Постанова 4855 № 620/12862/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/12862/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Заяць О.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19 березня 2024 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо нарахування та виплати позивачу щорічної разової грошової допомоги до «Дня Незалежності України» за 2023 рік у меншому розмірі, ніж це передбачено частиною 5 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»; - стягнути з ГУ ПФУ в Чернігівській області на користь позивача 9 465,00 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, завданої неправомірними діями та бездіяльністю щодо недоплати, як учаснику бойових дій грошової допомоги до «Дня Незалежності України», за 2023 рік. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року в задоволенні значеного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серії НОМЕР_1 від 05.12.2016 та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни учасників бойових дій (а. с. 9). Відповідно до виписки АТ КБ «ПриватБанк» позивачу надійшла щорічна разова грошова допомога у розмірі 1000,00 грн. (а. с.10). Не погоджуючись з розміром виплаченої разової грошової допомоги до Дня Незалежності України, позивач звернувся до суду з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач правомірно здійснив виплату позивачу щорічної разової грошової допомоги, як особі учаснику бойових дій, у розмірі 1000,00 грн., відповідно до чинного законодавства та на підставі і в межах наданих йому повноважень, а тому в даному випадку відсутні достатні правові підстави для задоволення позову в цій справі. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ст.17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У даному випадку, спірним є питання чи має право позивач, як учасник бойових дій, на виплату разової щорічної грошової допомоги до Дня Незалежності України за 2023 рік, у розмірі п`яти мінімальних пенсій, згідно зі статтею 12 Закону України від 22.10.1993 року №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-XII). Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), постановою Кабінету Міністрів України «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» № 754 від 21.07.2023, яка була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин (далі - Постанова № 754). Згідно зі ст. 2 Закону № 3551-XII законодавство України про статус ветеранів війни та їх соціальні гарантії складається з цього Закону та інших актів законодавства України. Права та пільги для ветеранів війни і членів їх сімей, встановлені раніше законодавством України і законодавством колишнього Союзу РСР, не можуть бути скасовані без їх рівноцінної заміни. Статтею 4 Закону № 3551-XII визначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни. Відповідно до ст. 12 Закону № 3551-XII, у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо разової грошової виплати ветеранам війни та жертвам нацистських переслідувань» від 20.03.2023 № 2983-IX, «Щороку до Дня Незалежності України учасникам бойових дій виплачується разова грошова виплата у порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України в межах відповідних бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України». У свою чергу, 21.07.2023 Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову «Деякі питання соціального захисту ветеранів війни та жертв нацистських переслідувань» № 754, якою затверджено Порядок здійснення у 2023 році разової грошової виплати до Дня Незалежності України, передбаченої Законами України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» і «Про жертви нацистських переслідувань». Згідно з пп.2 п. 3 вказаного Порядку № 754 грошова допомога виплачується до 24 серпня 2023 у такому розмірі: - учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися в зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1000 гривень. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що станом на час виникнення спірних правовідносин, безпосередньо Законом №3551-XII, у редакції Закону України від 20.03.2023 № 2983-IX, було передбачено виплату учасникам бойових дій разової грошової допомоги до Дня Незалежності України в порядку та розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України, тобто в даному випадку, відповідно до Постанови №

754. При цьому, суд апеляційної інстанції наголошує, що вказана законодавча норма та/або Закон України від 20.03.2023 № 2983-IX, чи його окремі положення, неконституційним не визнавалися, а отже у відповідача не було достатніх правових підстав їх не застосовувати та здійснювати виплату позивачу спірної допомоги в розмірі, визначеному іншою редакцією Закону № 3551-XII. З приводу доводів апелянта щодо застосування рішення Конституційного Суду України від 27.02.2020 № 3-р/2020 та висновків Верховного Суду, викладених у справах №№ 440/2722/20, 560/8064/22, колегія суддів зазначає, що вказане рішення КСУ та висновки Верховного Суду стосуються застосування зовсім іншої редакції Закону № 3551-XII, а саме в редакції зі змінами, внесеними Законом Закону № 107-VI від 28.12.2007. Саме такі зміни були визнані вказаним рішенням КСУ неконституційними і саме у зв`язку з цим Верховного Суду дійшов висновку щодо необхідності застосування Закону № 3551-XII у попередній редакції Закону Законом № 367-XIV від 25.12.1998. Втім, як установлено вище, станом на час виникнення правовідносин, що є спірними у цій справі (серпень 2023 року, коли позивачу виплачено спірну допомогу), законодавство змінилося, і відповідне положення статті 12 Закону № 3551-XII діяло в редакції нового Закону від 20.03.2023 № 2983-IX, який неконституційним не визнавався та, відповідно, підлягав застосуванню. Крім того, у контексті аналізу цього питання, суд апеляційної інстанції зазначає, що виплата допомоги до 05 травня за 2022 рік, що було предметом спору у справі №560/8064/22, на рішення Верховного Суду по якій посилається позивач, і виплата допомоги до Дня незалежності за 2023 рік, не є тотожними правовідносинами і засновуються на різному законодавчому регулюванню, на чому наголошено вище. З огляду на зазначене, правові висновки Верховного Суду, викладені у вказаній справі, на переконання судової колегії, не підлягають застосуванню при вирішенні спору в цій справі. Разом з тим, при розв`язанні спірних правовідносин судовою колегією враховується правова позиція Європейського суду з прав людини, викладена в рішенні «Великода проти України» від 03.06.2014, в якому Суд зазначив, що законодавчі норми можуть змінюватися, передбачені законами соціально-економічні права не є абсолютними. Механізм реалізації цих прав може бути змінений державою, зокрема, через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. зміна механізму нарахування певних видів соціальних виплат та допомоги є конституційно допустимою до тих меж, за якими ставиться під сумнів сама сутність змісту права на соціальний захист. Крім того, у вказаному рішенні ЄСПЛ став на бік держави України та, між іншим, наголосив на складній економічній ситуації в країні, а також на необхідності пошуку саме державою Україна додаткових інструментів її подолання шляхом раціонального використання бюджетних коштів та необхідності збереження «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами щодо захисту прав і свобод окремої особи. Аналогічний правовий підхід Європейським судом з прав людини застосований в рішеннях від 09.10.1979 у справі «Ейрі проти Ірландії» та від 12.10.2004 у справі «Кйартан Асмундсон проти Ісландії», в якому Суд зазначив, що здійснення соціально-економічних прав людини значною мірою залежить від становища в державах, особливо фінансового, і такі положення поширюються й на питання допустимості зменшення соціальних виплат. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що відповідач, здійснюючи виплату позивачу спірної допомоги в розмірі, передбаченому Постановою №754, діяв відповідно до чинного законодавства та на підставі і в межах наданих йому повноважень, а тому в даному випадку відсутні достатні правові підстави для задоволення позову в цій справі. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 жовтня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 19.03.2024 року