Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/5057/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 12 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5057/23 пров. № А/857/24012/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року (судді Дерех Н.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 09.11.2023) у справі №500/5057/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 14.08.2023 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, визнати протиправними дії відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 05.09.1950 до 16.08.1954, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.07.2023, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» з 01.07.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 05.09.1950 до 16.08.1954 і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим. Згідно статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 12.01.2024 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком, має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», що підтверджується посвідченням серії №793 від 06.09.1996. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №500/7435/21, яке набрало законної сили 17.01.2022, позов задоволено частково, визнано протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», оформлену листом від 15.09.2021 №5452-5530/В-02/8-1900/21, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення у пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно з п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з дати звернення позивача із заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо виплати підвищення до пенсії як члену сім`ї реабілітованого, з врахуванням виплаченої суми. Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 01.03.2023 року № 12-5-2/2023 ОСОБА_1 , 1945 р.н. разом з ОСОБА_2 , 1905 р.н., ОСОБА_3 , 1911 р.н. та ОСОБА_4 , 1931 р.н. на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 від 20.10.1948р. рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника учасника ОУН, 05 вересня 1950 року було виселено з села Шипівці Заліщицького району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 20.09.1950р., протокол №43. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебував до 16.08.1954 року. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 30.12.1956 року постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 20.09.1950р. про виселення сім`ї Вербіцьких скасована та справа переведенням закрита. На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - РЕАБІЛІТОВАНІ. 04.07.2023 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою щодо проведення нарахування підвищення до його пенсії згідно з п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», починаючи з 01.07.2023. Однак, листом від 26.07.2023 №6294-6402/В-02/8-1900/23 відповідач відмовив ОСОБА_1 в проведенні такого перерахунку, зсилаючись на відсутність підстав. Зокрема, відповідач вказав, що на виконання рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15.12.2021 у справі №500/7435/21 підвищення згідно з пунктом «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» виплачується в розмірі 479,73 грн. Крім цього, відповідач зазначив, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували що позивач працював на спецпоселенні, тому для зарахування стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом, з метою захисту своїх порушених прав. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно із частиною 1 статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ. Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина 1 статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018. Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII. Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а. Судом встановлено, що згідно архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 01.03.2023 року № 12-5-2/2023 ОСОБА_1 , 1945 р.н. разом з ОСОБА_2 , 1905 р.н., ОСОБА_3 , 1911 р.н. та ОСОБА_4 , 1931 р.н. на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 від 20.10.1948р. рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника учасника ОУН, 05 вересня 1950 року було виселено з села Шипівці Заліщицького району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 20.09.1950р., протокол №43. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебував до 16.08.1954 року. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 30.12.1956 року постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 20.09.1950р. про виселення сім`ї Вербіцьких скасована та справа переведенням закрита. На підставі Закону України від 17.04.1991 року «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 та ОСОБА_4 - РЕАБІЛІТОВАНІ. Отже, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини 1 статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України. При цьому суд зауважує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім`ї реабілітованої особи. Позивач відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., що підтверджується листом відповідача від 26.07.2023 №6294-6402/В-02/8-1900/23. Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 05.09.1950 до 16.08.1954, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Згідно із частиною 1 статті 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 05.09.1950 по 16.08.1954 перебував на спецпоселенні в Томській області на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку. За визначенням статті 1-1 Закону №962-XII, заслання примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Вказані вище нормативні акти не диференціюють осіб, які перебували в засланні, в залежності від їх віку та того чи вони працювали чи ні. Передбачена статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а сатисфакцією, яка згідно з метою Закону, зазначеній у ст. 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 шкоду. На підставі встановленого, період перебування позивача на спецпоселенні з 05.09.1950 по 16.08.1954 підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, а відтак відповідач протиправно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання). Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини поширюються положення статті 24 Закону №1058-IV, оскільки на позивача поширюють дію саме положення ст.6 Закону №962-ХІІ та ст. 58 Закону №1788-XII, а не ст. 24 Закону №1058-IV, яка поширюється на депортованих осіб, статус яких визначається Законом України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Отож, суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач безпідставно обмежив право позивача у проведенні розрахунку підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п. «г» ст.77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у праві на проведення перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до вимог ст.58 Закону №1788-XII. При цьому, доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 листопада 2023 року у справі №500/5057/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 15.03.2024