Ухвала КГС ВС № 914/127/20

УХВАЛА 21 березня 2024 року м. Київ cправа № 914/127/20 Верховний Суд у складі судді Касаційного господарського суду: Булгакової І. В., розглянувши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства "ПроКредит Банк" про стягнення збитків у розмірі 3 320 191,28 грн, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 06.03.2024 (через систему "Електронний суд") подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить (згідно прохальної частини скарги) скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, а рішення господарського суду Львівської області від 30.06.2022 та додаткове рішення від 14.07.2022 зі справи № 914/127/20 залишити в силі. Водночас скаржником заявлено клопотання про зупинення виконання постанови Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 у цій справі до закінчення її перегляду у касаційному порядку. Перевіривши матеріали поданої касаційної скарги, Суд дійшов висновку, що остання підлягає залишенню без руху, виходячи з такого. Водночас згідно з частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України, Кодекс) визначено, що касаційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 288 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку, або якщо підстави, наведені нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку. Згідно зі статтею 284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова Західного апеляційного господарського суду у даній справі ухвалена 05.02.2024, а тому строк на її оскарження закінчився 26.02.2024 (з урахуванням приписів частини четвертої статті 116 ГПК України). З касаційною скаргою скаржник звернувся через систему "Електронний суд" 06.03.2023, яка зареєстрована Судом у той же день, що підтверджується вхідним штампом Суду, тобто після закінчення строку на касаційне оскарження. Водночас у тексті касаційної скарги скаржник зазначає, що повний текст оскаржуваної постанови від 05.02.2024 опубліковано в Єдиному державному реєстрі 16.02.2024, а тому скаржник вважає, що скарга подається в межах встановлених процесуальним законом строків. Відповідно до частин першої та другої статті 288 ГПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення; якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення; учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення. Наведене свідчить про те, що скаржник має право подати клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення суду. При цьому саме по собі несвоєчасне отримання повного тексту постанови не свідчить про автоматичне продовження строку на касаційне оскарження. Твердження скаржника про те, що скарга подана в межах встановлених процесуальним законом строків є помилковим, оскільки згідно з наведеною частиною першою статті 288 цього Кодексу двадцятиденний строк для звернення з касаційною скаргою на судове рішення обчислюється з дня його проголошення (або з дня складення повного тексту судом), а не з дати, коли скаржник ознайомився з повним текстом судового рішення. Водночас, Суд звертає увагу скаржника, що матеріали касаційної скарги також не містять жодних доказів на підтвердження несвоєчасного отримання ним копії постанови суду апеляційної інстанції, позаяк з комп`ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" вбачається, що згадана постанова суду апеляційної інстанції направлялася скаржнику засобами поштового зв`язку згідно зі списком розсилки поштової кореспонденції, сформованої апеляційним господарським судом. Однак клопотання про поновлення строку подання касаційної скарги скаржником не заявлялося, що відповідно до частини третьої статті 292 ГПК України є підставою для залишення касаційної скарги без руху. Разом з тим відповідно до пункту 6 частини другої статті 290 ГПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено вимоги особи, яка подає скаргу. Верховний Суд зазначає, що вимоги особи, яка подає касаційну скаргу, повинні бути повними та однозначними, тобто містити інформацію не лише про те, які судові рішення оскаржуються, а й про те, які повноваження суд касаційної інстанції повинен застосувати за результатами перегляду оскаржуваних рішень. Водночас згідно з прохальною частиною касаційної скарги скаржник просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.12.2022, однак у тексті касаційної скарги посилається на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024. Оскільки правильність оформлення касаційної скарги, її змісту та форми покладається саме на заявника касаційної скарги, суд звертає увагу скаржника на необхідність уточнити/конкретизувати вимоги прохальної частини касаційної скарги та зазначити (правильну) дату оскаржуваного судового рішення. Крім того, відповідно до частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Приписами пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України визначено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено, підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав). Зміст касаційної скарги свідчить, що як на підставу касаційного оскарження судових рішень скаржник посилається на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема глави 83 Цивільного Кодексу України та глави 25 Господарського кодексу України. При цьому у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається норма права, щодо застосування якої відсутній висновок Верховного Суду. Тобто, системний аналіз наведених положень ГПК України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої статті 287 ГПК України у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов`язково наводитись у взаємозв`язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення. Отже, з огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 цього Кодексу, скаржник повинен чітко вказати норму права (пункт, частину, статтю) стосовно якої відсутній висновок Верховного Суду щодо її застосування, а не загальне посилання на главу відповідного кодексу в цілому. Однак подана касаційна скарга хоча і містить посилання на окремі норми права, проте скаржником у її тексті не наведеного належного обґрунтування того, в чому саме, на його думку, полягало неправильне застосування судами попередніх інстанції (і яких саме) норм права (пункт, частина стаття) та стосовно застосування яких (норм) відсутній висновок Верховного Суду. Отже, саме лише посилання скаржника у касаційній скарзі на пункт 3 частини другої статті 287 цього Кодексу як на підставу касаційного оскарження судового рішення без зазначення конкретних норм права (пункт, частина, стаття) щодо застосування яких, на думку скаржника, такий висновок відсутній не можуть формувати чітких підстав касаційного оскарження у розумінні частини другої статті 287 ГПК України. Окрім того, Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 290 ГПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону. Відповідно до частини другої статті 123 ГПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. Порядок і розмір сплати судового збору, встановлений Законом України "Про судовий збір" (далі - Закон). Відповідно до частини першої статті 4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі. За приписами підпункту 1 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру судовий збір становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно до підпункту 5 пункту 2 частини другої статті 4 Закону за подання до господарського суду касаційної скарги на рішення суду судовий збір складає 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги. Як свідчить зміст оскаржуваного судового рішення (наявний в Єдиному державному реєстру судових рішень) позов у цій справі подано у 2020 році про стягнення 3 320 191,28 грн збитків. При цьому відповідно до частини третьої статті 4 Закону при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору. Отже, з огляду на те, що касаційну скаргу подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, який підлягає застосуванню, та наведених положень Закону при поданні касаційної скарги мав бути сплачений судовий збір у сумі 79 684,60 грн (3 320 191,28 грн *1,5 % *200%*0,8). Проте до касаційної скарги скаржником не додано доказів про сплату судового збору у встановленому розмірі, не зазначено про наявність таких доказів і в додатках до касаційної скарги. Водночас у касаційній скарзі ОСОБА_1 просить звільнити його від сплати судового збору або зменшити розмір судового збору, або відстрочити сплату судового збору за подання касаційної скарги у цій справі, посилаючись на скрутне майнове становище, обґрунтоване тим, що сума судового збору перевищує 5% розміру його річного доходу. На підтвердження зазначеного скаржник надав відомості з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми нарахованого доходу за період з першого по четвертий квартал 2023 року. Відповідно до статті 8 Закону України "Про судовий збір" враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім`ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров`ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті. Аналіз вказаної норми дає підстави зробити висновок про те, що визначення майнового стану сторони є оціночним поняттям та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони. Особа, яка заявляє клопотання про звільнення від сплати судового збору повинна навести доводи і надати докази на підтвердження того, що її майновий стан перешкоджав (перешкоджає) сплаті нею судового збору у встановленому законодавством порядку і розмірі. Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення, зменшення є правом, а не обов`язком суду, який, вирішуючи це питання, враховує майновий стан сторони, що є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується клопотання. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов`язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі», від 19 червня 2001 року). Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справах «Княт проти Польщі», «Єдамскі та Єдамска проти Польщі», від 26 липня 2005 року). Вирішення питання про відстрочення, розстрочення або звільнення від сплати судового збору майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов`язки) має визначатися судом у світлі конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити судовий збір та стадію, на якій перебуває розгляд справи на певний момент. