Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/7349/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/7349/23 пров. № А/857/1073/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: судді-доповідача Іщук Л. П., суддів Обрізка І. М., Шинкар Т.І., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року (головуючий суддя Мартиць О.І., м. Тернопіль) у справі №500/7349/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про зобов`язання вчинити дії, в с т а н о в и в : ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні ОСОБА_1 з 22.10.1947 до 15.08.1954, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.08.2023 з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення", зі ст. 6 Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 22.10.1947 до 15.08.1954 і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 25 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.08.2023. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погодившись з таким рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позову, Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області оскаржило його в апеляційному порядку, вважає, що судом першої інстанції неправильно застосовані норми матеріального права, а також не досліджено обставини, що мають значення для справи. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 установлено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,40 грн., а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 грн. Зазначає, що виплата проводиться позивачу відповідно до вимог чинного законодавства в розмірі 43,52 грн. як члену сім`ї репресованої особи, а тому протиправності у діях відповідача немає. Просить скасувати рішення суду першої інстанції і ухвалити нове судове рішення, яким в задоволенні позову відмовити в повному. Позивач подала до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечила щодо її задоволення, просить залишити рішення суду першої інстанції без змін. Оскільки апеляційну скаргу подано на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні), апеляційний суд відповідно до вимог пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України розглядає справу в порядку письмового провадження. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки рішення суду першої інстанції в частині відмови у позові не оскаржується, суд апеляційної інстанції не надає правової оцінки спірним правовідносинам у цій частині. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуває на обліку у Головному управлінні Пенсійного фонду України в Тернопільській області та отримує пенсію за віком згідно із Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Як вбачається з довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 30.03.2023 №23-к-3/2023, ОСОБА_1 , 1939 р.н. разом із родиною на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00430 від 21.08.1947 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника ОУН, 22 жовтня 1947 року було виселено з села Свершківці Заліщицького району Тернопільської області на спецпоселення в Пермську область з конфіскацією майна. Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 13.03.1948, протокол №9-б. На поселенні під наглядом спецкомендатури ОСОБА_1 перебувала до 15 серпня 1954 року. Звільнена з обліку спецпоселенців на підставі наказу МВС СРСР №00597 від 16.07.1954. На підставі Закону України від 17.04.1991 "Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" ОСОБА_1 РЕАБІЛІТОВАНА УВС в Тернопільській області 21.10.1992. Підстава: Архівна справа №838, фонд №47. 15.08.2023 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про проведення нарахування підвищення до її пенсії згідно з п. "г" ст. 77 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, встановленого ст. 28 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", починаючи з 01.08.2023 з урахуванням раніше виплачених сум, і проводити відповідні виплати, як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій і згодом реабілітована, а також перерахунок стажу роботи згідно ст. 58 Закону України "Про пенсійне забезпечення" як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років" №962-ХІІ від 17.04.1991. Листом від 30.08.2023 №7793-7945/К-02/8-1900/23 відповідач відмовив позивачу в перерахунку нарахування підвищення до її пенсії та перерахунку стажу, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом. Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 №654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Також суд першої інстанції вказав, що позивач має право на підвищення до пенсії у розмірі 25 процентів мінімальної пенсії за віком як особі, яка була примусово переселена як член сім`ї репресованих та згодом реабілітованих. Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції і зазначає наступне. Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. З метою відновлення історичної справедливості, встановлення порядку реабілітації репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, відновлення їхніх політичних, соціальних, економічних та інших прав, визначення порядку відшкодування шкоди, завданої таким особам внаслідок репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, недопущення повторення злочинів тоталітарних режимів, прийнято Закон України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» від 17.04.1991 № 962-XII, (назва в редакції Закону № 2325-VIII від 13.03.2018) (далі - Закон № 962-XII). За змістом статті 1 Закону № 962-XII, в редакції, чинній на час реабілітації позивача, визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством Української РСР до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року. Визнано реабілітованими також громадян, засуджених за: - антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 195 року і статтею 62 Кримінального кодексу Української РСР (2001-05, 2002-05 ) в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року «Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року «Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»; - поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу Української РСР; - порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров`ю громадян чи статевою розпустою. Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13 березня 2018 року (далі - Закон №2235-VIII) внесені зміни до Закону № 962-XII. Відповідно до статті 1-1 Закону № 962-XII репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом; члени сім`ї - чоловік або дружина репресованої особи, діти репресованої особи, у тому числі повнолітні або усиновлені, батьки, вітчим, мачуха репресованої особи, усиновлювач, опікун, піклувальник, а також інші родичі або особи, які на момент здійснення репресій проживали з репресованою особою однією сім`єю і були пов`язані спільним побутом. Згідно статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи, зокрема, стосовно яких до 24 серпня 1991 були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів. Статтею 2 Закону № 962-XII формою репресії визнано вислання - примусове виселення особи з місця її проживання з встановленням заборони на проживання у визначеній місцевості або примусове виселення чи переселення особи з місця її проживання в іншу місцевість або за межі СРСР. Направлення у заслання, вислання та спеціальні поселення в адміністративному порядку - застосування репресій на підставі рішень місцевих органів влади, адміністративних органів, посадових осіб чи громадських організацій з політичних мотивів до сімей осіб, репресованих за обвинуваченням у контрреволюційних злочинах; до осіб, визнаних соціально небезпечними у політичному відношенні, противниками колективізації; до обвинувачених у зв`язках з так званими «ворогами народу», у приналежності до політичних партій тощо. Статтею 4 Закону №962-XII передбачено поновлення реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання у населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Відповідно до пункту 6 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV) до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Згідно з пунктом «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» від 16 липня 2008 року № 654 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено - 43,52 гривні. Як встановлено судом першої інстанції і визнається відповідачем, позивач відповідно постанови Кабінету Міністрів України №654 від 16.07.2008 отримує підвищення до пенсії в розмірі 43,52 грн, як член сім`ї репресованої особи, яку реабілітовано. Разом з тим, суд апеляційної інстанції зауважує, що відповідно до вимог статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Закон України «Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу, ніж Постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року №654, а тому застосуванню в даному випадку підлягає саме вказаний Закон. Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу. Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 10 жовтня 2018 у справі № 446/1549/16-а, від 21 листопада 2018 у справі № 446/1563/16-а, від 31 жовтня 2019 у справі №442/6456/17, від 04 березня 2020 у справі №446/1566/16-а. Разом з цим, матеріалами справи, а саме, довідкою Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 30.03.2023 №23-к-3/2023 підтверджується те, що ОСОБА_1 та її родина реабілітовані УВС в Тернопільській області 21.10.1992. Згідно посвідчення серії ТЕ №190066 від 01.06.2023 позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років". Як вбачається з відомостей «Перерахунок пенсії. Версія 1.6.78.1» позивачу призначена пенсія згідно Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», а також встановлена надбавка як члену сім`ї реабілітованого згідно Постанови №654 п.4.2 в розмірі 43,52 грн. Отже, ОСОБА_1 є членом сім`ї репресованої особи, яку згодом реабілітовано, в розумінні Закону №962-ХІІ із змінами, внесеними Законом №2325-VIII, відтак колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що пенсія позивачу має бути підвищена на 25 % мінімальної пенсії. За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції вважає правильним висновок суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу надбавки до пенсії відповідно норм Постанови Кабінету Міністрів України №654 є протиправним, тоді як позивач має право на отримання вказаної надбавки у розмірі, встановленому Законом України «Про пенсійне забезпечення» із розрахунку 25 % мінімальної пенсії за віком, встановленої статтею 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», оскільки позивача визнано членом сім`ї репресованої особи, яку у подальшому було реабілітовано. При обгрунтуванні цієї постанови суд апеляційної інстанції також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, колегія суддів прийшла до висновку, що доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доказів, які б були безпідставно залишені без уваги судом першої інстанції. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється. Керуючись ст. 311, ст. 316, ст. 321, ст. 325, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 01 січня 2024 року у справі №500/7349/23 - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя Л. П. Іщук судді І. М. Обрізко Т. І. Шинкар