Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/2576/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 25 березня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2576/23 Головуючий І інстанції: Свида Л.І. П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого судді - Осіпова Ю.В., суддів - Коваля М.П., Скрипченка В.О., розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року (м.Одеса, дата складання повного тексту судового рішення - 04.07.2023р.) у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: 07.02.2023р. ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому, з урахуванням збільшення позовних вимог, просив суд: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення його за абз.3 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами, у зв`язку із необхідності постійного стороннього догляду за батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я; - зобов`язати відповідача звільнити його на підставі абз.3 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, за сімейними обставинами у зв`язку із необхідності постійного стороннього догляду за батьком, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що позивач був призваний за мобілізацією на військову службу до лав Збройних Сил України відповідно до Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 25.02.2022р. №69/2022 та зарахований до особового складу Військової частини НОМЕР_1 - 01.10.2022р. У зв`язку із наявністю підстав для звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку звернувся до відповідача з рапортом про звільнення, проте відповідачем було допущено протиправну бездіяльність щодо ухвалення рішення про його звільнення. Представник відповідача надав до суду 1-ї інстанції письмовий відзив, в якому позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року (ухваленим в порядку спрощеного (письмового) провадження) позов ОСОБА_1 - задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби відповідно до абз.4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зобов`язано відповідача розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі абз.4 пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». У задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 - відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним вище рішенням суду 1-ї інстанції, позивач 28.08.2023р. подав апеляційну скаргу, в якій зазначив про те, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення, було порушено норми матеріального і процесуального права, у зв`язку із чим просив скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04.07.2023р. та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Ухвалою судді П`ятого апеляційного адміністративного суду від 12.07.2023р. дану апеляційну скаргу - залишено без руху. Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 05.09.2023р. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження. 26.09.2023р. до суду апеляційної інстанції надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, у якому позивач заперечував щодо її задоволення, посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів та просив оскаржуване рішення суду першої інстанції залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. При цьому, правом на апеляційне оскарження рішення суду першої інстанції ОСОБА_1 не скористався. 27.09.2023р. матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду. Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України апеляційні скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, можуть бути розглянуті судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч.1 ст.308 КАС України). Розглянувши матеріали даної справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду у межах доводів апеляційної скарги відповідача, колегія суддів дійшла наступних висновків. Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Позивач - ОСОБА_1 з 01.10.2022р. призваний на військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану ІНФОРМАЦІЯ_1 та зарахований до списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення. Згідно з п.1.5 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.10.2022р. №260, 01.10.2022р. сержанта запасу ОСОБА_1 було зараховано в розпорядження командира військової частини, прикомандировано до 4 запасної роти. Пунктом 7 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 15.10.2022р. за №274 визначено, що у зв`язку зі службовою необхідністю позивача призначено на посаду водія протитанкового взводу 2 механізованого батальйону, встановлено посадовий оклад - 2820 грн. на місяць, ШПК - «солдат». У відповідності до п.3.6 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2022р. за №342, позивач вважається таким, що вибув із оперативно-тактичного угруповання «Соледар» у самовільне залишення частини. 24.12.2022р. наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) за №204-PC, сержанта ОСОБА_1 увільнено від займаної посади і зараховано у розпорядження командира військової частини. Згідно з п.21 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 24.12.2022р. №346, позивача зараховано у розпорядження командира військової частини. Пунктом 2 наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 02.01.2023р. за №8, за самовільне залишення місця служби без поважних причин, неналежне виконання вимог наказів та інших керівних документів, пов`язаних із виконанням обов`язків військової служби, що негативно впливають на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу, що призвело до порушення вимог ст.6, абз.1, 2, 3, 5 ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, абз.3 ст.3, абз.2, 5, 6 статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, а також порушення військової дисципліни, відповідно до п. «е» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на сержанта ОСОБА_1 , водія протитанкового взводу 2 механізованого батальйону, накладено дисциплінарне стягнення «пониження у військовому званні на один ступінь», та знято з грошового забезпечення з 20.12.2022р. 03.01.2023р. ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав на адресу Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення, оригінал довідки №295 про потребу постійного догляду батька, копію свідоцтва про народження та довідку №348 щодо зареєстрованих осіб, які отримані відповідачем 06.01.2023р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Як вказує позивач, жодної відповіді він на свій рапорт так і не отримував, що, власне, і послугувало підставою для його звернення до суду із даним позовом. Вирішуючи справу по суті та частково задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив із часткової обґрунтованості заявлених позовних вимог та, як наслідок, наявності підстав для їх часткового задоволення. Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали даної справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду першої інстанції та вважає їх обґрунтованими, з огляду на наступне. Частиною 2 ст.19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати виключно встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Згідно з ч.2 ст.65 Конституції України, громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Як передбачено у ч.1 ст.106 Конституції України, Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, а також Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015р. №389-VIII, Указом Президента України від 24.02.2022р. №64/202 (затв. Законом України від 24.02.2022р. №2102-IX), введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб. Цей строк неодноразово продовжувався аналогічними Указами та наразі триває. Також, Указом Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022р. за №69/2022 постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію. Відносини між Державою в особі її компетентних органів (посадових осіб та службових осіб) та громадянами, що складаються з приводу проходження військової служби, зокрема, регламентовані Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992р. за №2232-ХІІ, «Дисциплінарним статутом Збройних Сил України» (затв. Законом України від 24.03.1999р. №551-XIV), «Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам» (затв. наказом МВС України від 15.03.2018р. №200), «Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України» (затв. Указом Президента України від 10.12.2008р. за №1153/2008) та «Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах» (затв. наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 за №170). Військовий обов`язок, згідно з ч.2 ст.1 Закону №2232-ХІІ, установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення та Державної спеціальної служби транспорту (Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Так, за ст.2 Закону №2232-XII, військова служба є державною службою особливого характеру, що полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. У силу пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я. Частиною 7 цієї статті визначено, що звільнення військовослужбовців з служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України. За правилами ч.3 ст.24 Закону №2232-XII, днем закінченням проходження військової служби є день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України. Згідно з п.12 Положення №1153/2008, право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з`єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України. У відповідності до п.113 Положення №1153/2008, переміщення військовослужбовця за станом здоров`я або за станом здоров`я членів його сім`ї здійснюється за рапортом військовослужбовця та за наявності відповідного медичного висновку. Отже, переміщення військовослужбовця за станом здоров`я або за станом здоров`я членів його сім`ї здійснюється за його рапортом та за наявності відповідного медичного висновку. Як передбачено у п.233 Положення №1153/2008, військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У відповідних рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця. Так, подання такого рапорту по команді означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. За ст.110 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або ж особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов`язків або незаконного притягнення до відповідальності. Так, як встановлено судами обох інстанцій та підтверджується матеріалами справи, згідно з наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.12.2022р. №342, ОСОБА_1 вважається таким, що вибув із оперативно-тактичного угруповання «Соледар» у самовільне залишення частини. В подальшому, як свідчать матеріали справи, 02.01.2023р. командиром Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) було прийнято наказ №8, яким за самовільне залишення місця служби без поважних причин, неналежне виконання вимог наказів та інших керівних документів, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби, що негативно впливають на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу у відповідності до п. «е» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, на позивача було накладено дисциплінарне стягнення «пониження у військовому званні на один ступінь», та знято з грошового забезпечення з 20.12.2022р. Втім, як вірно зазначив суд першої інстанції, застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення та увільнення його від займаних посад не може бути належною підставою для не розгляду по суті рапорту про звільнення з військової служби. Надаючи оцінку рішенню суду 1-ї інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції, не вдаючись до аналізу наявності або ж відсутності підстав для звільнення позивача з військової служби, вважає за необхідне звернути увагу, що за змістом п.1.5 Інструкції №170, для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об`єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з`єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, оформляються: подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (додаток 16) на військовослужбовців окрім тих, які проходять строкову військову службу, зокрема, щодо звільнення з військової служби. Відповідно до абз.2 п.14.10 Розділу XIV Інструкції №170, звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення. Додатком 19 Інструкції №170, передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зокрема, відповідно до п.5 при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12.06.2013р. №413 та визначено пп. «г» п.1 ч.4, пп. «ґ» п.2 ч.5, пп. «г» п.2 ч.6 ст.26 Закону №2232-XII, подаються: копія рапорту військовослужбовця; документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років). Аналіз наведених законодавчих норм свідчить про те, що розгляд рапорту про звільнення зі служби відбувається за встановленою процедурою, яка включає підготовку подання, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або ж інших поважних причин щодо дотримання абз.3 п.14.10 розділу XIV Інструкції №170, уточнюються дані про проходження особою служби, документально підтверджуються періоди служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проводиться розрахунок вислуги років військової служби. Проект наказу про звільнення зі служби до подання їх на підпис командирам перевіряється безпосереднім керівником кадрового органу або особою, на яку відповідно до письмового наказу покладено тимчасове виконання обов`язків за цією посадою та проходить правову експертизу в юридичній службі. У світлі встановлених обставин, суд апеляційної інстанції зазначає, що позивачем дотримано законодавчо визначену процедуру подання (направлення) рапорту та доданих до нього документів, серед іншого, оригіналу довідки від 27.12.2022р. №295 про потребу постійного догляду батька - ОСОБА_2 , копію свідоцтва про народження від 04.03.1975р. серії НОМЕР_2 та довідку №348 стосовно зареєстрованих осіб. Вказані документи отримані відповідачем 06.01.2023р., що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення (номер поштового відправлення: 6510202722849). Отримання ж відповідачем рапорту ОСОБА_1 підтверджується і поясненнями самого відповідача, наведеними у відзиві на позовну заяву, в яких він повідомляє суд про реагування на даний рапорт. Відтак, командир військової частини за результатами розгляду рапорту ОСОБА_1 - військовослужбовця, зобов`язаний був протягом встановленого строку розглянути рапорт (заяву) військовослужбовця та надати відповідь по суті порушеного питання. Судова колегія зазначає, що отримання поштою рапорту з доданими документами не звільняє відповідача, як суб`єкта до повноважень, до компетенції якого належить вирішення питання щодо можливості звільнення ОСОБА_1 з військової служби, від обов`язку прийняття рішення за наслідками розгляду рапорту, отриманого 06.01.2023р., про звільнення з військової служби або ж мотивовану відмову в такому. Так, за результатами розгляду рапорту позивача та доданих до нього документів відповідач повинен прийняти відповідний наказ про звільнення з військової служби, а за відсутності правових підстав для цього - повідомити про це заявника. А тому, у даних правовідносинах, суб`єкт владних повноважень безпідставно та протиправно утримався від прийняття рішення, що входить до його виключної компетенції. Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що у постанові Верховного Суду від 17.04.2019р. у справі №342/158/17 зазначено, що протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень треба розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу чи його посадової особи, яка полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов`язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону (або ж іншого нормативно-правового регулювання) віднесені до компетенції суб`єкта владних повноважень, були об`єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Таким чином, відсутність належним чином оформленого наказу про звільнення ОСОБА_1 з військової служби чи відмову у його звільненні, на думку судової колегії, фактично свідчить про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а тому, відповідно, позовні вимоги в даній частині дійсно підлягають задоволенню шляхом визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII, що, в свою чергу, вірно вирішив суд 1-ї інстанції. Оцінюючи правомірність дій (бездіяльності) Військової частини НОМЕР_1 , судова колегія керується критеріями, закріпленими у ч.3 ст.2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, яких і повинні дотримуватися суб`єкти владних повноважень при реалізації дискреційних повноважень. Частиною 2 ст.245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про: визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (п.2); визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (п.3); визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (п.4); інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (п.10). Спосіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005р. (заява №38722/02)). Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам і виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту має забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. А відтак, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно з ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У постанові Верховного Суду 25.03.2020р. у справі №752/18396/16-а сформульована правова позиція, що принцип диспозитивності в адміністративному процесі має своє специфічне змістове наповнення, пов`язане з публічно-правовим характером адміністративного позову та активною участю суду в процесі розгляду адміністративних справ, а тому адміністративний суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Таким чином, суд може та зобов`язаний в окремих випадках вийти за межі позовних вимог, якщо спосіб захисту, який обрав позивач, є недостатнім для захисту його прав, свобод і законних інтересів. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. На підставі викладеного та враховуючи положення ст.9 КАС України, колегія суддів вважає обґрунтованими висновки суду 1-ї інстанції, що належним способом захисту порушеного права позивача, в даному випаду, є саме зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-XII. Більш того, також необхідно звернути увагу й на те, що аналогічна правова позиція з цього спірного питання була висловлена і в постановах П`ятого апеляційного адміністративного суду від 21.11.2023р. у справі №420/15075/23, а також Третього апеляційного адміністративного суду від 06.02.2024р. у справі №340/2151/23. Отже, доводи апеляційної скарги Військової частини НОМЕР_1 висновків суду першої інстанції про задоволення позову не спростовують, а тому підстав для задоволення скарги відповідача та скасування рішення суду першої інстанції колегія суддів не вбачає. Слід також зазначити про те, що за правилами ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно зі ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти позову. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний із належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п.58 рішення у справі «Серявін та інші проти України»). Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін у справі, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, згідно зі ст.316 КАС України, залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін. Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2023 року - без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови виготовлено: 25.03.2024р. Головуючий у справі суддя-доповідач: Ю.В. Осіпов Судді: М.П. Коваль В.О. Скрипченко