Постанова Київський апеляційний суд № 756/7203/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Апеляційне провадження № 22-ц/824/1509/2024 Справа № 756/7203/22 П О С Т А Н О В А Іменем України 13 березня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді Кашперської Т.Ц., суддів Фінагеєва В.О., Яворського М.А., за участю секретаря Діденка А.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Оболонського районного суду м. Києва, ухвалене у складі судді Шролик І.С. в м. Київ 25 вересня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування збитків, заслухавши доповідь судді, перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, в с т а н о в и в : У вересні 2022 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із даним позовом, просив стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову суму в розмірі 497100 грн. завданих збитків. Збільшивши позовні вимоги в січні 2023 року, просив також стягнути 1 434 800 грн. упущеної вигоди та визнати ОСОБА_2 такою, що втратила право вимагати повернення завдатку в сумі 74400 грн. Заявлені вимоги мотивував тим, що 23 лютого 2020 року ним, як майбутнім покупцем, та ОСОБА_3 , як майбутнім продавцем, був укладений попередній договір купівлі-продажу частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка» № 5, за положеннями п. 1 - 3 якого сторони домовились укласти в строк, визначений в п. 3 цього договору, а саме 18 березня 2020 року, договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка» на умовах, встановлених цим договором. Майбутній продавець повинен передати майбутньому покупцю у власність корпоративні права на частку у розмірі 1,454 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ «Вішка», а майбутній покупець - прийняти у власність корпоративні права та оплатити їх вартість в порядку та на умовах, що визначені у цьому договорі. Згідно п. 10-12 попереднього договору, сторони домовились, що загальна вартість корпоративних прав, що відчужуються за цим договором, становить 796644 грн. До укладення цього договору майбутній покупець сплатив як аванс за корпоративні права майбутньому продавцю 400000 грн. Майбутній покупець зобов`язаний сплатити 396644 грн. майбутньому продавцю до 17 березня 2020 року. У разі односторонньої відмови майбутнього покупця від укладення основного договору, невиконання умов п. 10 цього договору щодо оплати ціни договору, неприбуття майбутнього покупця для укладення основного договору, майбутній покупець оплачує майбутньому покупцю штраф у розмірі 400000 грн. З метою укладення в майбутньому договору купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка», позивач вирішив продати належні йому на праві власності машиномісця АДРЕСА_6 , у строк не пізніше 18 березня 2020 року, щоб отримати у право власності корпоративні права ТОВ «Вішка» та уникнути ризиків сплати штрафних санкцій (400000 грн.). З цією метою 23 лютого 2020 року між ОСОБА_1 , як майбутнім продавцем, та ОСОБА_4 , як майбутнім покупцем, був укладений попередній договір купівлі-продажу. Оскільки ОСОБА_4 не мав РНОКПП, попередній договір був укладений у простій формі без нотаріального посвідчення. За умовами даного договору сторони домовились укласти в майбутньому договір купівлі-продажу машиномісць АДРЕСА_6 , на умовах, встановлених в цьому договорі, не пізніше 17 березня 2020 року за ціною 1 400 000 грн. До укладення цього договору ОСОБА_4 сплатив позивачу аванс за два машиномісця в розмірі 171 500 грн. Згідно п. 12 попереднього договору від 23 лютого 2020 року, майбутній продавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір за наявності у нього пропозиції від третьої сторони щодо продажу вищезазначених двох машиномісць з умовою оплати за них до 17 березня 2020 року. При розірванні цього договору на підставі цього пункту майбутній продавець повертає майбутньому покупцю аванс в розмірі 171500 грн., отриманий від майбутнього покупця згідно п. 4 цього договору та сплачує майбутньому покупцю штраф у розмірі 171500 грн. В той же час, через розміщене позивачем оголошення на сайті ОЛХ, звернулася ОСОБА_2 , яка повідомила про наміри придбати машиномісця раніше, ніж ОСОБА_4 02 березня 2020 року між ОСОБА_1 , як майбутнім продавцем, та ОСОБА_2 , як майбутнім покупцем, було укладено попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С. за реєстраційним номером

253. Відповідно до п. 1, 2 даного попереднього договору, сторони домовилися укласти в майбутньому договір купівлі-продажу машиномісць АДРЕСА_6 , на умовах, встановлених в цьому договорі, не пізніше 16 березня 2020 року, за ціною, вираженою в грошовій одиниці України - гривні, що буде еквівалентом 56000 доларів США (1 380 960 грн.). Згідно п. 7 попереднього договору, сторони домовилися, не змінюючи в односторонньому порядку строк укладання та нотаріального посвідчення основного договору, прибути до приватного нотаріуса Пірієвої О.С. для укладення основного договору у день, узгоджений сторонами. 02 березня 2020 року, внаслідок укладення попереднього договору від 02 березня 2020 року, між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 був підписаний договір про розірвання попереднього договору від 23 лютого 2020 року. В той же день ОСОБА_1 повернув ОСОБА_4 аванс в розмірі 171500 грн., які були отримані згідно п. 4 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року, а також сплачений штраф у розмірі 171500 грн. відповідно до п. 12 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року, про що був складений відповідний акт. 12 березня 2020 року позивач направив на адресу відповідача рекомендованого листа, який вручений 13 березня 2020 року, в якому відповідно до умов попереднього договору пропонував укласти основний договір у приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Пірієвої О.С. 16 березня 2020 року о 16:00. За вказаною адресою та часом позивач прибув для укладення основного договору, про що 16 березня 2020 року приватним нотаріусом було видане свідоцтво, але через ухилення відповідача основний договір не був укладений. Внаслідок виникнення обов`язку виплатити штраф у розмірі 400000 грн. до 31 травня 2020 року, сплачений ОСОБА_3 , позивач був змушений продати машиномісця на невигідних для себе умовах. 25 травня 2020 року позивач продав машиномісця № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 за договором купівлі-продажу за 390000 грн. за кожне машиномісце, на загальну суму 780000 грн. Через ухилення відповідача від укладення основного договору позивач отримав збитки на загальну суму 571500 грн., а саме штраф у розмірі 400000 грн., сплачений ОСОБА_3 згідно п. 12 попереднього договору від 23 лютого 2020 року № 5; штраф у розмірі 171500 грн. відповідно до п. 12 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року, сплачений ОСОБА_4 . Згідно п. 6 попереднього договору, у разі відмови (ухилення) майбутнього покупця від укладання основного договору у строк, передбачений цим договором, або не укладання ним основного договору у зазначений строк з будь-яких причин, неподання зі своєї сторони необхідних документів для належного нотаріального посвідчення основного договору, переданий майбутнім покупцем майбутньому продавцеві забезпечувальний платіж у розмірі 74400 грн. залишається у майбутнього продавця як відшкодування матеріальних збитків. З урахуванням забезпечувального платежу, загальна сума заподіяних збитків позивачу складає 497100 грн. Також, через ухилення відповідача від укладення основного договору, позивачем не було отримано за продаж машиномісць 56000 доларів США, що станом на дату подання позову становить 2 214 800 грн. З урахуванням отриманих від продажу машиномісць коштів в сумі 780000 грн., упущена вигода складає 1 434 800 грн. Рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року в позові відмовлено. Додатковим рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 17 жовтня 2023 року частково задоволено заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 компенсацію витрат на правничу допомогу в розмірі 30000 грн., в задоволенні решти вимог відмовлено. Позивач ОСОБА_1 , не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов. Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, повторно викладав історію спірних правовідносин. Вказував, що відповідач знала та ознайомилася з попереднім договором від 23 лютого 2020 року № 5 та попереднім договором від 23 березня 2020 року до укладання 02 березня 2002 року попереднього договору від 02 березня 2020 року з позивачем. З 05 березня 2020 року позивач наполягав на укладанні основного договору якнайшвидше. Позиція відповідача була такою, що позивач повинен чекати, поки відповідач вирішить, укладати з позивачем основний договір, чи ні. Крім того, відповідач заявила, що уклала з позивачем нотаріальний попередній договір, щоб позивач не продав свої машиномісця, та розраховує на знижку в ціні в розмірі 30 % від ціни, що зазначена в попередньому договорі від 02 березня 2020 року. Позивач був категорично проти зміни ціни та попереджав відповідача, що у разі неукладення основного договору звернеться до неї з позовом. Відповідач відмовлялась від укладення основного договору, починаючи з 05 березня 2020 року, та при цьому вимагала знижку в розмірі 30 % від ціни, зазначеної в попередньому договорі від 02 березня 2020 року. ОСОБА_1 після укладення попереднього договору від 02 березня 2020 року зробив всі документи та виконав необхідні дії для укладення основного договору із ОСОБА_2 . Відповідач після укладення попереднього договору не зробила жодних дій та не подала нотаріусу жодних документів для укладення основного договору. Нотаріально посвідчену заяву-згоду чоловіка на укладення основного договору подала нотаріусу, а в подальшому до 12 березня 2020 року забрала її у нотаріуса. Позивач на запрошення відповідача приїхав 12 березня 2022 року о 13:00 на укладення основного договору до нотаріуса, адресу якого зазначено в попередньому договорі, однак через неприбуття відповідача до нотаріуса, основний договір не був укладений. 13 березня 2020 року позивач направив на адресу відповідача рекомендований лист, вручений 13 березня 2020 року, в якому позивач пропонував укласти основний договір 16 березня 2020 року о 16:00 у приватного нотаріуса. Після отримання рекомендованого листа ОСОБА_2 та її чоловік відмовились від укладання основного договору та до приватного нотаріуса не прибули. Після спливу даного терміну, зазначеного в попередньому договорі на укладання основного договору, ОСОБА_1 робив спроби укласти основний договір із ОСОБА_2 до травня 2020 року, але відповідач ігнорувала їх. Через ухилення відповідача від укладання основного договору позивачем не було отримано за продаж машиномісць 56000 доларів США, що станом на дату подання позову складає 2 214 800 грн., з урахуванням отриманих від продажу машиномісць коштів в сумі 780000 грн. упущена вигода складає 1 434 800 грн. Вказував, що АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_1 не підтверджують, що платіж в сумі 205124,46 грн. на рахунок ОСОБА_1 , який надійшов 12 березня 2020 року, надійшов саме від ОСОБА_2 05 квітня 2020 року позивач отримав лист з ПриватБанку від 27 березня 2020 року з інформацією, що кошти в сумі 205124,46 грн. є помилково перерахованими через помилку в реквізитах. Щодо висновків суду першої інстанції про зняття іпотечного обтяження, наголошував, що мав намір та можливість зняти заборону відчуження заставленого майна за його заявою і тим самим виконати умови п. 5 укладеного попереднього договору купівлі-продажу, проте через відмову відповідача укласти вказаний договір, ним цього зроблено не було. Щодо намірів сторін укласти основний договір, повторно вказував, що після укладення попереднього договору від 02 березня 2020 року зробив всі документи та виконав необхідні дії для укладення основного договору із ОСОБА_2 . Відповідач після укладення попереднього договору не зробила жодних дій та не подала нотаріусу жодних документів для укладення основного договору, а після отримання рекомендованого листа ОСОБА_2 та її чоловік відмовились від укладання основного договору та до приватного нотаріуса не прибули. В суді відповідач заявила, що в неї були всі документи для укладення основного договору, як і грошові кошти готівкою, але жодних документів та підтверджуючих дій в суді не надала та відмовилась свідчити як свідок у судовій справі. Крім того, відповідач не могла сплатити за нерухомість готівкою, з огляду на законодавчі обмеження розрахунків фізичних осіб за договорами купівлі-продажу на суму більше 50000 грн. Наводив обставини, не зазначені судом першої інстанції, але підтверджені показаннями свідка. Вказував, що ним було подано 17 липня 2023 року до суду першої інстанції заяву про сумнів щодо відповідності поданих відповідачем копій доказів оригіналам та витребування оригіналів письмових, електронних та речових доказів, зазначена заява була задоволена судом першої інстанції, однак відповідач не долучила жодних оригіналів доказів та не надала їх при дослідженні доказів, при цьому представник відповідача заявив, що все листування між сторонами з мобільного телефону була втрачена відповідачем. Також представник відповідача заявив, що в нього є в наявності оригінал квитанції, але не надав його суду. Отже, суд першої інстанції не повинен був брати до уваги всі докази відповідача через неподання їх оригіналів відповідачем та сумнів позивача щодо них. Вважав суперечливими висновки суду першої інстанції про відмову в позові, оскільки суд з одного боку відмовив у задоволенні позову, з іншого, послався на п. 6 попереднього договору від 02 березня 2020 року, вказуючи про відповідальність відповідача, яка обмежується сумою забезпечувального платежу. Судом було встановлено факт реальних збитків 497100 грн., а також суми упущеної вигоди 1434800 грн. з урахуванням суми забезпечувального платежу, проте проігноровано фактичні обставини справи, які свідчать про те, що є безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням (ухиленням відповідача від укладення договору) та заподіянням реальних збитків апелянту. В той же час, підставою звернення до суду є факт порушення зобов`язання з боку відповідача через її ухилення від укладання основного договору та безпосередній причинний зв`язок між правопорушенням та заподіянням реальних збитків позивачу, а також можливість стягнення вказаних збитків, крім того, відповідач знала про угоди та розірвання попереднього договору. Позивач неодноразово попереджав про важливість дати 17 березня 2020 року, з якої у позивача виникли вказані збитки. Не погоджувався з висновками суду першої інстанції щодо недоведеності факту порушення відповідачем умов попереднього договору, оскільки після отримання відповідачем рекомендованого листа відповідач та її чоловік відмовились від укладення основного договору, що підтверджено показаннями свідка. Суд проігнорував твердження позивача, що він був зацікавлений в укладанні основного договору і зробив все, що від нього залежало, в тому числі його пропозиції до відповідача зустрітися у приміщенні приватного нотаріуса та домовитися про укладання основного договору. Судом також залишено поза увагою, що позивач вимагав від відповідача підтвердити, що саме нею були надіслані кошти на його рахунок і в рахунок оплати за машиномісце, щоб унеможливити повернення вказаних коштів, як безпідставно набутих, що в подальшому і намагалася зробити відповідач, звернувшись до банку з вимогою повернення коштів як помилково перерахованих. Щодо вимог про визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право вимоги повернення завдатку в сумі 74000 грн., як було зазначено в заяві про збільшення позовних вимог, з урахуванням суми забезпечувального платежу загальна сума заподіяних збитків позивачу складає 497100 грн., таким чином, вимоги апелянта в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право вимоги повернення завдатку в сумі 74000 грн., є похідними від вимог щодо стягнення збитків та не потребує факту порушення ОСОБА_2 питання про його стягнення, а тому мотиви, наведені судом першої інстанції, що це не може бути предметом даного розгляду, є безпідставними. Крім того, представником відповідача була надана копія позовної заяви, в якій ОСОБА_2 намагається стягнути з ОСОБА_1 в судовому порядку грошові кошти, в тому числі і повернення завдатку в сумі 74400 грн., що спростовує доводи, наведені судом першої інстанції, про відсутність намірів ОСОБА_2 щодо оспорювання права про стягнення вказаного завдатку. Від відповідача ОСОБА_2 в особі представника ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач просила апеляційну скаргу залишити без задоволення. Посилався на те, що позивач вводить в оману суд, стверджуючи про неотримання грошових коштів 12 березня 2020 року о 12:19. В своїх поясненнях позивач вказує, що станом на 12:19 грошових коштів на його розрахунковий рахунок не поступало, в той же час відповідачем надавалась банківська довідка, в якій зазначено, що грошові кошти надходили від відповідача, а позивач в цей же день в повному обсязі здійснив їх переказ на власний картковий рахунок, однак в цей же день о 20:58 позивач написав повідомлення відповідачу, що не отримав грошові кошти. Зі змісту наданих позивачем роздруківок листування слідує, що позивач очікував від відповідача до укладення основного договору грошових коштів, в цей час в апеляційній скарзі зазначає, що не вимагав перерахування грошових коштів, що свідчить про введення суд в оману. Вказувала, що основний договір неможливо було укласти саме з вини позивача, який не виконав свій обов`язок до 16 березня 2020 року по зняттю іпотеки. Щодо наявності документів, коштів та відповідних дій відповідача, необхідних для укладення основного договору, то при встановленні зазначеної обставини суд послався на пояснення відповідача, які вона надала безпосередньо в суді першої інстанції. В той же час всі пояснення апелянта не доводять відсутності у відповідача необхідних грошових коштів та документів, а інших доказів, які б спростовували це, в судовому засіданні не подано. Наводила аргументи щодо відповідності поданих відповідачем копій доказів оригіналам та витребування оригіналів письмових доказів, електронних та речових доказів, вказувала, що пояснення відповідача і надані нею докази повністю узгоджуються з іншими доказами в справі, що надало суду змогу зробити відповідні висновки. Щодо правових підстав для стягнення з відповідачів реальних збитків та упущеної вигоди, вказувала, що не була обізнана про існування будь-яких угод позивача з третіми особами і доказів протилежного позивачем надано не було. Позивач знав, що у разі укладення основного договору з відповідачем йому необхідно буде сплатити штраф, тобто на час укладення договору з позивачем позивач знав, що в майбутньому понесе збитки, однак приховав цей факт і не вніс відповідних застережень в правочин, укладений з відповідачем. Це свідчить, що позивач усвідомлював, що факт виконання або невиконання зобов`язань відповідачем жодним чином не вплине на його зобов`язання по іншим договорам. Крім того, якщо припустити, що відповідач дійсно не з`явилась для укладення основного договору 16 березня 2020 року, то ніщо не заважало позивачу 17 березня 2020 року укласти договір з ОСОБА_4 та не нести збитки, про які він зазначає. Щодо вимог позивача в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право вимоги повернення завдатку, ні в первісному позові, ні в заяві про збільшення позовних вимог позивачем не наведено обґрунтувань з посиланнями на норми матеріального права. Доводи, викладені в апеляційній скарзі з цього питання, не були предметом розгляду суду першої інстанції. Повідомляла про орієнтовний розрахунок суми судових витрат на правничу допомогу в розмірі 24500 грн. 26 січня 2024 року від позивача до апеляційного суду надійшло клопотання про призначення комплексної експертизи експертно-технічної фоноскопічної експертизи аудіозаписів та комп`ютерно-технічної експертизи, в якому позивач ОСОБА_1 вказував, що для з`ясування обставин, які мають значення для даної справи, з метою вирішення спору та винесення законного і обґрунтованого рішення, необхідні спеціальні знання у сфері іншій ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо, вважав, що призначення почеркознавчої експертизи по даній цивільній справі, враховуючи предмет спору, є необхідним та керуючись ст. 103, 104, 365 ЦПК України, просив призначити в справі комплексну експертно-технічну фоноскопічну експертизу аудіо записів та комп`ютерно-технічну експертизу відеозаписів, проведення якої просив доручити експертам Київського НДЕКЦ МВС України, на вирішення якої поставити наступні питання: чи зберігається в пам`яті мобільного телефону та/або сім-карти телефону НОМЕР_3 , який належить ОСОБА_2 , записи контактів, смс-повідомлень з абонентом НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , якщо так, чи були видалені та (або) змінені смс-повідомлення, якщо так, то які саме; чи встановлені у мобільному телефоні, який належить ОСОБА_2 , наступні мобільні програми/додатки: WhatsApp, Viber, Telegram, Gmail, Google.Фото, якщо так, то чи містять вони журнали обміну повідомленнями, листування із ОСОБА_2 (абонент НОМЕР_3 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_1 та абонентом НОМЕР_4 , електронна пошта ІНФОРМАЦІЯ_2 ), який належить ОСОБА_1 , чи встановлені у мобільному телефоні, який належить ОСОБА_2 , мобільні програми/додатки, за допомогою яких можливо зробити аудіозаписи телефонних розмов, якщо так, яка дата їх встановлення та чи містять вони записи із абонентом НОМЕР_4 , який належить ОСОБА_1 , та який зміст цих розмов. Також 26 січня 2024 року від позивача до апеляційного суду надійшло клопотання про приєднання доказів до матеріалів справи, а саме копію ухвали Оболонського районного суду м. Києва від 05 травня 2020 року, копію протоколу тимчасового доступу до речей та документів від 03 червня 2020 року, копію опису речей і документів, які були вилучені на підставі ухвали слідчого судді, суду від 03 червня 2020 року, копію листа, на якому зазначено, що згідно з даними інформаційних систем ПрАТ «Київстар» телефонні дзвінки абонентом НОМЕР_4 у період з 05 лютого 2020 року 00:00 по 18 березня 2020 року не здійснювалися. В судове засідання 13 березня 2024 року позивач ОСОБА_1 не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи належним чином повідомлений, подав клопотання про перенесення розгляду справи, обґрунтоване тим, що 07 березня 2024 року сімейний лікар направив його на госпіталізацію в лікарню з діагнозом «Хронічна недостатність мозкового кровообігу 2 ст. Гіпертонічна хвороба». В неврологічному відділенні госпіталізували на стаціонар з 11 березня 2024 року. Докази тимчасової непрацездатності до клопотання не надані. Відповідно до п. 2, 6, 7 ч. 2 ст. 43 ЦПК України учасники справи зобов`язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, виконувати процесуальні дії у встановлений законом або судом строк та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом. Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Відповідно до ч. 1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження, а апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції - протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження. Частиною 1 ст. 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. На підставі вищевикладеного апеляційний суд прийшов до висновку про необґрунтованість заявленого клопотання та про можливість розгляду справи у відсутності учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи. При цьому в апеляційній скарзі стороною позивача вже викладені його доводи, відтак відсутність сторони позивача під час розгляду апеляційної скарги жодним чином не порушує його процесуальні права. Вирішуючи заявлені ОСОБА_1 клопотання про призначення експертизи та долучення доказів, апеляційний суд виходив із наступного. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відповідно до ч. 1 ст. 126, ч. 1 ст. 127 ЦПК України право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Відповідно до ст. 83 ЦПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Частиною 1 статті 13 ЦПК України визначено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Виходячи із наведеного, з урахуванням вимог ч. 12, 13, 83, 126, 127, 367 ЦПК України, апеляційний суд приходить до висновку, що позивач не надав доказів неможливості подання нових доказів до суду першої інстанції та неможливості заявлення клопотання про призначення експертизи з причин, що об`єктивно не залежали від нього; клопотання про поновлення строку для приєднання нових доказів та про призначення експертизи у апеляційній скарзі не заявлено, тому апеляційний суд відмовляє у задоволенні заявлених клопотань як необґрунтованих. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону. Відмовляючи в позові ОСОБА_1 про відшкодування збитків, суд першої інстанції виходив із його недоведеності та необґрунтованості, а саме недоведеності фактів порушення відповідачем ОСОБА_2 умов попереднього договору та свідомого ухилення від виконання в частині укладання основного договору. Що стосується вимог в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право вимоги повернення завдатку, суд виходив із того, що питання наявності у відповідача права на повернення суми завдатку буде вирішуватися судом при порушенні саме нею питання про його стягнення, а в даній справі таких вимог не заявлено. Апеляційний суд погоджується із вказаними висновками суду першої інстанції, так як вони є обґрунтованими, відповідають обставинам справи і вимогам закону. В матеріалах справи наявна копія договору, за змістом якого 23 лютого 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали попередній договір № 5 купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка», сторони домовились укласти у строк, визначений в п. 3 цього договору, договір купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка» на умовах, встановлених цим договором. Майбутній продавець ( ОСОБА_3 ) повинен передати майбутньому покупцю ( ОСОБА_1 ) корпоративні права на частку у розмірі 1,454 % від загального розміру статутного капіталу ТОВ «Вішка» за адресою Закарпатська область, Великоберезнянський район, смт. Великий Березний, вул. Шевченка, 45 , а майбутній покупець - прийняти у власність корпоративні права та сплатити їх вартість в порядку та на умовах, що визначені у цьому договорі. Сторони домовилися укласти основний договір 18 березня 2020 року. Майбутній покупець зобов`язаний сплатити 396644 грн. майбутньому продавцю до 17 березня 2020 року. У разі односторонньої відмови майбутнього покупця від укладання основного договору, невиконання умов п. 10 цього договору щодо оплати ціни договору, неприбуття майбутнього покупця для укладення основного договору, майбутній покупець сплачує майбутньому продавцю штраф у розмірі 400000 грн. (а. с. 5 т. 1). Також в матеріалах справи наявна копія договору, за змістом якого 23 лютого 2020 року ОСОБА_1 (майбутній продавець) та ОСОБА_4 (майбутній покупець) уклали попередній договір купівлі-продажу, в якому домовились укласти в строк, визначений в п. 3 цього договору, договір купівлі-продажу (основний договір) машиномісць АДРЕСА_6 на умовах, встановлених цим договором. Сторони домовились укласти та нотаріально посвідчити основний договір за ціною 1 400 000 грн. Сторони домовилися прибути до приватного нотаріуса КМНО Пірієвої О.С. (м. Київ вул. Срібнокільська 1-а) для укладення основного договору 30 квітня 2020 року о 16:00. До укладання цього договору майбутній покупець передав забезпечувальний платіж майбутньому продавцю у розмірі 171500 грн. При підписанні основного договору забезпечувальний платіж повертається майбутньому покупцеві. Згідно п. 12 договору, майбутній продавець має право в односторонньому порядку розірвати цей договір за наявності у нього пропозиції від третьої сторони щодо продажу вищезазначених машиномісць з умовою оплати за них до 17 березня 2020 року. При розірванні цього договору на підставі цього пункту майбутній продавець повертає майбутньому покупцю забезпечувальний платіж в розмірі 171500 грн. та сплачує майбутньому покупцю штраф в розмірі 171500 грн. (а. с. 7 т. 1). За змістом копії додаткової угоди, 24 лютого 2020 року ОСОБА_1 (майбутній продавець) та ОСОБА_4 (майбутній покупець) уклали додаткову угоду до попереднього договору купівлі-продажу, якою викладено п. 3 договору в новій редакції, погодивши ціну кожного машиномісця у 28000 доларів США за курсом продажу АТ «ОТП Банк» на день укладення основного договору купівлі-продажу. Також сторони домовилися прибути до приватного нотаріуса КМНО Пірієвої О.С. для укладення основного договору 30 квітня 2020 року о 16:00 (а. с. 74 т. 1). Також в матеріалах справи наявна копія угоди, за змістом якої 02 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали угоду про розірвання попереднього договору купівлі-продажу, пунктом 1 якої майбутній продавець доводить до відома майбутнього покупця, що має пропозицію від ОСОБА_2 щодо укладання попереднього договору купівлі-продажу двох машиномісць в будинку АДРЕСА_3 та оплатою за них до 18 березня 2020 року. На підставі вищезазначеної пропозиції та враховуючи п. 12 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року майбутній продавець ініціює розірвання попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року. Сторони домовились розірвати попередній договір купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року з моменту укладання майбутнім продавцем з третьою стороною ОСОБА_2 попереднього договору купівлі-продажу двох машиномісць АДРЕСА_6 . Майбутній продавець зобов`язаний повідомити на протязі 3 робочих днів майбутнього покупця про укладання попереднього договору купівлі-продажу двох машиномісць з ОСОБА_2 , повернути майбутньому покупцю забезпечувальний платіж у розмірі 171500 грн., отриманий згідно п. 4 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року, сплатити майбутньому покупцю штраф у розмірі 171500 грн. згідно п. 12 попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року. Дана угода набирає чинності з моменту укладання та нотаріального посвідчення попереднього договору купівлі-продажу двох машиномісць з ОСОБА_2 та є невід`ємною частиною попереднього договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 23 лютого 2020 року (а. с. 8 т. 1). 