Постанова Івано-Франківський апеляційний суд № 349/1549/25

Справа № 349/1549/25 Провадження № 33/4808/808/25 Категорія ч. 3 ст. 172-11 КУпАП Головуючий у 1 інстанції Могила Р. Г. Суддя-доповідач Васильєв П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 грудня 2025 року м. Івано-Франківськ Суддя Івано-Франківського апеляційного суду Васильєв О.П., за участю особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , розглянувши справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , військовослужбовця, місце служби: ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_2 ), визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 Кодексу України про адміністративні правопорушення та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 (сімнадцять тисяч) гривень, звільнено його від сплати судового збору на підставі п. 12 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», встановив: Судом першої інстанції встановлено, що 08 листопада 2025 року солдат ОСОБА_1 самовільно залишив місце служби пункт постійної дислокації ІНФОРМАЦІЯ_3 ( АДРЕСА_2 ). Повернувся на службу о 16 год. 30 хв. 09 листопада 2025 року, відповідальність передбачена ч. 3 ст. 172-11 КУпАП. Не погодившись з постановою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рогатинського районного суду від 12.11.2025 року та закрити провадження у справі щодо нього за ч. 3 ст. 172-11 КУпАП стосовно ОСОБА_1 у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Вказує, що не згідний з постановою, вважає її такою, що прийнята із порушенням, у зв`язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Зазначає, що у протоколі ЛВІ №216 від 11.11.2025 року є посилання на доповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , однак дані доповіді є службовими документами, в яких вносяться фактичні дані, вбачається невідповідність нумерації та дат, оскільки з даних протоколу про адміністративне правопорушення № 216 від 11.11.2025 року, вказано 2 доповіді з різними номерами та однією датою, про те що ОСОБА_1 самовільно залишив частину о 15 год. 08.11.2025 року та повернувся близько 16:40 09.11.2025 року і зазначено в двох доповідях від 08.11.2025 року, що вказує на неможливість начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) знати наперед, коли прибуде ОСОБА_1 , за умови, якщо останній сам безпосередньо не повідомив керівництво та не відпросився. В поясненнях ОСОБА_2 , зазначав що 08.11.2025 року відпросився на ювілей батька у безпосереднього керівника, командира взводу роти охорони, капітана ОСОБА_3 і повернувся 09.11.2025 року після обіду близько 16 год., так як було обговорено і погоджено. Крім того, стверджує, що він не здійснював самовільне залишення частини, оскільки був відсутній з 15 год. 08.11.2025 року до 16 год. 30 хв. 09.11.2025 року, а не 3 доби чи більше, як передбачає диспозиція ст. 172-11 КУпАП. У судовому засіданні ОСОБА_1 просив скасувати постанову та закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, дослідивши доводи апеляційної скарги та заслухавши апелянта, апеляційний суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а постанову судді залишити без змін з наступних підстав. Відповідно ст.ст. 245, 251, 252, 280, 283 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової військової служби), а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів, а також нез`явлення його вчасно без поважних причин на військову службу у разі призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб, тягне за собою адміністративну відповідальність, передбачену ч.3 ст.172-11 КУпАП. Об`єктивна сторона може мати наступні прояви: самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем строкової служби тривалістю до трьох діб; нез`явлення військовослужбовця строкової служби вчасно без поважних причин на службу у разі звільнення з частини, призначення або переведення, нез`явлення з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до трьох діб; самовільне залишення військової частини або місця служби військовослужбовцем (крім строкової служби) а також військовозобов`язаним та резервістом під час проходження зборів тривалістю до десяти діб; нез`явлення військовослужбовця (крім строкової служби) вчасно на службу без поважних причин у разі призначення або переведення тривалістю до десяти діб; нез`явлення військовослужбовця (крім строкової служби) з відрядження, відпустки або з лікувального закладу тривалістю до десяти діб. Під військовою частиною слід розуміти територію у межах казарменого, табірного, похідного чи бойового розташування частини. Місцем служби військовослужбовця, як правило, є військова частина, в якій він проходить службу, і тому поняття військової частини і місця служби звичайно збігаються. Якщо вони не збігаються, то під місцем служби слід розуміти всяке інше місце, де військовослужбовець повинен протягом деякого часу виконувати військові обов`язки або перебувати відповідно до наказу або дозволу командира (начальника). Військова частина типова організаційна одиниця, що утримається на окремому штаті і призначається для виконання визначених завдань самостійно або у складі організаційної структури вищого рівня. Під військовими частинами розуміють органи військового управління, з`єднання, військові частини, військові кораблі(екіпажі), військові навчальні заклади та установи». Початковим моментом самовільного залишення є день, коли військовослужбовець самовільно покинув розташування військової частини чи місця служби, а кінцевим - день повернення в частину або затримання поза межами частини. Суб`єктивна сторона завжди характеризується прямим умислом з метою тимчасового ухилення від служби. Самовільним залишенням частини або місця служби вважається таке, що вчинене без дозволу начальника (командира), який згідно з законодавством уповноважений такий дозвіл надати. Нез`явлення військовослужбовця вчасно на службу це його нез`явлення на службу в строк, указаний у відповідному документі. Поважними причинами затримки військовослужбовця