Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/3757/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 листопада 2023 рокуЛьвівСправа № 500/3757/23 пров. № А/857/17037/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді Ільчишин Н.В., суддів Гуляка В.В., Коваля Р.Й., розглянувши у письмовому провадженні в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року (судді Осташа А.В., ухвалене у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження в м. Тернопіль повний текст рішення складено 21.08.2023) у справі №500/3757/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 06.07.2023 звернувся в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в якому просить визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 03.07.1949 до 09.01.1957, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.04.2023 та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі ст.6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» з 01.04.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 03.07.1949 до 09.01.1957 і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року позов задоволено повністю. Не погоджуючись із вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області подало апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову. Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Згідно статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Ухвалою Восьмого апеляційного адміністративного суду 26.10.2023 призначено апеляційний розгляд в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 дівоче прізвище, свідоцтво про одруження аркуш справи 19), ІНФОРМАЦІЯ_1 перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію по втраті годувальника відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 28.03.2023 №22-с-3/2023 ОСОБА_3 , 1938 р.н., разом з родиною на підставі навід 16.02.2023 №7-я/2023 ОСОБА_4 , 1942 р.н. разом з родиною на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948р. рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю учасника ОУН, 03 липня 1949 року було виселено з села Сороцьке Теребовлянського району Тернопільської області на спецпоселення в Бурят-Монгольську АРСР з конфіскацією майна. На поселенні під наглядом спецкомендатури родина ОСОБА_2 перебувала до 09.01.1957. На підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - ОСОБА_4 та її родина - реабілітовані. 04.04.2023 ОСОБА_1 звернулася до відповідача із заявою щодо проведення нарахування підвищення до її пенсії. Листом від 27.04.2023 №2553-2562/Л-02/8-1900/23 відповідач відмовив позивачу у задоволенні такої заяви з посиланням на норми чинного законодавства України, оскільки в матеріалах пенсійної справи відсутні документи у яких зазначено дані про періоди роботи, протягом якого ОСОБА_1 перебувала під вартою, у місцях позбавлення волі та засланні або період перебування на спецпоселенні, тому зарахувати стаж в потрійному розмірі немає правових підстав. Не погоджуючись з такою відмовою відповідача, позивач звернувся до суду. Даючи правову оцінку оскаржуваному судовому рішенню та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною 3 згідно із Законом № 2353-ХІІ). Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2235) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги передбачені Законом №962-ХІІ. Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом. Відповідно до статті 1-2 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII від 17.04.1991 реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред`явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку. Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом. Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком. Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Судом встановлено на підставі матеріалів справи, що згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 16.02.2023 №7-я/2023 ОСОБА_4 , 1942 р.н. разом з родиною на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948р. рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю учасника ОУН, 03 липня 1949 року було виселено з села Сороцьке Теребовлянського району Тернопільської області на спецпоселення в Бурят-Монгольську АРСР з конфіскацією майна. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_4 (дівоче прізвище позивачки) перебувала до 09.01.1957, а згідно Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» - ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 - реабілітовані. Відповідно до посвідчення серії №208 від 11.03.1992, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні». До основного розміру пенсії позивачу доплачується, зокрема, надбавка у розмірі 43,52 грн. як члену сім`ї реабілітованих на підставі постанови КМУ № 654 від 16.07.2008. Оскільки з 05.05.2018 Законом №962-ХІІ розширено коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, право на перерахунок підвищення до пенсії виникло з 05.05.2018. Відтак, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, згідно пункту «г» статті 77 Закону №1788-XII. Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону №1788-XII, суд зазначає таке. Згідно зі статтею 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Відповідно до статті 58 Закону №1788-XII громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Згідно визначення, яке міститься у статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі. Враховуючи вищевикладене, суд вважає необґрунтованими доводи відповідача про те, що статті 58 Закону №1788-XII не поширюється на громадян, які перебували на спецпоселенні, оскільки такі твердження є помилковими та ґрунтуються на неправильному тлумаченні вищевказаних норм чинного законодавства. Суд встановив, що позивач перебувала у засланні, а відтак, має право на зарахування часу його заслання з 03.07.1949 по 09.01.1957 у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій відповідно до статті 1 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а тому колегія суддів дійшла висновку про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу позивача за час перебування у засланні, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», відтак позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача з 03.07.1949 по 09.01.1957 до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог статті 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає задоволенню, також судом першої інстанції правомірно зобов`язано відповідача здійснити перерахунок підвищення пенсії за віком, згідно пункту «г» статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», починаючи з 01.04.2023 Вказана правова позиція апеляційного суду узгоджується із постановами Верховного Суду від 10.10.2018 у справі №446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі №446/1515/16-а, від 06.02.2019 у справі №446/1848/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, які в силу приписів частини 5 статті 242 КАС України враховуються апеляційним судом під час вирішення наведеного спору. Колегія суддів вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, який ухвалив судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не стягуються. Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 21 серпня 2023 року у справі №500/3757/23 залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Н.В. Ільчишин Судді В.В. Гуляк Р.Й. Коваль Повний текст постанови складено 23.11.2023