Постанова Львівський апеляційний суд № 465/1434/19

Справа № 465/1434/19 Головуючий у 1 інстанції: Кузь В.Я. Провадження № 22-ц/811/3163/20 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М. Категорія:81 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 05 березня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючої - судді Копняк С.М., суддів Бойко С.М.,Ніткевича А.В., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи, за наявними у справі матеріалами, в письмовому провадженні, в приміщенні Львівського апеляційного суду цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» на ухвалу Франківського районного суду м.Львова від 02 листопада 2020 року, постановлену в складі головуючого судді Кузь В.Я., у справі за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про визнання недійсним висновку судово-психіатричної експертизи, проведеної експертами-психіатрамикомунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» в червні 2017 року, стягнення моральної і матеріальної шкоди та упущеної вигоди,- в с т а н о в и л а: 18 березня 2019 року позивач ОСОБА_1 звернулася у Франківський районний суд м.Львова із позовом до відповідача Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» - про визнання недійсним висновку судово-психіатричної експертизи, проведеної експертами-психіатрами Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» в червні 2017 року, стягнення моральної і матеріальної шкоди, завданої позивачці посадовими особами комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», та упущеної вигоди. Оскаржуваною ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року дану цивільну справу передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва (02225, м. Київ, проспект Володимира Маяковського, буд. № 5 в). Не погоджуючись з даною ухвалою, сторони оскаржили таку в апеляційному порядку. В апеляційній скарзі позивачка ОСОБА_1 зазначає, що судом в підготовчому судовому засіданні було вирішено про скерування справи в Деснянський районний суд м. Києва, тобто в той суд, який найближче знаходиться до її, ОСОБА_1 , тимчасового перебування, а саме в одному із монастирів (храмі). В суді і в письмових заявах вона пояснювала, що не бажає вказувати адреси свого місця перебування. Разом з тим, суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, невірно витлумачив в описовій частині такої, що позивач не повідомляє свого місця перебування в м. Києві через те, що на неї впливають невідомі особи і вона боїться за життя. Вказує, що такого не пояснювала і не мала на увазі під час пояснень. Зазначає, що є самодостатня жінка і розуміє значення своїх дій та може керувати ними. Посилається на своє конституційне право на приватне життя і конфіденційні відомості про адресу її проживання. Помилкове тлумачення суддею її пояснень в ухвалі суду від 15.10.2020 року може негативно вплинути на подальші судові розгляди. Враховуючи вище, зазначає, що суддя Кузь В.Я. порушує ст. ст. 6, 13 Конвенції, конституційні права, Декларацію про основоположні права і свободи людини, не враховує наведені нею рішення ЄСПЛ в рамках судової справи і затримує правосуддя. Просить скасувати ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року в частині невірного тлумачення суддею Кузь В.Я. її пояснень, а саме в частині того, що на неї впливають невідомі особи і вона переживає за своє життя і здоров`я, а тому не повідомляє адресу свого тимчасового місця перебування в м. Києві відповідно до пояснень і доводів, заперечень, які наведені, як в матеріалах справи, так і в апеляційній скарзі. Резолютивну частину ухвали від 15 жовтня 2020 року просить залишити без змін, тобто справу передати для розгляду за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва. В апеляційній скарзі Комунальне некомерційне підприємство Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» зазначає, що ухвала Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року є незаконною, необґрунтованою, постановленою з порушенням правил підсудності. На думку апелянта, судом неповно з`ясовані та неправильно встановлені обставини, що мають істотне значення для справи. Ухвала ґрунтується на припущеннях. При прийнятті ухвали суд не застосував законодавства, що регулює спірні правовідносини, порушив норми матеріального та процесуального права. Звертає увагу на те, що позивач звернулась в суд з позовом до КЗ «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня», яка була перейменована в КЗ ЛОР «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» із зареєстрованим місцезнаходженням: м. Львів, вул. Кульпарківська, 95, що територіально відноситься до Франківського району м. Львова. Тому колегія суддів у постанові Львівського апеляційного суду від 29 липня 2019 року дійшла висновку, що Франківський районний суд підставно відкрив провадження у даній справі. Приймаючи оскаржувану ухвалу суд послався на ч.3 ст.28 ЦПК України, однак застосував її неправильно. Згідно цього положення, позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодження здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину, можуть пред`являтись також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Водночас, матеріали справи не містять жодних належних, допустимих, достовірних та достатніх доказів отримання позивачем каліцтва або іншого ушкодження здоров`я чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення злочину; зареєстрованого місця проживання чи місця перебування позивача. Тому вважає, що оскаржувана ухвала суперечить основним принципам цивільного судочинства, верховенству права, рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, принципу диспозитивності. Просить ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року скасувати, справу повернути до Франківського районного суду м. Львова для продовження розгляду. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 висловилась у заперечення доводів апеляційної скарги відповідача. Водночас посилалась на опрацьовані нею рішення ЄСПЛ, зокрема «+6 посилань Італії»»Лопес Остра проти Іспанії», «Цимерман і Штайнерн проти Швейцарської Конфедерації», «Жовнер проти України», «Полтораченко проти України». Просить не приймати постанови про повернення справи до Франківського районного суду м. Львова. У відзиві на апеляційну скаргу представник Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» Сокальський Д.А. зазначає, що ухвала Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року підлягає скасуванню з підстав, зазначених у апеляційній скарзі відповідача, а доводи позивачки є необґрунтованими та такими, що не відповідають матеріалам справи. Просить оскаржувану ухвалу скасувати, а справу повернути до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Таким чином, дана справа, у якій переглядається ухвала суду про передачу справи на розгляд до іншого суду п. 9 ч.1 ст. 353 ЦПК України), відповідно до вимог ст.ст. 368, 369 ЦПК України розглядаються судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЦПК України, розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у ч. 13 ст. 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Оскільки колегією суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами, у письмовому провадженні, а копія судового рішення у такому разі надсилається в порядку передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України. В той же час, ураховуючи, що згідно з ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, колегія суддів інформувала учасників справи шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду. У відповідності до приписів ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Перевіривши матеріали справи, межі і доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, колегія суддів дійшла висновку про скасування оскаржуваної ухвали. До такого висновку, колегія суддів дійшла, виходячи з наступного. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно до вимог частин 1 та 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Оскаржуване судове рішення не відповідає зазначеним вимогам закону. Ухвалою судді від 29 вересня 2020 року відкрито провадження у справі та призначено підготовче судове засідання на 15 жовтня 2020 року з визнанням обов`язкової участі в судовому засіданні як позивача, так і представника відповідача. Ухвалою підготовчого судового засідання Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про стягнення моральної і матеріальної шкоди, упущеної вигоди та визнання судом недійсності проведення їй судово-психіатричної експертизи у м. Львові в червні 2017року передано за підсудністю до Деснянського районного суду м. Києва. Ухвала мотивована тим, що відповідно до частини третьої статті 28 ЦПК України, позови, що виникають із приводу відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншими ушкодженнями здоров`я або смертю фізичної особи, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Відтак, з огляду на клопотання позивачки, в якому вона зазначає, що тимчасово проживає в монастирі, котрий знаходиться на території Деснянського району міста Києва, справу слід передати на розгляд Деснянського районного суду міста Києва, що узгоджується з положеннями частини другої статті 31 ЦПК України. При цьому, судом враховано стан здоров`я позивачки, який підтверджується наданими нею довідками, фактичну можливість участі позивачки в судовому засіданні з урахуванням визнання її участі судом обов`язковою. Проте з такими висновками суду першої інстанції колегія суддів погодитись не може. Питання цивільної юрисдикції врегульовані у главі 2 «Цивільна юрисдикція» розділу І «Загальні положення» ЦПК України, якою визначено предметну та суб`єктну юрисдикцію (параграф 1); інстанційну юрисдикцію (параграф 2) та територіальну юрисдикцію або підсудність (параграф 3). Тобто, ЦПК України розмежовує поняття підсудності та юрисдикції. Так, цивільна юрисдикція або юрисдикція загальних судів визначає загальну компетенцію судів щодо розгляду цивільних справ та коло справ, які суди мають право розглядати і вирішувати в порядку цивільного судочинства (предметна та суб`єктна юрисдикція, визначена у параграфі 1 глави 2 ЦПК України), тоді як правила підсудності розмежовують підсудність справ судам цивільної юрисдикції за територіальною ознакою (територіальна юрисдикція, визначена у параграфі 3 глави 2 ЦПК України). З назви параграфу 3 глави 2 «Цивільна юрисдикція» розділу І «Загальні положення» ЦПК України вбачається, що процесуальний закон ототожнює поняття «територіальна юрисдикція» та «підсудність». Підсудність справ за місцем проживання або місцезнаходженням відповідача визначена у статті 27 ЦПК України, частина друга якої передбачає, що позови до юридичних осіб пред`являються в суд за їхнім місцезнаходженням згідно з Єдиним державним реєстром юридичних осіб, фізичнихосіб - підприємців та громадськихформувань. Частиною третьою статті 28 ЦПК України визначено, що позови про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи, чи шкоди, заподіяної внаслідок вчинення кримінального правопорушення, можуть пред`являтися також за зареєстрованим місцем проживання чи перебування позивача або за місцем заподіяння шкоди. Тлумачення статей 27, 28 ЦПК України свідчить, що підсудність за вибором позивача (альтернативна підсудність) це така підсудність, при якій позивачеві надається право за своїм вибором пред`явити позов в один з декількох вказаних у законі судів. Разом із тим, правила альтернативної підсудності не позбавляють позивача права звернутися із позовом за правилами загальної підсудності (стаття 27 ЦПК України), оскільки позивач має право на вибір між кількома судами, яким згідно з цією статтею підсудна справа, за винятком виключної підсудності, встановленої статтею 30 цього Кодексу (частина шістнадцята статті 28 ЦПК України). Відповідно до частини першої статті 31 ЦПК України суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: 1) справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду; 2) після задоволення відводів (самовідводів) чи з інших підстав неможливо утворити новий склад суду для розгляду справи; 3) ліквідовано або з визначених законом підстав припинено роботу суду, який розглядав справу. Частиною другою цієї статті визначено, що справа, прийнята судом до свого провадження з додержанням правил підсудності, повинна бути ним розглянута і в тому випадку, коли в процесі розгляду справи вона стала підсудною іншому суду, за винятком випадків, коли внаслідок змін у складі відповідачів справа належить до виключної підсудності іншого суду. Відповідач у справі, яка переглядається, є юридичною особою, провадження у справі відкрито з додержанням правил підсудності, справа перебуває на розгляді Франківського районного суду м. Львова з березня 2019 року, зміни у складі відповідачів по справі, які б мали наслідком застосувати правила про виключну підсудність, передбачені статтю 30 ЦПК України не встановлено. Відтак, суд першої інстанції прийшов до невірного висновку про наявністьпідстав для передачі справи з одного суду до іншого. Відповідно до частини четвертої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Згідно із положеннями статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Оскільки судом апеляційної інстанції встановлено, що під час постановлення оскаржуваної ухвали судом першої інстанції допущено порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали, таку слід скасувати, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд постановляючи ухвалу невірно витлумачив її пояснення про те, що позивач не повідомляє свого місця перебування в м. Києві через те, що на неї впливають невідомі особи і вона боїться за життя, колегією суддів відхиляються, оскільки суд зазначаючи про них в описовій частині оскаржуваної ухвали, фактично узагальнив пояснення, наданій позивачкою. Водночас зазначення таких обставин не було підставою для передачі справи на розгляд іншого суду, зокрема Деснянського районного суду м. Києва, про що просила позивач. Приймаючи до уваги, що суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про направлення справи до Деснянського районного суду м. Києва, і колегія суддів прийшла до висновку, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню в цілому, з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, апеляційну скаргу ОСОБА_1 щодо скасування ухвали в частині невірного тлумачення суддею Кузь В.Я. її пояснень, слід залишити без задоволення. Обґрунтовуючи своє рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини. В рішеннях у справах «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, SERYAVINANDOTHERSv. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Консультативна рада європейських суддів у Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень зазначила, що «якість судового рішення залежить головним чином від якості його вмотивування. Виклад підстав прийняття рішення не лише полегшує розуміння та сприяє визнанню сторонами суті рішення, але, насамперед, є гарантією проти свавілля. По-перше, це зобов`язує суддю дати відповідь на аргументи сторін та вказати на доводи, що лежать в основі рішення й забезпечують його правосудність; по-друге, це дає можливість суспільству зрозуміти, яким чином функціонує судова система» (пункти 34-35).В контексті вказаної практики колегія суддів вважає обґрунтування цієї постанови достатнім. Враховуючи наведені обставин, колегія суддів приходить переконання про підставність апеляційної скарги відповідача та необхідність скасування оскаржуваної ухвали з підстав порушення норм процесуального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали (п. 4 ч. 1 ст. 379 ЦПК України), з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції( п. 6 ч. 1 ст. 374). Відповідно до ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено-повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складання повного судового рішення. Повний текст даної постанови складений 05 березня 2021 року. Керуючись ст. ст. 258, 259, 268, 367-369, 374 ч.1 п. 6, 379, 381-384, 389, 390ЦПК України, колегія суддів,- П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Апеляційну скаргу Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» задовольнити. Ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 15 жовтня 2020 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» про визнання недійсним висновку судово-психіатричної експертизи, проведеної експертами-психіатрами комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради «Львівська обласна клінічна психіатрична лікарня» в червні 2017 року, стягнення моральної і матеріальної шкоди та упущеної вигоди - направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та касаційному оскарженню в силу приписів п. 2 ч. 1 ст. 389 ЦПК України не підлягає. Повний текст постанови складено 05 березня 2021 року. Головуюча Копняк С.М. Судді: Бойко С.М. Ніткевич А.В.