Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1416/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 жовтня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1416/24 пров. № А/857/11713/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року (головуючий суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль) у справі №500/1416/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії та невиплаті їй підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50 відсотків мінімальної пенсії за віком; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити перерахунок підвищення пенсії у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у проведенні перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення"; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно з статті 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 08.05.1950 по 20.05.1956 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років". Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року позов задоволено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства в розмірі 43,52 грн. як члену сім`ї репресованої особи, а тому протиправності у діях відповідача немає. Також зазначає про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити. Позивач до суду письмовий відзив на апеляційну скаргу не подала. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку в органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 18.01.2024 №3-М-1-/2024 ОСОБА_1 , рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як активну посібницю учасникам ОУН, 08 травня 1950 року була виселена разом із сім`єю з села Куряни Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 20.05.1956. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_1 реабілітована. 21.09.1992 позивачу видано посвідчення серії НОМЕР_1 , де вказано, що ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". 18.01.2024 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, у якій просила проводити нарахування підвищення до пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Листом №1511-1056/М-02/8-1900/24 від 06.02.2024 позивача повідомлено, що на даний час виплата підвищення членам сімей репресованих осіб, яких було примусово переселено, проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн, а отже, вимога у здійсненні доплати підвищення до пенсії в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком не відповідає статусу позивача, оскільки вона має статус члена сім`ї репресованих, яких було примусово переселено. Також згідно статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" депортованим особам, які знаходилися на спецпоселенні, період роботи на спецпоселенні зараховується до страхового стажу для призначення пенсії у потрійному розмірі, а так як в поданих документах не зазначено про період роботи на спецпоселенні, тому зарахувати стаж у потрійному розмірі немає правових підстав. Не погодившись із діями відповідача, позивач звернулася до суду з даним позовом. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту "г" частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Щодо проведення перерахунку стажу роботи у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст.58 Закону №1788-XII, суд першої інстанції зазначив, що законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована в потрійному розмірі. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і зазначає наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII. Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Як встановлено судом першої інстанції і визнається відповідачем, позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім`ї репресованої особи, яку реабілітовано. По-перше, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а. Матеріалами справи, а саме, довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 18.01.2024 №3-М-1-/2024 підтверджується те, що ОСОБА_1 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку визнано активною посібницею учасникам ОУН. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_1 реабілітована. Згідно посвідчення серії II №152 від 21.09.1992 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Отже, оскільки ОСОБА_1 є репресованою особою, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 50 % мінімальної пенсії. Апеляційний суд наголошує апелянту, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не членом сім`ї реабілітованої особи. Стосовно доводів апелянта про відсутність підстав для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні, то колегія суддів зазначає, що відповідно до ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Статтею 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Згідно з визначенням, яке міститься у статті 1-1 Закону №962-XII заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Отже, законодавством передбачено зарахування до стажу роботи в потрійному розмірі часу перебування в засланні саме особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована. Як вже було встановлено з довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 18.01.2024 №3-М-1-/2024, ОСОБА_1 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як активну посібницю учасникам ОУН, 08 травня 1950 року була виселена разом із сім`єю з села Куряни Бережанського району Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 20.05.1956. Отже, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що період перебування позивача на спецпоселенні з 08.05.1950 по 20.05.1956 підлягає зарахуванню до стажу роботи у потрійному розмірі. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі №500/1416/24 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар