Постанова 4818 № 641/3596/19

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 квітня 2020 року м. Харків справа № 641/3596/19 провадження № 22-ц/818/2315/20 Харківський апеляційний суду складі колегії суддів судової палати у цивільних справах: головуючого: Коваленко І.П., суддів: Овсяннікової А.І., Котелевець А.В., учасники справи: позивач: ОСОБА_1 , відповідач: Акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк», розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів, за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» на рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року, ухвалене суддею Колодяжною І.М., - ВСТАНОВИВ: У травні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» про захист прав споживачів та стягнення грошових коштів. Позов мотивований тим, що 17 липня 2018 року між нею та АТ КБ «ПриватБанк» було укладено договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку, внаслідок чого, їй було оформлено та видано банківську карту № НОМЕР_1 . 05 січня 2019 року о 22.14 вона отримала повідомлення від ПриватБанку на свій мобільний номер НОМЕР_2 , через мессенджер Вайбер, про те що з її банківської карти № НОМЕР_1 було здійснено переведення коштів у сумі 2999грн., баланс 479,64грн. Одразу надійшло наступне повідомлення такого змісту: ''Отказ. Недостаточно средств. Перевод с карты 2999,00 грн. Баланс 479,64грн.". Вона відразу увійшла у Приват 24 і побачила кілька повідомлень проте, що не вірно введено пін-код. У зв`язку з тим, що жодних операцій вона не здійснювала, картку не втрачала, будь -яку інформацію щодо пін-коду карти, СVV-код або паролю від Приват 24 нікому не передавала та не реєструвалася у системі LigPay о 22.17 зателефонувала за номером НОМЕР_3 та повідомила оператора про даний факт та просила негайно заблокувати карту. Оператор повідомив, що через 10 хвилин їй передзвонять. Однак, протягом вказаного часу ніхто з позивачем не зв`язався, у зв`язку з чим о 22.36 вона знову набрала 3700 та ще раз повідомила про несанкціоноване списання коштів з її картки та вимогою заблокувати картку. Оператор почав перевірку інформації, що була надана позивачем, та попросив зачекати на лінії, однак протягом часу очікування з рахунку було списано ще 479,00 грн. Після тривалого спілкування з оператором, вона о 23.16 повідомила поліцію через службу 102 про те, що 05 січня 2019 року о 22.15 шляхом отримання повідомлення від Приватбанку їй стало відомо про незаконне списання коштів у сумі 3479грн з її карткового рахунку. Того ж дня вона подала відповідну заяву до Слобідського ВП за №407 від 05 січня 2019 року та надала відповідні пояснення. 09 квітня 2019 року нею було отримано листа зі Слобідського ВП, в якому зазначається, що після бесіди із працівниками служби безпеки Приватбанку, даних вказуючих на наявність складу злочину, передбаченого ст. 190 КК України, як шахрайство, отримано не було. 08 січня 2019 року вона звернулась до АТ КБ «Приватбанк» з заявою про проведення службового розслідування та повернення коштів, а також направила копію заяви на поштову адресу банку. Працівники Приватбанку протягом січня місяця неодноразово дзвонили на її номер телефону та намагалися отримати від неї листи з вимогою повернення коштів з рахунків, на які вони були перераховані. З метою визначення отримувача коштів їй запропонували отримати роздруківку руху коштів по картковому рахунку, за цю послугу з картки було списано 100грн. Однак, у роздруківці, саме ці дві операції із списанням коштів у сумі 2999 грн. та 479грн. не мають жодних даних про отримувача або призначення переказу. Також під час спілкування з посадовими особами відповідача її повідомили, що вхід в систему здійснювався з різних моделей телефонів, один з яких належить їй, а інший - невідомій особі. На даний час письмової відповіді на її заяву не отримано . В зв`язку з цим просила суд стягнути з відповідача на її користь грошові кошти в розмірі 3579грн. В судове засідання суду першої інстанції позивачка не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала ,просила їх задовольнити. Представник відповідача в судове засідання також не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності, в задоволенні позовних вимог просив відмовити. Рішенням Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року позов ОСОБА_1 - задоволено. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 3579грн. Стягнуто з АТ КБ «ПриватБанк» на користь держави судовий збір у розмірі 768,40грн. Не погодившись із зазначеним рішенням, АТ КБ «ПриватБанк»звернувся з апеляційною скаргою, в якій, з посиланнями на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушенням судом норм процесуального права, просить вказане рішення скасувати та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована тим, що позивачка ніяким чином не довела факт повідомлення сторони банку про вчинені транзакції, які вона вважала несанкціонованими та вчиненими без її згоди; належні докази повідомлення відповідача відсутні. Також зазначає, що відповідальність розголошення інформації, зокрема, щодо номеру картки відправника, дати закінчення картки, CVV, лежить саме на клієнтові. У свою чергу позивачкою не надано належних доказів про не підтвердження ним спірних платежів, обставини повідомлення відповідача, як наприклад, щодо номерів абонента, що належить позивачу із зазначенням терміналу IMEI, у вигляді роздруківки щодо дати, часу і тривалості вхідних та вихідних телефонних з`єднань з посиланням на ретранслятор та прив`язку до базових станцій і адресу місцеперебування абонента. Крім того вказує, що здійснені платежі не могли бути проведені без підтвердження їх здійснення самим клієнтом, або безпосередньо самим клієнтом, на що також вказує повідомлення Слобідського ВП ГУНП у Харківській області від 09 квітня 2019 року, щодо відсутності складу злочину. Вказане рішення правоохоронних органів нею не оскаржено. Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Ухвалою Харківського апеляційного суду від 03 березня 2020 року відповідно до вимог ч.1 ст.369 ЦПК України розгляд справи призначено в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи. Колегія суддів, вислухав суддю - доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав. Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду виходячи з наступного. Судовим розглядом встановлено та підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, що між сторонами укладено договір на відкриття та обслуговування карткового рахунку, на підставі якого позивачу видано банківську картку № НОМЕР_1 , що не заперечується учасниками справи. Як вбачається з рапорту Слобідського ВП ГУНП в Харківській області, 05.01.2019року отримано заяву ОСОБА_1 та зареєстровано ЄО за №407 від 05 січня 2019 року ,як дрібне викрадення чужого майна . В результаті опрацювання вказаної інформації встановлено наступне: 05 січня 2019 року о 23:16 надійшло повідомлення зі служби «102» про те, що 05 січня 2019 року о 23:15 за адрсеою: АДРЕСА_1 , прийшло СМС з Приватбанк , що знято 3400 грн. з картки , адресу з якого банкомату знято не знає . 08 січня 2019 року позивачем на адресу АТ КБ «ПриватБанк» поштою надіслана заява про проведення службового розслідування та повернення коштів. Відповідно до виписки по рахунку позивача від 14 січня 2019 року за період з 15 жовтня 2018року по 13 січня 2019 року, 05 січня 2019 року з картки позивача здійснено переказ грошових коштів у розмірі 2999грн та 479грн , та переказ на «Скарбничку» решта від округлення витрат 1 грн. Згідно копії квитанції від 14 січня 2019 року позивачем за формування та роздруківку виписки по картковому рахунку сплачено 100 грн. Як вбачається з повідомлення Слобідського ВП ГУНП в Харківській області від 31 січня 2019 року, заява позивача ОСОБА_1 зареєстрована у відділі в матеріалах ЖЄО №407 від 05 січня 2019 року . В ході бесіди із працівниками служби безпеки ПриватБанку, даних вказуючих на наявність складу злочину , передбаченого ст. 190 КК України, як шахрайство, отримано не було, в силу чого підстави до внесення матеріалу до ЄРДР відсутні. Відповідно до листа від 31 січня 2019 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомило позивача про неможливість повернення коштів, які були списані 05 січня 2019 року . Згідно із статтею 1073 ЦК України у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом. У пунктах 32.1, 32.7 статті 32 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» (надалі - Закон) визначено, що банк, що обслуговує платника, та банк, що обслуговує отримувача, несуть перед платником та отримувачем відповідальність, пов`язану з проведенням переказу, відповідно до цього Закону та умов укладених між ними договорів. Банк платника не має права на списання з рахунка платника коштів за розрахунковим документом після отримання документа на його відкликання. Згідно із пунктом 37.2 статті 37 Закону у разі ініціації неналежного переказу з рахунка неналежного платника з вини ініціатора переказу, що не є платником, емітент зобов`язаний переказати на рахунок неналежного платника відповідну суму грошей за рахунок власних коштів, а також сплатити неналежному платнику пеню у розмірі 0,1 відсотка суми неналежного переказу за кожний день, починаючи від дня неналежного переказу до дня повернення відповідної суми на рахунок, якщо більший розмір пені не обумовлений договором між ними. Пунктами 1.15, 1.23, 1.24, 1.32 статті 1 Закону визначені умови, за яких рух коштів вважається неналежним (неправомірним) переказом, а саме: ініціатором такого переказу має бути особа, яка не є платником, тобто якій не належить рахунок, з якого ініціюється платіж (неналежний платник), а кошти мають бути списані з рахунку неналежного платника помилково або неправомірно та зараховані на рахунок неналежного отримувача, тобто особи, яка не має законних підстав на одержання переказу. Ініціювання переказу коштів може здійснюватися шляхом використання держателем електронного платіжного засобу, тобто платіжної картки (стаття 21 Закону). Відповідно до пункту 14.12 статті 14 Закону користувач зобов`язаний використовувати електронний платіжний засіб відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання електронного платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень. Використання електронного платіжного засобу за довіреністю не допускається, крім випадку емісії додаткового електронного платіжного засобу для довіреної особи. Згідно з пунктом 14.16 статті 14 цього Закону користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу зобов`язаний негайно повідомити банк у спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення держателем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Відповідно до пункту 14.14 статті 14 цього Закону під час реєстрації банком повідомлення користувача щодо втрати електронного платіжного засобу банк зобов`язаний відобразити дату та час повідомлення. Загальні вимоги Національного банку до емісії банками-резидентами, філіями іноземних банків (далі - банки) електронних платіжних засобів, а також порядок здійснення операцій з їх використанням передбачений положенням «Про порядок емісії електронних платіжних засобів і здійснення операцій з їх використанням» (надалі - Положення), затвердженого постанова Правління Національного банку України від 05 листопада 2014 року № 705 «Про здійснення операцій з використанням електронних платіжних засобів». Вимоги цього Положення поширюються на платіжні організації, учасників платіжних систем, які є суб`єктами відносин, що виникають під час здійснення операцій, ініційованих із використанням електронних платіжних засобів цих платіжних систем та користувачів електронних платіжних засобів (далі - користувач). Так, згідно п.