Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/1014/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 26 листопада 2024 рокуЛьвівСправа № 500/1014/24 пров. № А/857/16122/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: Головуючого судді Сеника Р.П., суддів Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М., розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі №500/1014/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов`язання вчинити певні дії,- суддя в 1-й інстанції - Баб`юк П.М., час ухвалення рішення - 27.05.2024, місце ухвалення рішення - м. Тернопіль, дата складання повного тексту рішення - 27.05.2024, - В С Т А Н О В И В : До Тернопільського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного Фонду України в Тернопільській області, в якому просила: - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за п. г ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; - визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні з 21.10.1947 до 16.07.1954, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; - зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. г ст. 77 Закону України Про пенсійне забезпечення, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.01.2024, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України Про пенсійне забезпечення, зі ст. 6 Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років з 01.01.2024 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 21.10.1947 до 16.07.1954. В обґрунтування позову зазначає, що отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до посвідчення позивачка має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 12.04.2023 року № 35-Х-2/2023 ОСОБА_2 , 1938 року народження, разом з родиною на підставі наказу Міністерства Державної безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948, рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника ОУН, 21.10.1947 було виселено з села Кулаківці, Заліщицького району, Тернопільської області на спецпоселення в пермську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МБД СРСР від 12.02.1949, протокол №8-а. На поселенні під наглядом спецкомендатури перебувала до 16.07.1954 . Звільнені з обліку спецпоселенців на підставі Наказу МВС СРСР від 16.07.1954 №00597. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_2 та її родина реабілітовані УВС в Тернопільській області 25.01.1992. Позивач вважає, що на неї розповсюджується дія Закону №2325-VII і вона як особа, що необґрунтовано зазнала політичних репресій, повинна отримувати підвищення до пенсії передбачене пунктом «г» статті 77 Закону №1788-XII у розмірі 50 процентів мінімальної пенсії за віком, а її стаж має обраховуватися у потрійному розмірі. На звернення позивачки до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з вимогою щодо здійснення перерахунку пенсії та стажу, відповідач надав відмову. Вважаючи таку відмову протиправною, позивачка звернулася до суду з цим позовом. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі № 500/1014/24 позовні вимоги задоволено в повному обсязі; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії ОСОБА_1 за п. г ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 21.10.1947 до 16.07.1954, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту г статті 77 Закону України Про пенсійне забезпечення, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.01.2024; зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити з 01.01.2024 перерахунок підвищення пенсії ОСОБА_1 згідно зі статтею 58 Закону України Про пенсійне забезпечення, статтею 6 Закону України Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 21.10.1947 до 16.07.1954; стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн 20 коп. Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу. В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що висновки суду першої інстанції зроблені без повного та всебічного з`ясування обставин у справі та є такими, що не ґрунтуються на законі. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. В матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач була репресована, тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає. Водночас, позивач у період спецпоселення була малолітньою особою та не набула трудового стажу. Просить скасувати рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27.05.2024 у справі №500/1014/24 та винести постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог скаржника, виходячи із такого. Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 12.04.2023 року № 35-Х-2/2023 ОСОБА_2 , 1938 року народження, разом з родиною на підставі наказу Міністерства Державної безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948, рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника ОУН, 21.10.1947 було виселено з села Кулаківці, Заліщицького району, Тернопільської області на спецпоселення в пермську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МБД СРСР від 12.02.1949, протокол №8-а. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 16.07.1954. Звільнені з обліку спецпоселенців на підставі Наказу МВС СРСР від 16.07.1954 №00597. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_2 та її родина реабілітовані УВС в Тернопільській області 25.01.1992. Отже, ОСОБА_1 є репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії відповідно до вимог пункту «г» частини першої статті 77 Закону №1788-XII. Наявність такого права гарантується статтею 46 Конституції України. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 від 06.10.2023 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Отже, позивач є саме репресованою особою, яку реабілітовано, що надає їй право на підвищення призначеної пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком відповідно до вимог п. "г" ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у органах Пенсійного фонду України та отримує пенсію за віком згідно із Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно з архівною довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 12.04.2023 року № 35-Х-2/2023 ОСОБА_2 , 1938 року народження, разом з родиною на підставі наказу Міністерства Державної безпеки СРСР №00386 від 20.10.1948, рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника ОУН, 21.10.1947 було виселено з села Кулаківці, Заліщицького району, Тернопільської області на спецпоселення в пермську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МБД СРСР від 12.02.1949, протокол №8-а. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 16.07.1954. Звільнені з обліку спецпоселенців на підставі Наказу МВС СРСР від 16.07.1954 №00597. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" №962-ХІІ (далі - Закон №962-ХІІ) ОСОБА_2 та її родина реабілітовані УВС в Тернопільській області 25.01.1992 Таким чином відповідно до статті 3 Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" позивач визнана реабілітованою особою, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 від 06.10.2023. Відповідно до цього посвідчення позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні". Позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою від 30.12.2023 щодо проведення перерахунку підвищення до її пенсії згідно з п. г ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018. Листом від 22.01.2024 відповідач відмовив позивачу в нарахуванні підвищення до її пенсії за п. г ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років». Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивачка звернулась до суду з даним позовом. З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам унаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). Відповідно до положень статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно з положеннями статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Суд апеляційної інстанції зауважує, що в межах спірних правовідносин Управління не ставить під сумнів право позивача на пільги та компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв політичних репресій», однак вказує, що позивач не належить до категорії репресованих осіб, а є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Апеляційний суд зазначає, що позивач є членом сім`ї репресованої особи (як дитина репресованої особи) та потерпілим від репресій в розумінні статті 1-3 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". З мотивів вищенаведеного, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач має право на підвищення призначеної пенсії як член сім`ї реабілітованої особи у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Щодо позовних вимог в частині зарахування часу перебування позивача, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини 1 статті 6 Закону № 962-XII реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Статтею 58 Закону №1788-XII передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Аналіз вказаних положень Закону № 962-XII та Закону №1788-XII свідчить про те, що такі застосовуються до реабілітованих громадян та громадян, необґрунтовано притягнутих до кримінальної відповідальності, репресованих осіб, яких у подальшому було реабілітовано. Оскільки колегією суддів встановлено, що позивач є членом сім`ї (дитиною) репресованої особи підстави для застосування вказаних положень законів до позивача відсутні, тому суд першої інстанцій дійшов помилкового висновку про задоволення позовних вимог в цій частині. Наявне у позивача посвідчення дійсно підтверджує її право на пільги та компенсації встановлені Законом № 962-XII, однак оскільки цим Законом передбачено пільги як репресованим та реабілітованим особам, так і членам їх сімей як потерпілим від репресій, то позивач не будучи репресованою особою має право на пільги саме як потерпіла від репресій. З огляду на викладене, а також в силу приписів частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України та частини 6 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», апеляційний суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Згідно ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права. Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з`ясував обставини справи та допустив невідповідність висновків, викладених у його судовому рішенні, таким обставинам. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити частково, скасувати оскаржуване рішення суду та задовольнити частково позовні вимоги. Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Документально підтвердженими судовими витратами в даній справі є витрати позивача зі сплати судового збору в розмірі 1211,20 грн. Тому, слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача сплачений судовий збір в розмірі 1211,20 грн. Керуючись ст. 241, 243, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд, - ПОСТАНОВИВ : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області задовольнити частково. Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 27 травня 2024 року у справі №500/1014/24 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення до пенсії за пунктом "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення". Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25% від мінімальної пенсії за віком згідно пункту "г" статті 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як члену сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.01.2024. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1211 грн. 20 коп. (одна тисяча двісті одинадцять гривень двадцять копійок). Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. П. Сеник судді Т. В. Онишкевич Н. М. Судова-Хомюк