Постанова 4873 № 910/4081/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "18" жовтня 2023 р. Справа№ 910/4081/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Тищенко А.І. Скрипки І.М. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 (суддя Мудрий С.М.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про стягнення 8 548,72 грн, В С Т А Н О В И В : Короткий зміст позовних вимог Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі, позивач або Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» (далі, відповідач або Компанія) про стягнення 8 548,72 грн, з яких 7 768,29 грн основного боргу, 587,71 грн інфляційних втрат та 192,72 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем, як особою, що на праві господарського відання володіє та є балансоутримувачем нежитлового приміщення площею 47,9 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), буд. 10 своїх зобов`язань в частині оплати за спожиті послуги з постачання теплової енергії до вказаного нежитлового приміщення за період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року включно. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» (04050, м. Київ, вул. Білоруська, буд. 1; ідентифікаційний код: 34966254) на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (01001, м. Київ, площа Івана Франка, буд. 5; ідентифікаційний код: 40538421) суму основного боргу у розмірі 7 768 (сім тисяч сімсот шістдесят вісім) грн 29 коп., три проценти річних в розмірі 192 (сто дев`яносто дві) грн 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 587 (п`ятсот вісімдесят сім) грн 71 коп. та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одна) грн 00 коп. витрат по сплаті судового збору. Приймаючи назване рішення, суд встановив, що нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, закріплено за відповідачем на праві господарського відання та прийнято і перебуває на балансі відповідача, відповідно, позивач має право на стягнення заборгованості за надання послуг з теплопостачання до вказаного нежитлового приміщення у період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року. Позивач належними та допустимими доказами (корінцями нарядів на включення та відключення об`єкту теплоспоживання, актами прийняття теплового вузла обліку та про готовність вузла комерційного обліку, обліковими картками (помісячно), відомостями споживання теплової енергії) довів, що перед ним у відповідача наявна заборгованість з оплати послуг теплопостачання до вказаного нежитлового приміщення за період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року в сумі 7 768,29 грн. Також суд, перевіривши нарахування 3% річних та інфляційних втрат, дійшов висновку про їх правильне обрахування та, відповідно, про задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення з відповідача 587,71 грн інфляційних втрат та 192,72 грн 3% річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, 28.06.2023 (про що свідчить відмітка Укрпошти Стандарт на конверті) Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного: - позивачем не доведено, що нежитлове приміщення площею 47,9 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), буд. 10 належить відповідачу на якомусь із передбачених законом правових титулів. Більш того, позивачем взагалі не доведено, чи є в багатоквартирному будинку за названою адресою нежитлове приміщення із вказаною площею; - суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що відповідач є балансоутримувачем та управителем чи то нежитлового приміщення площею 47,90 кв.м. в багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема), буд. 10, чи то будинку в цілому. У свою чергу, із прийняттям нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги» із 10.06.2018 було ліквідовано інститут балансового утримання; - відповідно до приписів Закону України «Про теплопостачання», Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 1198 від 03.10.2007, обов`язок із проведення розрахунків за спожиту теплову енергію виникає лише у споживача такої теплової енергії, а не у будь-якої особи, тоді як вбачається зі сформованих позивачем облікових карток, адресою споживання зазначено багатоквартирний житловий будинок №10 по вул. Січових Стрільців у м. Києві, без визначення конкретного об`єкту нерухомого майна, належного саме відповідачу; - у облікових картках за спірний період з обліковим записом №330035-1001 не ідентифіковано об`єкт, якому надавалась послуга з теплопостачання, не вказана його опалювальна площа, не визначені правові підстави для надання такої послуги, що нівелює їх достовірність; - щодо відмови від укладення договору на постачання теплової енергії відповідач зазначив, що позивач надав проект договору, який регулює інші правовідносини (купівлю-продаж, а не надання житлово-комунальних послуг); - розрахунок ціни позову не відповідає тим доказам, якими позивач обґрунтовує позовні вимоги, зокрема, наявні невідповідності зазначеного об`єму спожитої теплоенергії фактично спожитому об`єму; - будь-які рахунки, квитанції чи інші документи на оплату відповідачеві не надсилалися, а тому в нього не виникло обов`язку здійснювати оплату за теплову енергію та, відповідно, відсутні підстави для нарахування інфляційних втрат та 3% річних. При цьому, скаржником у прохальній частині апеляційної скарги викладено клопотання про розгляд даної апеляційної скарги у судовому засідання з повідомленням учасників справи та клопотання про здійснення огляду багатоквартирного будинку №10 по вул. Січових Стрільців у м. Києві та нежитлового приміщення площею 47,90 кв.м., якщо воно знаходиться у цьому будинку. Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу Позивач письмового відзиву на апеляційну скаргу суду не надав, що у відповідності до частини 3 статті 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.07.2023 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Скрипка І.