Постанова 4807 № 331/2242/19

Дата документу 30.12.2021 Справа № 331/2242/19 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №331/2242/19 Головуючий у 1 інстанції: Антоненко М.В. Провадження № 22-ц/807/3886/21 Суддя-доповідач: Дашковська А.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «30» грудня 2021 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Дашковської А.В., суддів: Кримської О.М., Кочеткової І.В., розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу з апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до заступника директора Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Сендецької Антоніни Іванівни про стягнення судових витрат та моральної шкоди, ВСТАНОВИВ: В травні 2019 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до заступника директора Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Сендецької А.І. про стягнення судових витрат та моральної шкоди. В обґрунтування позовних вимог зазначила, що вона неодноразово приймала участь у судових засіданнях по справі №331/385/18 за її позовом до ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою», третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії. Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року її позов задоволено та зобов`язано Державне підприємство «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» виготовити проекти землеустрою згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21 червня 2016 року № 91, від 21 червня 2016 року № 92, від 29 грудня 2015 року №

136. По справі відбулось 12 судових засідань, в зв`язку з чим вона понесла значні транспортні витрати, витрати на харчування водія та представника, роботу представника по справі в розмірі 20000 грн., а також їй спричинено моральну шкоду, яку оцінила в розмірі 10000 грн. На підставі зазначеного просила стягнути з відповідача на її користь матеріальну шкоду у справі судові витрати та завдану матеріальну шкоду у справі №331/385/18 провадження 2/331/480/2018 у сумі 20 000 грн. та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2021 року в задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставну відмову в залученні співвідповідача, звернення з позовними вимогами про відшкодування шкоди, а не судових витрат, просила скасувати рішення суду та задовольнити її позовні вимоги. Заступник директора Державного підприємства «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут землеустрою» Сендецька А.І. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила про безпідставність апеляційної скарги. Ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року апеляційне провадження за вищезазначеною апеляційною скаргою відкрито, та ухвалою Запорізького апеляційного суду від 27 жовтня 2021 року справу призначено до апеляційного розгляду без повідомлення учасників справи в порядку ч. 2 ст. 369 ЦПК України. Відповідно до частин першої, третьої статті 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу. Згідно з ч.1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Зважаючи на те, що ціна позову у справі становить менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, справа є малозначною, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Згідно з частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню. Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено заподіяння їй моральної шкоди, судові витрати в іншій справі можуть бути відшкодовані в межах справи, в якій вони були понесені. Колегія суддів погоджується з вказаними висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Матеріалами справи підтверджено, що рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2018 року у справі №331/385/18 в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою», третя особа: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії, відмовлено. Постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 26 червня 2018 року у цій справі скасовано та прийнято нову постанову наступного змісту. Позов ОСОБА_1 до ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою», треті особи: відділ примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Запорізькій області, Головне управління Держгеокадастру в Запорізькій області, про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Визнано протиправною бездіяльність ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою». Зобов`язано ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» виготовити проекти землеустрою згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області: наказ від 21 червня 2016 року № 91 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної приватизації для ведення особистого селянського господарства площею 2 га із земель запасу та резерву розташованих на території Любимівської сільради Вільнянського району Запорізької області в контурі № НОМЕР_1 і № НОМЕР_2 розміром по АДРЕСА_1 метрів довжини та 100 метрів ширини згідно схеми села та землеустрою; наказ від 21 червня 2016 року № 92 про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо організації території земельних часток паїв в частині сіножатей, пасовищ(випасання худоби, багаторічних насаджень розташованої в кінці АДРЕСА_2 тобто біля колгоспного двору площею 2 га та розміром 100 метрів впродовж АДРЕСА_2 та 200 метрів у довжину перпендикулярно вулиці згідно схеми села та землеустрою; наказ від 29 грудня 2015 року № 136 від 29 грудня 2015 року про надання дозволу ОСОБА_1 на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для безоплатної приватизації для передачі у власність безоплатно земельну ділянку для ведення фермерського господарства площею орієнтовано 12 га із земель резерву та запасу розташованих на території Любимівської сільради Вільнянського району Запорізької області біля села Грізне в контурі №516 і №517 карти землеустрою. ОСОБА_1 заявлені позовні вимоги про стягнення матеріальної шкоди, яка складається з транспортних витрат до суду, оплати харчування водія та представника на час судових засідань, витрат на складання процесуальних документів, тобто витрат, понесених під час розгляду цивільної справи №331/385/18, а також про відшкодування моральної шкоди, завданої невиконанням договору підряду. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України). За частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. Частиною другою статті 22 ЦК України визначено, що збитками є витрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (упущена вигода). Згідно із частиною другою статті 11 ЦК України однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, а отже, підставою цивільно-правової відповідальності як обов`язку відшкодувати шкоду, є заподіяння майнової шкоди. Під шкодою розуміється матеріальна шкода, що виражається у зменшенні майна потерпілого в результаті порушення належного йому майнового права, та (або) применшенні немайнового блага (життя, здоров`я тощо). Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування завданої шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати завдану шкоду в повному розмірі. Відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить: наявність шкоди; протиправну поведінку заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. При цьому, обов`язок доведення факту наявності таких збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Натомість, неправомірність дій, вину та причинно-наслідковий зв`язок між ними спростовує відповідач. Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 року в справі № 920/715/17 (касаційне провадження № 14-199гс18)), у постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2020 року в справі № 910/17533/19. З позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 під матеріальною шкодою розуміє транспортні витрати до суду, оплату харчування водія та представника на час судових засідань, витрати на складання процесуальних документів, понесені під час розгляду цивільної справи №331/385/18. В той же час, вказані витрати відносяться до витрат сторін та їхніх представників, що пов`язані з явкою до суду, витрат на професійну правничу допомогу. Так, за приписами частин першої, третьої статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами (частини перша, друга статті 137 ЦПК України). За приписами частини першої статті 138 ЦПК України витрати, пов`язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Відповідно до частини другої статті 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За змістом зазначених норм за своєю правовою природою витрати на професійну правничу допомогу та витрати, що пов`язані з явкою до суду, можуть бути відшкодовані виключно у спосіб, передбачений процесуальним законодавством. Вказані витрати є такими, що понесені особою у зв`язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні. Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09. У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19). Отже, вищезазначені витрати не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку. Таким чином, законодавством не передбачено можливості стягнення судових витрат в межах іншої цивільної справи, як і немає правових підстав для ототожнення судових витрат і шкоди (збитків) у розумінні положень чинного законодавства. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в вказаній частині. Стосовно позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди колегія суддів зазначає наступне. Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема відшкодування моральної (немайнової) шкоди (пункт 9 частина друга стаття 16 ЦК України). Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Відповідно до частин першої - третьої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Відповідно до частини першої статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. При вирішенні спорів про відшкодування шкоди за статтями 1166, 1167, 1174 ЦК України доказуванню підлягає: факт спричинення шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди і його вина, причинний зв`язок між протиправною дією та негативними наслідками. Відсутність хоча б одного з таких елементів виключає відповідальність за заподіяння шкоди. Деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за наявності вини заподіювача шкоди. За загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою. Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Виходячи з недоведеності позивачем усіх складових делікту, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Сам по собі факт того, що постановою Запорізького апеляційного суду від 17 квітня 2019 року у справі № 331/385/18 визнано протиправною бездіяльність ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» та зобов`язано виготовити проекти землеустрою згідно наказів Головного управління Держгеокадастру у Запорізькій області від 21 червня 2016 року № 91, від 21 червня 2016 року № 92; від 29 грудня 2015 року № 136, не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди. Подібні висновки містяться, зокрема, в постановах Верховного Суду від 29 листопада 2021 року у справі № 296/699/20 (провадження № 61-8042св21), від 25 листопада 2021 року у справі № 296/684/20 (провадження № 61-12059св21), від 16 вересня 2020 року у справі № 243/5118/19 (провадження № 61-213св20), від 12 квітня 2019 року у справі № 686/10651/18 (провадження № 61-305св19), від 25 листопада 2019 року у справі № 686/22462/18 (провадження № 17648св19), від 31 липня 2019 року у справі № 686/22133/18 (провадження № 10591св19). Цей висновок узгоджується й з рішеннями Європейського суду з прав людини від 25 липня 2001 року у справі "Перна проти Італії" та від 09 лютого 2007 року у справі "Білуха проти України", якими встановлено, що визнання судом порушення саме по собі становить достатньо справедливу сатисфакцію за шкоду, завдану особі. В огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог в цій частині. Посилання ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на безпідставну відмову в залученні співвідповідача не спростовує висновків суду першої інстанції. Так, за приписами частин першої, третьої статті 51 ЦПК України суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача. Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 20 серпня 2020 року в порядку статті 200 ЦПК України справу призначено до судового розгляду по суті. 27 серпня 2021 року ОСОБА_1 направила до суду першої інстанції клопотання про залучення в якості співвідповідача ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою». Ухвалою Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2021 року було відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про залучення в якості співвідповідача ДП «Запорізький науково-дослідний та проектний інститут Землеустрою» у зв`язку з пропуском ОСОБА_1 строку на подання такого клопотання. Доказів звернення до суду із відповідним клопотанням в межах встановленого ЦПК України строку або доказів на підтвердження того, що вона не знала та не могла знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача, ОСОБА_1 не надано. Згідно зі ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Як передбачено ст.ст. 76,77 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до ст.ст. 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Як установлено ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). За приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчинення нею процесуальних дій. Належних, достовірних та достатніх доказів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Згідно зі ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду як джерело права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (справа «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Вагомих, достовірних та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційна скарга не містить. Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів. Колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін. Згідно зі ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 вересня 2021 року у цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складений 30 грудня 2021 року. Головуючий А.В. Дашковська Судді: О.М. Кримська І.В. Кочеткова