Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/5137/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 березня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/5137/23 пров. № А/857/20173/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Гуляка В.В. суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й. розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року (суддя Мандзій О.П., час ухвалення не вказаний, місце ухвалення м. Тернопіль, дата складання повного тексту 20.09.2023), в адміністративній справі №500/5137/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, встановив: У серпні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача ГУ ПФУ в Тернопільській області, в якому просила: 1) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії позивачу за п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" " від 01.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; 2) визнати протиправними дії відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні позивача з 18.05.1950 по 16.07.1954, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; 3) зобов`язати відповідача здійснити нарахування і виплату позивачу підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п."г" ст.77 Закону №1788-XII, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.06.2023, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зі ст.6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" з 01.06.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 18.05.1950 по 16.07.1954 і до настання обставин, з якими закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому висловив свої заперечуючи проти її задоволення. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20.09.2023 року позов задоволено. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій у розмірі, передбаченому п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" із розрахунку 50% мінімальної пенсії за віком. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком згідно із п."г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум, з 01.06.2023. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно ст.58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 01.06.2023, як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 18.05.1950 по 16.07.1954 на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917- 1991 років". Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судовий збір у сумі 1073,60 грн.. З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач та оскаржив його в апеляційному порядку, вважаючи, що таке прийняте з порушенням норм матеріального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що позивач зазнала політичних репресій як член сім`ї, яку було примусово переселено. Позивачці виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн. відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008. Тому проводити позивачці перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом пенсійне забезпечення» немає підстав. Щодо обчислення стажу роботи в потрійному розмірі повідомляє скаржник, що згідно положеннями Закону №1788-ХІІ та Закону №1058-ІV закріплено порядок обчислення стажу роботи (трудового стажу) для призначення пенсій, а оскільки позивачка народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 та у період спецпоселення (18.05.1950 - 16.07.1954) була малолітньою особою, то відповідно у цей період трудового стажу не набувала, а тому правові підстави для пільгового обчислення (у потрійному розмірі) періоду знаходження позивачки на спецпоселенні відсутні. Тому у пенсійного органу відсутні підстави для здійснення перерахунку стажу роботи з 01.06.2023 як пільги по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 18.05.1950 по 16.07.1954. За результатами апеляційного розгляду апелянт просить скасувати оскаржене рішення суду від 20.09.2023 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, вважаючи таку безпідставною, а оскаржене рішення суду законним та справедливим. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржене рішення суду - без змін. Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Судом встановлено такі фактичні обставини справи. Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області, отримує пенсію за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн як член сім`ї реабілітованої особи на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654. Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 04.04.2023 №28-С-4/2023 ОСОБА_2 , 1905 року народження, ОСОБА_3 , 1908 року народження, ОСОБА_4 , 1940 року народження, ОСОБА_1 , 1947 року народження, на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника учасникам ОУН, 18.05.1950 було виселено з м. Заліщики Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 07.06.1950, протокол №

24. Звільнена ОСОБА_1 з обліку спецпоселенців на підставі Наказу МВС СРСР від 16.07.1954 №00597. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 18.06.1966 постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 07.06.1950 про виселення сім`ї ОСОБА_5 скасована та справа переведенням закрита. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 реабілітовані (а.с. 8-зв.). Позивачу 08.02.2013 видано посвідчення серія НОМЕР_1 , відповідно до якого ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" (а.с. 8). Позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою щодо проведення нарахування підвищення до пенсії за пунктом "г" ст.77 Закону №1788-ХІІ в розмірі 50 % мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст.58 Закону №1788-ХІІ (а.с. 9). Листом Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області №4757-4813/С-02/8-1900/23 від 19.06.2023 повідомило позивача про виплату їй як члену сім`ї, котру було примусово переселено, в сумі 43,52 грн у відповідності до постанови КМУ від 16.07.2008 №654. В матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що ОСОБА_1 працювала на спецпоселенні, тому для зарахування стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає (а.с. 9-зв.). Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до адміністративного суду із цим позовом. Надаючи правову оцінку обставинам справи у взаємозв`язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного. Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лишена підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. За приписами пункту 6 частини першої статті 92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно із частиною першою статті 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ. Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вищевказаного Закону слідує, що частина перша статті 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018. Відповідно до статті 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Матеріалами справи підтверджено, що позивач ОСОБА_1 має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII. Відповідно до пункту "г" частини 1 статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 01.11.1991 року №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Частиною 1 статті 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом №1788-ХІІ. Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону №1788-ХІІ, який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а. Судом встановлено, що згідно архівної довідки №28-С-4/2023 виданої 04.04.2023 УМВС України в Тернопільській області, ОСОБА_2 , 1905 року народження, ОСОБА_3 , 1908 року народження, ОСОБА_4 , 1940 року народження, ОСОБА_1 , 1947 року народження, на підставі наказу МДБ СРСР № 00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як сім`ю посібника учасникам ОУН, 18.05.1950 було виселено з м. Заліщики Тернопільської області на спецпоселення в Томську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 07.06.1950, протокол №

24. Звільнена ОСОБА_1 з обліку спецпоселенців на підставі Наказу МВС СРСР від 16.07.1954 №00597. Ухвалою судової колегії в кримінальних справах Верховного Суду УРСР від 18.06.1966 постанова Особливої наради при МДБ СРСР від 07.06.1950 про виселення сім`ї ОСОБА_5 скасована та справа переведенням закрита. На підставі Закону України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 реабілітовані. Отже, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту г частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України. При цьому суд зауважує, що позивача було визнано саме репресованою особою, яку у подальшому було реабілітовано, а не визнано членом сім`ї реабілітованої особи. Позивач відповідно до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 року отримує підвищення до пенсії в сумі 43,52 грн., що підтверджується листом відповідача №4757-4813/С-02/8-1900/23 від 19.06.2023. Що стосується позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови зарахувати час перебування в засланні позивача з 18.05.1950 по 16.07.1954, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій та зобов`язання здійснити перерахунок стажу роботи з 01.06.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 18.05.1950 по 16.07.1954, то колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Згідно із ч.1 ст.6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Також статтею 58 Закону №1788-XII в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Отже, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Матеріалами справи підтверджується, що позивач в період з 18.05.1950 по 16.07.1954 перебувала на спецпоселенні в Томській області на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку. За визначенням статті 1-1 Закону №962-XII, заслання примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Вказані вище нормативні акти не диференціюють осіб, які перебували в засланні, в залежності від їх віку та того чи вони працювали чи ні. Передбачена ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» пільга є не спеціальним способом обрахування вже набутого особою трудового стажу (як це відбувається при призначенні пенсії на пільгових умовах), а сатисфакцією, яка згідно з метою Закону, зазначеній у ст. 1, визнана державою справедливою за завдану таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 шкоду. На підставі встановленого, період перебування позивача на спецпоселенні з 18.05.1950 по 16.07.1954 підлягає зарахуванню до стажу її роботи у потрійному розмірі, а відтак відповідач протиправно відмовив позивачу у проведенні відповідного перерахунку стажу її роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання). Враховуючи вищенаведене, апеляційний суд відхиляє доводи відповідача про те, що на спірні правовідносини поширюються положення ст.24 Закону №1058-IV, оскільки на позивача поширюють дію саме положення ст.6 Закону №962-ХІІ та ст. 58 Закону №1788-XII, а не ст. 24 Закону №1058-IV, яка поширюється на депортованих осіб, статус яких визначається Законом України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою». Отож, суд першої інстанції ухвалив вірне рішення про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач безпідставно обмежив право позивача у проведенні розрахунку підвищення пенсії як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, у розмірі, передбаченому п.«г» ст.77 Закону №1788-XII, із розрахунку 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком, та у праві на проведення перерахунку стажу роботи позивача як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій (заслання), у відповідності до вимог ст.58 Закону №1788-XII. При цьому, доводи апелянта (відповідача) не спростовують висновків рішення суду першої інстанції, з урахуванням вищенаведеного. З врахуванням наведених вище норм законодавства та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що судом першої інстанції при розгляді адміністративної справи всебічно і об`єктивно встановлено обставини справи, оскаржене рішення суду винесене з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому немає підстав для його скасування. Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження). Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, та враховуючи, що дану адміністративну справу було розглянуто судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд постановив: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2023 року в адміністративній справі №500/5137/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль