Постанова Київський апеляційний суд № 755/12569/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/2763/2024 Справа № 755/12569/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 26 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Кашперської Т.Ц. (суддя - доповідач), Фінагеєва В.О., Яворського М.А., розглянув в порядку письмового провадження в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та додаткове Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року, ухвалені у складі судді Гончарука В.П. в м. Київ у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У грудні 2022 року позивач АТ «КБ «ПриватБанк» звернувся до суду із позовом про стягнення заборгованості, просив стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ «КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором станом на 17 жовтня 2022 року у розмірі 92670,58 грн. та судові витрати. Заявлені вимоги мотивував тим, що ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 24 вересня 2015 року. Відповідач при підписанні анкети-заяви підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з «Умовами та правилами надання банківських послуг», «Тарифами», які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Відповідач ознайомлена з Умовами та правилами надання банківських послуг, що діяли станом на момент підписання анкети-заяви, що підтверджується її підписом в анкеті-заяві, де є відповідні запевнення відповідача щодо ознайомлення та надання документів у письмовому вигляді, а також наказом банка про їх затвердження. При укладенні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України, згідно якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи», які викладені на банківському сайті, згідно яких обслуговується відповідач. Заявою відповідача кредитування в АТ КБ «ПриватБанк», які були надані їй для ознайомлення в письмовій формі. Одночасно із доказами приєднання до угоди відповідача, дія договору підтверджується фактом користування відповідачем картковим рахунком та використання кредитних коштів, що узгоджується з ч. 2 ст. 642 ЦК України. Виконання відповідачем договору вбачається також із виписки по рахунку та розрахунку заборгованості, де зазначені операції щодо використання кредитного ліміту, операції щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за їх користування. Відповідно до виявленого бажання відповідачу було відкрито кредитний рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений в довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримав кредитну картку. В подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 75000 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 Договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дала свою згоду щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміну за рішенням та ініціативою банку. В редакції Умов та Правил, що почала діяти з 01 березня 2019 року згідно п. 2.1.1.2.12 сторони дійшли згоди, що в разі, починаючи з 181-го дня з моменту порушення зобов`язання клієнта з погашення кредиту, клієнт зобов`язується сплатити на користь банку заборгованість по кредиту, а також проценти від суми неповернутого в строк кредиту, які у відповідності до ч. 2 ст. 625 ЦК України встановлюються за домовленістю сторін у процентах від простроченої суми заборгованості в розмірі 86,4 % для картки «Універсальна», 84,0 % для картки «Голд». У зв`язку з порушеннями зобов`язань за кредитним договором та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості відповідач станом на 17 жовтня 2022 року має заборгованість 92670,58 грн., яка складається з 81389,06 грн. заборгованості за тілом кредиту, 4276,06 грн. заборгованості за нарахованими відсотками, 7005,46 грн. заборгованості за простроченими відсотками, 0,00 грн. заборгованості за відсотками, нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. нарахована пеня, 0,00 грн. нараховано комісії. Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року в позові відмовлено. Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 стягнуто витрати на правову допомогу в розмірі 19600 грн. Позивач АТ КБ «ПриватБанк», не погоджуючись із рішеннями суду першої інстанції, подав апеляційні скарги, в яких, посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішеннь, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та додаткове рішення від 01 грудня 2023 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити в повному обсязі, заяву про стягнення витрат на правничу допомогу залишити без задоволення. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, посилався на те, що виписка по рахунку є належним доказом зняття коштів з карткового рахунку клієнта. Як вбачається з виписки по рахунку, 30 січня 2022 року по кредитній картці відповідача було здійснено 35 фінансових операцій на значні суми, а саме купівля товарів за сервісом «Оплата частинами» та переказ коштів на іншу картку. Вчинення оспорюваних операцій шляхом несанкціонованого доступу до фінансового номеру телефону чи додатку Приват24 відповідача не підтверджено жодними доказами. Наголошував, що в ПриватБанку існує надійна система захисту рахунків клієнтів банку і без розголошення персональних даних неможливо отримати доступ до рахунку. Переказ коштів можливо здійснити лише за допомогою використання фінансового номеру телефону та іншої особистої інформації. Наводив зміст п. 1.1.2.1.12, 1.1.5.14, 1.1.1.39, 1.1.5.5 Умов та Правил, вказував, що відповідач негайно не повідомила банк про здійснення несанкціонованих фінансових операцій щодо зняття коштів з належних їй карток. Посилався на вимоги Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», зазначав, що з урахуванням наведених норм саме відповідач повинна нести відповідальність за здійснення платіжних операцій, так як у цей період відповідач не повідомила банк про втрату доступу до її фінансового номеру телефону та/або електронного платіжного засобу, в тому числі про втрату особистих даних і незаконне використання інформації третіми особами для ініціювання платіжних операцій. Оспорювані транзакції на рахунку відповідача були вчинені до моменту повідомлення про це банк, а тому банк не повинен нести відповідальність за фінансові операції, що були вчинені до такого повідомлення. Зазначав, що відповідачем не доведено, що кошти переведені без її волевиявлення, не за її власним розпорядженням. Наявність кримінального провадження не може свідчити, в силу презумпції невинуватості, про вчинення злочину стосовно відповідача до винесення вироку, яким такі обставини можуть бути встановлені, а також не може бути підставою для звільнення її від обов`язку належного виконання зобов`язання та виконання Умов та Правил надання банківських послуг у випадку настання певних обставин, передбачених ними. Єдиним власником карткового рахунку є відповідач ОСОБА_1 , кошти були переведені за її розпорядженням, а отже і відповідальність за переведення коштів має нести відповідач. Винна особа в установленому порядку не встановлена, а відповідний вирок, що набрав законної сили, відсутній. Наводив правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року в справі № 524/3979/16-ц. Вважав, що в разі встановлення обставин правопорушення та винної особи відповідач має право звернутися до такої особи з позовом про відшкодування збитків. Щодо додаткового рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року, наводив зміст ст. 133, 137, 141 ЦПК України, ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», судову практику ЄСПЛ. Звертав увагу, що обсяг матеріалів справи не є значним, справа не відноситься до справ значної складності, підготовка та подача заяви про перегляд заочного рішення, на яку адвокатом було витрачено 8 годин і вартість якої склала 5600 грн., явно не відповідає критеріям розумності, виваженості і справедливості. Приймаючи розрахунок в сумі 5600 грн. за даний вид роботи та об`єм роботи, судом не враховано характер спірних правовідносин, ступінь складності справи. Вважав, що вартість за складання такої заяви є явно завищеним і потребує зменшенню. Також не погоджувався з вартістю послуг у сумі 12600 грн. за участь в судових засіданнях, оскільки судове засідання за участю представника відповідача відбулося один раз 02 листопада 2023 року, і матеріалами справи сума в розмірі 12600 грн. недоведена. З огляду на зазначене, суд без достатніх підстав стягнув з відповідача на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 19600 грн. Від відповідача ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційні скарги, в яких відповідач просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без зміню Підтверджувала, що перебувала з позивачем у правовідносинах та на регулярній основі користувалася банківськими послугами, які надає позивач, починаючи з 24 вересня 2015 року до 29 січня 2022 року, сумлінно виконувала свої зобов`язання перед позивачем і ніколи не порушувала строків повернення кредиту. Проте 30 січня 2022 року вона втратила телефон, в результаті чого ним заволоділи невстановлені треті особи, які без її згоди збільшили кредитний ліміт з 2000 грн. до 75000 грн. на поточному рахунку, в подальшому змінили ПІН-код її кредитної картки та заволоділи коштами, що перебували на рахунку відповідача. Про дані обставини банк було повідомлено в той же день. Крім цього, з даного приводу були внесені відомості до ЄРДР від 02 лютого 2022 року за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 190 КК України. У банку нетипова кількість операцій на значні суми не викликала належних заходів реагування (перевірки особи, що здійснює операції). Більше того, згідно відповіді АТ КБ «ПриватБанк» на адресу суду від 21 серпня 2023 року вбачається, що у банку немає технічної змоги перевірити зміну ПІН-коду по кредитній картці відповідача, тобто позивач фактично підтвердив факт зміни ПІН-коду без згоди ОСОБА_1 , в зв`язку з чим було збільшено кредитний ліміт до 75000 грн., що свідчить про недостатній захист рахунків клієнтів. Протягом дня 30 січня 2022 року і до 15 години ОСОБА_1 знаходилась вдома, що може бути підтверджене її подругою, з чого слідує, що позивач не користувалася коштами, які намагається стягнути з неї позивач як кредитну заборгованість. Посилалася на постанову Верховного Суду України від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15, правові висновки Верховного Суду в постанові від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц, від 16 серпня 2023 року в справі № 176/1445/22. Враховуючи, що позивачем не доведено обставин, які безспірно свідчать про те, що відповідач своїми діями чи бездіяльністю сприяла втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, зважаючи на відсутність волевиявлення відповідача у проведенні платіжних операцій, вимоги про стягнення заборгованості з неї не підлягають задоволенню. Вказувала, що позивач намагається ввести суд в оману щодо розміру тіла кредиту 81839,06 грн., який не відповідає дійсності, адже відповідно до виписки по карті від 22 лютого 2022 року, яка наявна в матеріалах