Постанова 4812 № 487/4465/23

27.03.24 22-ц/812/514/24 Провадження №22-ц/812/514/24 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 березня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах: головуючого: Базовкіної Т.М., суддів: Царюк Л.М. та Яворської Ж.М., із секретарем судового засідання: Горенко Ю.В.., за участю заявниці ОСОБА_1 , розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 487/4465/23 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення, яке постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Гаврасієнка Вадима Олександровича у приміщенні цього суду 22 січня 2024 року, повний текст якого складений 30 січня 2024 року, за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа Миколаївська міська рада, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, у с т а н о в и в : 25 липня 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою, зазначивши заінтересованою особою Миколаївську міську раду, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. Заява мотивована тим, що вона проживала разом із ОСОБА_2 з березня 2016 року як дружина та чоловік, проте шлюб між ними не був зареєстрований. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер. Шлюб з померлим вони не реєстрували, оскільки постійно виникали якісь невідкладні проблеми, які потребували спільних зусиль для їх першочергового вирішення. В неї є два рідних дорослих сина-інваліда та племінниця, над якою вона оформила опікунство, які потребували постійного догляду. ОСОБА_2 їй в цьому допомагав, тому що дітей не можна було залишати одних вдома. Забрати дітей жити у двокімнатній оселі чоловіка, або перевезти його мати жити до неї було неможливо, як і залишити надовго його мати одну і жити разом у неї було також неможливо. Вони жили разом то у неї, то у ОСОБА_2 , вели спільне господарство, допомагали один одному вирішувати проблеми. Вони вважали, що стосунки, які склалися між ними, породжують взаємні обов`язки допомагати один одному, піклуватися про один одного, доглядати їх близьких. Крім того, заявник соромилась того, що ОСОБА_2 молодший за неї, та вважала за недоцільне реєструвати шлюб, вважаючи, що це можливо буде зробити пізніше. Вони разом лікували та доглядали родичів, купували спільним коштом необхідні для побуту речі, ремонтували її та його оселі. ІНФОРМАЦІЯ_2 померла мати заявника, весь наступний рік було не до весілля. Весь 2019 рік часто хворіла мати ОСОБА_2 , тому треба було займатися також її лікуванням та доглядом. ІНФОРМАЦІЯ_3 вона померла. Після поховання матері ОСОБА_3 сильно хворів, вона всюди з ним ходила, допомагала заповнювати необхідні документи. Врешті решт, менш, ніж через півроку після смерті матері ОСОБА_2 помер від хвороби серця. Заявниця повністю зробила все необхідне для поховання. За час проживання однією сім`єю як чоловік та дружина вони вели спільне господарство, мали спільний сімейний бюджет, займалися облаштуванням осель: робили ремонт, купували меблі та інші предмети домашнього побуту; крім того всі свята проводили в колі рідних та друзів. Всі ці більш ніж п`ять років спільного життя померлий спілкувався з її дітьми, сестрою, іншими родичами, вони разом доглядали своїх матерів та разом поховали їх. Заявниця поховала ОСОБА_2 . Інших родичів у ОСОБА_2 не було. Фактично вона та її діти сталі його останньою родиною. Після похорон вона як могла спасала його оселю від руйнування після обстрілів, сплачувала комунальні платежі. Для прийняття спадщини, що залишилася після смерті чоловіка ОСОБА_2 , а саме квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 , їй необхідно встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу. На підставі викладеного ОСОБА_1 просила встановити, що вона та ОСОБА_2 проживали однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з березня 2016 року до жовтня 2021 року. Від заінтересованої особи заперечень щодо заявлених вимог не надходило. Рішенням Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2024 року у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовлено. Рішення суду мотивовано тим, що заявником ОСОБА_1 не надано достовірних та допустимих доказів того, що вона спільно проживала однією сім`єю з ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , з березня 2016 року по жовтень 2021 року. Зокрема, заявниця не надала суду жодного доказу на підтвердження спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонту, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин, тому у розумінні частини 2 статті 3 СК України ці відносини не вважаються сімейними. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що рішення суду є незаконним та необґрунтованим, постановленим без з`ясування усіх обставин справи, висновки суду не відповідають прямим нормам діючого законодавства та правовим висновкам судів вищих інстанцій, а тому просить рішення суду скасувати та ухвалити нове про задоволення її заяви. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом надано помилкову оцінку доказам, наявним в матеріалах справи. Так, на переконання заявниці, надані нею докази (показання свідків, докази на підтвердження проведення ОСОБА_1 поховання ОСОБА_2 та його матері, відкриття спадкової справи за її заявою, сплата комунальних послуг), є належними та достатніми для встановлення факту проживання заявниці та ОСОБА_2 однією сім`єю з березня 2016 року по день смерті останнього. Заперечень на апеляційну скаргу не надходило. Заслухавши доповідь судді, пояснення заявниці, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню із таких підстав. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду першої інстанції відповідає таким вимогам закону. Судом встановлено і таке вбачається з матеріалів справи, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_2 , місце проживання якого зареєстровано у квартирі АДРЕСА_2 (а.с. 6, 58). Звертаючись із заявою про встановлення юридичного факту, ОСОБА_1 просила встановити факт її проживання разом із ОСОБА_2 однією сім`єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу з березня 2016 року до жовтня 2021 року, який необхідний їй для прийняття спадщини, що залишилася після смерті ОСОБА_2 , а саме квартири, що знаходиться у АДРЕСА_1 . Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Забороняється відмова у розгляді справи з мотивів відсутності, неповноти, нечіткості, суперечливості законодавства, що регулює спірні відносини. Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення. Відповідно до частини першої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлений, серед інших, факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу. Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права і обов`язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Згідно зі статтею 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу. Відповідно до статті 1264 ЦК України у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Згідно з частиною другою статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Пленум Верховного Суду України у пункті 21 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування» роз`яснив судам, що при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім`єю не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 СК України про те, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Зазначений п`ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім`єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім`єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов`язані спільним побутом, мали взаємні права та обов`язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки. Тлумачення вказаних норм права дає підстави для висновку, що для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів, а саме: 1) проживання однією сім`єю із спадкодавцем; 2) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п`ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім`єю. Обов`язковою умовою для визнання осіб членами сім`ї, крім факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18), та Верховним Судом у постановах: від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц (провадження № 61-43735св18); від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17 (провадження № 61-7058св19); від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17 (провадження № 61-34351св18); від 09 січня 2020 року у справі № 186/421/17 (провадження № 48280св18); від 09 червня 2021 року у справі № 346/5702/18 (провадження № 61-17111св20), від 01 вересня 2021 року у справі № 523/9720/17 (провадження № 61-7715 св 21). Також слід врахувати наступне. Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу. Згідно з частиною першою статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Аналіз указаних норм дозволяє зробити висновок про те, що для застосування положень вищевказаної статті стосовно набуття права спадкування за законом у четверту чергу особи, яка проживала зі спадкодавцем однією сім`єю (як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу) не менш як п`ять років до часу відкриття спадщини, необхідною умовою є, зокрема, встановлення факту неперебування таких осіб у будь-якому іншому шлюбі. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 18 липня 2018 року у справі № 522/1252/14-ц (провадження № 61-11255св18), від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц (провадження № 61-23286св18), від 25 квітня 2019 року у справі № 759/4596/18 (провадження № 61-3852св19). При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України). Згідно із матеріалами спадкової справи Третьої миколаївської державної нотаріальної контори № 1/2022 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с. 55-71) 04 січня 2022 року надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини за законом, що відкрилася після смерті ОСОБА_2 .. Батьками спадкодавця ОСОБА_2 є ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 64, 65, 68). На праві спільної сумісної власності ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5 належить квартира АДРЕСА_2 , що підтверджується (а.с. 68). Згідно постанови державного нотаріуса Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області Фоменка С. від 18 травня 2023 року до Третьої Миколаївської державної нотаріальної контори Миколаївської області звернулася ОСОБА_1 , що постійно проживає та зареєстрована: АДРЕСА_3 , для видачі їй свідоцтва про право на спадщину за законом на майно, яке залишилося після смерті ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_5 . Нотаріус дійшов висновку, що із наданих документів та відповідно до спадкової справи вбачається неможливість видати свідоцтво про право на спадщину за законом після смерті ОСОБА_2 у зв`язку з тим, що не надано документів, які є доказом родинних відносин ОСОБА_1 із спадкодавцем. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України). Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю ОСОБА_1 та померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , суд першої інстанції, оцінивши надані заявницею докази, дійшов висновку про недоведеність заявлених у заяві вимог. Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду, оскільки він ґрунтується на належно оцінених судом доказах, та відхиляє аргументи апеляційної скарги. Так, судом за клопотанням ОСОБА_1 на підтвердження факту проживання однією сім`єю із ОСОБА_2 були опитані свідки. Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні пояснила, що є знайомою заявника з 2000 року, вони є прихожанами церкви. З 2016 року заявник та ОСОБА_2 проживали разом, часто бачила їх разом у магазині. Жили то у заявника вдома, то у ОСОБА_3 . Десь 5-8 разів на рік вона приходила в гості до заявника і там був ОСОБА_3 . Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні пояснив, що заявниця його знайома, знає її з 1983 року, а ОСОБА_3 з 2020 року. Вони проживали разом, знає, що у них серйозні стосунки, але вони просто не хотіли їх афішувати. ОСОБА_3 робив ремонт у квартирі матері заявника. Було видно, що вони добре проживали разом та вели спільне господарство. Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні пояснив, що він перебуває у дружніх стосунках із заявником. З ОСОБА_3 познайомився у 2017 році. Був у заявника в гостях та бачив там ОСОБА_3 . Вони разом вирішували побутові питання, заявник поховала мати ОСОБА_3 . Від ОСОБА_3 йому відомо, що вони хотіли зареєструвати шлюб. Аналіз пояснень свідків дає підстави для висновку, що лише свідок ОСОБА_6 підтвердила наявність відносин між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 2016 року (без уточнення місяця), але з її пояснень не можливо встановити, що ці відносини мали сталий характер, притаманний подружнім стосункам, що ці особи були пов`язані спільним бюджетом та побутом, виконанням взаємних обов`язків. Пояснення інших свідків взагалі не підтверджують проживання заявниці разом із ОСОБА_2 з 2016 року (тобто більше п`яти років до смерті ОСОБА_2 ), а тому не мають правового значення у цій справі. До того ж самі лише пояснення свідків не можуть згідно усталеній судовій практиці вважитися достатніми доказами для висновку щодо проживання осіб однією сім`єю. Окрім пояснень свідків на підтвердження факту проживання однією сім`єю разом із ОСОБА_2 . ОСОБА_1 надала документи на підтвердження здійснення нею поховання ОСОБА_2 із понесенням у зв`язку із цим витрат (а.с. 18, 19) та копії квитанцій до платіжних інструкцій, відповідно до яких були сплачені комунальні послуги за адресою: АДРЕСА_1 . Щодо доказів проведення заявницею поховання ОСОБА_2 , то вони не підтверджують факт проживання цих осіб однією сім`єю більше п`яти років до настання смерті останнього, як не підтверджують це і квитанції про оплату комунальних послуг, оскільки таки оплати були вчинені після смерті ОСОБА_2 у 2023 році (а.с. 35-39). Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, проаналізувавши як кожен з наведених доказів окремо, так і докази в їх взаємозв`язку та сукупності, зробив обґрунтований висновок про те, що вони не підтверджують, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з березня 2016 року по день смерті останнього проживали однією сім`єю, оскільки ці докази не доводять наявність між ними усталених відносин, притаманних членам сім`ї, зокрема, наявність протягом зазначеного періоду часу спільного побуту, бюджету, витрачання його на придбання у спільне користування побутових та інших речей, продуктів харчування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Крім того, заявницею не надавались суду докази того, що з березня 2016 року по день смерті ОСОБА_2 він та заявниця не перебували у шлюбі. За такого суд першої інстанції правильно вважав, що відсутні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 через її недоведеність. Апеляційна скарга не містить доводів, які б такий висновок спростовували, оскільки в ній лише є посилання на неправильну оцінку судом доказів, наданих заявницею, тоді як апеляційний суд вважає таку оцінку, про що зазначено вище, обґрунтованою, такою, що відповідає нормам матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, та судовій практиці. Зокрема, суд відхиляє доводи апеляційної скарги про достатність наданих заявницею доказів на підтвердження її вимог, оскільки наявні у справі докази не підтверджують факт реальності саме сімейних відносин між нею та ОСОБА_2 , виходячи з аналізу цих доказів, який проведений колегією суддів у цій постанові. Оскільки рішення судом першої інстанції ухвалено відповідно до положень матеріального закону та з дотриманням вимог процесуального закону, в силу статті 375 ЦПК України відсутні підставим для його скасування. В силу ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13 статті 141 ЦПК України). З огляду на результати розгляду апеляційної скарги та положення статті 141 ЦПК України судові витрати у цій справі покладаються на заявника, тому відсутні передбачені законом підстави для їх розподілу апеляційним судом. Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 січня 2024 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Т.М. Базовкіна Судді: Л.М. Царюк Ж.М. Яворська ___________________________________________________ Повний текст постанови складений 27 березня 2024 року