02 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали попередній договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С. та зареєстрований у реєстрі за № 253, згідно п. 1 якого майбутній продавець ( ОСОБА_1 ) та майбутній покупець ( ОСОБА_2 ) домовились укласти в майбутньому договір купівлі-продажу машиномісць АДРЕСА_6 на умовах, встановлених в цьому договорі, не пізніше 16 березня 2020 року. Сторони встановили, що вартість (ціна) продажу вищезазначеного майна за основним договором становитиме суму, виражену в грошовій одиниці України - гривні, що буде еквівалентом 56000 доларів США, за курсом їх продажу АТ «ОТП Банк» на день укладення основного договору купівлі-продажу квартири. Згідно п. 5 договору, майбутній продавець зобов`язується зняти іпотеку з машиномісць до дати підписання основного договору купівлі-продажу, погасити всі існуючі заборгованості стосовно вищевказаного нерухомого майна, надати довідки про відсутність заборгованості по оплаті експлуатаційних витрат та комунальних послуг, членських внесків до підписання основного договору, не відчужувати майно іншим особам, не надавати в користування іншим особам, за свій рахунок підготувати та надати документи, необхідні для нотаріального посвідчення основного договору, в тому числі звіт про оцінку для цілей оподаткування на квартиру, правовстановлюючий документ на квартиру та нести відповідальність за справжність цих документів; не погіршувати технічний стан нерухомого майна. Згідно п. 7 договору, сторони домовилися, не змінюючи в односторонньому порядку строк укладення та нотаріального посвідчення основного договору, прибути до приватного нотаріуса КМНО Пірієвої О.С. (м. Київ вул. Срібнокільська 1-а) для укладення основного договору в день, узгоджений сторонами, маючи при собі належні документи (а. с. 10 - 11 т. 1). 02 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_4 уклали акт, згідно якого майбутній продавець доводить до відома майбутнього покупця, що уклав з ОСОБА_2 попередній договір купівлі-продажу машиномісць АДРЕСА_6 з умовою укладання основного договору не пізніше 16 березня 2020 року, зазначений попередній договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом КМНО Пірієвою О.С . Угода між сторонами від 02 березня 2020 року про розірвання попереднього договору купівлі-продажу від 23 лютого 2020 року набрала чинності 02 березня 2020 року та є невід`ємною частиною попереднього договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 23 лютого 2020 року. Майбутній продавець повернув майбутньому покупцю забезпечувальний платіж в розмірі 175000 грн., отриманий згідно п. 4 попереднього договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 23 лютого 2020 року. Майбутній продавець сплатив майбутньому покупцю штраф у розмірі 175000 грн. згідно п. 12 попереднього договору купівлі-продажу, укладеного сторонами 23 лютого 2020 року (а. с. 9 т. 1). 13 березня 2020 року о 17:42 ОСОБА_1 направив на адресу ОСОБА_2 лист-запрошення для укладення договору у нотаріуса, вручений за вказаною адресою, згідно рекомендованого повідомлення, без зазначення особи отримувача, 13 березня 2020 року (а. с. 13 - 14 т. 1). Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Пірієвою О.С. видане свідоцтво, яким посвідчено, що ОСОБА_1 16 березня 2020 року о 16:00 знаходився у приміщенні, що є робочим місцем приватного нотаріуса КМНО Пірієвої О.С. за адресою м. Київ вул. Срібнокільська 1-а, приміщення № 3 (а. с. 15 т. 1). Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18 березня 2020 року, в розділі актуальна інформація про державну реєстрацію іпотеки міститься інформація, що станом на 18 березня 2020 року було діючим іпотечне обтяження номер запису 33283047 від 18 вересня 2019 року на гараж № НОМЕР_1 ; та відповідно на гараж № НОМЕР_2 , діюче іпотечне обтяження номер запису 34255817 від 21 листопада 2019 року, які на праві власності належать ОСОБА_1 , іпотекодержатель ОСОБА_7 (а. с. 247 т. 1). Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна, станом на 25 травня 2020 року обтяження на машиномісця № 100 та № 101 були відсутні (а. с. 176, 177 т. 1). Також в матеріалах справи міститься угода, з змістом якої 15 квітня 2020 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 уклали угоду до попереднього договору № 5 купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка», про те, що майбутній покупець не виконав умов п. 10 та 12 оплати ціни договору попереднього договору № 5 купівлі-продажу (відступлення) частки у статутному капіталі (корпоративних прав) ТОВ «Вішка» від 20 лютого 2020 року та повинен сплатити майбутньому продавцю штраф у розмірі 400000 грн. Майбутній продавець повинен повернути аванс майбутньому покупцю в розмірі 400000 грн. Сторони домовились про припинення взаємних зобов`язань по нижче перерахованим зустрічним однорідним вимогам: вимоги майбутнього покупця до майбутнього продавця по попередньому договору складають 400000 грн. Вимоги майбутнього продавця до майбутнього покупця по попередньому договору складають 400000 грн. Загальна сума взаєморозрахунків складає 400000 грн. Вказані вище зобов`язання за вищезазначеними вимогами припиняються у повному обсязі, оскільки зустрічні вимоги є рівними (а. с. 6 т. 1). 25 травня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_8 уклали договори купівлі-продажу машиномісця, за умовами якого продавець передав (продав), а покупець прийняв у власність (купив) машиномісця АДРЕСА_6 , продаж кожного машиномісця здійснено на 390000 грн., які згідно п. 3 договорів, продавець вважав вигідною для себе, такою, що задовольняє його і не пов`язує визначення зі збігом будь-яких важких та/або несприятливих обставин (а. с. 16 - 19 т. 1). На а. с. 108 т. 1 знаходиться копія виписки з особового рахунку ОСОБА_1 у АТ «ОТП Банк» з 05 березня 2020 року по 12 березня 2020 року, згідно якої обороти за вказаний період відсутні. Час формування виписки 12 березня 2020 року о 12:19. На а. с. 238 т. 1 знаходиться копія виписки з особового рахунку ОСОБА_1 у АТ «ОТП Банк» з 11 по 13 березня 2020 року, згідно якої 1 2 березня 2020 року на рахунок ОСОБА_1 надійшло 205124,46 грн. від ОСОБА_2 . Таку ж суму п`ятьма окремими платежами ОСОБА_1 у цей же день переведено на власний картковий рахунок. На а. с. 237 т. 1 знаходяться копії дублікатів квитанцій АТ КБ «ПриватБанк» від 12 березня 2020 року з часом оплати 10:36, дата валютування 13 березня 2020 року, згідно яких ОСОБА_2 перераховано на користь ОСОБА_1 205124,46 грн. Листом від 27 березня 2020 року АТ КБ «ПриватБанк» повідомив ОСОБА_1 , що 12 березня 2020 року банком було прийнято платіж у сумі 205124,46 грн. від ОСОБА_2 на користь отримувача ОСОБА_1 з призначенням платежу «Для поповнення карти/рахунку ОСОБА_1 ». В зв`язку з невірно вказаними реквізитами (звернення клієнта № 26715283) банк просив помилково перераховану сумі 205124,46 грн. повернути за вказаними реквізитами (а. с. 222 т. 1). 