справи, реальний розмір тіла кредиту складає 74255,73 грн. До того ж, збільшення кредитного ліміту до 75000 грн. та надання банком кредиту на вказану суму коштів відбулись поза межами договірних правовідносин. Анкета-заява не містить відомостей щодо домовленості сторін про встановлення розміру кредиту, терміну його повернення, розміру та підстав нарахування процентів, комісії та неустойки. Таким чином, сторони не погодили умов кредитування в цій частині, адже позивач не надав доказів щодо погодження розміру кредитного ліміту, а збільшення кредитного ліміту здійснювалось позивачем в односторонньому порядку та є неправомірним. Наданий позивачем на підтвердження позовних вимог Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» не підписаний відповідачем, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з тарифів та умов розуміла відповідач, ознайомилася та погодилися з ними, підписуючи анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Вказувала, що відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові. В частині оскарження додаткового рішення суду першої інстанції, повідомляла, що АТ КБ «ПриватБанк» клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції не подавав, в зв`язку з чим судом першої інстанції правомірно стягнув їх в повному обсязі. Також позивачем в апеляційній скарзі не наведено жодної обставини, яка б підтверджувала неспівмірність витрат наданої правничої допомоги, відповідач вважає, що сума за надані послуги є співмірною із складністю справи і відповідає середній ринковій ціні за такий вид послуг. Наголошувала, що представник відповідача здійснювала виїзд та приймала участь в усіх шести засіданнях, що підтверджується матеріалами справи, і відповідно до договору про надання правової допомоги, оплаті підлягає участь у всіх судових засіданнях, незалежно від їх тривалості, і у тих, що не відбулись, за умови фактичного виїзду адвоката до суду. Крім того, перенесення судових засідань відбулось через об`єктивні обставини, на які відповідач або її представник вплинути не могли, а відповідно відсутня їхня вина у відкладенні розгляду справи. Повідомляла, що в зв`язку з розглядом цієї справи в апеляційному суді та підготовкою відзиву на апеляційну скаргу очікує понести судові витрати на професійну правничу допомогу в приблизному розмірі 15000 грн., докази яких будуть подані в порядку та строки, визначені процесуальним законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 3 ст. 369 ЦПК України з урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції може розглянути апеляційні скарги, зазначені в частинах першій та другій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вищевикладене, оскільки із матеріалів справи не вбачається обставин, які б унеможливлювали розгляд справи без повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги підлягають до часткового задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції наведеним вимогам не відповідає. Із матеріалів справи вбачається, що 24 вересня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до АТ КБ «ПриватБанк» з анкетою-заявою про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку. Анкета-заява містить особисті дані ОСОБА_1 (а. с. 19 т. 1). Своїм підписом в заяві ОСОБА_1 підтвердила свою згоду на те, що ця заява разом з Пам`яткою клієнта, Умовами та правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між нею та банком договір про надання банківських послуг. Вона ознайомилась і згодна з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані їй для ознайомлення в письмовому вигляді. Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанк. Вона зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті ПриватБанку www.privatbank.ua. На а. с. 20 - 23 т. 1 знаходиться копія паспорту споживчого кредиту за шістьма різними типами кредитного продукту АТ КБ «ПриватБанк». На а. с. 17 - 18 т. 1 знаходяться довідки про видачу ОСОБА_1 кредитних карток, остання з яких видана 15 липня 2021 року з терміном дії до кінця липня 2025 року, а також довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, оформленої на ОСОБА_1 , згідно якої кредитний ліміт встановлений 28 вересня 2016 року в розмірі 0,00 грн., який в подальшому змінювався, і зокрема 30 січня 2022 року було збільшено з 2000 грн. до 75000 грн. На а. с. 25 - 73 т. 1 знаходиться витяг з Умов та Правил надання банківських послуг. На а. с. 76 - 77 знаходиться копія паспорту ОСОБА_1 . На а. с. 8 - 16 т. 1 наявні розрахунки заборгованості за договором б/н від 24 вересня 2015 року, укладеного між ПриватБанком та клієнтом ОСОБА_1 , станом на 17 жовтня 2022 року, згідно яких погашено заборгованості за поточним тілом кредиту 263407,28 грн., погашено заборгованість за простроченим тілом кредиту 0,00 грн., погашено заборгованості по нарахованим відсоткам 2495,43 грн., погашено заборгованості по простроченим відсоткам 0,00 грн., заборгованість за тілом кредиту 81389,06 грн., в тому числі за поточним тілом кредиту 71907,40 грн., за простроченим тілом кредиту 9481,66 грн., заборгованість за поточними відсотками 4276,06 грн., заборгованість за простроченими відсотками 7005,46 грн., загальна заборгованість за наданим кредитом 92670,58 грн. На а. с. 87 - 145 т. 1 знаходиться копія виписки по рахунку ОСОБА_1 за договором б/н за період з 28 вересня 2016 року по 18 жовтня 2022 року, згідно якої всього за період надходжень 782335,72 грн., всього витрат 873459,14 грн., баланс на кінець періоду становить від`ємну суму -91123,92 грн. (а. с. 87 т. 1). Згідно виписки по рахунку ОСОБА_1 по картковому рахунку за 30 січня 2022 року, в цей день з картки було проведено 35 операцій (поповнення карти, зняття готівки в банкоматі без картки, поповнення готівкою картки в терміналі самообслуговування, плата за сервіс «Оплата частинами», придбання товарів і послуг в магазинах м. Києва, після останньої операції залишок на рахунку становив від`ємну суму -74255,74 грн. (а. с. 169 т. 1). Згідно довідки АТ КБ «ПриватБанк» від 03 лютого 2022 року, сума заборгованості ОСОБА_1 станом на 03 лютого 2022 року становить -74255,73 грн. по угоді SAMDNWFC00029874129, 14937,30 грн. по угоді № 22013032885833, -55795,50 грн. по угоді № SAMDNWFC00074072808, 55795,50 грн. по угоді № 22013032885711, -14937,30 грн. по угоді № SAMDNWFC00074072970 (а. с. 170 т. 1). 