Ухвала КЦС ВС № 638/15554/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 квітня 2024 року м. Київ справа № 638/15554/23 провадження № 61-3920ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Крата В. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер», треті особи: Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2 , про визнання висновку щодо результатів медичного огляду особи на стан наркотичного сп`яніння недійсним, ВСТАНОВИВ: У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Комунального некомерційного підприємства Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» (далі - КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер»), треті особи: Департамент патрульної поліції, ОСОБА_2 , в якому просив висновок від 08 березня 2023 року № 526 КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду особи ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння, складений з порушенням вимог пунктів 1, 10, 16, 17, 18, 20, 22 Інструкції зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 листопада 2015 року за № 1413/27858 «Про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», визнати недійсним. Ухвалою Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2023 року, залишеною без змін постановою Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року, у відкритті провадження відмовлено. Ухвала першої інстанції мотивована суду тим, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. ОСОБА_1 оскаржує висновок щодо результатів його медичного огляду з метою виявлення стану наркотичного сп`яніння, який складено відповідачем - КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер», однак оскаржуваний висновок медичного огляду безпосередньо не породжує для позивача будь-яких прав чи обов?язків. Водночас такий висновок може бути доказом на підтвердження перебування особи у стані сп`яніння та підлягає оцінці судом у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності за керування транспортним засобом у стані сп`яніння. Отже, як доказ у справі, цей висновок підлягає спростуванню саме у такій справі, що і мав змогу зробити ОСОБА_1 при розгляді судом матеріалу про адміністративне правопорушення. Оскільки розгляд таких спорів перебуває поза межами цивільної юрисдикції та не належить до юрисдикції жодного іншого суду, підстав для роз`яснення позивачеві до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що: суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті провадження у справі, відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, оскільки оскаржуваний висновок від 08 березня 2023 року № 526 КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду особи ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого судочинства, що водночас не свідчить про позбавлення особи права на його спростування у судовому порядку під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності; разом з тим, сам по собі акт не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а складання акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Розгляд питання правомірності акту огляду на стан алкогольного сп`яніння в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не відповідає завданням судочинства. 12 березня 2024 року засобами поштового зв`язку ОСОБА_1 , з пропуском строку на касаційне оскарження, подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати судові рішення, направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, у скарзі просить поновити строк на касаційне оскарження, посилаючись те, що повний текст оскарженого судового рішення складено 06 лютого 2024 року, а отримав його заявник - 14 лютого 2024 року. Відповідно до частин першої, другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Строк на касаційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині третій статті 394 цього Кодексу. Аналіз касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Згідно із частиною першою статті 394 ЦПК України одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження). Касаційна скарга мотивована тим, що оскарженим висновком порушені права позивача на медичний огляд, позивач звернувся до суду з позовом про захист немайнових прав, оскільки КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» було порушено порядок проведення медичного огляду і він не є суб`єктом публічно-правових правовідносин, тому спір підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. У статті 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи. Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різні види судочинства - цивільне, кримінальне, господарське та адміністративне. Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ. Відповідно до статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами. Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, що виникають із приватноправових відносин, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства. Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі № 638/2304/17 (провадження № 61-2417сво19)). Право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 червня 2020 року в справі № 333/6816/17 (провадження № 14-87цс20) зроблено висновок, що «ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Не відповідатиме завданням цивільного судочинства звернення до суду з позовом, спрямованим на оцінювання доказів, зібраних в інших справах, на предмет їх належності та допустимості, або з метою створення підстав для звільнення від доказування в іншій справі (для встановлення у судовому рішенні обставин, які би не потрібно було надалі доказувати під час розгляду іншої справи). […] Приписи «суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 186 ЦПК України), «суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства» (пункт 1 частини першої статті 255 ЦПК України) стосуються як позовів, які не можна розглядати за правилами цивільного судочинства, так і тих позовів, які суди взагалі не можуть розглядати (див. аналогічні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені, зокрема, у постановах від 13 червня 2018 року у справі № 454/143/17-ц (пункт 59), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (пункти 42, 66), від 13 березня 2019 року у справі № 331/6927/16-ц (пункт 37), від 20 березня 2019 року у справі № 295/7631/17, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (пункт 36), від 18 вересня 2019 року у справі № 638/17850/17 (пункт 5.30), від 8 листопада 2019 року у справі № 910/7023/19 (пункт 6.20), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (пункт 30), від 26 лютого 2020 року у справі № 1240/1981/18 (пункт 30), від 28 квітня 2020 року у справі № 607/15692/19 (пункт 45)). Право на доступ до суду не є абсолютним. Воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов, за яких суд повноважний розглядати позовну заяву. Такі обмеження не можуть шкодити самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою». У постанові Верховного Суду від 30 квітня 2021 року у справі № 686/4562/18 зазначено, що «сам по собі акт не є рішенням суб`єкта владних повноважень, а складання акту огляду на стан алкогольного сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів - це процесуальні дії суб`єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Розгляд питання правомірності акту огляду на стан алкогольного сп`яніння в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення позивача до адміністративної відповідальності та рішення суб`єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, у сукупності з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити порушене право позивача, що не відповідає завданням адміністративного судочинства та у подальшому може призвести до виникнення нових судових спорів. Подібна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі №712/7385/17 (провадження № 11-1434апп18), постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 757/6550/17-а та від 04 березня 2019 року у справі № 199/7360/17, від 11 серпня 2020 року у справі № 120/4189/19-а. […] З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про закриття провадження у справі відповідно до пункту 1 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки оскаржуваний позивачем акт на стан сп`яніння не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого судочинства, що водночас не свідчить про позбавлення особи права на його спростування у судовому порядку під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності». Суди встановили, що позивач звернувся до суду з позовом про визнання висновку від 08 березня 2023 року № 526 КНП Харківської обласної ради «Обласний наркологічний диспансер» щодо результатів медичного огляду особи ОСОБА_1 на стан наркотичного сп`яніння недійсним, посилаючись на порушення порядку його проведення. Суди зробили обґрунтований висновок, що оскарження медичного висновку на стан наркотичного сп`яніння не може бути самостійним предметом судового розгляду за правилами будь-якого судочинства, що водночас не свідчить про позбавлення особи права на його спростування у судовому порядку під час вирішення питання про притягнення особи до адміністративної відповідальності. За таких обставин суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, правильно відмовив у відкритті провадження в цій справі. Аналіз змісту касаційної скарги та оскаржених судових рішень свідчить, що правильне застосовування судами норм права є очевидним, а касаційна скарга - необґрунтованою. Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Дзержинського районного суду міста Харкова від 25 жовтня 2023 року та постанови Харківського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 у справі № 638/15554/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді Є. В. Краснощоков І. О. Дундар В. І. Крат