04.1998 по 07.04.1999, відсутня підстава в записі на звільнення з роботи. Крім того, період роботи з 31.03.2000 по 31.05.2002 до страхового стажу враховано по даним ОК-5, оскільки відсутній підпис відповідної особи при звільненні з роботи та не прослідковується печатка. Вважає, що в діях органу Пенсійного фонду України не вбачається протиправних дій по відношенню до позивачки. Головним управлінням проведено розрахунок стажу позивачці згідно вимог чинного законодавства, оскільки у останньої відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком - 28 років. Позивачкою подано відзив на апеляційну скаргу, в якому просила залишити апеляційну скаргу без задоволення рішення суду першої інстанції без змін, оскільки вважає, що органами Пенсійного фонду України грубо порушуються її права на отримання пенсії за віком, оскільки при обрахуванні страхового стажу не було враховано і не беруться до уваги фактичні дані наданих нею матеріалів до пенсійної справи щодо виконуваних нею обов`язків. В обґрунтування зазначила, що те, що пенсійний орган позбавлений можливості провести перевірку відповідності запису архівних довідок первинним документам, не покладає надмірного тягаря та обов`язку на позивачку, якою вчинено усі дії та подано документи, необхідні для вирішення питання про врахування спірного періоду до ї стажу. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернулася до ГУ ПФУ в Сумській обл. з заявою про призначення пенсії за віком. 09.05.2022 рішенням ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. №183950004179 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, оскільки страховий стаж позивачки складає 22 роки 7 місяців 23 дні. Згідно рішення за доданими документами до страхового стажу не зараховано: - період роботи в колгоспі згідно з довідкою від 24.12.2018 № 231 з 15.09.1980 по 15.04.1981 та з 15.02.1982 по 15.12.1985, оскільки довідка, яка підтверджується вищезазначені періоди роботи, видана в грудня 2018 року організацією, яка провадить свою трудову діяльність на території АР Крим. Відповідно до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою тимчасової окупації є 20 лютого 2014 року; - період роботи на фабриці «Красная поляна» з 02.07.1978 по 11.09.1979, оскільки відсутній наказ про звільнення з роботи; - період роботи з 01.04.1998 по 07.04.1999, оскільки відсутня підстава в записі на звільнення з роботи. Крім того, період роботи з 31.03.2000 по 31.05.2002 до страхового стажу враховано по даним ОК-5, оскільки відсутній підпис відповідної особи при звільненні з роботи та не прослідковується печатка. Вважаючи протиправним рішення відповідача-2 щодо відмови у призначенні пенсії за віком, позивачка звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції виходив з того, що рішення пенсійного органу прийнято без наведення належного обґрунтування, а тому визнав його протиправним та зобов`язав суб`єкт владних повноважень повторно вирішити питання, щодо якого звернулася позивачка, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом №1058-IV. Частиною 1 ст. 5 Закону №1058-IV встановлено, що цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно зі ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи, зокрема, мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у ст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом. Стаття 26 Закону №1058-ІV визначає, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії. Відповідно до ст. 24 Закону №1058-ІV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно з ч. 1 ст. 44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1 (далі - Порядок №22-1). Згідно з пунктом 2.1 Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: - документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний орган і мають відмітку у паспорті) або свідоцтво про загальнообов`язкове державне соціальне страхування; - документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №

637. Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637 в редакції на момент виникнення спірних правовідносин). Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Як вбачається з матеріалів справи позивачкою надано до заяви про призначення пенсії за віком архівну довідки № 1104 від 09.03.2022, виданої Державною бюджетною установою Московської області Російської Федерації «Московський обласний архівний центр», в особистій картці (ф. Т-2) ОСОБА_3 зазначено: Призначення та переміщення: мовою оригіналу: «15/VІІ-77 г. ПУ уч-ца мот. пр. № 52 от 02.08.1977 г. 1/VІІ -78 г. крут.мот. мот. З разряда пр. № 257 от 01.07.78 г. 11/ІХ-79 г. Уволена за прогул без уважительных причин ст. 33 п. 4 КЗОТ РСФСР» (так в документе, номер и дата приказа об увольнении не указаны)». Згідно з архівною довідкою Державної бюджетної установи Московської області Російської Федерації «Московський обласний архівний центр» № 1105 від 09.03.2022, за період роботи з липня 1977 по вересень 1979 позивачці була зарахована заробітна плата. Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає, що незарахування періоду роботи на фабриці «Красная поляна» з 02.07.1978 до 11.09.1979 є безпідставним, оскільки позивачкою було долучено до матеріалів пенсійної справи вище зазначені архівні довідки. Щодо доводів апелянта про не зарахування періоду роботи позивачки в колгоспі згідно довідки від 24.12.2018 №231, виданої організацією з тимчасово окупованої території, колегія суддів зазначає. Нормами пп. 3 п. 