Постанова 4873 № 910/3619/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "09" листопада 2022 р. Справа№ 910/3619/22 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Михальської Ю.Б. суддів: Яковлєва М.Л. Чорногуза М.Г. розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 (суддя Борисенко І.І.) за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» про стягнення 5 826,76 грн, ВСТАНОВИВ: Короткий зміст позовних вимог Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі, позивач або Підприємство) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» (далі, відповідач або Компанія) про стягнення 5 826,76 грн. Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем, як особою, що на праві господарського відання володіє та є балансоутримувачем нежитлового приміщення за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8, норм Закону України «Про житлово-комунальні послуги» в частині оплати за спожиті комунальні послуги з постачання теплової енергії до вказаного нежитлового приміщення, внаслідок чого за період із липня 2020 року по грудень 2021 року виникла заборгованість у сумі 5 073,39 грн, крім того, за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань позивачем нараховано 570,86 грн інфляційних втрат та 182,51 грн 3% річних. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 позов Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» 5 073 (п`ять тисяч сімдесят три) грн 39 коп. основного боргу, 570 (п`ятсот сімдесят) грн 86 коп. інфляційних втрат, 182 (сто вісімдесят дві) грн 51 коп. 3 % річних та 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору. Приймаючи назване рішення, суд дійшов висновку, що позивач належними та допустимими доказами довів, що надавав комунальні послуги з теплопостачання до нежитлового приміщення відповідача, розташованого за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, буд. 8 в період з липня 2020 року по грудень 2021 року на загальну суму 5 073,39 грн. У свою чергу, бездоговірне споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення є порушенням вимог чинного законодавства, доказів оплати вказаної суми відповідачем суду не надано. Також, зважаючи на доведеність суду прострочення грошового зобов`язання перед позивачем, суд визнав обґрунтованим та таким, що відповідає вимогам закону розрахунок позивача, отже з відповідача підлягає стягненню 570,86 грн інфляційних втрат та 182,51 грн 3% річних. Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів Не погодившись із прийнятим рішенням, 23.08.2022 (про що свідчить відмітка Укрпошти Стандарт на конверті) Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 та прийняти постанову, якою відмовити у задоволенні позову. Апеляційна скарга мотивована порушенням та неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права. Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до наступного: - позивачем не доведено, що нежитлове приміщення площею 13,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 належить відповідачу на якомусь із передбачених законом правових титулів, або що він є споживачем теплової енергії у даному приміщенні. Корінці нарядів, доданих до позову, вказують, натомість, що споживачем в будинку 8 по вулиці Ольжича у м. Києві є інші юридичні особи, а саме ЖЕК-1013 КП «ЦОС Шевченківського району», до якого відповідач не має жодного відношення; - надання послуг теплопостачання може відбуватися виключно на договірних засадах, однак договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався; - позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту та обсягів споживання теплової енергії у спірний період; - будь-які рахунки, квитанції чи інші документи на оплату відповідачеві не надсилалися, а тому в нього не виникло обов`язку здійснювати оплату за теплову енергію. В апеляційній скарзі відповідач також зазначив, що планує понести витрати на оплату професійної правничої допомоги у даній справі в сумі 4 500,00 грн, докази на підтвердження чого будуть подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. У тексті апеляційної скарги апелянтом викладено також клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що повний текст оскаржуваного рішення було отримано апелянтом 04.08.2022; клопотання про зупинення виконання рішення та клопотання про розгляд апеляційної скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи. Узагальнені доводи відзиву та відповіді на відзив на апеляційну скаргу 26.09.2022 позивач подав через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, а 04.11.2022 додаткові пояснення, у яких просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін. У відзиві позивач наголосив на наступному: - нежитлове приміщення площею 13,6 кв.