М., Тищенко А.І. Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.07.2023 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/4081/22, відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 12.07.2023 матеріали справи №910/4081/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22, відмовлено у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» про розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи та у задоволенні клопотання про огляд доказів, розгляд апеляційної скарги, враховуючи частину 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України, ухвалено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/4081/22 є вимоги про стягнення 8 548,72 грн, а відтак вказана справа відноситься до малозначних у розумінні положень пункту 1 частини 5 статті 12 та частини 13 статті 8 Господарського процесуального кодексу України. Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження (довідки про доставку електронного документа позивачу та повідомлення про вручення поштового відправлення відповідачу), а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.07.2023 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 №591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам. Згідно з пунктом 2.2.1. Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії. Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго». 01.02.2021 позивач листом №30/5/3/1259 від 27.01.2021 направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 22.01.2021 №330035-1001, що підтверджується копіями фіскального чеку від 01.02.2021, накладної №0103275496913 та описом вкладення у цінний лист від 01.02.2021 за №0103275496913 (том 1, а.с. 79). Додатком №8 до вказаного проекту договору (том 1, а.с. 76) встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 47,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців,

10. У відповідь листом №625/3 від 02.03.2023 відповідач повідомив позивача, що нежитлове приміщення за адресою вул. Січових Стрільців, 10 є власністю територіальної громади міста Києва та передане Керуючій компанії на праві господарського відання. Водночас, договір було повернуто без підписання, оскільки Керуюча компанія не є споживачем послуг централізованого опалення. Як зазначає позивач, і як вбачається з наданого позивачем розрахунку основного боргу за теплову енергію у період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року, КП «Київтеплоенерго» проводилося постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, що підтверджується корінцями нарядів на включення/відключення будинку в опалюваній період, обліковими картками, відомостями реєстрації параметрів теплоспоживання. На підтвердження балансової належності КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» нежитлового приміщення у будинку за адресою вулиця Січових Стрільців, 10, площею 47,9 кв.м., позивач вказав на наявність розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради» та розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у місті Києві ради». Позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу №30/5/4/17970 від 17.11.2021 (том 1, а.с. 80-82) щодо сплати заборгованості за спожиту теплову енергію, що підтверджується описом вкладення у цінний лист та копією фіскального чеку від 17.11.2021. Проте, відповідач на вищезазначену вимогу відповіді не надав, заборгованість не сплатив. Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач неналежним чином виконує свої зобов`язання щодо оплати наданих послуг з постачання теплової енергії й за період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року включно у нього існує заборгованість розмірі 7 768,29 грн. Також за порушення виконання грошових зобов`язань позивач просить суд стягнути з відповідача 3% річних у розмірі 192,72 грн за період з 01.10.2020 по 31.12.2021 та інфляційну складову боргу у розмірі 587,71 грн за період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог у даній справі, вказував, що нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м. за адресою вулиця Січових Стрільців, 10, у місті Києві, не належить відповідачу на якомусь із передбачених законом правових титулів, а позивачем не надано доказів щодо приналежності неідентифікованого приміщення відповідачу у справі. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін із наступних підстав. Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати позивачу вартості спожитих за період із жовтня 2020 року по грудень 2021 року послуг із постачання теплової енергії до нежитлового приміщення площею 47,9 кв.м. за адресою вулиця Січових Стрільців, 10, у місті Києві. Відповідач стверджує, що Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не належить на якомусь із передбачених законом правових титулів вказане нежитлове приміщення, відповідно, відсутні підстави стягувати з нього спірні грошові суми. Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Основу правового режиму майна суб`єктів господарювання, на якій базується їх господарська діяльність, становлять право власності та інші речові права - право господарського відання, право оперативного управління. Господарська діяльність може здійснюватися також на основі інших речових прав (права володіння, права користування тощо), передбачених Цивільним кодексом України (частина 1 статті 133 Господарського кодексу України). Відповідно до частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Так, із повідомлених суду самим відповідачем у відзиві на позовну заяву обставин вбачається, що рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради 19.02.2007 №187 з метою вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством та ефективного використання комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва, вирішено утворити Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради» (витяг міститься у томі 1, а.