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини є підставою для відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення сторони від сплати судового збору. Отже, для вирішення клопотання про відстрочення або розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати суд має встановити майновий стан сторони. Розглянувши клопотання скаржника про зменшення або звільнення від сплати, або відстрочення сплати судового збору, Суд дійшов висновку, що зазначені скаржником обставини не є безумовними підставами для звільнення його від сплати судового збору, оскільки надані до суду касаційної інстанції докази на підтвердження майнового стану заявника, зокрема, документ з державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків, сам по собі, відображає лише інформацію про доходи скаржника, однак не свідчить про його скрутне фінансове становище та не підтверджує неможливість сплати ним судового збору у визначеному розмірі за подання касаційної скарги у цій справі. При цьому щодо клопотання про відстрочення сплати судового збору до ухвалення судом касаційної інстанції рішення у цій справі, то Суд зауважує, що скаржником також не наведено безсумнівних доводів про час і обсяг очікуваних грошових надходжень у скаржника, які призначалися б для сплати судового збору, та не підтверджено жодними доказами виникнення у нього такої можливості (у майбутньому) сплатити судовий збір упродовж нового строку (на який він просить його відстрочити), враховуючи процесуальні строки розгляду справ у суді касаційної інстанції. Отже, з огляду на викладене клопотання ОСОБА_1 про звільнення або відстрочення від сплати судового збору з наведених ним підстав задоволенню не підлягає. Варто зазначити, що відмова у задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги не може вважатися обмеженням доступу до суду у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини. Водночас враховуючи, що касаційну скаргу подано в електронній формі через підсистему ЄСІТС "Електронний суд" з урахуванням понижуючого коефіцієнта 0,8, який підлягає застосуванню, скаржнику необхідно сплатити судовий збір за подання касаційної скарги у цій справі у розмірі 79 684,60 грн. Згідно з частиною другою статті 292 ГПК України у разі, якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, про що суддею постановляється відповідна ухвала. Відповідно до частини другої статті 174 ГПК України в ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху. Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити). Отже, суд касаційної інстанції зазначає, що скаржнику необхідно усунути недоліки касаційної скарги, а саме: - подати до Суду клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження з обґрунтуванням причин пропуску цього строку та доказами на підтвердження поважності причин пропуску цього строку; - уточнити/конкретизувати вимоги прохальної частини касаційної скарги щодо дати оскаржуваного судового рішення; - уточнити підставу касаційного оскарження та зазначити норми права (пункт, частина, стаття) порушення та/або неправильного застосування яких, на думку скаржника, припустився суд апеляційної інстанції під час ухвалення оскаржуваної постанови та стосовно застосування яких (норм) відсутній висновок Верховного Суду у подібних правовідносинах; - надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 79 684,60 грн на реквізити, які зазначені на вебсайті Верховного Суду у розділі "Платiжнi реквiзити для перерахування судового збору в гривнях", із зазначенням обов`язкових реквізитів у призначенні платежу (зокрема, щодо інформації про номер справи, у межах якої подається відповідна скарга). Суд також вважає за необхідне звернути увагу скаржника на те, що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто або відмовлено у відкритті касаційного провадження. З огляду на залишення касаційної скарги без руху клопотання про зупинення виконання оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції залишається без вирішення до усунення недоліків. На підставі викладеного та керуючись статтями 174, 234, 290, 292 ГПК України, Верховний Суд У Х В А Л И В:

1. У задоволенні клопотання ОСОБА_1 про звільнення від сплати судового збору або відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 зі справи № 914/127/20 відмовити.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Західного апеляційного господарського суду від 05.02.2024 зі справи № 914/127/20 залишити без руху.

3. Надати ОСОБА_1 строк для усунення недоліків касаційної скарги, який становить не більше 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху. Повідомити скаржника про можливість подати до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду документи про усунення недоліків через систему "Електронний суд" або поштою за адресою: м. Київ, вул. О. Копиленка, 6.

4. Роз`яснити ОСОБА_1 , що у разі невиконання у встановлений строк вимог цієї ухвали касаційну скаргу буде повернуто або відмовлено у відкритті касаційного провадження. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає. Суддя Верховного Суду І. В. Булгакова