м. за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 являється частиною житлового будинку, який закріплено за відповідачем на праві господарського відання та прийнято і перебуває на балансі відповідача відповідно до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80; - відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовували теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію; - на підтвердження факту постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 у спірному періоді позивачем до позовної заяви додані корінці нарядів на включення та відключення вказаного будинку в період опалювального сезону, в яких споживачем зазначено ЖЕК-1013 КП «ЦОС Шевченківського району». На підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення корінці нарядів не видаються. Зазначений у корінцях нарядів споживач ЖЕК-1013 КП «ЦОС Шевченківського району» являється обслуговуючою організацією, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за вказаною адресою, тому саме він зазначений у корінцях нарядів; - у матеріалах справи наявні облікові картки (табуляграми) за о/р №9357038-0701; акти приймання-передавання товарної продукції за о/р №9357038-0701; довідка про нарахування за теплову енергію за о/р №9357038-0701; розрахунок суми основного боргу, якими підтверджується розмір заявленої позивачем до стягнення з відповідача суми заборгованості; - зобов`язання зі сплати 3% річних та інфляційних втрат є акцесорними, додатковими до основного, а тому їх стягнення відповідає положенням законодавства. 06.10.2022 від відповідача через відділ документального забезпечення Північного апеляційного господарського суду надійшла відповідь на відзив на апеляційну скаргу, у якій відповідач наголосив на тому, що в оскаржуваному судовому рішенні суд дійшов висновку, що нежитлове приміщення у будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 закріплене за відповідачем лише через те, що відповідач до 2018 року здійснював господарське відання всього багатоквартирного житлового будинку на підставі розпоряджень Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2011 №80 та від 30.12.2016 №801. Однак матеріали справи таких доказів не містять, як і доказів такої передачі, а саме акт приймання-передачі чи інший документ про прийняття-передачу приміщення. Відповідач стверджує, що не володіє на жодному з правових титулів спірним приміщенням. Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті Згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.08.2022 апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» у справі №910/3619/22 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Яковлєв М.Л., Чорногуз М.Г. Колегією суддів встановлено, що апеляційна скарга була подана скаржником безпосередньо до суду апеляційної інстанції. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.08.2022 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/3619/22. Відкладено вирішення питання щодо подальшого руху апеляційної скарги Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 до надходження матеріалів справи з Господарського суду міста Києва. 05.09.2022 матеріали справи №910/3619/22 надійшли до Північного апеляційного господарського суду та були передані головуючому судді у справі. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 поновлено Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 на час апеляційного оскарження, відмовлено у задоволенні клопотання Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» про розгляд апеляційної скарги на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання), оскільки предметом розгляду у справі №910/3619/22 є вимоги про стягнення 5 826,76 грн, а отже дана справа відноситься до малозначних в розумінні Господарського процесуального кодексу України; встановлено сторонам строки для подачі відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань. Враховуючи наявність у матеріалах справи доказів повідомлення учасників справи про розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження, а також закінчення встановлених ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 07.09.2022 процесуальних строків на подачу відзиву, заперечення на відзив, всіх заяв та клопотань, колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд апеляційної скарги по суті. Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27.09.2001, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», позивача визначено підприємством, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування Публічного акціонерного товариства «Київенерго». Розпорядженням виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 Підприємству видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам та з 1 травня 2018 року здійснює постачання теплової енергії. Згідно з пунктом 2.2.1. Статуту позивача предметом діяльності підприємства є надання комунальних послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, постачання та розподілу електричної енергії. Отже, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго». 01.02.2021 позивач листом від 28.01.2021 №30/5/3/1324 направив на адресу відповідача проект договору на постачання теплової енергії від 20.01.2021 №9357038-0701. Вказане підтверджується копіями фіскального чеку, накладної та описом вкладень від 01.02.2021 за №0103275496689. Додатком №8 вказаного проекту договору встановлено, що об`єктом теплопостачання є нежитлове приміщення, площею 13,6 м.