Постанова Третій апеляційний адміністративний суд № 340/580/23

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 12 жовтня 2023 року м. Дніпросправа № 340/580/23 Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач), суддів: Суховарова А.В., Головко О.В., розглянувши в порядку письмово провадження матеріали справи за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 в адміністративній справі №340/580/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Кіровоградського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якому просив: визнати протиправним та скасувати рішення Головного Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області №112750005281 від 03.02.2023 року, про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком відповідно до ст.26 Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; зобов`язати Головне Управління Пенсійного Фонду України в Херсонській області зарахувати до стажу роботи ОСОБА_1 період його роботи в колгоспі Дружба народів Червоногвардійського району Кримської області з 17.02.1983р. по 12.03.1993р. та призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 ЗУ Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, починаючи з 29.10.2022. Рішенням Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22 березня 2023 року задоволено частково позовні вимоги, а саме суд: Визнав протиправним та скасував рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області №112750005281 від 03 лютого 2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком. Зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.01.2023, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 17.02.1983 по 12.03.1993 в колгоспі "Дружба народів", та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду. В задоволенні решти позовних вимог відмовив. Стягнув на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) здійснені ним судові витрати на оплату судового збору в сумі 1073,60 грн за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області (ЄДРПОУ 21295057). Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що застосування судом Намібійських винятків повністю суперечить нормам Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» від 15.04.2014 №1207-VII. За результатами розгляду заяви Позивача про призначення пенсії за віком, до страхового стажу ОСОБА_1 згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 17.02.1983, не зараховано період роботи в колгоспі «Дружби народів» Красногвардійського району АРК з 17.02.1983 по 12.03.1993, оскільки відсутня інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві. Також, керуючись нормами Закону №1207-VII, не прийнято до уваги дані довідок від 20.09.2022 № 598-604, виданих ТОВ «Дружба народів», яке зареєстровано на тимчасово окупованій російською федерацією території Автономної Республіки Крим, тому вважаються недійсними і не створюють правових наслідків. Таким чином, за наданими документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, страховий стаж Позивача склав 22 роки 11 місяців 19 днів. Враховуючи те, що умовами для призначення пенсії за віком на підставі ст. 26 Закону №1058-IV, є досягнення особою 60-річного віку та наявність 29 років загального страхового стажу, відповідач правомірно відмовив позивачу у призначенні пенсії, у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, встановив наступне. 01.11.2022 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою щодо призначення пенсії за віком відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Миколаївській області та прийнято рішення про відмову у призначення пенсії від 09.11.2022 №112750005281. Рішення мотивовано відсутністю необхідного трудового стажу та через наявні виправлення в трудовій книжці, було не зараховано періоди роботи, а також не прийнято до уваги архівні довідки, де мали місце розбіжності в написанні прізвища та останні видані підприємством, яке зареєстровано на тимчасово окупованій території. (а.с.16) Рішенням Олександрійського міськрайонного суду Кіровоградської області від 21 грудня 2022 року у справі №398/4182/22 (провадження №2-о/398/199/22) за заявою ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , заінтересована особа: Головне Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, вирішено: заяву ОСОБА_1 , від імені та в інтересах якого діє представник ОСОБА_2 , заінтересована особа: Головне Управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа задовольнити, а саме суд встановив факт належності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , документів трудової книжки колгоспника НОМЕР_2 від 17.02.1983 року та архівної довідки №235 виданої 16.09.2022 р. трудовим архівом Олександрійської районної ради. (а.с.12-14). Зазначене рішення 23.01.2023 набрало законної сили. 27.01.2023 позивач повторно звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області із заявою про призначення пенсії за віком із документами згідно переліку, в тому числі рішення суду (а.с.97). Заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Херсонській області та прийнято рішення про відмову у призначення пенсії від 03.02.2023 №112750005281. (а.с.102-104) Рішення обґрунтовано тим, що за наявними документами та відомостями реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування страховий стаж склав 22 роки 11 місяців 19 днів. Результати розгляду документів доданих до заяви до страхового стажу не зараховано згідно трудової книжки НОМЕР_2 від 17.02.1983 період роботи в колгоспі "Дружба народів" Красногвардійського району Кримської області з 17.02.1983 по 12.03.1993, інформація про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі в громадському господарстві не завірено належним чином. Не прийнято до розгляду довідки від 20.09.2022 №№599-604 видані ТОВ "Дружба народів" російська федерація Республіка Крим, які видані на тимчасово окупованій російською федерацією території Республіки Крим, тому вважаться недійсними і не створюють правових наслідків. Отже прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу 29 років. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та фактам, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає наступне. Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Статтею 8 Закону № 1058-IV передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг. Частина 3 статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення. Положенням ч.1 ст. 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника. Відповідно до частини 1 та 2 статті 26 Закону № 1058, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років. До досягнення віку, встановленого абзацами першим і другим цієї частини, право на пенсію за віком за наявності відповідного страхового стажу мають жінки 1961 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 55 років - які народилися по 30 вересня 1956 року включно; 55 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1956 року по 31 березня 1957 року; 56 років - які народилися з 1 квітня 1957 року по 30 вересня 1957 року; 56 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1957 року по 31 березня 1958 року; 57 років - які народилися з 1 квітня 1958 року по 30 вересня 1958 року; 57 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1958 року по 31 березня 1959 року; 58 років - які народилися з 1 квітня 1959 року по 30 вересня 1959 року; 58 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1959 року по 31 березня 1960 року; 59 років - які народилися з 1 квітня 1960 року по 30 вересня 1960 року; 59 років 6 місяців - які народилися з 1 жовтня 1960 року по 31 березня 1961 року; 60 років - які народилися з 1 квітня 1961 року по 31 грудня 1961 року. У разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу: по 31 грудня 2018 року - від 15 до 25 років; з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років; з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років; з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років; з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років; з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років; з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - від 23 до 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - від 24 до 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - від 25 до 35 років. Відповідно до статті 1 Закону № 1058, застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до цього Закону підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачуються чи сплачувалися у встановленому законом порядку страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування та до накопичувальної системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування; Страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов`язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески; Страхові внески - кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування; Страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до статті 24 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. До страхового стажу для обчислення розміру пенсії за віком, з якого обчислюється розмір пенсії по інвалідності або у зв`язку з втратою годувальника, крім наявного страхового стажу, зараховується також на загальних підставах відповідно період з дня встановлення інвалідності до досягнення застрахованою особою віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону, та період з дня смерті годувальника до дати, коли годувальник досяг би віку, передбаченого частиною першою статті 26 цього Закону. Період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу. Час перебування на інвалідності у зв`язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням зараховується до стажу роботи із шкідливими умовами, який дає право на призначення пенсії на пільгових умовах і у пільгових розмірах. Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. У разі якщо за період з 1 липня 2000 року по 31 грудня 2016 року в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування відсутні відомості, необхідні для обчислення страхового стажу військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейським, особам рядового і начальницького складу відповідно до цього Закону, страховий стаж обчислюється на підставі довідки про проходження військової служби та про сплачені суми страхових внесків. Страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Якщо сума сплачених за відповідний місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, цей період зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови здійснення в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду, відповідної доплати до суми страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати на дату здійснення доплати, таким чином, щоб загальна сума сплачених коштів за відповідний місяць була не меншою, ніж мінімальний страховий внесок. Страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. За кожний повний рік стажу роботи (врахованого в одинарному розмірі) на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, зайнятість на яких давала та дає право на пенсію на пільгових умовах, до страхового стажу додатково зараховується по одному року. Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років. За частиною 2 статті 27 Закону № 1058-IV, за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону. При цьому частина розміру пенсії за віком, обчислена за раніше діючим законодавством, не може перевищувати максимальних розмірів пенсій, визначених законом для відповідних категорій пенсіонерів, та не може бути нижчою, ніж розмір трудової пенсії за віком з урахуванням цільової грошової допомоги на прожиття, що діяли на день набрання чинності цим Законом. Розмір пенсії за віком, обчислений за раніше діючим законодавством, підвищується з дня набрання чинності цим Законом до дня її призначення в порядку, передбаченому частинами першою та другою статті 42 цього Закону. Закон №1058-IV набрав чинності 1 січня 2004 року. До цього моменту пенсійні відносини врегульовувалися Законом України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII (далі - Закон №1788-XII). Відповідно до ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідно до п. «а» ст. 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків. Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку). Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Відповідно до п. 17, 18 Порядку № 637, за відсутності документів про наявний стаж роботи та неможливості їх одержання у зв`язку з воєнними діями, стихійним лихом, аваріями, катастрофами або іншими надзвичайними ситуаціями стаж роботи, який дає право на пенсію, встановлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі. В такому ж порядку показаннями свідків підтверджується час роботи громадян із числа національних меншин, примусово виселених з місць постійного проживання в 30-40 роки, а також час роботи в колгоспі до 1965 року у випадках, коли неможливо одержати документи про наявний стаж роботи, незалежно від причин відсутності необхідних документів. За відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника. Відповідно до п.23, 24 Порядку № 637, документи, що подаються для підтвердження трудової діяльності, повинні бути підписані посадовими особами і засвідчені печаткою (у разі наявності). Для підтвердження трудового стажу приймаються лише ті відомості про період роботи, які внесені в довідки на підставі документів. Довідки, видані колгоспами при залишенні членом колгоспу роботи, а також довідки, видані в більш пізній період колгоспами, які згодом припинили свою діяльність, можуть братися до уваги й тоді, коли вони не містять підстав видачі. Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22. Стаж позивача у спірний період підтверджується записами у трудовій книжці, а саме у трудовій книжці колгоспника НОМЕР_2 заповненій 17.02.1983 на ім`я ОСОБА_1 , містяться записи про те, що він працював у колгоспі "Дружби народів" Красногвардійського району Кримської області у період з 17.02.1983 по 12.03.1993 (а.с.27-45, 109-127). На аркушах 18-19 вказаної трудової книжки містяться відомості про встановлений та відпрацьований мінімум трудової участі позивача у громадському господарстві. У графі 6 міститься запис про документ на підставі якого внесено відомості "Книга обліку" за 1983-1993. (а.с.118-119) Також стаж підтверджується архівною довідкою №235 виданої 16.09.2022 р. трудовим архівом Олександрійської районної ради. Адміністративний суд під час перевірки правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, повинен надати правову оцінку тим обставинам, які стали підставою для його прийняття та наведені безпосередньо у цьому рішенні, а не тим, які в подальшому були виявлені суб`єктом владних повноважень для доведення правомірності («виправдання») свого рішення. Аналогічна правова позиція міститься у п. 75 постанови Верховного Суду від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а (адміністративне провадження №К/9901/7504/18). Щодо посилання відповідача, як підставу не врахування спірного періоду роботи, що записи у трудовій книжці здійсненні в порушення вимог законодавства, суд зазначає наступне. Порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, які затверджені постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 за №310, та чинних на час розгляду справи (далі Постанова №310). Відповідно до пунктів 1, 2 Постанови №310 трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу. До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Постанови №310). Згідно з пунктом 6 Постанови №310 всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою. Відповідно до пункту 8 Постанови №310, трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки. При цьому, відповідно до пункту 13 Постанови, відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідно до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням, із змінами, яка діяла до 29.07.1993 (далі Інструкція №162) врегульований порядок ведення трудових книжок. Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією. Відповідно до п.1 Порядку №656 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, у тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню. Пунктом 18 Порядку № 656 передбачено, що відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства, установи, організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Згідно з п.2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповідно до чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Також, суд враховує, що відповідно до п.2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників затверджену Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Враховуючи положення п.2.3 Інструкції № 58, записи в трудовій книжці при звільненні або переведенні на іншу роботу повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства і з посиланням на відповідну статтю, пункт закону Згідно з п.2.6 Інструкції №58 (в редакції на час здійснення запису), у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством. Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 Про трудові книжки працівників, цією Інструкцією та іншими актами законодавства. Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації. Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки утому числі трудової книжки колгоспника може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів. Суд наголошує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Вказані відповідачем обставини, не можу бути підставою для виключення спірного періоду роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (установи) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист. Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17, від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17, від 11 травня 2022 року у справі № 120/1089/19-а, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22, 04 липня 2023 року у справі № 580/4012/19. Отже, посилання відповідача, як підставу відмови у задоволені позову, на порушення вимог законодавства в частині заповнення трудової книжки, не відповідає положенням законодавства та не може бути підставою для відмови у зарахуванні спірних періодів. Будь яких доказів щодо неналежності трудової книжки позивачці або відомостей зазначених в ній відповідачем не надано. Щодо посилання відповідача на те, що при розгляді наданих документів (довідки), що підтверджують наявний трудовий стаж для призначення пенсії, вбачається, що вона видана установою, що знаходиться в населених пунктів, на території яких органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження. Суд з цього приводу зазначає наступне. Україною, відповідно до Закону України "Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України" від 15.04.2014 № 1207-VII та постанови Верховної Ради України "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями" від 17.03.2015 № 254-VIII, територію Автономної Республіки Крим та окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської області, визнано тимчасово окупованими територіям. Довідки видані установами розташованими в населених пунктах, визначених Розпорядженням КМУ від 07.11.2014 року № 1085-р Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення. Положеннями Постанови КМУ від 07.11.2014 року № 595 Про деякі питання фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей передбачено, що будь-які запити, звернення, довідки чи інші документи, видані органами фонду або підприємствами, які непідконтрольні українській владі вважаються недійсними і не можуть прийматися до розгляду. