Постанова Перший апеляційний адміністративний суд № 200/1256/22

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 жовтня 2022 року справа №200/1256/22 м. Дніпро Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Компанієць І.Д. (суддя-доповідач), суддів Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі №200/1256/22 (головуючий І інстанції Смагар С.В.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила: -визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Черкаській області від 15 листопада 2021 року № 053130008018 про відмову в призначенні пенсії за віком згідно ст.26 Закону №1058; -зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області зарахувати позивачу до страхового стажу періоди роботи з 1 червня 1981 року по 31 грудня 1987 року в Старобешевському відділенні Державного банку СРСР; з 14 травня 1990 року по 10 грудня 1992 року в Промбудбанку СРСР; з 23 травня 1995 року по 10 грудня 1996 року в Донецькій філії АКБ «Правекс-Банк»; -зобов`язати ГУ ПФУ в Черкаській області призначити пенсію за віком з 20 листопада 2021 року згідно ст.26 Закону №1058. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що 09.11.2021 звернулася до відповідача з заявою про призначення пенсії за віком, надавши всі необхідні для призначення пенсії документи. Рішенням від 15.11.2021 позивачу відмовлено в призначені пенсії в зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу.. Пенсійним органом не зараховано до страхового стажу позивача періоди роботи з 01.06.1981 по 31.12.1987, з 14.05.1990 по 10.12.1992 та з 23.05.1995 по 10.12.1996, оскільки печатки підприємств не відповідають встановленим вимогам. Рішення є незаконним, оскільки тягар відповідальності за помилки, допущені в оформленні трудової книжки покладається на роботодавця, а не на працівника, тому позивач безпідставно позбавлений права на призначення пенсії відповідно до Закону №1058. Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області від 15 листопада 2021 року № 053130008018 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 09 листопада 2021 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи з 1 червня 1981 року по 31 грудня 1987 року, з 14 травня 1990 року по 10 грудня 1992 року, з 23 травня 1995 року по 10 грудня 1996 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Вирішено питання судових витрат по справі. Не погодившись з судовим рішенням, відповідач - ГУ ПФУ в Донецькій області звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі. Обґрунтування апеляційної скарги. Записи в трудовій книжці позивача за спірні періоди її роботи не відповідають вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР №162 від 20.07.1974 року із наступними змінами. Отже, спірні періоди не можливо зарахувати до страхового стажу позивача, тому загальний страховий стаж позивача становить 23 роки 08 місяців 01 день при необхідному не менше 28 років. В зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу пенсійним органом правильно відмовлено позивачу в призначенні пенсії. Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги. З огляду на наведене суд перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції тільки в межах доводів апеляційної скарги відповідача щодо задоволених позовних вимог, не надаючи оцінку судовому рішенню в частині відмови в задоволенні позову, яка сторонами не оскаржується. Сторони про дату та місце апеляційного розгляду справи повідомлені належним чином, відповідно до ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу у порядку письмового провадження. Враховуючи режим роботи суддів та працівників апарату Першого апеляційного адміністративного суду з часу введення на території України правового режиму воєнного стану, з метою збереження життя та здоров`я, а також забезпечення безпеки суддів та працівників апарату суду, дана постанова прийнята колегією суддів за умови наявної можливості доступу колегії суддів до матеріалів адміністративної справи. Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне. Фактичні обставини справи. 09 листопада 2021 року позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Черкаській області розглянута заява ОСОБА_1 та рішенням від 15 листопада 2021 року №053130008018 відмовлено позивачу в призначенні пенсії. В рішенні зазначено, що страховий стаж позивача складає 23 роки 08 місяців 01 день при необхідному 28 років. До страхового стажу позивача не зараховано періоди роботи з 01.06.1981 до 31.12.1987, з 14.05.1990 до 10.12.1992, оскільки відсутня інформація про реорганізацію підприємства, печатка при звільненні не відповідає назві організації, що приймала на роботу; з 23.05.1995 до 10.12.1996 - не читається печатка при звільнені. Відповідно до записів трудової книжки позивача: -запис №№6-7: з 01.06.1981 до 31.12.1987 - працювала економістом кредитного відділу в Старобешевському відділенні Державного банку СРСР; -запис №№11-18: з 14.05.1990 до 10.12.1992 - працювала економістом відділу кредитування і фінансування Промбудбанку СРСР; -запис №№20-24: з 23.05.1995 до 10.12.1996 працювала головним бухгалтером, в.