Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/21723/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "04" березня 2024 р. Справа№ 910/21723/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Корсака В.А. суддів: Алданової С.О. Євсікова О.О. за участю секретаря судового засідання: Заборовської А.О., за участю представників учасників справи: від позивача: Гаврилов Є.Ю. від відповідача-1: Джумурат В.М. від відповідача-2: не з`явився розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023, повний текст якого складено та підписано 12.10.2023 у справі № 910/21723/21 (суддя Котков О.В.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до

1. Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва»

2. Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» про стягнення грошових коштів В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом № 30/7/1/20216 від 28.12.2021 року до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (відповідач) про стягнення заборгованості у розмірі 99 370,09 грн., з них: основного боргу - 78 026,08 грн, 3% річних - 6715,89 грн та інфляційної складової боргу - 14 628,12 грн. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням зобов`язань з оплати вартості спожитої відповідачем теплової енергії в нежитловому приміщені площею 123,10 кв.м у багатоквартирному житловому будинку № 12/16 по вул. Богдана Гарлишина у м. Києві, що належить останньому на праві господарського відання. В процесі розгляду справи позивачем подано клопотання про залучення до участі у справі в якості співвідповідача - Громадську організацію «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО», яке обґрунтовано тим, що на підставі договорів оренди № 406/1 від 16.11.2015 року та № 406/1 від 19.02.2020 року про передачу майна територіальної громади міста Києва нежитлове приміщення за адресою: м. Київ, вул. Гаврилишина Богдана (Василевської Ванди), 12/16, площею 123,10 кв.м передані в оренду Громадській організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО», строк дії договорів оренди з 16.11.2015 року до 15.11.2018 року та з 19.02.2020 року до 11.01.2030 року відповідно. Оскільки спірними періодами стягнення заборгованості за даним позовом є періоди з 11.2015 року по 04.2018 року та з 10.2018 року по 10.2021 року, тому позивач вважав за необхідне залучення Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» до участі у справі в якості співвідповідача. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.05.2022 року залучено до участі у справі в якості співвідповідача - Громадську організацію «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО». Доводи та заперечення відповідача КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» з позовом не погодився, посилаючись на те, що надані позивачем докази не дають можливості ідентифікувати об`єкт, якому надавалися послуги з теплопостачання, його місцезнаходження, не вказана його опалювальна площа та виконавця спірних послуг. Відповідач також зазначив, що спірне нежитлове приміщення перебуває в орендному користуванні Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО». Також в додаткових пояснення КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» зазначало, що нежитлове приміщення площею 123,10 кв.м у багатоквартирному житловому будинку № 12/16 по вул. Богдана Гарлишина у м. Києві йому не передавалось, на балансі відповідача не обліковувалось, не перебувало у повному господарському віданні, а відтак не мало та не має правової причетності до відповідача. У облікових картках не ідентифіковано об`єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, його місцезнаходження, адреса тощо, тобто позивачем не доведено, що відповідач є споживачем комунальної послуги за вказаною адресою у спірний період. Крім того, відповідач зазначив, що за відсутності доказів споживання відповідачем теплової енергії у нежитловому приміщенні площею 123,10 кв.м у багатоквартирному житловому будинку № 12/16 по вул. Богдана Гарлишина у м. Києві у спірний період свідчить про відсутність у відповідача обов`язку зі сплати вартості спожитої за цією адресою теплової енергії та як наслідок про відсутність заборгованості. Крім того, відповідач подав заяву про застосування наслідків спливу позовної давності за вимогами КП "Київтеплоенерго" у даній справі. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/21723/21 позов задоволено частково. Стягнуто з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" грошові кошти: основного боргу - 47 666,55 грн, 3% річних - 4033,08 грн, інфляційної складової боргу - 9640,53 грн та судовий збір - 1401,25 грн. В іншій частині позовних вимог до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» відмовлено. В задоволенні позовних вимог до Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» відмовлено. Рішення мотивоване наступним: - щодо балансової належності майна судом встановлено, що спірна площа нежитлових приміщень у розмірі 123,10 кв.м., яка є меншою ніж загальна площа переданих нежитлових приміщень на підставі розпоряджень, перебуває на балансі Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», відповідно, позивач має право на стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання у заявлені строки; - в спірні періоди позивач поставив відповідачу теплову енергію за вищевказаною адресою. Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість; - відсутній обов`язок оплати, то слід відмітити, що відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію; - відповідачем під час розгляду справи не надано жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого по вулиці Богдана Гаврилишина, 12/16 у місті Києві, а тому у відповідача існує обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої ним теплової енергії; - строк позовної давності для вимог щодо стягнення з відповідача суми основного боргу за період з листопада 2015 року по лютий 2017 року станом на день звернення з позовом до суду є таким, що сплив, з березня 2017 року по квітень 2018 року та з жовтня 2018 року по жовтень 2018 року закінчення строку позовної давності щодо цих вимог припало на період дії карантину, а отже строк позовної давності відповідно до пункту 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України продовжено і він не сплив на момент звернення до суду. За наведеного, позовні вимоги в частині стягнення з відповідача суми основного боргу підлягають задоволенню частково в сумі 47 666,55 грн., в іншій частині позовних вимог щодо стягнення основного боргу в сумі 30 359,53 грн. позивачу належить