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України від 15 квітня 2014 року №1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - Закон № 1207-VII) тимчасово окупованою територією визначено сухопутну територію Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, внутрішні води України цих територій; Згідно з частинами 1 та 2 статті 4 Закону № 1207-VII на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі частини 1 статті 17 Закону № 1207-VII передбачено, що у разі порушення положень цього Закону державні органи України застосовують механізми, передбачені Законами України та нормами міжнародного права, з метою захисту миру, безпеки, прав, свобод і законних інтересів громадян України, які перебувають на тимчасово окупованій території, а також законних інтересів держави Україна. Згідно із статтею 18 Закону № 1207-VII громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та прав на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Правовий статус органів та посадових осіб, які діють на території України та створені і проводять свою діяльність не у відповідності із законодавством України, визначено, зокрема, Законом № 1207-VII. Згідно із частинами 1 3 статті 9 Закону № 1207-VII передбачено, що державні органи та органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до Конституції та законів України, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території діють лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Суд зазначає, що позивач не може бути позбавлений свого права, що стосується предмету позову через те, що територія де розташована підприємство на якому він працював, визнано тимчасово окупованими територіям. Суд вважає необхідним зазначити, що у 1971 році Міжнародний суд Організації Об`єднаних Націй (далі - ООН) у документі "Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії" зазначив, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але "у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів". Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвиває цей принцип у своїй практиці. Наприклад, у справах "Лоізіду проти Туречиини" (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45), "Кіпр проти Туреччини" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016). "Зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного, - вважають судді ЄСПЛ, - Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим (ЄСПЛ). Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать". При цьому, у виняткових випадках, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу. Європейський Суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що предмет і мета Конвенції як інструменту захисту прав людини потребують такого тлумачення і застосування її положень, завдяки яким гарантовані нею права були б не теоретичними чи ілюзорними, а практичними та ефективними (п.53 рішення у справі Ковач проти України від 7 лютого 2008 року, п.59 рішення у справі Мельниченко проти України від 19 жовтня 2004 року, п.50 рішення у справі Чуйкіна проти України від 13 січня 2011 року, п.54 рішення у справі Швидка проти України від 30 жовтня 2014 року тощо). Це означає, що суд має оцінювати фактичні обставини справи з урахуванням того, що права, гарантовані Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод, мають залишатися ефективними та людину не можна ставити в ситуацію, коли вона завідомо не може реалізувати своїх прав. Отже, позивач опинився в ситуації, що відповідно позбавляє його можливості забезпечити належний захист своїх прав. Як вбачається зі змісту наданих копій довідки, остання видана на підставі первинних документів. Підстав вважати наведені відомості недостовірними, відповідачем не наведено, а відомості вказані в ній, відповідачем жодним чином не спростовується. Тобто, суд у сукупності з відомостями зазначеними у трудовій книжці позивача, вважає доведеним період роботи позивача. При цьому, за вимогами чинного законодавства, неможливість проведення перевірки відповідачем, не дає підстав для відмови у зарахуванні стажу та призначені пенсії. Аналогічних висновків Верховний Суд дійшов у постановах від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17, від 26 березня 2021 року у справі № 414/1221/17, від 10 вересня 2020 року у справі № 221/6434/16-а, від 28 серпня 2020 року у справі № 263/7235/17. Зокрема Верховний Суд у постанові від 12 квітня 2021 року у справі №219/4550/17 зазначив, що посилання відповідача в обґрунтування касаційної скарги на неможливість врахування заробітної плати в зв?