Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/197/24

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 серпня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/197/24 пров. № А/857/12166/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого-судді Кузьмича С. М., суддів Гудима Л.Я., Качмара В.Я., розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року (ухвалене головуючим суддею Дерех Н.В. у м. Тернопіль) у справі № 500/197/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач звернулася до суду із адміністративним позовом до відповідача в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті підвищення до пенсії за п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано; визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови зарахувати час перебування в засланні з 03.09.1949 по 28.07.1956 років, яка перебувала на спецпоселенні і згодом реабілітована, в потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату підвищення пенсії в розмірі 50 відсотків від мінімальної пенсії за віком згідно п. «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку у подальшому було реабілітовано, починаючи з 01.07.2023, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», зі ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» з 01.07.2023 як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 03.09.1949 по 28.07.1956 років і до настання обставин, з якими Закон пов`язує зміну чи припинення таких виплат. В обґрунтування позовних вимог вказувала на те, що має право на проведення нарахування підвищення до його пенсії згідно з пунктом «г» ст. 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком та перерахунку стажу роботи згідно ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 962-XII. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 18.04.2024 адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні розрахунку підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії як члену сім`ї особи, що необґрунтовано зазнала політичних репресій згідно п. «г» ст.77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні ОСОБА_1 перерахунку стажу роботи як особі, що необґрунтовано зазнала політичних репресій відповідно до ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 , перерахунок підвищення пенсії у розмірі 25% мінімальної пенсії за віком згідно із п. «г» ст.77 Закону України "Про пенсійне забезпечення", з урахуванням виплачених сум, з 30.11.2023. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як пільгу по обчисленню стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час відбування покарання у засланні з 21.10.1947 до 17.08.1956 на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років», з 30.11.2023. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції виходи з того, що виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не п.п. 2 п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян», зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржив відповідач, у апеляційній скарзі покликається на те, що оскаржуване рішення винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, з неповним з`ясуванням обставин справи та є незаконним, просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Відзив на апеляційну скаргу поданий не був. Відповідно до ч. 4 ст. 304 КАС України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Оскільки апеляційна скарга подана на рішення суду першої інстанції, яке ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження, колегія суддів, керуючись п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, вирішила розглядати справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, з наступних підстав. З матеріалів справи слідує, що позивачу виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Згідно посвідчення серії НОМЕР_1 , позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991». Згідно архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області від 07.09.2023 №77-Л-3-/2023, ОСОБА_2 , 1931 р.н., ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР №00430 від 21.08.1947 року рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як членів сім`ї учасника ОУН, 21.10.1947 було виселено зі села Михайлівка Теребовлянського району Тернопільської області на спецпоселення в Читинську область з конфіскацією майна; Виселення затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР протокол № 12-а від 30.03.1948 року; на поселенні під наглядом спецкомендатури Лазута (Дідуник) перебувала до 17.09.1956. Також, у вказаній довідці вказано, що на підставі Закону України від 17.04.1991 «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» ОСОБА_2 - реабілітована УВС в Тернопільській області 25.05.1992. У відповідь на звернення позивача від 30.11.2023 щодо перерахунку пенсії, листом від 21.12.2023 відповідачем відмовлено у здійсненні такого перерахунку, зсилаючись на відсутність підстав. Зокрема, відповідачем повідомлено, що у пенсійній справі містяться дані про те, що позивач зазнав політичних репресій як член сім`ї учасника ОУН, яку було примусово переселено, тому виплата підвищення членам сімей репресованих, яких було примусово переселено, проводиться відповідно до вимог чинного законодавства в сумі 43,52 грн. До того ж, у даному листі відповідач зазначив, що в матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач працював на спецпоселенні, тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні немає. Вважаючи такі дії пенсійного органу протиправними, позивач звернулася до суду з відповідними позовними вимогами. Оскільки учасники справи не оскаржують рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову, то в силу приписів статті 308 КАС України, рішення суду першої інстанції в цій частині не є предметом перегляду судом апеляційної інстанції. Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходить з наступного. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які набули правового статусу реабілітованих, основи їх соціального захисту та гарантії їх соціальної захищеності шляхом надання пільг і державної соціальної підтримки визначені та закріплені в Законі України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» від 17.04.1991 року №962-XII (далі - Закон №962-XII), дія якого поширюється на осіб, необґрунтовано засуджених судами України або репресованих на території республіки іншими державними органами в будь-якій формі, включаючи позбавлення життя або волі, переселення в примусовому порядку, вислання і заслання за межі республіки, позбавлення громадянства, примусове поміщення до лікувальних закладів, позбавлення чи обмеження інших громадянських прав або свобод з мотивів політичного, соціального, класового, національного і релігійного характеру. Статтею 1 Закону №962-XII (в редакції, чинній на час реабілітації позивача) встановлено, що реабілітованими є, зокрема, особи, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі «двійками», «трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР «Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25.12.1958, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону. Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами. Статтями 3, 4 Закону №962-XII, у редакції до 05.05.2018, постановлено реабілітувати всіх громадян, засланих і висланих з постійного місця проживання та позбавлених майна за рішенням органів державної влади і управління з політичних, соціальних, національних, релігійних та інших мотивів під приводом боротьби з куркульством, противниками колективізації, так званими бандпособниками та їх сім`ями. Поновити реабілітованих в усіх громадських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей. Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону №962-XII, у вищевказаній редакції, реабілітованим громадянам відповідно до статті 1 цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» №2325-VIII від 13.03.2018 внесено ряд суттєвих змін до Закону №962-ХІІ, а також викладено в новій редакції, зокрема, назву Закону «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», преамбулу та ст. 1, 3, 6 Закону №962-ХІІ. Зазначений перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом №962-ХІІ. Із порівняльного аналізу редакцій статті 6 вказаного вище Закону слідує, що ч. 1 ст. 6 Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» із змінами внесеними Законом №2325-VIII передбачає надання пільг всім реабілітованим відповідно до цього Закону громадянам, без диференціації залежно від підстави, за якою особу було реабілітовано, як це було передбачено в редакції Закону, яка діяла до 05.05.2018. Відповідно до ст. 6 Закону №962-XII, реабілітованим, які мають право на передбачені цим Законом пільги, видається посвідчення єдиного зразка, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Видача цього посвідчення проводиться за місцем проживання виконавчими комітетами відповідних місцевих Рад народних депутатів. Матеріалами справи підтверджено, що позивач має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №962-XII. Відповідно до пункту «г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 01.11.1991 №1788-XII, призначені пенсії підвищуються репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком. Частиною 1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV передбачено, що мінімальний розмір пенсії за віком встановлюється в розмірі прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, визначеного законом. Пунктом 6 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV визначено, що до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Водночас, нормами підпункту 2 пункту 4 Постанови №654 установлено, що з 1 вересня 2008 року громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні. Стаття 8 Конституції України гарантує, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй. Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпункту 2 пункту 4 Постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008, зважаючи на те, що остання звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону. Аналогічні правові висновки у подібних правовідносинах викладені Верховним Судом у постановах від 09.04.2020 у справі №446/1525/16-а, від 04.03.2020 у справі №446/1566/16-а, від 16.01.2020 у справі №446/1535/16-а, від 24.10.2019 у справі №446/1526/16-а, від 02.10.2019 у справі №446/1542/16-а. Відтак, колегія суддів поділяє висновок суду першої інстанції, що при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення». Разом з цим, враховуючи зміст архівної довідки №77-Л-3/2023 від 07.09.20233, згідно якої позивача, серед інших як членів сім`ї учасника ОУН було виселено на спецпоселення, та згодом реабілітовано то остання є саме членом сім`ї репресованої особи в розумінні Закону № 962-ХІІ із змінами, внесеними Законом № 2325-VIII. А тому, вірним є думка суду першої інстанції, що позивачу пенсія має бути підвищена на 25, а не на 50 процентів мінімальної пенсії за віком, тобто як члену сім`ї, якого було примусово переселено. Щодо проведення перерахунку стажу роботи позивача у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», то суд апеляційної інстанції зазначає таке. Відповідно до визначення, яке міститься у статті 1 Закону №962-XII, заслання - примусове переміщення особи з місця її проживання з обов`язковим поселенням у певній місцевості, спецпоселенні, встановленням обмеження на право пересування та заборони виїзду з місця спецпоселення. Згідно із ч. 1 ст. 6 Закону №962-XII в редакції з 05.05.2018, реабілітованим громадянам відповідно до цього Закону час тримання під вартою, відбування покарання в місцях позбавлення волі, заслання або перебування на примусовому лікуванні зараховується у потрійному розмірі в стаж роботи для призначення трудових пенсій. Також ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції з 05.05.2018 передбачено, що громадянам, необґрунтовано притягнутим до кримінальної відповідальності, репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, час тримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та заслання, а також перебування на примусовому лікуванні зараховується до стажу у потрійному розмірі. Відтак, законодавством передбачено зарахування стажу перебування в засланні особі, яка була виселена на спецпоселення і в подальшому реабілітована, в потрійному розмірі. Як встановив суд першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що позивач в період з 21.10.1947 по 17.09.1956 років перебувала на спецпоселенні в читинській області на підставі рішення позасудових органів в адміністративному порядку. А тому, є вірний висновок суду першої інстанції, що позовна вимога про зобов`язання відповідача здійснити зарахування часу заслання позивача до стажу у потрійному розмірі, відповідно до вимог ст. 58 Закону України «Про пенсійне забезпечення», підлягає задоволенню. Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на викладене вище, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції було правильно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду без змін. Доводи апеляційної скарги не спростовують рішення суду першої інстанції. Щодо розподілу судових витрат, то такий у відповідності до ст.139 КАС України не здійснюється. Керуючись статтями 139, 229, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 18 квітня 2024 року у справі № 500/197/24 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає. Крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України. Головуючий суддя С. М. Кузьмич судді Л. Я. Гудим В. Я. Качмар