п.5-9 Положення користувач зобов`язаний контролювати рух коштів за своїм рахунком та повідомляти емітента про операції, які не виконувалися користувачем. Користувач після виявлення факту втрати електронного платіжного засобу та/або платіжних операцій, які він не виконував, зобов`язаний негайно повідомити банк або визначену ним юридичну особу в спосіб, передбачений договором. До моменту повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій та відповідальність несе користувач, а з часу повідомлення користувачем банку ризик збитків від здійснення операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Втратою електронного платіжного засобу є неможливість здійснення користувачем контролю (володіння) за електронним платіжним засобом, неправомірне заволодіння та/або використання електронного платіжного засобу чи його реквізитів. Емітент або визначена ним юридична особа під час отримання повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний ідентифікувати користувача і зафіксувати обставини, дату, годину та хвилини його звернення на умовах і в порядку, установлених договором. Емітент після надходження повідомлення та/або заяви про втрату електронного платіжного засобу та/або платіжні операції, які не виконувалися користувачем, зобов`язаний негайно зупинити здійснення операцій з використанням цього електронного платіжного засобу. Емітент у разі здійснення помилкового або неналежного переказу, якщо користувач невідкладно повідомив про платіжні операції, що ним не виконувалися, після виявлення помилки негайно відновлює залишок коштів на рахунку до того стану, у якому він був перед виконанням цієї операції. Емітент у разі повідомлення користувачем про незавершену операцію з унесення коштів через платіжні пристрої банку-емітента на рахунки, відкриті в банку-емітенті, після подання користувачем емітенту відповідного документа, що підтверджує здійснення цієї операції, негайно зараховує зазначену в цьому документі суму коштів на відповідний рахунок. Користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо електронний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем та/або електронної ідентифікації самого електронного платіжного засобу і його користувача, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність користувача призвели до втрати, незаконного використання ПІН-у або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Зазначені норми є спеціальними для спірних правовідносин. Таким чином, за змістом наведених норм тягар доказування зазначених обставин несе банк. Відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15, без встановлення обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд не може робити висновок про наявність вини користувача як підстави цивільно-правової відповідальності. Верховний Суд у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 127/23496/15-ц, провадження № 61-3239св18; від 28 лютого 2018 року у справі № 725/314/15-ц, (провадження № 61-5769св18), від 20 червня 2018 року (справа № 691/699/16-ц, провадження № 61-16504св18); від 20 червня 2018 року (справа № 320/1169/16-ц, провадження № 61-9855св18); від 03 жовтня 2018 року (справа № 357/6461/15-ц, провадження № 61-19669св18); від 20 березня 2019 року (справа № 715/1067/16-ц, провадження № 61-22431св18) вказану правову позицію підтримав. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, що беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. В разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Враховуючи споживчий характер правовідносин між сторонами, слід виходити з того, що за відсутності належних та допустимих доказів сумніви та припущення мають тлумачитися переважно на користь споживача, який зазвичай є «слабкою» стороною у таких цивільних відносинах, правові відносини споживача з банком фактично не є рівними. Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 08 лютого 2018 року (справа № 552/2819/16-ц, провадження № 61-1396 св 18). Оскільки судом першої інстанції не встановлено, що позивач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову. Посилання Банку на повідомлення Слобідського ВП ГУНП в Харківській області від 31 січня 2019 року згідно якого, вході бесіди із працівниками служби безпеки ПриватБанку, даних вказуючих на наявність складу злочину , передбаченого ст. 190 КК України, як шахрайство, отримано не було, в силу чого підстави до внесення матеріалу до ЄРДР відсутні, а отже здійснені платежі на їх думку (Банку) не могли бути проведені без підтвердження їх здійснення самим клієнтом, або безпосередньо клієнтом - є безпідставними, оскільки сам факт відсутності шахрайських дій передбачених ст.190 КК України не доводить тих обставин, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. Враховуючи, що ОСОБА_1 невідкладно повідомила банк про безпідставне списання коштів з її рахунку, та правоохоронні органи про вчинення злочину, з часу повідомлення користувачем банку про несанкціоноване списання коштів ризик збитків від здійснення таких операцій за електронним платіжним засобом користувача несе банк. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують і не дають суду підстав для зміни або скасування рішення, яке ухвалено з дотриманням вимог закону. Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» - залишити без задоволення. Рішення Комінтернівського районного суду м. Харкова від 13 січня 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Повний текст постанови складено 14 квітня 2020 року Головуючий - І.П. Коваленко Судді - А.І.Овсяннікова А.В. Котелевець