31 січня 2022 року Дніпровським УП зареєстрована заява (повідомлення) ОСОБА_1 про кримінальне правопорушення, про що їй видано талон-повідомлення єдиного обліку № 5905, коротка фабула події - неправомірні дії з боку невідомих осіб (а. с. 171 т. 1). Згідно витягу з ЄРДР за номером кримінального провадження 12022105040000431, 02 лютого 2022 року зареєстрована заява ОСОБА_1 про те, що 30 січня 2022 року приблизно о 05:50 невстановлена особа шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами з банківської картки ПриватБанк у загальній сумі 144988,53 грн., належної ОСОБА_1 , також оформила кредит на ім`я ОСОБА_1 на суму 50000 грн. в банку «Монобанк», та мікрозайми у фінансових установах «Манівео» на суму 1000 грн. та « Мілоан » на суму 15000 грн., чим останній було завдано матеріальний збиток на вказані суми (а. с. 172 т. 1). На а. с. 173 - 175 т. 1 знаходиться протокол допиту потерпілого ОСОБА_1 від 11 лютого 2022 року в межах кримінального провадження № 12022105040000431, згідно якого 30 січня 2022 року приблизно о 05:50 в неї було викрадено два мобільних телефони, з цього приводу вона писала заяву до Дніпровського УП ГУНП в м. Києві 01 лютого 2022 року. В подальшому 30 січня 2022 року вона пішла до «Лайф селл» з метою відновлення номерів мобільних телефонів. Коли вона відновила номер НОМЕР_1 , то не змогла зайти в мобільний додаток Приват24, а коли це їй вдалось, то виявила, що кредитний ліміт був збільшений з 2000 грн. до 75000 грн., також здійснювалася оплата частинами, та з картки № НОМЕР_2 було знято грошові кошти в сумі 144988,53 грн. Їй відомо, що невстановлена особа її карткою ПриватБанку здійснювала оплату товару 30 січня 2022 року в магазині «Епіцентр» по вул. Братиславській у м. Києві, також неодноразово здійснювались зняття грошових коштів з картки ПриватБанку за адресою м. Київ, просп. Лісовий, 14 , здійснювались оплати частинами за адресою м. Київ вул. Гната Хоткевича, 1В в ТРЦ «Проспект», магазин Ельдорадо , відбувалось поповнення рахунку за адресою м. Київ, вул. Червоногвардійська, 1В , а також здійснювались перекази на інші картки. 01 лютого 2022 року о 14:34 їй зателефонував раніше невідомий чоловік, який представився працівником правоохоронних органів ОСОБА_5 , та в ході розмови попросив її зателефонувати в Монобанк, щоб вона розблокувала свою картку, після чого він їй поверне гроші, на що вона відмовила. В подальшому він продовжував їй телефонувати, але вона не відповідала на дзвінки. На а. с. 176 - 179 т. 1 знаходиться протокол допиту свідка ОСОБА_6 від 25 лютого 2023 року в межах кримінального провадження № 12022105040000431, згідно якого, ІНФОРМАЦІЯ_2 її подруга ОСОБА_1 поїхала в ресторан на святкування дня народження знайомої, приблизно о 06:00 30 січня 2022 року ОСОБА_7 повернулася з дня народження та виявила відсутність двох мобільних телефонів. Розхвилювавшись з цього приводу, ОСОБА_1 лягла спати. Весь день 30 січня 2022 року ОСОБА_6 була вдома разом з ОСОБА_1 , приблизно о 15:00 вони разом вирушили для придбання нового мобільного телефону та відновлення номеру з викраденого телефону. Впродовж всього дня ОСОБА_1 не збільшувала кредитний ліміт по своїм банківським карткам, готівку в банкоматах не знімала в магазині за адресою м. Київ, проспект Лісовий, 14 . Не була в ТРЦ «Проспект» на вул. Червоногвардійській, 1 в та відповідно не вчиняла жодних дій щодо поповнення картки та здійснення покупок в магазині « Ельдорадо », а також не здійснювала перекази зі своєї картки та не робила покупки в магазині « ІНФОРМАЦІЯ_3 » на вул. Братиславській. Крім того, ОСОБА_1 не уявляла, що зловмисники можуть скористатися мобільними телефонами для незаконного отримання кредитів на її ім`я, адже її паспорт та банківські картки були у неї. Тому вона не зателефонувала одразу до банку, щоб заблокувати картки/рахунки, а зробила це, лише коли відновила свій номер телефону і отримала доступ до мобільного додатку Приват24. Весь день 30 січня 2022 року вони провели разом з ОСОБА_7 , в ході особистої розмови вона повідомила, що мобільні телефони викрав з карману пальто незнайомий таксист, який підвозив її додому, з даного приводу вона рекомендувала їй звернутися з заявою до поліції. На виконання ухвали Дніпровського районного суду м. Києва від 31 липня 2023 року про витребування доказів щодо останньої зміни ПІН-коду по карті № НОМЕР_2 , виданої на ім`я ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» листом від 14 серпня 2023 року повідомив про відсутність технічної змоги перевірити зміну ПІН-коду (а. с. 1 т. 2). Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду з позовом, ПАТ КБ «Приватбанк» вказував на те, що позичальник не виконує свої зобов`язання за договором, у зв`язку з чим утворилася заборгованість, в тому числі за тілом кредиту 81389,06 грн., заборгованості за нарахованими відсотками 4276,06 грн., заборгованості за простроченими відсотками 7005,46 грн. Заперечуючи проти позову, ОСОБА_1 зазначала, що як вбачається з долученої до позову виписки за договором, тіло кредиту становить не 81389,06 грн., а 74255,73 грн. Сума коштів 81389,06 грн., яку позивач зазначає як тіло кредиту, складається з виданих по картці коштів в розмірі 74255,73 грн., що зафіксована станом на 30 січня 2022 року, та нарахованих зверху комісій, списань, відсотків за користування кредитом, тобто позивач ввів суд в оману щодо розміру тіла кредиту. Розмір тіла кредиту 74255,73 грн. підтверджується також випискою по картці від 22 лютого 2022 року. Крім того, відповідач стверджувала, що не збільшувала кредитний ліміт до 75000 грн. та не брала кредит на суму 74255,73 грн., оскільки в неї було викрадено телефони, і в результаті шахрайських дій невстановлені особи заволоділи її коштами, в зв`язку з чим 02 лютого 2022 року порушено кримінальне провадження щодо вчинення відносно ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 190 КК України. До того ж, збільшення кредитного ліміту до 75000 грн. та надання банком кредиту на вказану суму коштів відбувалося поза межами договірних правовідносин, оскільки сторони в анкеті-заяві не погодили умови кредитування в цій частині. Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України). Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України). За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Судом встановлено, що відповідач звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 24 вересня 2015 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Суд першої інстанції послався на постанову Верховного Суду України від 13 травня 2015 року в справі № 6-71цс15, у якій зазначено, що відповідно до пунктів 6.7, 6.8 Положення № 223 банк у разі здійснення недозволеної або некоректно виконаної платіжної операції, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися або які були виконані некоректно, негайно відшкодовує платнику суму такої операції та, за необхідності, відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного предявлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Також суд першої інстанції врахував правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц про те, що користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Разом із тим, суд першої інстанції залишив поза увагою наступне. Пунктом 1 розділу VІ Положення про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням, затвердженого постановою Правління НБУ від 05 листопада 2014 року № 705, яке було чинним станом на 29 січня 2022 року, передбачено, що користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це законного права або повноважень. Згідно п. 7 розділу Х Положення № 705, контроль за рухом і цільовим використанням коштів за рахунками користувачів з використанням електронних платіжних засобів здійснюється власниками цих рахунків. Згідно п. 6 розділу VІ Положення № 705, користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Згідно ст. 21 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», який був чинним станом на 29 січня 2022 року, ініціювання переказу проводиться шляхом використання держателем електронного платіжного засобу для оплати вартості товарів і послуг або для отримання коштів у готівковій формі. Згідно п. 14.16 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Відмовляючи в позові АТ КБ «ПриватБанк», судом першої інстанції не надано повної, належної та всебічної оцінки доказів, наявних в матеріалах справи, не враховано, що доказів негайного повідомлення банку про втрату картки відповідачем надано не було, позивач дані обставини заперечує, відтак відповідач ОСОБА_1 несе ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом, і вказані обставини не звільняють її від обов`язку сплати заборгованості за кредитним договором. Відповідно до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні є обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою. Вирок суду, яким встановлено вину іншої особи у використанні коштів за кредитним договором, укладеним ОСОБА_1 з банком, у матеріалах справи відсутній. Наявні у матеріалах справи витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, копії протоколів допиту потерпілої та свідка в кримінальному провадженні № 12022105040000431 не свідчать про те, що кошти використані не відповідачем, а іншою особою. Крім того, в рішенні суду першої інстанції всупереч ч. 4 ст. 265 ЦПК України не зазначено мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову. Відмовляючи в позові, суд першої інстанції взагалі не зазначив мотивів, якими він керувався, приходячи до такого висновку, не зазначив, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду. Відтак, рішення суду першої інстанції ухвалене в результаті неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, не може вважатися законним і обґрунтованим, не може залишатися в силі та підлягає скасуванню. Доводи у відзиві відповідача на апеляційну скаргу апеляційним судом відхиляються, наведені в ньому аргументи не спростовують аргументів апеляційної скарги, є необґрунтованими і зводяться до згоди з помилковими висновками суду першої інстанції. Скасування рішення суду першої інстанції з прийняттям нової постанови є самостійною підставою для скасування як похідного додаткового рішення суду першої інстанції від 01 грудня 2023 року, яким вирішено питання про судові витрати на правничу допомогу, в зв`язку з чим апеляційний суд не оцінює доводи апеляційної скарги на додаткове рішення щодо незаконності та необґрунтованості додаткового рішення, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, та аргументи відзиву на апеляційну скаргу, в якій відповідачем наведено власні спростування зазначених позивача. Вирішуючи по суті позов АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості, апеляційний суд виходить із того, що відповідач ОСОБА_1 звернулася до позивача з метою отримання банківських послуг, в зв`язку з чим підписала заяву б/н від 24 вересня 2015 року, згідно якої отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Зазначені обставини відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції та у відзиві на апеляційну скаргу не заперечувались. Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі всім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. У заяві позичальника від 24 вересня 2015 року процентна ставка не зазначена. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за нарахованими та простроченими відсотками. Обґрунтовуючи дані вимоги, позивач посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку як невід`ємні частини спірного договору. Витягом з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», що надані позивачем на підтвердження позовних вимог, визначені, в тому числі: пільговий період користування коштами, процентна ставка, обов`язковий щомісячний платіж, відповідальність сторін, зокрема пеня за несвоєчасне погашення кредиту та/або процентів, штраф за порушення строків платежів за будь-яким із грошових зобов`язань та їх розміри і порядок нарахування та інші умови. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідач та ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами, та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядку нарахування. Крім того, роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15). Апеляційний суд зауважує, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин (24 вересня 2015 року) до моменту звернення до суду із вказаним позовом (грудень 2022 року), тобто кредитор міг додати до позовної заяви витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Наданий позивачем витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов`язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останньою і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору. Апеляційний суд враховує, що витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 24 вересня 2015 року шляхом підписання заяви-анкети. Отже відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. Крім того, паспорт споживчого кредиту. копія якого наявна в матеріалах справи, підписаний відповідачем 15 липня 2021 року, тобто майже через шість років після підписання ОСОБА_1 заяви-анкети від 24 вересня 2015 року. Апеляційний суд враховує, що згідно правових висновків, викладених в постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року в справі № 393/126/20, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Враховуючи вищевказані обставини, відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 . ПАТ КБ «ПриватБанк» дотримався вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк. Таким чином, позивачем не підтверджено належними доказами можливість нарахування відсотків за користування кредитом у розмірі, зазначеному в розрахунку заборгованості, оскільки позивач не довів, що саме надані ним Умови та правила надання банківських послуг в ПриватБанку і Тарифи обслуговування кредитних карт «Універсальна» є складовою кредитного договору, і що саме ці Умови і Тарифи відповідач мала на увазі, підписуючи анкету-заяву позичальника, та відповідно брала на себе зобов`язання зі сплати відсотків. Такі висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, провадження № 14-131цс19. Отже, вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості по відсоткам за користування кредитом у заявленому позивачем розмірі за поточними відсотками 4276,06 грн., за простроченими відсотками 7005,46 грн., не підлягають задоволенню у зв`язку з їх безпідставністю через відсутність передбаченого договором обов`язку відповідача по їх сплаті позивачу у анкеті-заяві від 24 вересня 2015 року, оскільки витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який викладений на банківському сайті, не може вважатися складовою частиною спірного кредитного договору. Разом із тим, оскільки заборгованість за фактично отриманим тілом кредиту позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту. Верховним Судом в постанові від 16 вересня 2020 року в справі № 200/5647/18 (провадження N 61-9618св19) сформульовано правовий висновок, згідно якого доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі. Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Таким чином, виписка по картковому рахунку, що міститься в матеріалах справи, може бути належним доказом щодо заборгованості відповідача за тілом кредиту, яка повинна досліджуватися судом апеляційної інстанції у сукупності з іншими доказами. Згідно правових висновків Верховного Суду в постанові від 16 вересня 2020 року по справі № 200/5647/18 (провадження № 61-9618св19), апеляційному суду необхідно дослідити виписку по картковому рахунку у сукупності з іншими доказами та перевірити, чи було встановлено відповідачу кредитний ліміт, якщо було встановлено, то в якому розмірі, чи отримував він кредитну картку та строк її дії, чи користувався останній кредитними коштами (чи отримував готівку у банкоматі та відділенні банку, чи купував товари та чи перерахував кошти на інші рахунки), якщо користувався, то в якому розмірі, чи здійснював повернення кредитних коштів позивачу, якщо здійснював, то в якому розмірі. Таким чином, наявна в матеріалах справи виписка по рахунку, за яким обліковуються кошти клієнта банку, в сукупності з іншими доказами, підтверджує фактичне отримання кредитних коштів і заборгованість позичальника ОСОБА_1 за виданим кредитом. Позичальник після отримання картки за умовами укладеного з банком договору здійснила дії щодо проведення її активації, користувалася карткою, отримувала кредитні кошти, частково погашала заборгованість за кредитним договором, що підтверджується випискою з рахунку. Апеляційний суд також враховує, що у даній справі договір у встановленому законом порядку позичальником не оспорювався та не визнавався недійсним. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню. Виходячи із наведеного, оскільки заборгованість кредитом позичальником повернута не була, банк отримав право на задоволення своїх вимог кредитора шляхом стягнення заборгованості за тілом кредиту. Разом із тим, апеляційний суд враховує, що з долученої до позову виписки з особового рахунку відповідача, в якому відображено рух коштів по рахунку, вбачається, що розмір заборгованості по тілу кредиту становить 74255,73 грн., а сума коштів в розмірі 81389,06 грн., заявлена позивачем як тіло кредиту, складається з виданих по карті коштів в розмірі 74255,73 грн. та нарахованих комісій та відсотків за користування кредитом. Вищевказані обставини зазначались відповідачем у заяві про перегляд заочного рішення і не були спростовані позивачем, яким натомість підтверджено, що зміна тіла кредиту безпосередньо пов`язана з продовженням користування карткою відповідачем, а також за рахунок списання щомісячного платежу за відсотками, що і спричинило зміну розміру тіла кредиту (а. с. 205 т. 1 зворот). Отже, оскільки апеляційним судом встановлено, що сторони при укладенні згоди не дійшли згоди щодо ціни договору (розміру відсотків за користування кредитом), апеляційний суд приходить до висновку, що віднесення позивачем до суми тіла кредиту надлишкових 7133,33 грн. є неправомірним. Таким чином, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом стягнення з боржника отриманої суми заборгованості за кредитним договором в розмірі 74255,73 грн., частково задовольнивши позов. В іншій частині позов задоволенню не підлягає з наведених вище підстав в зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю. Вирішуючи заяву ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення та розподіл судових витрат, апеляційний суд виходить із наступного. Відповідно до ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до ч. 1 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Відповідно до ч. 3, 4, 5 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. В заяві про перегляд заочного рішення відповідачем зроблено заяву про те, що розмір витрат, які вона має сплатити адвокату за професійну правничу допомогу, становитиме приблизно 15000 грн., детальний розрахунок витрат з підтверджуючими доказами будуть надані протягом п`яти днів після ухвалення рішення (а. с. 165 т. 1). Така заява була подана ОСОБА_1 07 листопада 2023 року, в якій відповідач просила стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на свою користь витрати на правничу допомогу в розмірі 19600 грн. та судовий збір за подачу заяви про перегляд заочного рішення в розмірі 537 грн. шляхом ухвалення додаткового рішення (а. с. 23 т. 2). Відповідачем до заяви про ухвалення додаткового рішення надано копію договору про надання правової допомоги № 32 від 07 лютого 2023 року, укладеного ОСОБА_1 з Адвокатським об`єднанням «Пі Джі Ло Фірм» за умовами п. 4.1, 4.2 якого гонорар за послуги адвокатського об`єднання та порядок його оплати вказується в додатках до цього договору та є конфіденційною інформацією. Додатки є невід`ємною частиною цього договору. Оплата здійснюється шляхом безготівкового розрахунку (а. с. 187 - 188 т. 1). Згідно додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 32 від 07 лютого 2023 року, сторони погодили, що вартість юридичних послуг, таких як надання консультацій щодо захисту/представництва в суді прав та інтересів клієнта, формування правової позиції у справі, підготовка документів для досудового врегулювання спору, складання позовної заяви, здійснення розрахунку суми заборгованості, в тому числі штрафних санкцій, 3 % річних та інфляційних нарахувань, складання процесуальних документів у справі (відзиву відповіді на відзив, заперечення), складання заяв з процесуальних питань, представництво клієнта в органах державної влади, органах місцевого самоврядування та у відносинах з будь-якими юридичними та фізичними особами, надання юридичних консультацій з питань основної діяльності клієнта, підготовка будь-яких документів, в тому числі проектів договорів, листів, вимог тощо, становить 700 грн. за одну годину роботи адвоката адвокатського об`єднання. Сторони домовилися, що вартість юридичних послуг, таких як участь в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції поза межами суду становить 700 грн. за одну годину роботи адвоката адвокатського об`єднання, але не може бути меншою, ніж 2100 грн. за участь адвоката в одному судовому засіданні (незалежно від тривалості безпосередньо