с. 120). Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» (витяг із рішення міститься в матеріалах справи, том 1, а.с. 119) вирішено: перейменувати Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради» в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та віднести його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації; передати Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського районну міста Києва. Відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», з урахуванням розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція», КП «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» здійснює господарське відання житлового, нежитлового фонду Шевченківського району в місті Києві та обслуговування закріплених за ним житлових будинків. Як вбачається з додатку №1 до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 на баланс відповідачу переданий весь будинок за адресою: вул. Січових Стрільців, 10, літ. А, загальною площею 7484,00 кв.м., включно з усіма нежитловими приміщеннями в ньому загальною площею 452,50 кв.м. (порядковий номер 26). Відповідач вказує, що позов про стягнення заборгованості з постачання теплової енергії заявлено позивачем по нежитловому об`єкту за адресою вул. Січових Стрільців, 10, а вказаним розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації йому на баланс було передано будинок за адресою вул. Січових Стрільців, 10, літ. А. Водночас, відповідачу невідомо, чи є в багатоквартирному будинку №10 по вулиці Січових Стрільців у місті Києві нежитлове приміщення площею 47,90 кв.м. Колегія суддів, у свою чергу, критично оцінює вказані доводи відповідача, оскільки, по-перше, ним самим у відповіді від 02.03.2021 №625/3 на лист позивача про укладення договору постачання теплової енергії до нежитлового приміщення площею 47,9 кв.м. повідомлено, що нежитлове приміщення за адресою вул. Січових Стрільців, 10 є власністю територіальної громади міста Києва та передане Керуючій компанії на праві господарського відання, а по-друге, відповідачем до відзиву на позовну заяву долучено копію витягу з договору оренди №994 нерухомого майна, що належить до комунальної власності (витяг) від 01.06.2021, в якому зазначено об`єкт оренди: нежитлові приміщення 1 поверху загальною площею 47,9 кв.м., за адресою: 04053, м. Київ, вул. Січових Стрільців,

10. Орендодавцем по даному договору зазначено Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація, балансоутримувачем - Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва». Таким чином, суд першої інстанції, враховуючи й надані самим відповідачем до матеріалів справи документи, дійшов правомірного висновку, що нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, закріплено за відповідачем на праві господарського відання. Відповідач не надав доказів на підтвердження своїх заперечень, а з наявних у матеріалах справи документів колегією суддів не встановлено фізичного існування двох багатоквартирних будинків (по вулиці Січових Стрільців, 10 та по вулиці Січових Стрільців, 10 А у місті Києві), а відтак, виходячи зі стандарту доказування щодо вірогідності доказів, мова йде про один і той самий багатоквартирний будинок, в якому знаходиться нежитлове приміщення загальною площею 47,9 кв.м. Враховуючи вищевикладене, спірне нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м. закріплене за відповідачем на праві господарського відання, а доводи апеляційної скарги Керуючої компанії стосовно не перебування у нього на будь-якому правовому титулі спірного нежитлового приміщення є безпідставними та спростовуються змістом вищеперелічених документів. Скаржником під час розгляду справи не надано доказів того, що спірне нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м. у названому періоді належало іншій фізичній чи юридичній особі, а не територіальній громаді міста Києва. Водночас, матеріали справи не містять, а відповідачем не надано суду доказів, що орендар спірних нежитлових приміщень (у випадку, якщо нежитлові приміщення у спірному періоді перебували в оренді) сплачував самостійно житлово-комунальні послуги на користь постачальників житлово-комунальних послуг, тобто в даному випадку на користь позивача. Щодо балансового утримання нежитлового приміщення, скаржник в апеляційній скарзі наголошує на тому, що новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) з 10.06.2018 ліквідував правовий інститут «балансового утримання» багатоквартирних будинків, балансоутримувача як суб`єкта житлово-комунальних відносин, а тому Керуюча компанія не може бути балансоутримувачем спірного нежитлового приміщення площею 47,9 кв.м.; відсутні докази передачі та перебування на балансі Керуючої компанії будь-якого приміщення у багатоквартирному житловому за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців,

10. Із цього приводу суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно, як правильно зазначає скаржник, Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№1875-IV від 24.06.2004) втратив чинність 01.05.2019 на підставі нового Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017). Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№1875-IV від 24.06.2004) визначав суб`єктами у сфері житлово-комунальних послуг органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, власників, виробників, виконавців та споживачів житлово-комунальних послуг (частина 2 статті 3) та закріплював права та обов`язки балансоутримувача (стаття 24). Натомість Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) ліквідував інститут «балансового утримання» багатоквартирного будинку та визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів; 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг. Новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) (відповідно до його статті 2) не регулює відносини, що виникають між співвласниками, а також між співвласниками та об`єднанням співвласників багатоквартирного будинку при забезпеченні потреб співвласників шляхом самозабезпечення відповідно до статті 22 Закону України «Про об`єднання співвласників багатоквартирного будинку» (забезпечення об`єднанням утримання та експлуатації багатоквартирного будинку, користування спільним майном у такому будинку). У цій справі Керуюча компанія є не суб`єктом, який забезпечує утримання та експлуатацію будинку, користування спільним майном у такому будинку, а суб`єктом, якому на праві господарського відання були передані нежитлові приміщення за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, а отже яка має всі повноваження власника об`єкту нерухомого майна та несе обов`язок його належного утримання. Верховний Суд у постанові від 03.10.2022 у справі №910/5841/21 дійшов висновку, що на особу, у господарському віданні якої перебуває майно, покладені права та обов`язки власника такого майна, але обмежена можливість його розпоряджання. Суть спору у справі №910/5841/21 полягала в тому, чи повинна особа, якій передані у господарське відання квартири, сплачувати внески на утримання будинку. Отже, у незалежності від того, що новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) з 10.06.2018 ліквідував правовий інститут «балансового утримання», саме факт закріплення за Керуючою компанією на праві господарського відання нежитлових приміщень, а не перебування їх на балансі, покладає на суб`єкта обов`язок належним чином утримувати вказані приміщення. В апеляційній скарзі Керуюча компанія вказує, що у неї відсутній правовий статус споживача теплової енергії, натомість обов`язок сплати за теплову енергію виникає лише у споживача. КП «Київтеплоенерго», у свою чергу, стверджує, що саме Керуюча компанія є споживачем теплової енергії, поставленої до нежитлового приміщення площею 47,9 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі здійснюється за особовим рахунком №330035-1001. Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законами України «Про теплопостачання» та «Про житлово-комунальні послуги». Закон України «Про теплопостачання» визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії. Закон України «Про житлово-комунальні послуги» регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг. Надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина 1 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Як уже зазначалося, новий Закон України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017) визначив учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг: 1) споживачів (індивідуальних та колективних); 2) управителя; 3) виконавців комунальних послуг. Індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017)). Колективний споживач - юридична особа, що об`єднує споживачів у будівлі та в їхніх інтересах укладає договір про надання комунальної послуги (пункт 9 частини 1 статті 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017)). Оскільки за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення площею 47,9 кв.м., тобто вона має права та обов`язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання, то в розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017), Керуюча компанія є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг, а індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами / тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (пункт 5 частини 2 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» (№2189-VIII від 09.11.2017)). Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України (далі - КМУ) або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону (частина 2 статті 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відповідно до статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договір про надання комунальної послуги укладається між виконавцем відповідної послуги та споживачем. Виконавцями комунальних послуг з постачання теплової енергії є теплопостачальна організація (пункт 3 частини 2 статті 6 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»). Відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати регулюють Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ від 21.08.2019 №830 (далі - Правила №830). Відповідно до пункту 13 Правил №830 надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах; послуга (постачання теплової енергії) надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Скаржник наголошує, що запропонований йому проект договору регулює правовідносини щодо купівлі-продажу теплової енергії (теплоносія як товару), хоча за обставинами, на які позивач вказує у позові, він надає житлово-комунальні послуги централізованого опалення. Водночас, Керуюча компанія в апеляційній скарзі не вказує, в чому полягає невідповідність проекту договору на постачання теплової енергії від 22.01.2021 №330035-1001 вимогам Закону України «Про житлово-комунальні послуги», враховуючи що Правила №830 передбачають можливість укладення договорів про надання послуги (постачання теплової енергії) відповідно до статей 13 і 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Колегія суддів, водночас, наголошує, що споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Дана правова позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі №303/7554/16-ц, від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі №904/6293/17. Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (були чинні у спірному періоді), споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Січових Стрільців, 10, а тому у відповідача наявний обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії. Щодо обсягів та вартості спожитої у спірному періоді теплової енергії суд встановив наступне. Обсяг спожитої відповідачем теплової енергії в ГКал, а також щомісячне нарахування по особовому рахунку відображені в облікових картках споживача за його обліковим записом: 330035-1001, копії яких надані позивачем. Матеріалами справи підтверджено, а судом встановлено, що у спірний період з 10.2020 по 12.2021 включно, позивач поставив відповідачу теплову енергію за адресою м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема),