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, передбачено, що за бажанням пенсіонера ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) по 30.06.2000 із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам. Відповідно до п.2.10 вказаного Порядку довідка про заробітну плату (дохід) особи видається на підставі особових рахунків, платіжних відомостей та інших документів про нараховану та сплачену заробітну плату підприємством, установою чи організацією, де працював померлий годувальник або особа, яка звертається за пенсією. Якщо такі підприємства, установи, організації ліквідовані або припинили своє існування з інших причин, то довідки про заробітну плату видаються правонаступником цих підприємств, установ чи організацій або архівними установами. Як встановлено з матеріалів справи, відповідачем-2 не зараховано до страхового стажу позивачки періоди роботи з 15.09.1980 по 15.04.1981 та з 15.02.1982 по 15.12.1985 в колгоспі, що підтверджується довідкою №231 від 24.12.2018, оскільки така довідка, видана організацією, яка провадить свою трудову діяльність на території АР Крим, з посиланням на статтю 1 Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 №1207-VII (далі - Закон № 1207-VII) Згідно з ст. 18 Закону №1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Положеннями частин 1 - 3 ст. 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Аналіз зазначеної норми дає підстави для висновку про те, що акт (рішення, документ), виданий органом на тимчасово окупованій території, є недійсним і не створює правових наслідків у разі, якщо він виданий органом, створеним у порядку, не передбаченому законом. Разом з тим, колегія суддів звертає увагу на положення ч. 4 ст. 9 Закону № 1207-VII, відповідно до якої встановлення зв`язків та взаємодія органів державної влади України, їх посадових осіб, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з незаконними органами (посадовими особами), створеними на тимчасово окупованій території, допускається виключно з метою забезпечення національних інтересів України, захисту прав і свобод громадян України, виконання міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, сприяння відновленню в межах тимчасово окупованої території конституційного ладу України. Згідно правового висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 31.10.2019 у справі № 711/10426/16-а, документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян, оскільки вказана обставина не може слугувати підставою порушення прав громадян України на пенсійне забезпечення, що відповідає правозастосовній практиці в частині застосування так званих "намібійських винятків" Міжнародного суду ООН. Враховуючи викладене, дослідивши зміст вказаної довідки №231 від 24.12.2018 про трудовий стаж позивачки, колегія суддів вважає, що така довідка, в порядку виключення, може бути прийнята органом Пенсійного фонду для відома, адже вона видана архівною установою на підставі первинних документів, а саме особових рахунків. Щодо незарахування періоду роботи з 01.04.1998 по 07.04.1999, через відсутність підстави в записі про звільнення, колегія суддів зазначає наступне. Трудова книжка є основним документом, що підтверджує стаж роботи. Проте окремі недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Такий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 28.02.2018 у справі №428/7863/17 та враховується судом на підставі частини п`ятої статті 242 КАС України. З матеріалів справи вбачається, що у трудовій книжці позивачки серії НОМЕР_1 записи №14 та №15 містяться дані про те, що позивачка що з 01.04.1998 була прийнята на посаду продавця магазину підприємця ОСОБА_3 , а 07.04.1999 звільнена з займаної посади за власним бажанням. Колегія суддів зазначає, що позивачка не може нести відповідальність за правильність оформлення трудової книжки роботодавцем та на неї не можуть бути покладені негативні наслідки недотримання роботодавцем вимог щодо правильності заповнення трудової книжки та виправлення помилок у ній. Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає, що надана позивачкою разом із заявою про призначення пенсії копія трудової книжки у достатній мірі підтверджує період її трудової діяльності з 01.04.1998 по 07.04.1999. Так, відмовляючи позивачці у призначенні пенсії за віком, пенсійний орган застосував суто формальний підхід, що не відповідає принципу верховенства права. При цьому, аналізуючи надані документи, пенсійний орган, перш за все, має виходити з їх змісту, а не лише суто з форми. У цьому випадку, органи Пенсійного фонду, переслідуючи в цілому законну мету попередження зловживання громадянами своїми правами та запобігання необґрунтованому призначенню пенсії, при виконанні своїх повноважень повинні діяти обґрунтовано, добросовісно, розсудливо та пропорційно, як це передбачено частиною другою статті 2 КАС України, з тим, щоб не створювати штучних і явно необґрунтованих перешкод для реалізації громадянами їх прав. Колегія суддів зазначає, що соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей. Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 27.02.2019 у справі №423/3544/16-а, від 11.07.2019 у справі №242/1484/17, від 31.03.2020 у справі №127/16245/17. Враховуючи вище викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про неправомірність рішення ГУ ПФУ в Чернівецькій обл. від 09.05.2022 №183950004179, яким ОСОБА_1 відмовлено у призначенні пенсії за віком, а тому таке рішення належить визнати протиправним та скасувати. Обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивачки колегія суддів враховує, що у силу ст. 58 Закону №1058-IV Пенсійний фонд є органом, який призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Зважаючи на те, що відповідачем-2 під час розгляду заяви позивачки від 04.05.2022 про призначення пенсії за віком належним чином не досліджено всю сукупність наданих нею документів, а для з`ясування питання про наявність підстав для призначення їй пенсії за віком необхідним є обчислення стажу, що є прерогативою пенсійного органу, колегія суддів вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ Чернівецькій обл. повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 04.05.2022 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої у цьому рішенні. Щодо інших доводів апеляційної скарги. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв`язку з чим підстав для його скасування не вбачається. Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 30 вересня 2022 року по справі № 480/4708/22 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк