Постанова 4811 № 465/1434/19

Справа № 465/1434/19 Головуючий у 1 інстанції: Ванівський Ю.М. Провадження № 22-ц/811/563/24 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді: Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. розглянувши у м. Львові у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 21 липня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласні клінічна психіатрична лікарня» про стягнення моральної та матеріальної шкоди, ВСТАНОВИЛА: У березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Комунального закладу Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», перейменованого в Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» (далі КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня») про стягнення моральної та матеріальної шкоди. Ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 21.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 визнано неподаною та повернуто позивачці. Ухвалу суду оскаржила ОСОБА_1 , подавши апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість ухвали суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що ухвала суду від 21.07.2023 є похідною від ухвали суду від 14.07.2023, якою суд першої інстанції не законно зобов`язав сплачувати судовий збір по справі, предметом якої є відшкодування моральної і матеріальної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я позивачки з вини відповідача. Вказує, що 25.06.2023 нею було надіслано через електронну канцелярію суду заяву про звільнення від сплати судового збору (додаток 4 до апеляційної скарги), оскільки згідно ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються: позивачі - у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Просить ухвалу скасувати, направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно ч.2 ст. 369 ЦПК України апеляційна скарга розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи, тому відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити з таких підстав. Постановляючи оскаржувану ухвалу про визнання позовної заяви неподаною та повернення позивачці на підставі ч.3 ст. 185 ЦПК України, суд першої інстанції виходив з того, що у наданий судом строк недоліки позовної заяви, вказані в ухвалі суду від 14.07.2023, позивачкою належним чином не усунуті, зокрема не сплачений судовий збір. Однак з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не погоджується та вважає за необхідне вказати таке. З огляду на матеріали справи у березні 2019 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до КНП Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про стягнення моральної і матеріальної шкоди, завданої ушкодженням здоров`я (а. с. 9394, т. 51). У судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_1 подала клопотання про звільнення від сплати судового збору. Також у судовому засіданні суду першої інстанції КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» подало клопотання про витребування письмових доказів на підтвердження майнового стану позивачки та залишення позовної заяви без руху. Франківський районний суд м. Львова ухвалою від 14.07.2023 у задоволенні клопотання КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про витребування письмових доказів відмовив. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору відмовив. Клопотання КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про залишення позовної заяви ОСОБА_1 без руху задовольнив. Позовну заяву ОСОБА_1 залишив без руху та надав строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення цієї ухвали. Запропонував заявниці: додати належним чином завірені додатки до позовної заяви; надати документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі відповідно до закону. Попередив про наслідки невиконання вимог вказаної ухвали (а. с. 99102, т. 51). Копію ухвали Франківського районного суду м.Львова від 14.07.2023 ОСОБА_1 отримала 14.07.2023, що підтверджується розпискою (а. с. 103, т. 51). 17.07.2023 до суду засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису ОСОБА_1 надіслала заперечення на ухвалу суду від 14.07.2023, до яких додані належним чином завірені додатки до позовної заяви. Проте доказів сплати судового збору за подання позовної заяви до суду заявниця не надала (а. с. 105227, т. 51). Франківський районний суд м.Львова ухвалою від 21.07.2023 позовну заяву ОСОБА_1 визнав неподаною та повернув позивачці на підставі ч. 3 ст.185 ЦПК України (а.с. 211212, т. 52). Разом з тим, новою редакцією ЦПК України, яка діє з 15.12.2017, на відміну від попередньої редакції, у ч.11 ст. 187 передбачено обов`язок суду у випадку встановлення після відкриття провадження у справі, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст.ст. 175, 177 цього Кодексу, постановити ухвалу не пізніше наступного дня, в якій мають бути зазначені підстави залишення заяви без руху, про що повідомляється позивач і надається йому строк для усунення недоліків, який не може перевищувати п`яти днів з дня вручення ухвали. Згідно з ч.13 ст. 187 ЦПК України, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, позовна заява залишається без розгляду. В цей же час ч.1 ст.185 ЦПК України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху. Згідно ч. 3 ст. 185 ЦПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві. Аналіз ч.11 ст. 187 ЦПК України та ч.1 ст. 185 ЦПК України дозволяє зробити висновок про те, що ч.1 ст. 185 ЦПК України застосовується до відкриття провадження у справі, в той час як ч.11 ст.187 ЦПК України застосовується вже після відкриття провадження у справі. За таких обставин, слід зробити висновок про те, що після відкриття провадження у справі, застосування правил ч.1 ст. 185 ЦПК України, а відповідно і ч.3 цієї ж статті є процесуально неможливим. Як встановлено, провадження у цій справі було відкрито ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 26.03.2019, тому постановляючи оскаржувану ухвалу про повернення позовної заяви на підставі ч. 3 ст.185 ЦПК України, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є підставою для скасування такого судового рішення із направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Процесуальних прав та підстав для зміни судового рішення суду першої інстанції, апеляційний суд в силу правил статті 379 ЦПК України не має. Апеляційним судом також встановлено таке. 14.07.2023 позивачкою частково усунено недоліки позовної заяви, зазначені в ухвалі про залишення позовної заяви без руху від 14.07.2023, а саме нею подано належним чином завірені додатки до позовної заяви. 17.07.2023, в межах наданого судом строку для усунення недоліків, засобами електронного зв`язку з накладенням електронного цифрового підпису ОСОБА_1 надіслала до суду заяву про звільнення від сплати судового збору, яка зареєстрована у суді 18.07.2023 (а.с. 5-204 т. 52). Заява мотивована тим, що ОСОБА_1 звільнена від сплати судового збору відповідно до п. 2 ч.1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір», якою передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі у справах про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, а також смертю фізичної особи. Заявниця вказує, що предметом позову є відшкодування моральної та матеріальної шкоди внаслідок ушкодження здоров`я з вини КНП ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня». У клопотанні також зазначила, що вона знаходиться в несприятливих життєвих обставинах, які перешкоджають їй працювати та отримувати дохід та роблять її майновий стан скрутним. Однак, повертаючи позовну заяву, суд першої інстанції вказаному клопотанню не надав жодної оцінки та обмежився лише загальними формулюваннями щодо невиконання вимог ухвали суду в частині сплати судового збору. Також судом не розглянуто можливість відстрочення, розстрочення чи зменшення розміру судового збору, враховуючи неодноразово подані позивачкою клопотання про звільнення від сплати судового збору та те, що справа перебуває у провадженні суду з 2019 року. Також, у контексті цієї справи апеляційний суд вважає за необхідне звернути увагу на практику Європейського суду з прав людини. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Так, у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom, заява № 4451/70, пункти 28-36) Європейським судом з прав людини було визначено, що право на доступ до суду є одним з аспектів права на суд згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції. У цій справі Суд визнав право на доступ до суду як невід`ємний аспект гарантій, закріплених у статті 6, пославшись на принципи верховенства права та недопущення свавілля, покладені в основу більшості положень Конвенції. Разом з тим, право на доступ до суду повинно бути «практичним та ефективним», а не «теоретичним чи ілюзорним» (рішення у справі «Беллє проти Франції» (Bellet v. France), заява №13343/87, пункт 36). Це міркування набуває особливої актуальності у контексті гарантій, передбачених статтею 6, з огляду на почесне місце, яке в демократичному суспільстві посідає право на справедливий суд (рішення у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини» (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany), [ВП] заява № 42527/98, пункт 45 та рішення у справі «Парафія греко-католицької церкви в м. Лупені та інші проти Румунії», (Lupeni Greek Catholic Parish and others v. Romania), [ВП] заява № 76943/11, пункти 84, 86). Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово наголошував, що держава має право встановлювати певні обмеження права осіб на доступ до суду; такі обмеження мають переслідувати легітимну мету, не порушувати саму сутність цього права, а між цією метою і запровадженими заходами має існувати пропорційне співвідношення (пункт 57 рішення у справі «Ашингдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom, заява № 8225/78), пункт 96 рішення у справі «Кромбах проти Франції» (Krombach v. France, заява № 29731 /96). У справі «Bellet v. France» (заява № 23805/94, пункт 36) Європейський Суд з прав людини зазначив, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданих національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. У рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» (Miragall Escolano and оthers v. Spain, заяви №№38366/97, 38688/97, 40777/98, 40843/98, 41015/98, 41400/98, 41446/98, 41484/98, 41487/98 and 41509/98, пункт 51) та в рішенні по справі «Перес де Рада Каваніллес проти Іспанії» (Perez de Rada. Cavanilles v. Spain, заява № 28090/95, пункт 45) Європейський Суд з прав людини вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнане порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Європейський Суд з прав людини у справі «Корня проти Республіки Молдова» (заява № 22735/07, п.п. 21-26; констатовано порушення пункту 1 статті 6 Конвенції) зазначив, що право на доступ до суду, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, не є абсолютним й може підлягати в деяких випадках обмеженням. Суд повинен переконатись у тому, що застосовані заходи не обмежують та не знижують можливості доступу до суду таким чином, що порушується сам зміст цього права. Більше того, обмеження буде неспівмірним з пунктом 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету та якщо не існує розумної співмірності між застосованими заходами і переслідуваною метою (рішення у справі «Уейт і Кеннеді проти Німеччини», заява № 26083/94, пункт 59). Право на доступ до суду буде порушеним, коли регулювання не переслідує більше мету правової безпеки і належного управління правосуддям, а являє собою бар`єр, який перешкоджає особі добитися розгляду по суті своєї справи компетентним судом (рішення у справі «Цалкізіс проти Греції», заява № 11801/04, пункт 44). Виходячи з аналізу вказаної практики Європейського суду з прав людини та враховуючи обставини цієї справи, колегія суддів вважає, що суду першої інстанції слід перевірити чи встановлений законом обов`язок сплати судового збору, з врахуванням матеріального становища позивача та обставин справи, не призведе до порушення її права на доступ до правосуддя. Відповідно до п.6 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Згідно зі ст. 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки допущене судом першої інстанції порушення норм процесуального права призвело до постановлення ухвали, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, така підлягає скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.6 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 21 липня 2023 року скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний текст постанови складено: 22.03.2024 Головуючий Судді