кв, розташоване за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, буд.8 (№ особового рахунку 9357038-0701). У відповідь Компанія листом від 02.03.2021 №623/3 повідомила, що нежитлове приміщення за адресою Ольжича, 8 є власністю територіальної громади міста Києва та передане Компанії на праві господарського відання, однак, оскільки Компанія не є споживачем послуг із централізованого опалення, примірники договору були повернуті без підписання. Предметом даного позову є стягнення заборгованості за надані послуги з теплопостачання у спірному приміщенні в розмірі 5 073,39 грн за період з липня 2020 року по грудень 2021 року. Звертаючись до суду з вказаним позовом, Підприємство зазначило, що Компанія є балансоутримувачем цього нежитлового приміщення. 17 листопада 2021 року на адресу відповідача направлено вимогу №30/5/4/17970, в якій Підприємство просило сплатити заборгованість по нежитловим приміщенням, наведеним у переліку, у загальному розмірі 5 159 232, 13 грн за надану теплову енергію, до якої було також включено спірний борг. Однак, вказану заборгованість відповідач не сплатив. Отже, звертаючись до суду з цим позовом, позивач стверджував, що в порушення норм законодавства відповідач не здійснив плату за отриману теплову енергію, внаслідок чого, за період з липня 2020 року по грудень 2021 року утворилась заборгованість в розмірі 5 073,39 грн, крім того, за прострочення виконання відповідачем грошових зобов`язань позивачем нараховано 570,86 грн інфляційних втрат та 182,51 грн 3% річних. Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а оскаржене рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін з наступних підстав. Спір у справі стосується наявності правових підстав для покладення на відповідача обов`язку зі сплати позивачу вартості спожитих за період із липня 2020 року по грудень 2021 року комунальних послуг із постачання теплової енергії до нежитлового приміщення площею 13,6 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Ольжича,

8. Відповідач стверджує, що Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» не є власником, балансоутримувачем чи користувачем жодного житлового або нежитлового приміщення у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8, відповідно, відсутні підстави стягувати з нього спірні грошові суми. Із цього приводу колегія суддів зазначає наступне. Згідно частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. За змістом частин 1, 2 статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Згідно частин 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (стаття 77 Господарського процесуального кодексу України). Відповідно до статті 78 Господарського процесуального кодексу України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були. Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17 відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Із повідомлених суду самим відповідачем у відзиві на позовну заяву обставин вбачається, що рішенням Шевченківської районної у м. Києві ради 19.02.2007 №187 з метою вдосконалення системи управління житлово-комунальним господарством та ефективного використання комунального майна територіальної громади Шевченківського району міста Києва, вирішено утворити Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради» (том 1, а.с. 133). Рішенням Київської міської ради від 09.10.2014 №270/270 «Про удосконалення структури управління житлово-комунальним господарством міста Києва» (витяг із рішення міститься в матеріалах справи, том 1, а.с. 131-132) вирішено: перейменувати Комунальне підприємство «Керуюча дирекція» Шевченківської районної у м. Києві ради» в Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» та віднести його до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації; передати Комунальному підприємству «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва» житловий фонд, який був переданий до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації, а також інше нерухоме та рухоме майно, яке належить до комунальної власності територіальної громади Шевченківського районну міста Києва. Як повідомив суду позивач та не спростовувалось відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції, Шевченківською районною в місті Києві державною адміністрацією було прийняте розпорядження №80 від 09.02.2011 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція». Водночас, судом апеляційної інстанції встановлено, що розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 30.12.2016 №801 «Про внесення змін до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09 лютого 2011 року №80 «Про закріплення майна за Комунальним підприємством «Керуюча дирекція»» внесено зміни до розпорядження №80 від 09.02.2011, зокрема, у назві розпорядження слова «Комунальним підприємством «Керуюча дирекція» замінено словами «комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва», розділ І «Будівлі і споруди» додатку до розпорядження викладено у новій редакції згідно з додатком

