Ухвала КЦС ВС № 214/4337/23

УХВАЛА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 листопада 2024 року м. Київ справа № 214/4337/23 провадження № 61-14164ск24 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), Гудими Д. А., Пархоменка П. І., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , поданою адвокатом Курдюмовим Михайлом Миколайовичем, на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, та зустрічним позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Універсал Банк» про зобов`язання вчинення певних дій та повернення безпідставно набутих коштів, ВСТАНОВИВ: Рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 22 травня 2024 року задоволено первісний позов АТ «Універсал Банк» про стягнення заборгованості за кредитним договором повністю. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Універсал Банк» заборгованість за договором про надання банківських послуг «Monobank» від 24 квітня 2020 року, що виникла станом на 23 січня 2024 року, у сумі 15 468,70 грн (загальний залишок заборгованості за наданим кредитом (за тілом кредиту). Відмовлено у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 про зобов`язання вчинення певних дій та повернення безпідставно набутих коштів повністю. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без руху та надано строк, який не може перевищувати десять днів з моменту отримання копії ухвали суду, для усунення її недоліків, а саме - сплати судового збору за подання апеляційної скарги та обґрунтування доводів апеляційної скарги. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів»на ОСОБА_1 не розповсюджуються, оскільки він за первісним позовом має процесуальний статус відповідача. Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто її заявнику. Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що на виконання ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2024 року від представника апелянта на адресу апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків, в якій зазначено, що він не має платити судовий збір за подання апеляційної скарги. Отже, вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2024 року в частині оплати апелянтом судового збору за подання апеляційної скарги не виконано, станом на 03 вересня 2024 року судовий збір не сплачено. При цьому посилання представника апелянта в заяві про усунення недоліків на підстави звільнення апелянта від сплати судового збору є аналогічними посиланням, викладеним в апеляційній скарзі, яким судом апеляційної інстанції надано оцінку в ухвали про залишення апеляційної скарги без руху від 25 липня 2024 року. 21 жовтня 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку до Верховного Суду подав касаційну скаргу з порушенням строку на касаційне оскарження. У касаційній скарзі просить поновити цей строк, скасувати ухвалу апеляційного суду від 03 вересня 2024 року, направити справу для продовження розгляду. Зазначає, що строк на касаційне оскарження пропущений через те, що повний текст оскарженого судового рішення його представнику вручений 19 вересня 2024 року. Доводи касаційної скарги та доданих до неї матеріалів свідчить, що строк на касаційне оскарження пропущений з поважних причин. Тому суд, на підставі статті 390 ЦПК України, поновлює його. Підставою, на якій подається касаційна скарга, скаржник зазначив, що суд апеляційної інстанції в оскарженій ухвалі порушив норми процесуального права, помилково дійшов висновку про необхідність сплати ОСОБА_1 судового збору. У відкритті касаційного провадження слід відмовити з таких мотивів. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21 жовтня 2010 року). Внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (SHISHKOV v. RUSSIA, № 26746/05, § 110, ЄСПЛ, від 20 лютого 2014 року). Європейський суд з прав людини вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (KREUZ v. POLAND, № 28249/95, § 59, ЄСПЛ, від 19 червня 2001 року). У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 серпня 2023 року в справі № 2-64/11 (провадження № 61-4557св23) вказано, що: «доводи касаційної скарги про те, що вона звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» є помилковими. Аналізуючи норму частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» можна зробити висновок, що споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до статті цього Закону звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції, а також не має обов`язку сплати судового збору в інших судових інстанціях. Відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» та постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18) споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, пов`язаними з порушенням їх прав і вони можуть захищатись як у суді першої інстанції (при пред`явленні позову), так і на наступних стадіях цивільного процесу. Спір у цій справі стосується стягнення заборгованості за кредитним договором з ОСОБА_1, яка має статус відповідача. ОСОБА_1 у цій справі не зверталася до суду із позовом, пов`язаним з порушенням її прав як споживача банківських послуг, тому не може бути звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 лютого 2024 року в справі № 344/3078/23 (провадження № 61-15548 св 23) вказано, що «скасовуючи рішення районного суду в частині розподілу судових витрат, апеляційний суд уважав, що відповідач є споживачем і відповідно до частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» звільняється від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Проте, Верховний Суд уважає такі висновки помилковими. Аналізуючи положення частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» можна зробити висновок, що споживач, право якого порушене і який з огляду на це подає позов, відповідно до цієї статті звільняється від сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції, а також не має обов`язку сплати судового збору в інших судових інстанціях На вказаному звертала увагу й Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18). Спір у цій справі стосується стягнення заборгованості за кредитним договором із ОСОБА_1, яка має статус відповідача. У цій справі вона не зверталася до суду з позовом, пов`язаним з порушенням її прав як споживача банківських послуг, тому не може бути звільнена від сплати судового збору на підставі частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів». Таким чином, постанова суду апеляційної інстанції, якою скасовано рішення районного суду в частині розподілу судових витрат, підлягає скасуванню». Тлумачення частини другої статті 121, статті 185, статті 357 ЦПК України свідчить, що якщо особа, яка подала апеляційну скаргу, не усунула недоліки скарги в строк, наданий судом, скарга вважається неподаною та повертається (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 02 серпня 2023 року в справі № 524/11220/21 (провадження № 61-6716св23)). Встановивши, що у встановлений судом строк особою, яка подала апеляційну скаргу на рішення суду, вимоги ухвали Дніпровського апеляційного суду від 25 липня 2024 року про залишення апеляційної скарги без руху виконані не були, суд апеляційної інстанції зробив обґрунтований висновок про повернення апеляційної скарги. Оскільки правильне застосовування судом апеляційної інстанції норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити. У постановах Верховного Суду від 30 січня 2019 року у справі № 761/46205/16-ц (провадження № 61-24600св18), від 25 листопада 2020 року у справі № 761/46977/18 (провадження № 61-10305св20), від 21 березня 2018 року у справі № 761/24881/16-ц (провадження № 14-57цс18), на які є посилання у касаційній скарзі, зроблено висновки, яким оскаржена ухвала не суперечить. Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року). У разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення (частина четверта статті 394 ЦПК України). Керуючись статтями 260, 394 ЦПК України Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ: Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 03 вересня 2024 року у справі № 214/4337/23. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Судді: Є. В. Краснощоков Д. А. Гудима П. І. Пархоменко