Постанова 4855 № 620/8371/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/8371/24 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Соломко І.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 лютого 2025 року м. Київ Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Кобаля М.І., суддів Епель О.В., Черпака Ю.К., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (далі по тексту - відповідачі, ІНФОРМАЦІЯ_3 , Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 ») в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 і Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 », яка полягає у ненарахуванні та невиплаті підполковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення, починаючи з 13.09.2023; - зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_3 і Оперативне командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » забезпечити нарахування та виплату підполковнику ОСОБА_1 грошового забезпечення, відповідно до вимог Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, починаючи з 13.09.2023. Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року у задоволенні значеного позову відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, позивач, через свого представника, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні. Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні. В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов`язкова. З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, представника позивача, який з`явився у призначене судове засідання, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного. Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 13.09.2023 № 256 підполковника ОСОБА_1 , колишнього начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , виведеного у розпорядження начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 наказом командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13.09.2023 №596, вважати таким, що з 13.09.2023 справи та посаду начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 здав, перебуває у розпорядженні командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » та залишається на всіх видах забезпечення у ІНФОРМАЦІЯ_5 . Також зазначено, що при розрахунку грошового забезпечення враховувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244. яким, у зв`язку з перебуванням під цілодобовим домашнім арештом, призупинено виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.09.2023 (а.с.9). Наказом командувача Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13.09.2023 № 596, відповідно до підпункту 13 пункту 116 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008, зі змінами внесеними згідно Указу Президента від 12.09.2018 року №277/2018 (якщо стосовно військовослужбовців застосовано запобіжні заходи кримінального провадження у виді домашнього арешту або тримання під вартою чи за вироком суду застосовані такі покарання, як арешт або тримання у дисциплінарному батальйоні, до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання) ОСОБА_1 , начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 , як особу офіцерського складу Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних військ Збройних Сил України звільнено з займаної посади і зараховано у розпорядження командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних Військ Збройних Сил України (а.с.53). 01.09.2023 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (додаток) у кримінальному провадженні № 12022270350000178 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту та заборонено залишати місце проживання, за виключенням необхідності отримання медичної допомоги та необхідності прямувати до зони укриття від надзвичайних ситуацій воєнного, техногенного чи природного характеру, на строк до 30 жовтня 2023 року включно, а також були покладені певні обов`язки, передбачені ч. 5 ст. 194 Кримінального процесуального кодексу України. 24.11.2023 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (додаток) у кримінальному провадженні № 12022270350000178 ОСОБА_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту. 16.01.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (додаток) у кримінальному провадженні № 12022270350000178 ОСОБА_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді домашнього арешту у період часу з 23 години до 5 години наступної доби. 26.02.2024 ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва (додаток) у кримінальному провадженні № 12022270350000178 ОСОБА_1 , змінено запобіжний захід з домашнього арешту на особисте зобов`язання з покладенням певних обов`язків. 18.04.2024 ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області (додаток) у кримінальному провадженні № 12022270350000178 ОСОБА_1 , продовжено запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання. Вважаючи, протиправними дії відповідача, які виразилися у безпідставному ненарахуванні та невиплаті грошового забезпечення, починаючи з 13.09.2023, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів. Приймаючи рішення про відмову в задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що виплата грошового забезпечення призупинена починаючи з 01.09.2023, на підставі наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, у зв`язку з перебуванням ОСОБА_1 під цілодобовим домашнім арештом. Також, суд першої інстанції зазначив, що наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, не є предметом оскарження, докази його скасування відсутні. Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи. Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. Статтею 64 Конституції України встановлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. У даній справі суд апеляційної інстанції має надати оцінку спірним правовідносинам в частині: - чи наявне у ОСОБА_1 право на отримання грошового забезпечення, починаючи з 13.09.2023. Відповідно до статей 1-2 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі по тексту - Закон №2011-XII) встановлено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами. У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації. Відповідно до частини другої статті 9 Закону №2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Згідно з ч.3 статті 9 Закону №2011-XII грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Відповідно до ч.4 ст. 