може бути визнана, наприклад, хвороба, що перешкоджає пересуванню, смерть або тяжка хвороба членів його сім`ї, стихійне лихо чи інші надзвичайні обставини, які підтверджені відповідними документами. В судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 повністю підтримав вимоги апеляційної скарги та стверджував, що залишив військову частину з дозволу безпосереднього керівника командиру взводу роти охорони капітана ОСОБА_3 , однак довести вказаний факт не має можливості. Апеляційний суд звертає увагу на те, що судочинство з розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання сторонами їх правових позицій, прав і інтересів засобами, передбаченими законом, а суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створює необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов`язків. Принцип змагальності ґрунтується на тому переконанні, що протилежність інтересів сторін є найкращою гарантією для забезпечення повноти судового розгляду та встановлення обставин, які мають істотне значення для вирішання питання про доведеність вини у вчиненні адміністративного правопорушення. Так, факт самовільного залишення військовослужбовцем ОСОБА_1 місця служби, підтверджується протоколом ЛВІ № 216 від 11.11.2025 року, відповідно до якого 11.11.2025 року під час проведення посадовими особами ІНФОРМАЦІЯ_5 звірки з ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) встановлено, що солдат ОСОБА_1 , 08.11.2025 року, будучи військовослужбовцем ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) був відсутній без поважних причин на військовій службі. Солдат ОСОБА_1 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 29.02.2024 №60 призначений на посаду стрільця-санітара взводу охорони ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) та являється військовою службовою особою. Відповідно до доповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 та СПІ №4/5686 від 08.11.2025 року встановлено, факт відсутності з 15:00 військовослужбовця, який проходить військову службу по мобілізації солдата ОСОБА_1 у пункті постійної дислокації ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ). В подальшому, відповідно до доповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 №4/5688 від 08.11.2025 року встановлено, що 09.11.2025 о 16:30 солдат ОСОБА_1 повернувся до розташування ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ). Згідно з вимогами ст.. 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який затверджений Законом України №548-XIV від 24 березня 1999 року, військовослужбовець зобов`язаний свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов?язок, бути дисциплінованим, поважати честь і гідність кожної людини. Згідно до вимог ст.2 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна грунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов?язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Згідно до вимог ст.3 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України військова дисципліна досягається шляхом особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов?язків, вимог статутів Збройних Сил України. Відповідно до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в Україні особливий період настав з дня набрання чинності Указу Президента України від 17.03.2014 № 303 «Про часткову мобілізацію», продовжено його Указом Президента України від 14.01.2015 № 15/2015 «Про часткову мобілізацію» і триває по цей час. Проте, всупереч наведеним вимогам Статуту, діючи умисно, всупереч інтересам військової служби, солдат ОСОБА_1 , вчинив самовільне залишення військової частини або місця служби, за наступних обставин: Так 08.11.2025 солдат ОСОБА_1 був відсутній без поважних причин у пункті постійної дислокації ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ) та не виконував обов`язки військової служби. 09.11.2025 16:30 повернувся до розташування ІНФОРМАЦІЯ_4 ( АДРЕСА_2 ). Таким чином, за викладених вище обставин, солдат ОСОБА_4 будучи військовослужбовцем військової служби по мобілізації, на посаді стрільця-санітара ІНФОРМАЦІЯ_4 , вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 172-11 КУпАП. На переконання апеляційного суду, зібрані у справі докази є належними та допустимими, відповідають фактичним обставинам справи, встановленим у судовому засіданні суду першої інстанції і повністю підтверджують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення. Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку за принципом «поза розумним сумнівом» про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 172-11 КУпАП. Наразі ОСОБА_1 маючи особливий статус військовослужбовця, наділений усіма конституційними правами щодо захисту своїх прав та основоположних свобод у спосіб, який не заборонений законом, не створюючи при цьому для себе негативних наслідків. В той же час, самовільно залишаючи місце служби без дозволу командування, розуміючи правові наслідки, які зрештою настали, військовослужбовець ОСОБА_1 умисно допустив їх настання, надаючи перевагу вирішенню власних питань. Доводи ОСОБА_1 про те, що він самовільно не залишав військової частини, а зробив це з дозволу командира, носять голослівний характер та не підтверджуються наявними в матеріалах справи доказами. Таким чином, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції п прийшов до обґрунтованого висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст.172-11 КУпАП та постановив законне та обґрунтоване рішення. Враховуючи наведене, приймаючи до уваги сукупність наявних у справі доказів, апеляційний суд вважає, що постанова суду першої інстанції є законною і обґрунтованою, підстав для її скасування не встановлено, а тому апеляційна скарга ОСОБА_1 задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Постанову Рогатинського районного суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року щодо ОСОБА_1 залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення. Суддя Івано-Франківського апеляційного суду О.П. Васильєв