язку з неможливістю проведення перевірки обґрунтованості її видачі є безпідставним і висновки судів попередніх інстанцій не спростовує, оскільки надана позивачем довідка містила посилання на особові рахунки, як на первинні документи, на підставі яких вона видана, підприємство яке її видало на той час перебувало на обліку, а тому підстави для проведення перевірки поданої довідки у відповідача були відсутні. Крім того, Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію щодо врахування при призначенні та обчисленні пенсії довідок, виданих підприємствами, які знаходяться на непідконтрольній українській владі території, яка полягає в тому, що неможливість провести управлінням Пенсійного фонду перевірку відповідності запису довідки первинним документам через проведення АТО, не може покладати надмірного тягаря та обов`язку на позивача, оскільки довідка видана належним органом та містить усі необхідні реквізити та відомості (справи №583/392/17, №234/3038/17, №360/1628/17). Також суд зазначає, що за п.1-3, 4, 6, 11-14 Порядку підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу для призначення пенсії, затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 10.11.2006 № 18-1 (далі - Порядок № 18-1), цей Порядок визначає процедуру підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи: для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлену для окремої категорії працівників, у разі ліквідації підприємства, установи, організації без визначення правонаступника; до 01 січня 2004 року, якщо в трудовій книжці є записи з виправленнями або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи на підприємствах, в установах, організаціях (їх правонаступниках), розташованих на тимчасово окупованих територіях у Донецькій та Луганській областях, Автономній Республіці Крим та місті Севастополі (далі - підприємства, які розташовані на тимчасово окупованій території). Дія цього Порядку поширюється на осіб, які працювали: на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України; на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах; на посадах, що дають право на призначення пенсії за вислугу років; у період до 01 січня 2004 року на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, та якщо в трудовій книжці є записи з виправленням або недостовірні чи неточні записи про періоди роботи (далі - періоди роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території). Підтвердження періодів роботи, що зараховуються до стажу роботи для призначення пенсії на пільгових умовах або за вислугу років та періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, здійснюється комісіями з питань підтвердження стажу роботи, що дає право на призначення пенсії (далі - Комісії). Комісії створюються при головних управліннях Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, до складу яких обов`язково включаються представники органів соціального захисту населення, органів Пенсійного фонду України, Державної служби України з питань праці. До складу Комісії за згодою включаються представники профспілок та організацій Спільного представницького органу репрезентативних всеукраїнських об`єднань профспілок на національному рівні та регіональних організацій роботодавців та їх об`єднань. Основним завданням Комісії є розгляд заяв про підтвердження стажу роботи та прийняття за результатами їх розгляду рішень про підтвердження (відмову в підтвердженні) стажу роботи. Із заявою про підтвердження стажу роботи (додаток 2) заявник (його законний представник або представник, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально (далі - його представник)) може звернутись до будь-якого територіального органу Пенсійного фонду України незалежно від території обслуговування цього органу. Для підтвердження періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, заявник (його представник) подає трудову книжку та зазначає у заяві дані про свідків (не менше двох), які знають заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (у тому числі в колгоспі) і мають документи про свою роботу за період, щодо якого вони підтверджуватимуть роботу заявника. Заявник (його представник) може додатково подавати інші документи про стаж роботи. Територіальні органи Пенсійного фонду України надають заявникам допомогу у зборі необхідних документів та отриманні через портал електронних сервісів юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, витягу з Єдиного державного реєстру в електронній формі для підтвердження стажу роботи. Для підтвердження періодів роботи на підприємствах, які розташовані на тимчасово окупованій території, територіальний орган Пенсійного фонду України запрошує та опитує свідка. Заява про підтвердження стажу роботи разом з документами, визначеними у пункті 11, абзаці дев`ятому пункту 12 цього Порядку, протягом п`яти робочих днів передаються на розгляд Комісії. Комісії розглядають заяви про підтвердження стажу роботи, на бажання заявника, у його присутності або в присутності його законного представника, або представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Комісії приймають рішення щодо підтвердження стажу роботи або про відмову в його підтвердженні та не пізніше п`яти робочих днів з дня його прийняття повідомляють заявника про прийняте рішення. Суд зазначає, що Додатком № 2 Порядку № 18-1 затверджено форму Заяви про підтвердження стажу роботи, з якої вбачається що заява подається до територіального органу Пенсійного фонду України. При цьому, з урахуванням вимог Порядку № 22-1 відповідачем незалежно виконано вимоги вказаного Порядку та Порядку № 18-1, та порушено права позивача на належне підтвердження стажу для отримання пенсії. Отже, відповідачами не надавалась оцінка поданим позивачем документами та наведених в них відомостей, що не відповідають вимогам законодавства. Таки чином, матеріали справи містять належні усі передбачені законодавством документи щодо підтвердження стажу, зокрема Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого Постанова правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року N 22-1 (далі Порядок № 22-1) та Порядком № 637, які підтверджують роботу позивача. З огляду на встановлені судом обставини та докази, суд дійшов до висновку, що відповідачем неправомірно відмовлено у зарахуванні спірного періоду роботи позивача до стажу. За положенням ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29). Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. На підставі викладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Керуючись статями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області - залишити без задоволення. Рішення Кіровоградського окружного адміністративного суду від 22.03.2023 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та не підлягає касаційному оскарженню до Верховного Суду, крім випадків, встановлених п.2 ч.5 ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України. Головуючий - суддя Т.І. Ясенова суддя А.В. Суховаров суддя О.В. Головко