Постанова 4855 № 620/1544/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/1544/23 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Бородавкіна С.В., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 жовтня 2023 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ в Чернігівській області) в якому просив: - визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Чернігівській області щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у відповідності до статей 49 та 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка віднесена до категорії 1; - зобов`язати ГУ ПФУ в Чернігівській області проводити нарахування та виплату ОСОБА_1 щомісячної додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю у відповідності до статей 49 та 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», як особі, яка віднесена до категорії 1, починаючи з 18.12.2022 року. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року в задоволенні значеного позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Чернігівській області та отримує пенсію по 3 групі інвалідності внаслідок захворювання, пов`язаного з роботами по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, обчислену відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Крім того, позивач має статус особи з інвалідністю 3 групи внаслідок війни та учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС у 1986 році (категорія 1), що підтверджується відповідними посвідченнями (а.с.8, 12). Відповідно до протоколу з пенсійної справи ОСОБА_1 , пенсійним органом призначено та виплачується позивачу підвищення до пенсії у розмірі 30% прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, передбачене Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.28-29). У грудні 2022 року позивач звернувся до ГУ ПФУ в Чернігівській області із заявою про призначення та виплату додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю відповідно до статей 49-50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Листом від 16.01.2023 року ГУ ПФУ в Чернігівській області відмовив у задоволенні заяви позивача, покликаючись на пункт 15-1 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210, оскільки ОСОБА_1 встановлено підвищення, як особі з інвалідністю 3 групи внаслідок війни, згідно із Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (а.с.13-14) Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що пенсійний орган, відмовивши у нарахуванні позивачу додаткової пенсії, діяв в межах своїх повноважень на виконання вимог Закону №796-XII та Порядку №1210, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Згідно статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Відповідно до статті 50 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі по тексту - Закон №796-XII, в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) особам, віднесеним до категорії 1, призначається щомісячна додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України. Розміри вказаної щомісячної додаткової пенсії визначено пунктом 13 Порядку обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1210 «Про підвищення рівня соціального захисту громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі Порядок №1210). Згідно із частиною четвертою статті 13 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі Закон №3551-ХІІ) особам з інвалідністю внаслідок війни пенсії або щомісячне довічне грошове утримання чи державна соціальна допомога, що виплачується замість пенсії, підвищуються: особам з інвалідністю III групи - 30 процентів прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність. Пунктом 26 розділу VI «Прикінцеві та перехідні положення» Бюджетного кодексу України установлено, що норми і положення, зокрема, статі 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», статті 13 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. Отже, Верховна Рада України визначила Кабінет Міністрів України державним органом, який має забезпечувати реалізацію встановлених законами України соціальних прав громадян, тобто надала право Кабінету Міністрів України визначати порядок та розміри соціальних виплат виходячи з наявного фінансового ресурсу державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування. При цьому, згідно із пунктом 15-1 Порядку №1210 особам, які одночасно мають право на отримання надбавки, додаткової пенсії, підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачується замість пенсії, відповідно до Законів України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про жертви нацистських переслідувань» і «Про соціальний захист дітей війни», таке підвищення провадиться за їх вибором за однією з підстав. Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що буквальний зміст наведеної норми вказує, що якщо особа має право на отримання одночасно кількох видів додаткових пенсійних виплат, виплачуватись їй може лише один вид за її вибором. Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що ОСОБА_1 , отримуючи підвищення інвалідам війни 3 групи, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», не має права на отримання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, як особі, віднесеної до 1 категорії, відповідно до статті 50 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Відтак, у спірних правовідносинах відповідач діяв правомірно, а тому вимоги позивача щодо виплати додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, є необґрунтованими. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2019 року по справі №363/4916/16-а та від 21 лютого 2020 року у справі № 363/3520/16-а. Крім того, колегією суддів враховано, що Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 21.04.2021 року по справі № 520/12609/19, також наголошено, що: «Пунктом 13 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV встановлено, що у разі якщо особа має право на отримання пенсії відповідно до законів України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та цього Закону, призначається одна пенсія за її вибором. Порядок фінансування цих пенсій встановлюється відповідними законами. З наведеного слід підсумувати, що законодавче регулювання пенсійного забезпечення передбачає обрання пенсіонером одного виду пенсії за його вибором, тому запропонований позивачем варіант одночасного застосування умов, норм і порядку пенсійного забезпечення, що визначені законами №796-XII та №2262-XII, не базується на законі.» Отже, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, з урахуванням вищевикладеним висновкам суду. Щодо посилання скаржника на Рішення Конституційного суду України від 17.07.2018 №6-р/2018 по справі №1-11/2018 (3830/15), колегія суддів зазначає наступне. Вказаним рішенням визнані неконституційними, зокрема, стаття 53 (крім її назви), стаття 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-XII, у редакції Закону України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року № 76-VIII, яким: 1) текст статті 53 було викладено у такій редакції: «Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячна компенсація сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи з урахуванням інших доходів не можуть перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність»; 2) Статтю 60 було викладено у такій редакції: «Стаття

60. Право вибору пільг та компенсацій особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, які мають одночасно право на інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України, надаються за їх вибором пільги та компенсації відповідно до одного із законів України». Зазначеним рішенням також установлено порядок його виконання, та вказано, що застосуванню підлягають статті 53 та 60 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 року №76-VIII, а саме: «Стаття

53. Виплата додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячної компенсації сім`ям за втрату годувальника. Додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, та щомісячна компенсація сім`ям за втрату годувальника внаслідок Чорнобильської катастрофи виплачуються повністю незалежно від заробітку, пенсії чи іншого доходу». Стаття

60. Інші пільги та компенсації особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, можуть надаватись й інші пільги та компенсації, передбачені законодавством України». В пункті 7 мотивувальної частини вказаного рішення зазначено, зокрема, що Закон №76-VIII в частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796-XII, щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Отже, наведеним рішенням у статті 53 Закону №796-XII визнано неконституційним саме обмеження максимальним розміром додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю внаслідок Чорнобильської катастрофи. Суд апеляційної інстанції наголошує, що положення статті 50 Закону №796-XII та пункту 26 розділу VІ «Прикінцеві і перехідні положення» Бюджетного кодексу України в частині, що делегує повноваження щодо визначення умов, порядку призначення та розмірів відповідних пенсійних виплат Кабінету Міністрів України, та пункт 15-1 Порядку №1210 неконституційними не визнавались, а тому також є чинним та підлягають виконанню. Отже, висновки у вказаному рішенні Конституційного Суду України стосуються інших правовідносин та не відносяться до предмету розгляду даної справи. Аналіз наведених правових положень дає підстави для висновку, що пенсійний орган, відмовляючи у нарахуванні позивачу додаткової пенсії, діяв в межах своїх повноважень на виконання вимог Закону №796-XII та Порядку №1210, а тому підстави для задоволення позовних вимог відсутні. Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2023 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: Н.П. Бужак Л.О. Костюк Повний текст виготовлено 04.10.2023 року