відмовити; - здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційної складової боргу та 3% річних, судом встановлено, що загальна сума 3% річних та інфляційної складової боргу, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача, за розрахунками суду, становлять: 9640,53 грн. - інфляційної складової боргу та 4033,08 грн. - 3% річних, в іншій частині позовних вимог щодо стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу позивачу належить відмовити; - спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". Всі доводи та докази в обґрунтування вимог про стягнення спірних сум обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача-1, а не Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО». Тобто Громадська організація «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» є неналежним відповідачем у даній справі; - оскільки у даному випадку відсутня об`єктивна можливість пересвідчитися про наявність домовленості між КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" та адвокатом Орловим О.О. щодо розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару за надання правової допомоги в суді першої інстанції, а також враховуючи заперечення іншої сторони, суд дійшов висновку, що заявлені вимоги відповідача про стягнення з позивача витрат на правничу допомогу за договором від 06.04.2021 року № 161 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погоджуючись з цим рішенням, відповідач-1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Також, в апеляційній скарзі викладено клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. А саме апелянт посилається на те, що: - суд першої інстанції обґрунтував оскаржуване рішення лише своїм припущенням, не перевіривши докази, які б підтверджували належність відповідачу нежитлового приміщення площею 123,10 кв.м. у багатоквартирному будинку № 12/16 по вул. Богдана Гаврилишина у м. Києві; - окреме, ізольоване нежитлове приміщення площею 123,10 кв.м. в багатоквартирному будинку за названою адресою відповідачу-1 не належить, не перебуває у нього на будь-якому правовому титулі, а відповідно не споживає теплову енергію у даному приміщенні; - в матеріалах справи відсутні докази того, що нежитлове приміщення площею 123,10 кв.м. дійсно існує як об`єкт нерухомого майна; - суд не вирішив позовні вимоги щодо відповідача-2 - ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО», а відмовив у позові до Київської міської ради, яка не є стороною у справі; - оскільки в матеріалах справи відсутні первинні документи, що були складені ПАТ «Київенерго», то є неможливим встановити кількість спожитої у нежитловому приміщення площею 123,10 кв.м. теплової енергії; - позивачем не доведено відповідність нарахованого об`єму теплоенергії фактично спожитому об`єму, тобто розрахунок ціни позову не відповідає тим доказам, яким обґрунтовано позовні вимоги; - судом першої інстанції безпідставно було стягнуто інфляційні та 3 % річних за спірний період, оскільки строк оплати в даному випадку не настав. Крім того в апеляційній скарзі викладено орієнтовний (попередній) розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги в сумі 5 000 грн. Доводи та заперечення інших учасників справи У своєму відзиві на апеляційну скаргу позивач з апеляційною скаргою не погодився, просить залишити оскаржене рішення без змін, посилаючись на те, що: - в додатку № 10 до Рішення Київської міської ради № 284/5096 від 02.12.2010 «Про питання комунальної власності територіальної громади міста Києва» до об`єктів житлового господарства віднесено житловий будинок по вул. Богдана Гаврилишина, 12/16, загальною площею 10 121,41 кв.м. та нежитлові приміщення площею 203,00 кв.м. - згідно розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за відповідачем-1 закріплено на праві господарського відання, зокрема, нежитлові приміщення площею 203,00 кв.м. у названому житловому будинку; - доказів того, що площа спірного нежитлового приміщення не входить в передану на баланс площу відповідачем до матеріалів справи не надано; - за змістом наданого відповідачем-1 договору про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду він є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, 12/16, площею 123,1 кв.м.; - апелянт стверджуючи, що зазначене нежитлове приміщення не перебуває у господарському віданні останнього і не має правової причетності до нього, свідомо вводить в оману суд, надаючи при цьому суперечливу інформацію; - на підтвердження факту заборгованості до позову надано облікові картки (табуляграми) по особовому рахунку відповідача, акти приймання-передавання товарної продукції, довідки про нарахування за теплову енергію, розрахунок основного боргу за теплову енергію; - оскільки нежитлове приміщення відповідача знаходиться у житловому будинку, який має єдину загальнобудинкову систему опалення, технічна можливість не постачання теплової енергії у позивача відсутня. Житлові будинки мають бути забезпечені тепловою енергією відповідно до розпорядження КМДА про опалювальний сезон; - відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів теплоенергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої; - судом вірно встановлено, що ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» є неналежним відповідачем у справі; - позивач заперечує проти задоволення клопотання відповідача-1 про огляд доказів за їх місцезнаходженням за його необґрунтованості, оскільки апелянт ні з дати отримання вимоги, ні протягом розгляду справи не звертався до позивача щодо здійснення обстеження нежитлового приміщення, яке, серед іншого, не є доказом та не підлягає огляду в порядку ст. 82 ГПК України. Від відповідача-2 надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона частково погодилась з доводами апелянта та просила врахувати їх під час розгляду справи. Так, відповідач-2 зазначає, що: - ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО», як вірно зазначено судом, є неналежним відповідачем, оскільки у даному випадку спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та відповідачем-1. Всі доводи позову та докази в обґрунтування вимог про стягнення спірних сум обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача-1, а не громадської організації; - в матеріалах справи відсутній акт приймання-передачі орендованого майна в користування відповідача-2, а отже відсутні докази споживання ним послуг, які надаються позивачем; - за змістом п. 4.2.12 Договорів про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду у разі відсутності можливості укладення прямих договорів з підприємством