1. Зміст вказаного розпорядження розміщений на офіційному веб-сайті Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації за посиланням https://shev.kyivcity.gov.ua/files/2019/10/29/801.pdf та є загальнодоступним для ознайомлення. Так, у додатку 1 до розпорядження від 30.12.2016 №801 міститься Перелік майна, яке передане до сфери управління Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації та закріплене на праві господарського відання за комунальним підприємством «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва». Житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 значиться у додатку 1 до розпорядження від 30.12.2016 №801 за порядковим номером 714 (загальна площа 3 376,00 м.кв., нежилих приміщень 13,6 м.кв.). Також судом проаналізовано інформацію з офіційного сайту Департаменту комунальної власності м. Києва (ІАС «Управління майновим комплексом територіальної громади м. Києва») за посиланням: https://dkv.kyivcity.gov.ua/Reports1NF/BalansObjectShow.aspx, згідно якої балансоутримувачем нежилого приміщення площею 13,6 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, 8 також значиться відповідач. Відповідно до частин 1, 2 статті 136 Господарського кодексу України право господарського відання є речовим правом суб`єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами. Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб`єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про теплопостачання» балансоутримувач (будинку, групи будинків, житлового комплексу) - власник відповідного майна або юридична особа, яка за договором з власником утримує на балансі відповідне майно і уклала договір купівлі-продажу теплової енергії з теплогенеруючою або теплопостачальною організацією, а також договори на надання житлово-комунальних послуг з кінцевими споживачами. Із урахуванням вищевикладеного, оскільки нежиле приміщення площею 13,6 м.кв. за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, яке є частиною житлового будинку №8, перебуває у відповідача на праві господарського відання, саме він як користувач та розпорядник останнього є особою, відповідальною за здійснення оплати за спожиту теплову енергію. Таким чином, безпідставними є доводи апеляційної скарги відповідача стосовно того, що Компанія на жодному із встановлених законодавством правових титулів не володіє нежилим приміщенням площею 13,6 м.кв. у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича,

8. Відповідач, заперечуючи проти задоволення позову, зазначає, що позивач не довів факту здійснення теплопостачання саме до нежилого приміщення площею 13,6 м.кв. у багатоквартирному житловому будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича,

8. Із цього приводу колегія суддів зазначає, що будинок по вул. Ольжича, 8 у м. Києві оснащений інженерною мережею з централізованого опалення. Нежитлове приміщення, розташоване у житловому будинку за вказаною адресою, має спільну інженерну мережу з централізованого опалення. Окремий облік теплоспоживання відповідача пропорційно його опалюваній площі здійснюється за особовим рахунком 9357038-0701. Відповідно до пункту 29 Правил користування тепловою енергією, затверджених постановою КМУ від 3 жовтня 2007 року №1198 (далі, Правила №1198), теплова енергія постачається безперервно. Згідно пункту 36 Правил №1198 теплопостачальна організація зобов`язується забезпечувати протягом обумовленого в договорі часу безперервне постачання теплової енергії (за винятком нормативно встановлених перерв), підтримувати параметри теплоносія, що подається з колекторів джерела теплової енергії, на вході в теплову мережу споживача теплової енергії відповідно до температурного графіка теплової мережі, не допускаючи відхилення параметрів, визначених договором. Відповідно до пункту 3 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених Постановою КМУ №630 від 21 липня 2005 року, послуги надаються споживачам безперебійно, виключно за винятком часу перерв, визначених відповідно до частини третьої статті 16 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». У відповідності до пункту 40 Правил №1198 споживач теплової енергії зобов`язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил. На підтвердження поставки позивачем у спірний період відповідачу теплової енергії за адресою м. Київ, вул. Ольжича, 8 останнім долучено до матеріалів справи: Акт прийняття теплового вузла обліку №1102703603 від 04.03.2013 (том 1, а.с. 65); Акт про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи №705618 від 10.05.2018, №7056006 від 04.06.2019, №7126134 від 30.12.2022, №7056075 від 25.05.2021 (том 1, а.с. 67-74); Корінці нарядів на включення (підстава - початок опалювального сезону) та відключення (підстава - кінець опалювального сезону) будинку на опалювальний сезон (том 1, а.