Постанова Львівський апеляційний суд № 461/9669/19

Справа № 461/9669/19 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В.В. Провадження № 22-ц/811/1120/20 Доповідач в 2-й інстанції: Мельничук О. Я. Категорія: 82 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 03 вересня 2020 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Мельничук О.Я., суддів: Ванівського О.М., Цяцяка Р.П., без участі сторін, розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 лютого 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди,- В С Т А Н О В И В : Рішенням Галицького районного суду міста Львова від 25 лютого 2020 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист прав споживачів, відшкодування матеріальної та моральної шкоди - залишено без задоволення. Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення суду незаконним, необгрунтованим, упередженим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права. Звертає увагу на ч.1 ст.1, п.2 ч.11 ст.8, ч.8 ст.1, ч.11 ст.1, ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів» та ст.23, ч.1 ст.1166 ЦК України. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задоволити позовні вимоги в повному обсязі. 22 червня 2020 року на адресу суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому вона зазначає про необгрунтованість та безпідставність апеляційної скарги. Звертає увагу, що судом першої інстанції було правильно встановлено всі обставини справи. Звертає увагу, що грошові кошти в розмірі 200 грн. ОСОБА_1 надіслав їй для оплати їй проїзду до міста Львів. Стверджує, що жодних послуг ОСОБА_1 не надавала та оплати за такі не отримувала. Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Відповідно до вимог ч.13 ст.7 та ч.1 ст.369 ЦПК України, справу розглянуто апеляційним судом без повідомлення учасників справи в порядку письмового провадження. Частиною четвертою статті 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. У частині п`ятій статті 268 ЦПК України зазначено, що датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Отже, враховуючи наведені вище вимоги процесуального закону, датою ухвалення апеляційним судом судового рішення в даній справі, призначеній до розгляду на 27 серпня 2020 року, є дата складення повного судового рішення - 03 вересня 2020 року. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає із наступних підстав. Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в Постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає. Постановляючи оскаржуване рішення, суд виходив з тих обставин, що позивачем не надано суду доказів в обґрунтування та підтвердження заявлених позовних вимог та не надано об`єктивних і переконливих доказів на підтвердження факту заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок дій відповідача. З такими висновками колегія суддів погоджується з наступних обставин. Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено, що держава забезпечує споживачам захист їх прав, надає можливість вільного вибору продукції, здобуття знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень під час придбання та використання продукції відповідно до їх потреб, і гарантує придбання або одержання продукції іншими законними способами в обсязі, що забезпечує рівень споживання, достатній для підтримання здоров`я і життєдіяльності. Відповідно до ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів», споживачі під час укладення, зміни, виконання та припинення договорів щодо отримання (придбання, замовлення тощо) продукції, а також при використанні продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: захист своїх прав державою; належну якість продукції та обслуговування; необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію державною мовою продукцію, її кількість, якість, асортимент, її виробника (виконавця, продавця) відповідно до Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної»; безпеку продукції; відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону; звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав. Згідно ст.22 Закону України «Про захист прав споживачів», захист прав споживачів, передбачених законодавством, здійснюється судом. При задоволенні вимог споживача суд одночасно вирішує питання щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Споживачі звільняються від сплати судового збору за позовами, що пов`язані з порушенням їх прав. Як вбачається із матеріалів справи, позивачем на обґрунтування поданого позову, долучено копію квитанції №BASS_7008155431 від 19.02.2018 року та витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 23.03.2018 року. Відповідно до квитанції, на яку покликається позивач, призначенням платежу є поповнення карти. Відомостей про те, що грошові кошти в сумі 203,01 грн. призначені для оплати лікарських засобів, вказана квитанція не містить. Основним підтверджуючим документом відносин між споживачем і виконавцем (продавцем) є договір. Відповідно до ст.1 Закону України «Про захист прав споживачів», договір - усний чи письмовий правочин між споживачем і продавцем (виконавцем) про якість, терміни, ціну та інші умови, за яких реалізується продукція. Підтвердження вчинення усного правочину оформляється квитанцією, товарним чи касовим чеком, квитком, талоном або іншими документами. Згідно п.2 ч.11 ст.8 Закону України «Про захист прав споживачів», під час продажу товару продавець зобов`язаний видати споживачеві розрахунковий документ встановленої форми, що засвідчує факт купівлі, з позначкою про дату продажу. Матеріали справи не містять належних документів в підтвердження того, що між позивачем і відповідачем виникли відносини щодо надання послуг відповідачем позивачу в контексті Закону України «Про захист прав споживачів», в зв`язку з чим неможливо встановити факт надання відповідачем послуг щодо продажу лікарських засобів позивачу. Щодо покликання скаржника на те, що СВ Личаківського ВП ГУ НП у Львівській області відкрито кримінальне провадження №12018140040000817 від 23 березня 2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, потрібно зазначити наступне. Відповідно до ст.62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Судом встановлено, що кримінальне провадження №12018140040000817 від 23.03.2018 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.190 КК України, Зарічанським ВП Хмельницького відділу поліції ГУ НП у Хмельницькій області закрито, у зв`язку із закінченням строків досудового розслідування. Більше того, сам факт внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань не встановлює вини відповідача або спричинення нею шкоди позивачу. Даний факт лише фіксує звернення позивача до правоохоронних органів з відповідною заявою та початок досудового розслідування і не може слугувати належним доказом спричинення позивачу моральної чи матеріальної шкоди. За правилами передбаченими ст.ст. 16, 23 ЦК України, способами захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї, у зв`язку із знищенням чи пошкодженням майна, приниженні честі, гідності та ділової репутації. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до роз`яснень, які містяться в п. п. 4, 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», з подальшими змінами та доповненнями, відповідно до ст. 137 ЦПК у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується. Суду необхідно в кожній справі з`ясовувати характер правовідносин сторін і встановлювати, якими правовими нормами вони регулюються, чи допускає відповідне законодавство відшкодування моральної шкоди при даному виді правовідносин. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Колегія суддів вважає, що ОСОБА_1 ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не було доведено завдання йому моральної шкоди, як і не було доведено факту неправомірних дій відповідача та причинно-наслідкового характеру вказаних дій відповідача та завданої йому моральної шкоди. Відповідно до вимог ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Згідно Постанови Пленуму ВСУ «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року, оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це. Європейський суд з прав людини вказує, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі «Проніна проти України», № 63566/00, параграф 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до вимог ст. 76, 77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачем зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову. В даному ж випадку, суд апеляційної інстанції вважає, що позивачем не доведено належним чином факту заподіяння йому матеріальної та моральної шкоди внаслідок дій відповідача, в зв`язку з чим суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про необґрунтованість та безпідставність заявлених позовних вимог. Згідно норм ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Колегія суддів вважає, що розглядаючи спір районний суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 жодним чином висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 лютого 2020 року залишити без змін. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст. 374, ст.ст. 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Галицького районного суду міста Львова від 25 лютого 2020 року - залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Повний текст постанови складено 03 вересня 2020 року. Головуючий: О.Я. Мельничук Судді: О.М. Ванівський Р.П. Цяцяк