Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 620/1879/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1879/24 Суддя (судді) першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 квітня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Мєзєнцева Є.І., суддів - Епель О.В., Карпушової О.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання дій неправомірними, визнання протиправної та скасування постанови, ВСТАНОВИВ : Куликівська селищна рада Чернігівського району Чернігівської області звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Чернігівській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції в якому просила: - визнати дії відповідача у виконавчому провадженні НОМЕР_1 щодо накладення штрафу у розмірі 5100,00 грн. на Куликівську селищну раду за невиконання рішення суду неправомірними; - визнати протиправною постанову про накладення штрафу від 02.01.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 на Куликівську селищну раду за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн.; - скасувати постанову від 02.01.2024 у виконавчому провадженні НОМЕР_1 про накладення штрафу на Куликівську селищну раду за невиконання рішення суду у розмірі 5100,00 грн. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено. В апеляційній скарзі позивач, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку. Судом першої інстанції встановлено, що на підставі заяви стягувача відповідачем 16.10.2023 відкрито виконавче провадження з примусового виконання рішення суду (виконавчий лист від 26.05.2022 №620/6111/21). Відповідно до змісту виконавчого документу зобов`язано Куликівську селищну раду Чернігівського району Чернігівської області розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0000 га, ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ 01.03), що розташована на території Дрімайлівської сільської ради (за межами населених пунктів) Куликівського району Чернігівської області і надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7422783500:03:002:0650 та прийняти рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України (а.с. 66-70). Листом від 18.10.2023 за №03-09/3256/1 позивач повідомив, що питання щодо розгляду заяв ОСОБА_1 від 25.02.2021 та від 02.10.2023 про затвердження Проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства буде включено до порядку денного чергового засідання Ради (а.с. 73). Листом від 10.11.2023 за №03-07/2535 боржник повідомив виконавчу службу, що на виконання рішення суду Радою добровільно розглянуто та вирішено заяву ОСОБА_1 від 25.02.2021. За результатами розгляду прийнято рішення від 26.05.2022 №593 «Про відмову ОСОБА_1 у передачі земельної ділянки у власність». Радою скеровано повідомлення про виконання судового рішення та додані до нього копії документів до суду, який постановив рішення. Крім того, по питанню щодо розгляду заяв ОСОБА_1 від 25.02.2021 та від 02.10.2023 Радою розроблено проект рішення «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства ОСОБА_1 », винесений на розгляд сесії. Однак, вказаний проект не набрав необхідної кількості голосів на підтримку (а.с. 74-88). 02.01.2024 державним виконавцем складено акт, у якому зазначено про невиконання боржником рішення суду та ненадання ним доказів наявності поважних причин такого невиконання (а.с. 91). 02.01.2024 державним виконавцем винесена постанова про накладення на Раду штрафу за невиконання рішення суду без поважних причин у встановлений виконавцем строк в сумі 5100,00 грн. (а.с. 92-94), яка отримана позивачем 29.01.2024 (а.с. 18). Вважаючи вказану постанову протиправною, позивач звернуся до суду з відповідним адміністративним позовом. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 2 червня 2016 року (далі - Закон №1404-VIII) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно із статтею 3 Закону №1404-VIII підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень. Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону №1404-VIII визначено, що виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом. Згідно із частиною другою статті 63 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність. Відповідно до частини першої статті 75 Закону №1404-VIII, у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов`язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання. З аналізу вказаних норм вбачається, що накладення штрафу за невиконання рішення, що зобов`язує боржника до вчинення певних дій, є видом юридичної відповідальності боржника за невиконання покладеного на нього зобов`язання. Застосування такого заходу реагування є обов`язком державного виконавця і націлено на забезпечення реалізації мети виконавчого провадження як завершальної стадії судового провадження. При цьому, умовою для накладення на боржника у виконавчому проваджені штрафу є невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Отже, постанова про накладення штрафу за невиконання судового рішення може бути винесена лише за умови, що судове рішення не виконано боржником без поважних причин, коли боржник мав реальну можливість виконати таке судове рішення, проте не зробив цього. У залежності від характеру правовідносин і змісту зобов`язання, примусове виконання якого відбувається у межах виконавчого провадження, поважними причинами можуть визнаватися такі обставини, які створили об`єктивні перешкоди для невиконання зобов`язання, і подолання яких для боржника було неможливим або ускладненим. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об`єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення. Відповідно до матеріалів справи виконавчим документом зобов`язано Раду розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.02.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 2,0000 га, ОСОБА_1 для ведення особистого селянського господарства (КВЦПЗ 01.03), що розташована на території Дрімайлівської сільської ради (за межами населених пунктів) Куликівського району Чернігівської області і надання у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7422783500:03:002:0650 та прийняти рішення відповідно до вимог Земельного кодексу України. Обґрунтовуючи позов позивач зазначає, що ним виконано рішення суду в межах наданих йому повноважень та з урахуванням того, що у зв`язку із введенням воєнного стану законодавцем встановлені певні обмеження щодо розпорядження земельними ділянками. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану» доповнено розділ Х Перехідних положень Земельного Кодексу України пунктом 27, підпункт 5 якого передбачав, що під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються з урахуванням таких особливостей: безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється. Разом з тим, суд звертає увагу, що тлумачення вказаної норми, з урахуванням принципу розумності, свідчить, що така заборона не поширюється на випадки виконання рішення суду, яке набрало законної сили. Вказана правова позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 27.07.2023 по справі №392/856/22. Суд зазначає, що заява стягувача про затвердження проекту землеустрою подана ним ще у 2021 році. Рішення у справі №620/6111/21 набрало законної сили до введення воєнного стану. З огляду на викладене, покликання позивача на обмеження, встановленні вищевказаним Законом, є необґрунтованими. Крім того, суд зауважує, що необхідно розрізняти поняття «затвердження проекта землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність» і «надання відповідної земельної ділянки у власність за наслідками такого затвердження». Трактуючи буквально зміст підпункту 5 пункту 27 Перехідних положень Земельного кодексу України суд зазначає, що затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність вказаною нормою не заборонено. Згідно із положеннями статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Відповідно до приписів частини другої статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Тобто, судове рішення, яке набрало законної сили, стає незмінним (неспростовним), основні і додаткові судження (висновки) суду по суті справи стають остаточними. Таким чином, враховуючи вищенаведене, позивач, отримавши рішення суду з відміткою про набрання ним законної сили, був зобов`язаний вжити заходів щодо його добровільного виконання у спосіб, встановлений судом. Разом з тим, Рада вказаний обов`язок не виконала ані після отримання рішення Чернігівського окружного адміністративного суду по справі №620/6111/21, ані після отримання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження та вищевказаних актів. Суд звертає увагу, що матеріали справи не містять відомостей щодо обговорення проекту рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а також посилань на обставини, які б вказували на наявність визначених Земельним кодексом України перешкод для його затвердження. Враховуючи вищевикладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що станом на час прийняття державним виконавцем постанови про накладення штрафу було встановлено факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин. У рішенні від 26.06.2013 №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23.11.2018 №10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012). Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява №60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43). Європейський Суд з прав людини звертав увагу, що судове та виконавче провадження є першою та другою стадіями у загальному провадженні (рішення у справі «Скордіно проти Італії» (Scordino v. Italy). Таким чином, виконання рішення не відокремлюється від судового розгляду і провадження повинно розглядатися загалом (рішення у справі «Сіка проти Словаччини» (Sika v. Slovakiа), №2132/02, пп. 24-27, від 13.06.2006, пп. 18 рішення «Ліпісвіцька проти України» №11944/05 від 12.05.2011). Крім того, у рішеннях Європейського Суду з прав людини у справах «Ромашов проти України» від 27.07.2004, «Шаренок проти України» від 22.02.2004 зазначається, що право на судовий захист було б ілюзорним, якби правова система держави дозволяла щоб остаточне зобов`язальне рішення залишалося бездієвим на шкоду одній із сторін; виконання рішення, винесеного будь-яким судом, має вважатися невід`ємною частиною судового процесу. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі «Сокур проти України» (Sokur v. Ukraine), №29439/02, від 26.04.2005, та у справі «Крищук проти України» (Kryshchuk v. Ukraine), №1811/06, від 19.02.2009). За заведеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог. Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи. При цьому, колегія суддів зазначає, що згідно з п.

30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя . Однак, згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. За правилами ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Куликівської селищної ради Чернігівського району Чернігівської області залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя Є.І.Мєзєнцев cуддя О.В.Епель суддя О.В.Карпушова