с. 43-46); Відомості реєстрації параметрів теплоспоживання (сводная ведомость), складених у відповідності із даними будинкового засобу обліку (том 1, а.с. 48-63). Акт прийняття теплового вузла обліку та Акти про готовність вузла комерційного обліку підтверджують, що житловий будинок за адресою м. Київ, вул. Ольжича, буд. 8 обладнаний комерційним приладом обліку, який опломбований та готовий до роботи. При цьому в актах про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи №705618, №7056006, 7126134, 7056075 споживачем зазначено Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва», з особовим рахунком 9357038 (о/p на житловий будинок в цілому). Акти скріплені підписом відповідальної особи відповідача. Як зазначав позивач, на підставі виданих корінців нарядів підключається весь будинок за вказаною адресою в цілому. На окрему частину нежитлового приміщення, корінці нарядів не видаються. Зазначений в корінцях нарядів споживач ЖЕК-1013 КП «Центр ОС Шевченківського р-ну» являється обслуговуючою організацією, яка здійснює комплексне обслуговування всього житлового будинку в цілому за адресою м. Київ, вул. Ольжича, 8, саме тому в корінцях нарядів зазначена інформація стосовно КП «ЦОС Шевченківського р-ну». За таких обставин, як вірно зазначив суд першої інстанції, позивачем доведено факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії у будинку в цілому за адресою м. Київ, вул. Ольжича,

8. Матеріали справи підтверджують, що нарахування за надані послуги теплопостачання здійснювалось на підставі відомостей споживання та діючих в період споживання тарифів. Отримання відповідачем послуг теплопостачання підтверджується наявними в матеріалах справи доказами: обліковими картками за о/р 9357038-0701 (том 1, а.с. 23-32); Актами приймання-передавання товарної продукції за о/р 9357038-0701 (том 1, а.с. 33-42); Довідкою про нарахування за теплову енергію за особовим рахунком 9357038-0701 (том 1, а.с. 9-20); розрахунком основного боргу за теплову енергію, згідно якого сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 5 073,39 грн. При цьому судом враховано, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) в якості належних доказів у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі - продажу) теплової енергії у гарячій воді неодноразово досліджувалося у судовій практиці (постанови Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі №910/6654/17, від 12.10.2018 у справі №910/30728/15, від 03.09.2020 у справі №910/17662/19). Доводи апеляційної скарги відповідача з приводу того, що надання послуг теплопостачання може відбуватися виключно на договірних засадах, однак договір між відповідачем та постачальником послуг не укладався, судом відхиляються, оскільки відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. Так, положеннями статей 13, 19, 20 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» передбачено, що споживачі зобов`язані оплатити житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними, а відсутність договору на надання житлово-комунальних послуг не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Наведене відповідає правовим позиціям, викладеним, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/4239/16, від 25.09.2019 у справі №522/401/15-ц, від 10.12.2018 у справі №638/11034/15-ц. Відповідно до пунктів 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 №630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Однак, відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється. Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання, затвердженим наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України №4 від 22.11.2005 (у редакції станом на момент надання послуг). Разом із тим, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання будинку, розташованого за адресою: вул. Ольжича, 8, а тому у відповідача наявний обов`язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії. При цьому, відповідачем ні під час розгляду справи судом першої інстанції, ні в апеляційній скарзі не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомості щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також не надано доказів здійснення оплати останньої. Стосовно доводів скаржника в апеляційній скарзі про безпідставність донарахування заборгованості за спожиту теплову енергію у липні 2020 року за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року на загальну суму 2 976,18 грн колегія суддів приймає до уваги пояснення позивача, наведені у відзиві на апеляційну скаргу. Позивач зазначає, що у липні 2020 року позивачем було зроблено добір та нараховано заборгованість відповідачу за період листопада 2018 року по квітень 2020 року на суму 2 976,18 грн і включено заборгованість в розрахунковий період з липня 2020 року по грудень 2021 року, оскільки коригування заборгованості відбулось лише в липні 2020 року. Відобразити такі донарахування (за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року) в