постачальником послуг (водопостачання, каналізація, газ, теплова енергія та ін.) орендар відшкодовує витрати підприємства-балансоутримувача за надані послуги у відповідності до окремо укладених договорів на підставі даних обліку; - з урахуванням положень Прикінцевих положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та відсутності підтвердження факту того, що співвласники багатоквартирного будинку визначились з моделлю договірних відносин, укладення договору відповідачем-2 як індивідуального споживача з позивачем є неможливим. Тому саме на відповідача-1 був покладений обов`язок щодо сплати відповідних платежів; - відповідач-2 погоджується з твердженнями апелянта про те, що з наданих позивачем документів, складених ПАТ «Київенерго» не вбачається, що вони підтверджують факт споживання теплової енергії у спірний період, обсяг спожитої теплової енергії, її вартість та місце постачання. Також відповідач-2 виклав клопотання про поновлення строку на подання цього відзиву, яке прокольною ухвалою суду від 04.03.2024 задоволено. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06.11.2023, апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: Корсак В.А. - головуючий суддя, судді - Євсіков О.О., Алданова С.О. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 постановлено витребувати у Господарського суду міста Києва матеріали справи № 910/21723/21 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи № 910/21723/21. Копію ухвали надіслано до Господарського суду першої інстанції. Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України у зв`язку з недоплатою судового збору у розмірі 924,00 грн. Роз`яснено скаржнику, що протягом п`яти днів з дня вручення даної ухвали останній має право усунути недоліки зазначені у її мотивувальній частині, надавши суду відповідні докази. 30.11.2023 недоліки апеляційної скарги усунено. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.12.2023 клопотання Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) учасників судового процесу задоволено. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі №910/21723/21. Закінчено проведення підготовчих дій. Повідомлено учасників справи про призначення апеляційної скарги до розгляду на 15.01.2024. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі до 08.01.2024. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 08.01.2024. Явка учасників справи не визнана обов`язковою. Розгляд справи неодноразово відкладався, зокрема на 04.03.2024. Явка представників учасників справи Представник відповідача-1 в судовому засіданні 04.03.2024 підтримав вимоги своєї апеляційної скарги та просив її задовольнити. Представник позивача в судовому засіданні 04.03.2024 заперечив проти доводів апелянта з підстав, викладених у відзиві та просив оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Відповідач-2 в судове засідання 04.03.2024 не з`явився; до початку судового засідання подав клопотання про оголошення перерви в судовому засіданні, в обґрунтування якого відповідач-2 послався на неможливість прибути в це судове засідання свого уповноваженого адвоката через його зайнятість в іншій справі в приміщенні іншого суду. Протокольною ухвалою суду від 04.03.2024 відмовлено у задоволенні цього клопотання. За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Суд апеляційної інстанції з метою дотримання прав сторін на судовий розгляд справи упродовж розумного строку, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, враховуючи те, що явка представників сторін обов`язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком учасника справи, зважаючи на відсутність обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представника відповідача, який належним чином повідомлений про судовий розгляд справи в апеляційному порядку. Розгляд клопотань та заяв учасників справи Відповідачем в апеляційній скарзі викладено клопотання про огляд доказів, в якому сторона наполягає на відсутності в будинку № 12/16 по вул. Богдана Гаврилишина у м. Києві окремого, ізольованого нежитлового приміщення площею 123,10 кв.м. та просить суд здійснити огляд даного будинку. Розглянувши заявлене клопотання, колегія суддів відхиляє його з огляду на таке. Згідно з вимогами ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач повинен подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У розумінні наведених положень докази, які підтверджують/спростовують заявлені вимоги (у тому числі клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням), мають бути подані позивачем одночасно з позовною заявою, відповідачем - разом з поданням відзиву, а неможливість подання доказів у цей строк повинна бути письмово доведена позивачем/відповідачем до суду та належним чином обґрунтована. Водночас, статтею 269 ГПК України, якою встановлено межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції, передбачено, що докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Обмеження права на подання доказів в суд апеляційної інстанції покликано активізувати змагальний процес в суді першої інстанції. Його можливо розглядати як своєрідну процесуальну санкцію за невиконання особою, що бере участь у справі, своїх обов`язків по доказуванню в суді першої інстанції. Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-1 клопотання про огляд доказів за їх місцезнаходженням в суді першої інстанції не заявляв, тоді як в суді апеляційної інстанції скаржник шляхом його заявлення прагне здобути нові докази, що не досліджувались під час вирішення спору місцевим господарським судом. Наведене, на переконання Суду, не узгоджується з принципами змагальності та рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом. До того ж, відсутність в житловому будинку нежитлових приміщень, фактичне існування яких ставить під сумнів відповідач-1, може бути підтверджено іншими доказами, зокрема, письмовими (до прикладу, кресленнями будинку, технічною документацію на будинок, тощо), які стороною не були надані в суді першої інстанції. Також Колегією враховано правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15 про те, що прийняття судом до розгляду несвоєчасно поданих доказів без поважних на те причин, а лише через неналежну підготовку сторони щодо судового розгляду справи, порушує імперативні норми ГПК України та унеможливлює дотримання принципу рівності учасників справи і неупередженості суду. Відтак, підстави для задоволення заявленого клопотання із здобуття нових доказів на стадії апеляційного перегляду справи відсутні. Межі перегляду справи судом апеляційної інстанції Згідно зі ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Статтею 129 Конституції України та ч. 1 ст. 74 ГПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, заслухавши пояснення присутніх учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшов висновку апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржене рішення без змін. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 року № 1693 "Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією "Київенерго", КП "Київтеплоенерго" визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ "Київенерго". За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 року № 591 КП "Київтеплоенерго" видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Отже, з 01.05.2018 року постачання теплової енергії здійснює КП "Київтеплоенерго". Згідно з пунктом 2.2.1 Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії. 11.10.2018 року між Публічним акціонерним товариством «Київенерго» (надалі - кредитор) та Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (надалі - новий кредитор) укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) № 601-18, відповідно до якого кредитор відступив, а новий кредитор набув право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців (далі - споживачі) щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії. Згідно з п. 3.4.2. договору цесії новий кредитор має право на отримання замість кредитора від споживачів, визначених у додатку № 1, сплати заборгованостей, право вимоги до яких відступлене за цим договором. У відповідності до п. 1.3. договору цесії кредитор відступає, а новий кредитор набуває право вимоги також будь-яких інших, передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань (неустойка, штраф, пеня), 3% річних, інфляційні нарахування, судові витрати, витрати пов`язані з отриманням боргу та примусовим стягненням та будь-які інші без виключень та обмежень). Так, відповідно до додатку № 1 до договору цесії позивач набув право вимоги до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" щодо заборгованості за спожиту до 01.05.2018 року теплову енергію за особовим рахунком № 340295-01 у розмірі 52682,92 грн., яка станом на момент звернення до суду з даним позовом не змінилася. Позивач листом № 1/5-340295-01 від 08.04.2019 року повідомив відповідача про укладення договору про відступлення права вимоги № 601-18 від 11.10.2018 року, за яким ПАТ «Київенерго» передало, а позивач набув право вимоги сплати заборгованості у розмірі 52 682,92 грн. за спожиту відповідачем до 01.05.2018 року теплову енергію та просив сплатити заборгованість в 20-денний строк з дня отримання цього листа. КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" на цей лист відповіді не надало та заборгованість не погасило. 28.01.2021 року позивач листом № 30/5/3/1302 від 28.01.2021 року направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 18.01.2021 року № 340295-01, що підтверджується копіями фіскального чеку від 28.01.2021 року, накладної № 0103275497065 та описом вкладення у цінний лист від 28.01.2021 року. Додатком № 8 вказаного проекту договору встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення площею 123,10 кв.м, розташоване за адресою: вул. Гаврилишина Богдана, 12/16. При виконанні умов договору, а також вирішенні всіх питань, що не обумовлені цим договором, сторони зобов`язуються керуватися тарифами, затвердженими у встановленому порядку, Положенням про Держенергонагляд, Правилами користування тепловою енергією, Правилами технічної експлуатації теплових установок і мереж (далі - Правил), нормативними актами з питань користування та розрахунків за енергоносії, чинним законодавством України (п. 2.1 договору). Згідно з пп. 2.2.1. п. 2.2. договору теплопостачальна організація зобов`язується постачати теплову енергію на потреби: опалення та вентиляції - в період опалювального сезону в кількості та в обсягах згідно з додатком № 1 до цього договору. Підпунктами 2.3.1., 2.3.2. пункту 2.3. договору на абонента покладено обов`язок: додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у додатку № 1 до договору, не допускаючи їх перевищення, та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії; виконувати умови та порядок оплати в обсягах і терміни, які передбачені у додатку № 4 до договору. Додатком № 1 до договору передбачено, що теплопостачальна організація відпускає абоненту теплову енергію в гарячій воді у межах Q рік = 13,5 Гкал/рік з приєднаним тепловим навантаженням EQ = 0,0083 Гкал/годину, в тому числі: на опалення Qо = 0,0083 Гкал/годину (пп. 1.1. п. 1). Згідно з п. 1 додатку № 3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію проводяться згідно з тарифами на теплову енергію, затвердженими відповідним органом у встановленому законодавством порядку, для КП "Київтеплоенерго" для опалення - 1351,62 грн/Гкал. Додатком № 4 до договору визначено: - абонент до початку розрахункового періоду (місяця) сплачує теплопостачальній організації вартість заявленої у договорі кількість теплової енергії на розрахунковий період, з урахуванням сальдо розрахунків на початок місяця, або оформлює договір про заставу майна згідно з Законом України «Про заставу» як засіб гарантії сплати спожитої теплової енергії (пункт 2); - абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує в ЦОК за адресою: просп. Повітрофлотський, 58: акт звіряння розрахунків на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акта звірки абонент повертає в ЦОК); акт приймання-передавання товарної продукції; рахунок-фактуру, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду (пункт 3); - абоненту на суму боргу на початок кожного розрахункового періоду (місяця) теплопостачальною організацією нараховується пеня в розмірі 0,5% за кожний день, до моменту його повного погашення, але не більше обумовленої чинним законодавством України (пункт 7). Додатком № 7 до договору визначено «Умови припинення постачання теплової енергії». В листі № 30/5/3/1302 від 28.01.2021 року позивачем було зазначено, що у разі не підписання та/або не повернення договору у встановлений ст. 181 ГК України строк, пропозиція позивача буде вважатись прийнятою в силу положень ч. 2 ст. 642 ЦК України. Проте, відповідач-1 на вищезазначений лист відповіді не надав, запропонований позивачем проект договору не погодив та не підписав, зауваження або пропозиції відносно змісту запропонованого правочину не надав, протокол розбіжностей до нього не склав. Як зазначає позивач, і як вбачається з наданого позивачем «розрахунку основного боргу за теплову енергію за період діяльності КП «Київтеплоенерго» в період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, ним проводилося постачання теплової енергії до житлового будинку житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, 12/16, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період; обліковими картками; актами приймання-передавання товарної продукції. На підтвердження балансової належності КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" нежитлового приміщення у будинку за адресою по вулиці Богдана Гаврилишина, 12/16 площею 123,10 кв.