10. Вказані обставини підтверджуються актом прийняття теплового вузла обліку, актом про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи та актом перевірки стану вузла обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 10 обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи. Позивач, звертаючи увагу суду, вказав, що нежитлове приміщення, яке займає відповідач, окремим приладом обліку не обладнаний та звернув увагу, що в актах споживачем/балансоутримувачем зазначено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», з особовим рахунком 330035-1001 (о/p на житловий будинок в цілому), проставлена печатка та підпис відповідальної особи відповідача. Так, суд зауважує, що акт прийняття теплового вузла обліку та акти про готовність вузла комерційного обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 10 обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи. Більше того, на підтвердження факту постачання теплової енергії до житлового будинку за спірний період у матеріалах справи містяться корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, в яких споживачем зазначено КП «ЦОС Шевченківського району». Як вбачається з корінців нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, споживачем в них зазначено Комунальне підприємство «ЦОС Шевченківського району». Суд зауважує, що на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються, а тому споживачем в корінцях нарядів зазначається обслуговуюча організація, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за певною адресою. Саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно Комунального підприємства «ЦОС Шевченківського району», що в свою чергу спростовує зворотні доводи відповідача, які не ґрунтуються на вимогах закону. Отже, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що позивачем доведено факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку. Питання ж прийняття облікових карток (табуляграм) як належних та допустимих доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами, неодноразово вирішувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15 та від 03.09.2020 у справі №910/17662/19). Згідно з пунктом 18 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630 (які діяли за спірний період), розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше 20 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом (місяцем), якщо договором не встановлено інший строк. З огляду на те, що у спірний період відповідач фактично споживав житлово-комунальні послуги (централізоване опалення) без укладення письмового договору про надання житлово-комунальних послуг, з урахуванням положень наведених правил, відповідач повинен був здійснювати оплату за спожиті послуги не пізніше 20 числа наступного за розрахунковим місяця (в строки, визначені законом). Отже, у спірний період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року включно, позивач поставляв відповідачу теплову енергію за адресою м. Київ, вул. Січових Стрільців (Артема),

10. Комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», у свою чергу, попри настання строку виконання зобов`язання з оплати за отримані послуги, не надано суду доказів виконання зобов`язання з оплати послуг по теплопостачанню за період з жовтня 2020 року по грудень 2021 року у розмірі 7 768,29 грн, а тому позовні вимоги в цій частині є обґрунтованими та заявлені правомірно. Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних у розмірі 192,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 587,71 грн, які нараховані по 31.12.2021, колегія суддів зазначає наступне. Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Перевіривши надані представником позивача розрахунки 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що останні виконано арифметично вірно, а позовні вимоги про стягнення 3% річних у розмірі 192,72 грн та інфляційних втрат у розмірі 587,71 грн були обґрунтовано задоволені судом першої інстанції в повному обсязі. Отже, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов`язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах. Викладені в апеляційній скарзі аргументи скаржника не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки спростовуються встановленими у справі фактичними обставинами, яким надана належна оцінка судом першої інстанції. Усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржниками зроблено не було. Доводи апеляційної скарги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не спростовують висновків суду першої інстанції про часткове задоволення позову. Скаржником не надано суду доказів, які б свідчили про необґрунтованість заявлених позивачем та задоволених судом позовних вимог, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не можуть бути підставою для зміни чи скасування рішення місцевого господарського суду. Згідно пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим, прийнятим з додержанням норм матеріального та процесуального права та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, - ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 08.06.2023 у справі №910/4081/22 залишити без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва». Матеріали справи №910/4081/22 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді А.І. Тищенко І.М. Скрипка