розрахунку основного боргу (додаток до позовної заяви) не було можливим, так як нарахування/заборгованість у бухгалтерських документах відображається поточною датою. На підтвердження здійсненого донарахування позивачем до позовної заяви надано: довідку про нарахування з відображенням: особового рахунку; адреси постачання теплової енергії; періоду нарахування; теплового навантаження (опалення); значення тарифу, грн. без ПДВ; обсяг** Гкал.; нараховано, грн. без ПДВ; тип розрахунку: 1 гр. - за лічильником, 3 гр. - за навантаженням; ознака наявності теплолічильника (так/ні), тощо; облікові картки за теплову енергію (за місяці, в яких здійснено нарахування), у тому числі з відображенням донарахування (Добор) у липні 2020 року за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року; акти приймання-передавання товарної продукції, в тому числі з відображенням донарахування (перерахунки) у липні 2020 року за період з листопада 2018 року по квітень 2020 року. Алгоритм нарахування заборгованості детально відображено в Довідці про нарахування та Актах приймання-передавання товарної продукції. Також відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що об`єм спожитої теплової енергії, який відображений у Відомостях обліку споживання теплової енергії, відрізняється від об`єму який зазначений в Довідці про нарахування за теплову енергію та Облікових картках (табуляграми). Однак, як вірно наголошує позивач, відповідач невірно оцінює інформацію по об`єму спожитої теплової енергії, оскільки у Відомостях обліку споживання теплової енергії відображений місячний об`єм спожитої теплової енергії всього будинку в цілому (облік споживання теплової енергії будинку за адресою: м. Київ, вул. Ольжича, буд. 8, здійснюється за особовим рахунком: 9357038), в той же час в Довідці про нарахування за теплову енергію та Облікових картках (табуляграми) зазначається місячний об`єм спожитої теплової енергії саме нежитлового приміщення, яке знаходиться у відповідача на праві господарського відання. Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. У той же час, згідно зі статтею 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 Цивільного кодексу України). Одностороння відмова від зобов`язання в силу припису стаття 525 Цивільного кодексу України не допускається. Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Статтею 599 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов`язання, настають наслідки, передбачені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Бездоговірне споживання відповідачем теплової енергії за рахунок централізованого опалення є порушенням вимог чинного законодавства, а відповідачем доказів виконання зобов`язання з оплати послуг по теплопостачанню у розмірі 5 073,39 грн за період із липня 2020 року по грудень 2021 року суду не надано, отже місцевий господарський суд дійшов обґрунтованого висновку про їх задоволення. Крім суми основного боргу за прострочення виконання грошового зобов`язання позивач просив також стягнути з відповідача інфляційні втрати у розмірі 570,86 грн та 3% річних в сумі 182,51 грн. Контррозрахунку заявлених до стягнення сум 3% річних та інфляційних втрат відповідачем суду не надано. Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору. Зважаючи на доведеність прострочення грошового зобов`язання перед позивачем зі сплати 5 073,39 грн за спірний період, суд, перевіривши розрахунок, дійшов правильного висновку про його обґрунтованість та відповідність вимогам закону, отже з відповідача належить стягнути 570,86 грн інфляційних втрат та 182,51 грн 3% річних. Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог у даній справі в повному обсязі. Усі інші доводи учасників справи, окрім викладених у мотивувальній частині постанови, суд визнає такими, що не мають суттєвого впливу на прийняття рішення у даній справі та не спростовують правильних висновків суду першої інстанції про задоволення позову. При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58). Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було. Заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у даній справі підлягає залишенню без змін. Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено. Судові витрати за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на відповідача. Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 залишити без задоволення. Рішення Господарського суду міста Києва від 27.07.2022 у справі №910/3619/22 залишити без змін. Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Комунальне підприємство «Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва». Матеріали справи №910/3619/22 повернути до місцевого господарського суду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у випадках, передбачених статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, та у строки, встановлені статтею 288 Господарського процесуального кодексу України. Головуючий суддя Ю.Б. Михальська Судді М.Л. Яковлєв М.Г. Чорногуз