м позивач вказав на наявність розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 року № 80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради», а також наявність розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 року №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року №80 «Про закріплення майна за КП «Керуюча дирекція». Відповідно до вказаних в розпорядженні від 30.12.2016 року №801 відомостей відповідач є балансоутримувачем жилого будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, 12/16, при цьому площа нежитлових приміщень об`єкту - 203,00 кв.м. Позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу № 30/5/4/17970 від 17.11.2021 року щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 17.11.2021 року. Проте, відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, внаслідок чого за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" утворилась заборгованість у розмірі 25 343,16 грн. Крім того, відповідач не сплатив заборгованість за спожиту ним до 01.05.2018 року теплову енергію у розмірі 52 682,92 грн. Також позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 1970,10 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 4460,32 грн. нараховані за прострочення виконання зобов`язання за спожиту теплову енергію за період з 10.2018 року по 10.2021 року, 3% річних у розмірі 4745,79 грн. та інфляційну складову боргу у розмірі 10 167,80 грн. нараховані за прострочення виконання зобов`язання за спожиту теплову енергію в період до 01.05.2018 року. Мотиви і джерела права, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні судового рішення Оскільки аргументи та доводи апеляційної скарги відповідача-1 зводяться до незгоди з висновком суду про часткове задоволення позовних вимог та визнання ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» неналежним відповідачем, перегляд справи в апеляційній інстанції здійснюється за правилами частини 1 статті 269 ГПК України. Правовідносини між теплопостачальною організацією та споживачем в сфері виробництва, транспортування та постачання теплової енергії регулюються спеціальним законодавством, зокрема Господарським кодексом України, Цивільним кодексом України, Законом України "Про житлово-комунальні послуги", Законом України "Про теплопостачання", Правилами користування тепловою енергією, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 за №1198 (далі - Правила № 1198) та іншими нормативно-правовими актами України. Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України). За змістом ч. 7 ст. 179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. У відповідності до ст. 173 ГК України, яка кореспондується з приписами ст. 509 ЦК України, в силу господарського зобов`язання, яке виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку. Відповідно до ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Відповідно до ст.1 Закону України "Про теплопостачання", пункту 3 Правил № 1198 споживач теплової енергії - це фізична особа, яка є власником будівлі або суб`єктом підприємницької діяльності, чи юридична особа, яка використовує теплову енергію відповідно до договору. Теплова енергія - товарна продукція, що виробляється на об`єктах сфери теплопостачання для опалення, підігріву питної води, інших господарських і технологічних потреб споживачів, призначена для купівлі-продажу (ст.1 Закону України "Про теплопостачання"). Пунктом 4 Правил 1198 визначено, що користування тепловою енергією допускається лише на підставі договору купівлі-продажу теплової енергії, укладеного між споживачем і теплопостачальною організацією, крім підприємств, що виробляють та використовують теплову енергію для цілей власного виробництва. Теплогенеруюча організація має право постачати вироблену теплову енергію безпосередньо споживачу згідно з договором купівлі-продажу (ч.4 ст.19 Закону України "Про теплопостачання"). Згідно ст.19 Закону України "Про теплопостачання", споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію. У відповідності до ст.9 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором. Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору. Відповідно до п. 29 Правил №1198 теплова енергія постачається безперервно. Згідно з п. 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором. Пунктом 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21.07.2005 (далі - Правила №630), встановлено, що послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини 3 ст. 16 Закону України "Про житлово-комунальні послуги". Щодо балансового утримання нежитлового приміщення та споживання послуг теплопостачання Скаржник наголошує на тому, що новий Закон "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017) з 10.06.2018 ліквідував правовий інститут "балансового утримання" багатоквартирних будинків, балансоутримувача як суб`єкта житлово-комунальних відносин, а тому Керуюча компанія не може бути балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 123,10 кв. м; відсутні докази передачі та перебування на балансі Керуючої компанії будь-якого приміщення у багатоквартирному житловому за адресою: м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, 12/16. В контексті таких аргументів cуд зазначає наступне. Дійсно, як правильно зазначає скаржник, Закон "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) втратив чинність 01.05.2019 на підставі нового Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017). Закон "Про житлово-комунальні послуги" (№1875-IV від 24.06.2004) визначав суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власників, виробників, виконавців та споживачів житлово-комунальних послуг (ч.2 ст.3) та закріплював права та обов`язки балансоутримувача (ст.24). Натомість Закон "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017) ліквідував інститут "балансового утримання" багатоквартирного будинку та визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (п.6 ч.1 ст.1 Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017)). Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (п.9 ч.1 ст.1 Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017)). Судом першої інстанції вірно встановлено, що у відповідності до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 року № 80 "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 року № 801 "Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 80 від 09.02.2011 року "Про закріплення майна за Комунальним підприємством "Керуюча дирекція", КП "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського району в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків. З додатку № 1 до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 року № 801 слідує, що відповідачу-1 передані нежитлові приміщення в багатоквартирному будинку за адресою: вул. Богдана Гаврилишина, 12/16 загальною площею 230,00 кв.м (порядковий номер 172). Враховуючи викладене, суд першої інстанції з урахуванням того, що спірна площа нежитлових приміщень у розмірі 123,10 кв.м., яка є меншою ніж загальна площа переданих нежитлових приміщень на підставі розпоряджень, правильно встановив, що спірне приміщення передане відповідачу-1 та закріплене за ним на праві господарського відання. Протилежного відповідачем-1 не доведено. Апеляційний суд відхиляє доводи скаржника про неналежність йому спірного нерухомого майна на будь-якому правовому титулі, оскільки вони не спростовують встановлених висновків суду щодо закріплення за відповідачем-1 приміщення на праві господарського відання, що були зроблені на підставі вірної оцінки усієї сукупності наявних у справі доказів. Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що скаржник ставлячи під сумнів існування в багатоквартирному будинку індивідуально визначеного нежитлового приміщення площею 123,10 кв.м. одночасно посилається на обставини передання означеного приміщення в користування відповідачу-2 за договорами про передачу майна територіальної громади міста Києва в оренду від 16.11.2015 та від 19.02.2020, за змістом яких скаржник є балансоутримувачем майна. Тобто сам відповідач-1 наводить взаємосуперечливі аргументи щодо належності/неналежності йому спірного об`єкта нерухомості. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 4 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку можуть бути фізичні та юридичні особи, територіальні громади, держава. Власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку. Держава реалізує право державної власності у державному секторі економіки через систему організаційно-господарських повноважень відповідних органів управління щодо суб`єктів господарювання, що належать до цього сектора і здійснюють свою діяльність на основі права господарського відання або права оперативного управління ч. 5 ст. 22 ГК України. Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених ЦК України (ч. 1 ст. 133 ГК України). Відповідно до ч. 1 ст. 136 ГК України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (ч. 2 ст. 136 ГК України). Оскільки за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, тобто вона має права та обов`язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання, то в розумінні Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017), Керуюча компанія є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг. Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами. Колегією враховано, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17. Отже, встановлення обставин перебування у відповідача-1 на праві господарського відання нежитлового приміщення, щодо якого здійснено нарахування заборгованості за споживання теплової енергії, є підставою для стягнення з останнього відповідної заборгованості. Судом першої інстанції вірно констатовано, а сторонами не заперечено, що будинок по вулиці Богдана Гаврилишина, 12/16 у місті Києві оснащений єдиною загальнобудинковою системою опалення. Тож нежитлові приміщення розташовані у цьому житловому будинку мають спільну інженерну мережу з централізованого опалення, у зв`язку з чим технічна можливість не поставлення теплової енергії відповідачу-1 у позивача відсутня. Належних, допустимих і достовірних доказів відключення нежитлового приміщення відповідача-1 від загальнобудинкової мережі у відповідності до Порядку відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 22.11.2005 року № 4, - суду не представлено. Щодо обсягів та вартості теплопостачання Як вже зазначалось у цій постанові, позивачем у даній справі пред`явлено вимоги про стягнення заборгованості з теплопостачання за період з листопада 2015 року по квітень 2018 року включно у розмірі 52 682,92 грн (право вимоги на яку виникло згідно договору цесії) та з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року включно у розмірі 25 343,16 грн. Суд першої інстанції вірно встановив, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалося на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів. За період постачання теплової енергії з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року при оформленні щомісячно рахунку-фактури постачальником застосовувався затверджений тариф на теплову енергію, що підтверджується щомісячним обліковим записом. Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в Гкал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом № 340295-01, копії яких надані позивачем. Матеріалами справи підтверджено, що в спірні періоди позивач поставив відповідачу-1 теплову енергію за вищевказаною адресою. Отримання відповідачем-1 послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме: корінцями нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання; відомостями обліку спожитої теплової енергії, що підтверджує обсяги споживання теплової енергії; обліковими картками (помісячно), що підтверджують порядок нарахування, враховуючи обсяг спожитої теплової енергії відповідачем (як частки опалювальної площі будівлі), кількість діб/годин роботи (споживання) та її вартість. При цьому судом першої інстанції вірно враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 року у справі № 910/6652/17, від 12.07.2018 року у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 року у справі № 910/30728/15 та від 03.09.2020 року у справі № 910/17662/19). Відносно посилань апелянта на те, що в матеріалах справи відсутні первинні документи, складені ПАТ «Київенерго» як підстава неможливості встановлення кількості спожитої теплової енергії, колегія зазначає наступне. Як вже зазначалось вище, у відповідності до договору про відступлення права вимоги (цесії) №601-18 від 11.10.2018 позивачем набуто право вимоги до юридичних