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України. Наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі по тексту - Порядок №260). Відповідно до абз. 2-3 ч. 2 ст. 24 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» початком призупинення військової служби є день внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань на підставі заяви, повідомлення командира (начальника) військової частини про вчинене кримінальне правопорушення, поданих відповідно до частини четвертої статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Підставою для призупинення військової служби є отримання військовою частиною письмового повідомлення правоохоронного органу про внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального правопорушення (витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань). Військовослужбовці, військову службу яких призупинено, звільняються з посад та вважаються такими, що не виконують (не несуть) обов`язків військової служби. Контракт про проходження військової служби, а також виплата грошового та здійснення продовольчого, речового, інших видів забезпечення таким військовослужбовцям призупиняються. Пунктом 15 розділу XVI Порядку №260 визначено, що грошове забезпечення не виплачується, зокрема, за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини. Як вбачається зі змісту наказу командувача Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » від 13.09.2023 № 596, ОСОБА_1 звільнено із займаної посади і зараховано у розпорядження командувача військ Оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_2 » Сухопутних Військ Збройних Сил України до скасування чи зміни запобіжного заходу або до винесення судом вироку чи відбування покарання. У свою чергу, зі змісту наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 13.09.2023 №256 вбачається, шо при розрахунку грошового забезпечення позивачу враховано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, яким, у зв`язку з перебуванням під цілодобовим домашній арештом, призупинено виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.09.2023. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що факт призупинення виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 не спростовано ані позивачем, ані його представником. У свою чергу, як вірно встановлено судом першої інстанції, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, який є чинним та підлягає виконанню, ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.09.2023. Натомість, саме цей наказ від 01.09.2023 № 244 призупиняє виплату грошового забезпечення позивача, і порушує право позивача у сфері публічно-правових відносин. Водночас, наказ ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, не є предметом спору в даному випадку, а тому колегія суддів апеляційної інстанції не надає правової оцінки законності даного наказу. Верховний Суд неодноразово викладав висновок, що визначальним для вирішення питання про обґрунтованість вимог особи у розв`язанні публічно-правового спору є встановлення факту порушення відповідних прав, свобод чи інтересів такої особи. Порушення прав, свобод та інтересів особи наявне тоді, коли сталися зміни стану суб`єктивних прав та обов`язків особи, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку в публічно-правових відносинах. Відповідні зміни або перешкоди можуть бути створені протиправними рішеннями, діями або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Якщо відповідні рішення, дії чи бездіяльність протиправно, на думку особи, спричинили виникнення, зміни чи припинення прав та обов`язків особи (тобто є юридично значимими), особа може порушити питання про визнання протиправними таких рішень, дій чи бездіяльності в судовому порядку. При цьому, позивач на власний розсуд визначає, чи порушені його права рішеннями, дією або бездіяльністю суб`єкта владних повноважень. Водночас задоволення відповідних вимог особи можливе лише в разі об`єктивної наявності порушення, тобто встановлення, що рішення, дія або бездіяльність протиправно породжують, змінюють або припиняють права та обов`язки у сфері публічно-правових відносин. Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту, а вирішуючи спір, суд повинен надати об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб відновлення порушеного права позивача. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що доводи позивача щодо застосування положень Порядку № 260 є недостатніми без оскарження останнім єдиної підстави для ненарахування та невиплати відповідачем грошового забезпечення - наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, яким ОСОБА_1 призупинено виплату грошового забезпечення, починаючи з 01.09.2023. З огляду на вищезазначені обставини справи, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що позовні вимоги позивача є безпідставними та необґрунтованими, оскільки під час розгляду справи в судах першої та апеляційної інстанції, ані позивачем, ані її представником не спростовано належними доказами, що відповідачем протиправно не нараховувалося та не виплачувалося грошове забезпечення, відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 (по стройовій частині) від 01.09.2023 № 244, який є чинним та не оскаржувався позивачем. Отже, суд апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, про відсутність незаконних або протиправних дій з боку відповідача, що привели до порушення прав та законних інтересів ОСОБА_1 , а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню. Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави. Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду. У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов`язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року). Аналіз наведених положень дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції дійти висновку, що даний адміністративний позов не підлягає задоволенню, а тому доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу суду. Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права. Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції. В зв`язку з цим, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі. Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності. Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 жовтня 2024 року - залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає. Головуючий суддя: М.І. Кобаль Судді: О.В. Епель Ю.К. Черпак Повний текст виготовлено 18.02.2025 року