самого судового засідання та незалежно від того, відбулося призначене судове засідання чи ні). Сторони погодили, що клієнт сплачує адвокатському об`єднанню гонорар за надані юридичні послуги протягом 5 робочих днів з дати підписання сторонами відповідного акту приймання-передачі наданих послуг (а. с. 189 т. 1). До заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення суми судового збору відповідачем надано копію акту наданих послуг № 1 від 05 листопада 2023 року, підписаного ОСОБА_1 та Адвокатським об`єднанням «Пі Джі Ло Фірм», про те, що за договором від 07 лютого 2023 року № 32 Адвокатським об`єднанням надано такі послуги: 24 лютого 2023 року - 01 березня 2023 року підготовка та подача заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року в справі № 755/12569/22 за позовом АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення суми боргу, 8 годин, 5600 грн.; 24 лютого 2023 року - 01 березня 2023 року підготовка та подача клопотання про витребування доказів - 2 години, 1400 грн., участь в судових засіданнях по справі № 755/12569/22: 21 березня 2023 року, 04 квітня 2023 року, 05 червня 2023 року, 31 липня 2023 року, 20 вересня 2023 року, 02 листопада 2023 року - 6 засідань, вартістю 2100 кожне, 12600 грн. Всього 19600 грн. (а. с. 24 т. 2). Також до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу та стягнення суми судового збору відповідачем надано копію платіжної інструкції від 07 листопада 2023 року, згідно якої нею сплачено 19600 грн. на користь отримувача Адвокатське об`єднання «Пі Джі Ло Фірм» за надані юридичні послуги згідно з актом від 05 листопада 2023 року до договору від 07 лютого 2023 року № 32 (а. с. 25 т. 2). Оцінюючи дотримання стороною позивача критеріїв реальності адвокатських витрат (їх дійсність та необхідність), а також критерії розумності їхнього розміру, апеляційний суд вважає в даному випадку дотриманими, оскільки адвокатським об`єднанням дійсно надавались такі послуги, як подача заяви про перегляд заочного рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 лютого 2023 року в справі № 755/12569/22 підготовка та подача клопотання про витребування доказів, а також адвокат АО «Пі Джі Ло Фірм» фактично брала участь в шести судових засіданнях. Позивачем у запереченні викладено власну суб`єктивну оцінку щодо неспівмірності витрат на правничу допомогу, однак не доведено в частині вищевказаних послуг, що розмір адвокатських витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Разом із тим, апеляційний суд враховує часткове задоволення позову та необхідність пропорційного розподілу судових витрат в зв`язку з цим. Як вже зазначалось вище статтею 141 ЦПК України визначено розподіл судових витрат між сторонами та передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При цьому зміст позовної вимоги - це вимога позивача, якою є предмет позову. А предмет позову, як один з його елементів, це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити відповідне рішення. Апеляційний суд враховує, що процесуальний термін «пропорційно задоволені вимоги» передбачає, що якась частина вимог позивача не задоволена і вона ухвалена на користь відповідача. Звертаючись до суду з цим позовом, позивач просив стягнути на свою користь з ОСОБА_1 92670,58 грн. У даній справі за результатами апеляційного перегляду позов задоволено на 80 % (74255,73 грн. з заявлених до стягнення 92670,58 грн.). Крім витрат на правничу допомогу, відповідачем понесені витрати по сплаті судового збору за подання заяви про перегляд заочного рішення 537 грн. Відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати, які підлягають стягненню з позивача на користь відповідача, складають (19600 грн. + 537 грн.) х 20 % = 4027,40 грн. Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір в розмірі 2481 грн., за подання апеляційної скарги 3721,50 грн., разом 6202,50 грн., відтак, пропорційно розміру задоволених позовних вимог судові витрати, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, складають 6202,50 х 80 % = 4962 грн. Шляхом взаємного зарахування з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати в розмірі 934,60 грн. З огляду на викладене апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування з прийняттям нової постанови про часткове задоволення позову, стягнувши з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором в розмірі 74255,73 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України апеляційний суд здійснює перерозподіл судових витрат та стягує з позивача на користь відповідача понесені ним судові витрати в розмірі 934,60 грн. Керуючись ст. 7, 367, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційні скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» задовольнити частково. Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 02 листопада 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 01 грудня 2023 року скасувати та прийняти нову постанову. Позов Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_1 (адреса реєстрації місця проживання АДРЕСА_4 РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (м. Київ вул. Грушевського 1-д код ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 24 вересня 2015 року станом на 17 жовтня 2022 року в розмірі 74255,73 грн. та судові витрати в розмірі 934,60 грн. В решті позову Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» відмовити. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 3 ст. 389 ЦПК України. Судді: Кашперська Т.Ц. Фінагеєв В.О. Яворський М.А.