о. директора філії, директором філії, заступником директора філії в Донецькій філії АКБ «Правекс-Банк». Суд першої інстанції, частково задовольняючи позов, виходив з того, що недоліки печаток в трудовій книжці не можуть бути перешкодою в зарахуванні спірного періоду роботи до страхового стажу позивача, оскільки всі інші відомості у повній мірі підтверджують факт зайнятості позивача на відповідній роботі, що є визначальним для врахування такого стажу при визначенні права особи на призначення пенсії. Оцінка суду. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. […]. Частиною другою статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування. В абзаці дев`ятому частини третьої статті 24 Закону № 1058-IV визначено, що страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом. Статтею 62 Закону № 1788-ХІІ визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 р. №637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Згідно з частиною третьою статті 44 Закону № 1058-ІV, органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності. Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить, що органі ПФУ мають великий обсяг прав та обов`язків при вирішенні питання про призначення пенсії та перевірки наявного стажу роботи для її призначення. Отже, пенсійні органи повинні використовувати всі передбачені законом повноваження для повного та об`єктивного розгляду заяви про призначення пенсії, виходячи з тих обставин, що склалися. Відповідач, відмовляючи в зарахуванні до пільгового стажу позивача періодів її роботи з 01.06.1981 до 31.12.1987, з 14.05.1990 до 10.12.1992, зазначив, що відсутня інформація про реорганізацію підприємства, печатка при звільненні не відповідає назві організації, що приймала на роботу; з 23.05.1995 до 10.12.1996 - не читається печатка при звільнені. Однак, записи про роботу у зазначені період часу свідчать, що ці записи містять всі необхідні відомості про період роботи позивача. При цьому відповідач, повідомляючи про відсутність підстав для включення спірних періодів роботи до страхового стажу, не ставить під сумнів правильність записів про періоди роботи, зазначені в трудовій книжці. Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 року № 58 (далі - Інструкція № 58). Станом на час початку ведення трудової книжки позивача, діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затверджена 20.06.1974 року №162 ДК СРСР по праці і соціальним питанням (далі - Інструкція № 162), пункти 2.2, 2.3 та 4.1 якої містять положення, подібні положенням пункту 2.2, 2.4 та 4.1 Інструкції №

58. Пунктом 1.4 Інструкції №162 визначалося, що питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання та обліку, регулюються постановою Ради Міністрів СРСР та ВЦСПС віл 06.09.1973 року № 656 "Про трудові книжки працівників та службовців" (далі - Порядок №656) та цією Інструкцією. Згідно з пунктом 2.2 Інструкції №162 до трудової книжки вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім`я та по-батькові, дата народження; відомості про роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: про нагородження державними нагородами України та відзнаками України, заохочення за успіх у роботі та інші заохочення відповіднодо чинного законодавства України; відомості про відкриття, на які видані дипломи про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв`язку з цим винагороди. Пунктом 2.4 Інструкції № 58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. На підставі пункту 4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів. Відповідно до пункту 18 Порядку № 656 відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи,організації. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена особа, що призначається наказом (розпорядженням) керівника підприємства,установи,організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а у передбачених законом випадках іншу відповідальність. Крім того, аналогічні норми містяться і у постанові Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 року "Про трудові книжки працівників" № 301, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства,установи,організації. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність. Таким чином, законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення періодів роботи до його страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням. Отже, недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 року у справі № 677/277/17, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства,установи,організації, тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення. Такого ж висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 24.05.2018 року у справі №490/12392/16-а. Як правильно зазначив суд першої інстанції, підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки, тому відсутні підстави для неврахування спірних періодів до страхового стажу позивача. Оскільки трудова книжка позивача містить необхідні записи про періоди її роботи з 01.06.1981 до 31.12.1987, з 14.05.1990 до 10.12.1992, з 23.05.1995 до 10.12.1996, тому зазначені періоди повинні бути враховані до страхового стажу ОСОБА_1 . Крім того, суд звертає увагу відповідача, що пунктом 1 Порядку №637 також передбачено, що за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. Пунктом 3 Порядку № 637 визначено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи. Матеріали справи містять докази, що позивач намагалася самостійно підтвердити свій трудовий стаж у спірні періоди, для чого отримала довідки та накази з Національного банку України, АТ «Правекс Банк», Донецької філії АКБ «Правєкс Банк», ПАТ «Промінвестбанк» (а.с.23-27), а також довідки та листи банків, що розташовані на непідконтрольній українській владі території (а.с.28-32) Зазначеним документам пенсійний орган в своєму рішенні взагалі оцінки не надавав. Між тим, згідно частин першої та другої статті 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на тимчасово окупованій території на строк дії цього Закону поширюється особливий правовий режим перетину меж тимчасово окупованої території, вчинення правочинів, проведення виборів та референдумів, реалізації інших прав і свобод людини і громадянина. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території. На підставі частини першої статті 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території. Як визначено частиною другою статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Отже, відповідно до зазначених норм Закону, необхідною умовою для визнання незаконним акту органу, який знаходиться на тимчасово окупованій території, є створення такого органу, обрання чи призначення у порядку, не передбаченому законом. Довідки свідчать, що позивач набув страховий стаж у період, коли населені пункти, на території яких підприємства здійснювали господарську діяльність, перебували під контролем української влади, і такі підприємства були утворені відповідно до законодавства України. Всі первинні документи, які сформовані до проведення антитерористичної операції, не можуть піддаватися сумніву та позбавляти особи права на отримання пенсії, що обчислена із заробітку, який вона отримувала на законних підставах, тільки з тих міркувань, що Україна тимчасово не здійснює контроль на території, де набутий відповідний стаж роботи. Щодо окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21.06.1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів». Європейський суд з прав людини (далі ЄСПЛ) у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать" (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, § 142). З огляду на загальні принципи («намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, орган Пенсійного фонду України повинен приймати та визнавати документи, що видані органами, підприємствами, установами та організаціями, що знаходяться на непідконтрольній українській владі території, оскільки їх неприйняття та невизнання веде за собою порушення прав громадян. При цьому неможливість проведення перевірки таких документів (довідок) та первинних документів, на підставі яких вони видані, не може бути підставою для порушення пенсійних прав осіб, що звертаються за призначенням пенсії. Тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку про визнання протиправним та скасування рішення про відмову в призначенні пенсії позивачу та зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області повторно розглянути заяву позивача від 09 листопада 2021 року про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», зарахувавши до страхового стажу періоди її роботи з 1 червня 1981 року по 31 грудня 1987 року, з 14 травня 1990 року по 10 грудня 1992 року, з 23 травня 1995 року по 10 грудня 1996 року. Статтею 242 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. За приписами пункту 1 частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції не вбачається. Як визначено пунктами 3 та 8 частини шостої статі 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг, а також типові справи. Згідно з пунктом 2 частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином зазначена справа відноситься до справ незначної складності, тому судове рішення за наслідками апеляційного розгляду в цій справі касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі №200/1256/22 - залишити без задоволення. Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 липня 2022 року у справі №200/1256/22 - залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття 05 жовтня 2022 року є остаточною та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, визначених ст.328 КАС України. Повне судове рішення складено 05 жовтня 2022 року. Головуючий суддя І.Д. Компанієць Судді А.В. Гайдар Е.Г. Казначеєв