осіб щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором (ПАТ "Київенерго") з оплати спожитої до 01.05.2018 теплової енергії. Згідно додатку № 1 до договору відповідача-1 включено до переліку споживачів теплової енергії та зобов`язань, право вимоги яких відступається. Сума заборгованості 52 682,92 грн. Позивачем до матеріалів позовної заяви у даній справі було надано облікові картки (табуляграми) помісячно за період з листопада 2015 по квітень 2018, роздруковані за твердженням сторони з переданих йому ПАТ "Київенерго" носіїв/пристроїв зберігання інформації (зовнішніх жорстких дисків, USB) резервних копій баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" станом на 01.10.2018 - 1 файл та "БІТеК" станом на 01.10.2018 - 1 файл згідно акта №23 приймання-передавання фізичного носія/пристрою зберігання інформації, на якому записані файли білінгових систем ПК "БІТеК" та ПК "Уніван-Термал", до договору цесії. Також позивачем стверджувалось, що зазначені документи є паперовими копіями електронних доказів, оригінали яких знаходиться у сторони. В контексті наведеного колегією суддів враховано правовий висновок Верховного Суду, сформованого в постанові від 19.01.2021 у справі № 922/51/20 на підставі аналізу статей 73, 77, 91, 96 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого учасник справи на обґрунтування своїх вимог і заперечень має право подати суду електронний доказ в таких формах: 1) оригінал; 2) електронна копія, засвідчена електронним цифровим підписом; 3) паперова копія, посвідчена в порядку, передбаченому законом. Паперова копія електронного доказу не вважається письмовим доказом, однак є однією з форм, у якій учасник справи має право подати електронний доказ (частина третя статті 96 ГПК України), який, в свою чергу, є засобом встановлення даних, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (пункт 1 частини другої статті 73 ГПК України). Таким чином подання електронного доказу в паперовій копії саме по собі не робить такий доказ недопустимим. Суд може не взяти до уваги копію (паперову копію) електронного доказу, у випадку якщо оригінал електронного доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. У постанові Верховного Суду від 02.07.2020 у справі № 922/2315/19 викладено правовий висновок про те, що в силу приписів частин третьої та п`ятої статті 96 Господарського процесуального кодексу України праву учасника справи подати до суду паперову копію електронного доказу відповідає право суду витребувати у відповідної особи оригінал електронного доказу з власної ініціативи, зокрема, у випадку, якщо суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (паперової копії) оригіналу. При цьому невзяття судом до уваги паперової копії оригіналу електронного доказу є процесуальним наслідком саме неподання оригіналу електронного доказу на вимогу суду (а не неподання його разом із позовом чи відзивом на нього). Зважаючи на те, що ані скаржник, ані суд не ставили під сумнів відповідність поданих позивачем копій (паперових копій) оригіналу електронних доказів, колегія суддів вважає, що з сформованих позивачем з баз даних ПК "УНІВАН-ТЕРМАЛ" та "БІТеК" облікових карток вбачається за можливе встановити об`єми спожитої відповідачем-1 теплоенергії за період з листопада 2015 по квітень 2018. Відтак, посилання скаржника на відсутність у справі документів, що були складені ПАТ «Київенерго» (кредитором за договором цесії), відхиляються за їх неспроможності. З корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено Комунальне підприємство "ЦОС Шевченківського району". На підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються. А тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства "ЦОС Шевченківського району". Отже, наявними у справі доказами підтверджено здійснення обслуговування усього житлового будинку з теплопостачання, а щомісячне нарахування обсягу спожитої теплової енергії вираховувалося пропорційно опалювальній площі споживача (123,10 кв.м.) за обліковим записом № 340295-01. Суд зазначає, що відповідач-1 належними засобами доказування в розумінні приписів статті 73 ГПК України не спростовано наведені в поданих позивачем до матеріалів справи облікових картках обсяги споживання теплової енергії скаржником за спірний період. Письмових пояснень з обґрунтованим розрахунком невірності визначення позивачем обсягу спожитого теплопостачання з опалювальної площі 123,10 кв.м. у тому чи іншому місяці спірного періоду апелянтом суду не надано. Твердження апелянта про те, що неприналежність стороні нежитлового приміщення площею 123,10 кв.м. у багатквартирному будинку по вулиці Богдана Гаврилишина, 12/16 у місті Києві унеможливлює здійснення розрахунку вартості теплопостачання визнаються Судом не переконливими, позаяк факт перебування приміщення на праві господарського відання доказово доведено опонентом. Ствердження апелянта щодо невідповідності розрахунку ціни позову тим доказам, яким обґрунтовано позовні вимоги, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи в апеляційному порядку та спростовуються матеріалами справи. Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (постанова Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20). Так, відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять у предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. За статтею 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язку вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19; пункт 9.58 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2021 року у справі № 904/2104/19, провадження № 12-57гс21). Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс. В контексті вищенаведеного, колегія суддів, оцінивши за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів як в цілому, так і кожного окремо, з урахуванням стандарту доказування «вірогідності доказів», приходить до висновку, що надані позивачем докази в підтвердження обставин здійснення теплопостачання, зокрема, в нежитлове приміщення, що на праві господарського відання належить відповідачу-1, а також докази щомісячного вирахування обсягу спожитої теплової енергії на підставі відомостей облікових карт споживача, видаються більш вірогідним, ніж протилежні бездоказові ствердження апелянта про необґрунтованість позовних вимог. Враховуючи, що пунктами 23-28 Правил 1198 визначено порядок проведення розрахунків за спожиту теплову енергію, а п. 40 цих Правил передбачено, що споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 47 666,55 грн з урахуванням поданої відповідачем-1 заяви про застосування наслідків спливу строку позовної давності. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційної складової боргу Відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Позивачем заявлено позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1970,10 грн та інфляційну складову боргу у розмірі 4460,32 грн, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання за спожиту теплову енергію за період з жовтня 2018 року по жовтень 2021 року, а також 3% річних у розмірі 4745,79 грн та інфляційну складову боргу у розмірі 10 167,80 грн, нарахованих за прострочення виконання зобов`язання за спожиту теплову енергію в період до 01.05.2018 року (загальний період прострочення з 01.10.2018 по 31.10.2021). Згідно з пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 року № 630 (які діяли за спірний період), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. Суд першої інстанції вірно висновував, що оскільки у спірний період відповідач-1 фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору, то з урахуванням положень наведених вище Правил, оплата за спожиті послуги підлягала здійсненню стороною не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом). З огляду на невірність визначення позивачем початку перебігу строку прострочення, а також висновків суду про часткове задоволення позовних вимог, колегія суддів погоджується з судом попередньої інстанції, що загальна сума 3% річних та інфляційної складової боргу, що підлягає стягненню з відповідача-1 становлять: 9640,53 грн. - інфляційної складової боргу та 4033,08 грн. - 3% річних. В іншій частині цих позовних вимог суд правомірно відмовив. Посилання апелянта на безпідставність стягнення судом інфляційних та 3 % річних через ненастання строку оплати колегія суддів визнає необґрунтованими, оскільки у даному випадку застосовуються строки встановлені нормативно-правовим актом, про що зазначалось вище. Щодо позовних вимог до Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно з частиною 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи. Статтею 45 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу. Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного законом інтересу. Відповідачами є особи, яким пред`явлено позовну вимогу. Статтею 47 ГПК України передбачено, що позов може бути пред`явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно. У висновках щодо застосування положень статей 4, 45 ГПК України, сформульованих в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.01.2022 у справі № 917/2041/20, Суд зазначив, що належним відповідачем є така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги, тоді як неналежний відповідач - це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача покладений на іншу особу - належного відповідача. Звідси належним суб`єктним складом відповідачів є склад відповідачів, який дійсно є суб`єктом порушеного, оспорюваного чи не визнаного матеріального правовідношення. Суд першої інстанції, визнаючи ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» неналежним відповідачем, встановив, що спірні правовідносини фактично виникли між позивачем та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва". Всі доводи та докази в обґрунтування вимог про стягнення спірних сум обґрунтовані посиланням на неправомірну поведінку відповідача-1, а не Громадської організації «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО». Не погоджуючись з такими висновками апелянт зазначав, що відповідач-2 є фактичним споживачем послуг з теплопостачання нежитлового приміщення площею 123,10 кв.м. в багатоквартирному будинку за адресою: м. Київ, вул. Богдана Гаврилишина, 12/16, оскільки зазначене майно перебуває в оренді останнього на підставі договорів. Крім того, апелянт зазначав, що за змістом п. 4.2.12 договору оренди на орендаря покладено обов`язок самостійно укладати договори на теплопостачання та сплачує послуги, надані позивачем. Проте вищенаведені аргументи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки за змістом договірної умови, на яку посилається сторона апелянта та яка неповністю нею цитується, орендар, у разі відсутності можливості укладення прямих договорів з підприємцями-постачальниками послуг, відшкодовує витрати підприємства-балансоутримувача за надані послуги у відповідності до окремо укладених договорів на підставі даних обліку. Отже умовами договору не передбачено безумовного обов`язку орендаря на укладення відповідних договорів з постачальниками послуг, а містить альтернативність укладення або орендарем, або балансоутримувачем з наступним відшкодуванням таких витрат. Крім того, як слушно зауважує відповідач-2, згідно представлених суду копій договорів оренди у спірний період, зокрема, з 16.11.2018 по 18.02.2020 ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» взагалі не могло здійснювати користування орендованим приміщенням через відсутність договірних відносин користування у названий період. Зважаючи на те, що позовні вимоги про стягнення заборгованості з теплопостачання фактично пред`явлені до відповідача-1 як особи, якій на праві господарського відання належить спірне нежитлове приміщення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову до ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО». При цьому, допущена в рішенні описка щодо назви сторони відповідача-2 не може свідчити про те, що судом першої інстанції взагалі не було вирішено вимог до ГО «Реабілітаційний центр учасників та інвалідів АТО» з урахуванням попередніх висновків про неналежність відповідача-2. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За результатами апеляційного перегляду справи колегія суддів встановила, що оскаржене рішення суду першої інстанції прийнято у відповідності до вимог чинного законодавства, при повному з`ясуванні обставин, що мають значення для справи, підстави для його зміни чи скасування в розумінні приписів статті 277 ГПК України відсутні. Натомість викладені в апеляційні скарзі доводи не спростовують вірних висновків суду першої інстанції, а тому в її задоволенні слід відмовити. Судові витрати Згідно вимог статті 129 ГПК України, у зв`язку із відмовою у задоволенні апеляційної скарги судові витрати покладаються на апелянта. Керуючись Главою 1 Розділу IV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2023 у справі № 910/21723/21 залишити без змін. Матеріали справи повернути до господарського суду першої інстанції. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено та підписано, - 21.03.2024. Головуючий суддя В.А. Корсак Судді С.О. Алданова О.О. Євсіков