20 березня 2020 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстровано заяву ОСОБА_2 про те, що 12 березня 2020 року в період часу з 10:00 по 18:00 невстановлена особа, перебуваючи за адресою м. Київ, просп. Героїв Сталінграда, 10-в , шахрайським шляхом заволоділа грошовими коштами, які належать ОСОБА_2 (а. с. 59 т. 1 зворот). Постановою слідчого СВ Оболонського УП ГУРП у м. Києві від 27 березня 2020 року ОСОБА_2 визнано потерпілою у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 1202010005002042 від 20 березня 2020 року (а. с. 240 т. 1). Постановою старшого слідчого СВ Оболонського УП ГУРП у м. Києві від 16 серпня 2022 року повідомлено ОСОБА_1 про підозру за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 190 КК України (а. с. 241 - 243 т. 1). На а. с. 61 - 62 т. 1 знаходиться копія позовної заяви ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування майнової та моральної шкоди в розмірі 545031,91 грн. Вказані обставини підтверджуються наявними у справі доказами. Згідно ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом. Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність чи відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення або захисту в обраний спосіб. Вирішуючи спір, суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. У даній справі суд першої інстанції вірно визначився з тим, що спір між сторонами виник з приводу наявності правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 збитків, завданих позивачу ОСОБА_1 через неукладення основного договору купівлі-продажу. Відповідно до ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема відшкодування збитків. Згідно ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, доказується кредитором. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави ( ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Згідно п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини. Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. За змістом ст. 526 цього Кодексу зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до ч. 1 - 3 ст. 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі. Сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства. Припинення зобов`язання за попереднім договором не звільняє сторін від відповідальності, передбаченої умовами попереднього договору, за порушення, вчинене під час його дії. Зобов`язання, встановлене попереднім договором припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановлений попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення (ч. 3 ст. 635 ЦК України). Попередній договір є одним із різновидів цивільних договорів, а тому йому властиві всі родові ознаки договорів. Так, попередній договір вважається укладеним із моменту, коли сторони досягли угоди з усіх істотних умов договору. При цьому для попереднього договору поряд з іншими його умовами повинні бути визначені ті, які є суттєвими для основного договору. Аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку про те, що вирішуючи спір про припинення зобов`язань за попереднім договором, суду слід встановити строк настання обов`язку укладення сторонами основного договору, чи мало місце необґрунтоване ухилення однієї із сторін від укладення основного договору, а також з`ясувати умови відповідальності, які були встановлені попереднім договором (правові висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року в справі № 369/9263/20, провадження № 61-7311св22). Згідно п. 6 попереднього договору, укладеного 02 березня 2020 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , на підтвердження своїх намірів майбутній покупець передає, а майбутній продавець приймає забезпечувальний платіж у розмірі 74400 грн., що у еквіваленті по курсу АТ «ОТП Банк» становить 3000 доларів США. Вказаний платіж при підписанні основного договору повертається майбутньому покупцеві та не включається до суми, що передається за основним договором. Сторони домовилися, що у разі односторонньої відмови (ухилення) майбутнього продавця від укладення основного договору у строк, передбачений цим договором, або не укладення ним основного договору у зазначений строк з будь-яких причин та/або неподання зі своєї сторони необхідних документів для належного нотаріального посвідчення майбутнього договору купівлі-продажу, майбутній продавець зобов`язується повернути майбутньому покупцю забезпечувальний платіж в гривні, що є еквівалентом 3000 доларів США за курсом, що буде встановлений АТ «ОТП Банк» на день такого повернення, а також сплатити штраф у розмірі 100 % суми забезпечувального платежу. У разі односторонньої відмови (ухилення) майбутнього покупця від укладення основного договору у строк, передбачений цим договором, або не укладення ним основного договору у зазначений строк з будь-яких причин, неподання зі своєї сторони необхідних документів для належного нотаріального посвідчення основного договору, переданий майбутнім покупцем майбутньому продавцеві забезпечувальний платіж залишається у майбутнього продавця як відшкодування матеріальних збитків. У випадку невиконання майбутнім продавцем, як боржником, умов цього договору та неповернення ним в добровільному порядку переданої суми забезпечувального платежу в подвійному розмірі, майбутній покупець, як кредитор, має право звернутися до суду з позовом про примушення майбутнього продавця виконати свої зобов`язання за цим договором. Строк укладання основного договору сторонами погоджено не пізніше 16 березня 2020 року (п. 1 договору). Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків. Характеристиками доказів є їх належність, достовірність, допустимість та достатність. Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ст. 77 - 80 ЦПК України). Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) зроблено висновок про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Судом першої інстанції вірно зауважено, що правовою підставою для стягнення збитків законодавець визначив саме необґрунтованість ухилення сторони попереднього договору від укладання основного договору. Апеляційний суд також звертає увагу, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. При здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах (частина третя статті 13 ЦК України). Оцінюючи домірність припису частини третьої статті 13 ЦК України, Верховний Суд у вищенаведеній постанові від 30 листопада 2022 року в справі № 369/9263/20 виснував про те, що вказана норма права має на меті стимулювати учасників цивільних правовідносин до добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав у всіх їх проявах, є заходом, спрямованим на зміцнення засад цивільно-правового регулювання, оскільки кожен зобов`язаний вчиняти дії без посягання на права і свободи інших людей. Категорія «добросовісність» є основоположною в розмежуванні належного здійснення цивільних процесуальних прав і зловживання такими правами. Добросовісність слід розглядати як властивість, що передбачає використання цивільних процесуальних прав виключно за їх призначенням та є однією з умов виконання завдань цивільного судочинства, оскільки вона є регулятором суспільних відносин. Отже, принцип добросовісності передбачає, що сторони повинні діяти добросовісно під час реалізації своїх прав та передбаченого договором виконання своїх зобов`язань. Суд першої інстанції правомірно перевірив дії учасників попереднього договору на їх добросовісність. Повно, всебічно та об`єктивно дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, з яким погоджується апеляційний суд, що у ОСОБА_2 були вагомі підстави відмовитися від укладання основного договору через те, що позивач не підтвердив, а навпаки заперечував факт отримання ним надісланих ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 на його прохання грошових коштів в розмірі оціночної вартості об`єктів нерухомості за два машиномісця в загальному розмірі 205124,46 грн., що підтверджується випискою з особового рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , за період з 12 березня 2020 по 13 березня 2020 року. Судом першої інстанції враховано, що отримані від ОСОБА_2 кошти впродовж дня ОСОБА_1 були перераховані на інший його рахунок. Суд першої інстанції надав вірної оцінки запереченням позивача, що кошти на його рахунок 12 березня 2020 року не надходили, на підтвердження чого він надав довідку від 12 березня 2020 року АТ «ОТП Банк», яка сформована 12 березня 2020 року о 12:19 годин, та відхилено їх як необґрунтовані, зважаючи на те, що кошти відповідачем надіслано шляхом поповнення карткового рахунку позивача через відділення іншого банку, а саме АТ «КБ «ПриватБанк», згідно квитанції 12 березня 2020 року о 10:36 годин, отже, станом на 12:19 год. не було інформації про зарахування коштів на його рахунок. Як правильно зауважив суд першої інстанції, це жодним чином не спростовує інформацію у виписці з особового рахунку АТ «ОТП Банк» від 18 липня 2022 року, що 12 березня 2020 року кошти були зараховані на рахунок позивача від платника ОСОБА_2 (а. с. 59 т. 1 зворот). Відповідно до пункту 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75 виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Належними та допустимими доказами, наявними в матеріалах справи, а саме випискою з особового рахунку з АТ «ОТП Банк» по транзакціям позивача за 12 березня 2020 року підтверджується, що грошові кошти в розмірі 205124,46 грн. надходили від відповідача (а. с. 59 т. 1 зворот), і позивач в цей же день в повному обсязі здійснив їх переказ на власний картковий рахунок, що спростовує необґрунтовані доводи апеляційної скарги про те, що надходження грошових коштів саме від ОСОБА_2 нічим не підтверджується. З урахуванням вищевикладеного та враховуючи в матеріалах справи вказаної виписки з рахунку, не спростовують правильних висновків суду першої інстанції аргументи відповідача в апеляційній скарзі щодо відсутності в чинному законодавстві визначення документів «дублікат квитанції» та/або «квитанція» для проведення безготівкових розрахунків, та щодо аналізу змісту виписки з рахунку АТ «ОТП Банк» на а. с. 108 т. 1 за період з 05 березня по 12 березня 2020 року. Доводи апеляційної скарги, що 13 березня 2020 року ОСОБА_2 зверталася до ПриватБанку з вимогою повернути, як помилково перераховані, кошти в сумі 205124,46 грн., і що 05 квітня 2020 року ОСОБА_1 отримав лист з ПриватБанку від 27 березня 2020 року з інформацією, що кошти в сумі 205124,46 грн. є помилково перерахованими через помилку в реквізитах, не спростовують встановлених судом обставин щодо переказу ОСОБА_2 коштів у зазначеній сумі на рахунок ОСОБА_1 за його вимогою в рахунок укладення договору, та відхиляються апеляційним судом як неспроможні. З листування у месенджері між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , яке було надано сторонами, судом встановлено, що відповідач наполягала на наданні їй доказів ненадходження коштів на рахунок позивача, і підтверджувала свою готовність укласти угоду при підтвердженні отриманні позивачем коштів, проти чого він заперечував й пропонував укласти основну угоду з відстрочкою платежу (а. с. 64, 178 - 191). Апеляційний суд погоджується з оцінкою судом аргументів позивача про безпідставність переказу йому відповідачем ОСОБА_2 грошових коштів у розмірі оціночної вартості гаражів, в яких позивач посилався на те, що це не було обумовлено умовами попереднього договору. Судом першої інстанції детально досліджено зміст та хронологію листування у месенджері між сторонами, з якого встановлено, що саме позивач 11 березня 2020 року о 19:34 год. сповістив відповідача про оцінку вартості гаражів, які вона мала намір придбати, і що розмір грошових коштів, перерахованих 12 березня 2020 року на його рахунок, повністю відповідає вартості оцінки; 12 березня 2020 року о 11:19 год. позивач з`ясовував у відповідача, чи перерахувала вона грошові кошти, на що вона відповіла, що 30 хвилин потому здійснила зарахування коштів з наміром о 12:00 год. виїжджати на укладення угоди. В листуванні у месенджері відповідач наполягала, що представник банку надав їй інформацію, що кошти мали вже бути на рахунку отримувача. Позивач 12 березня 2020 року о 20:58 год. повідомив ОСОБА_2 , що він не отримував сповіщення про надходження коштів на його рахунок, і буде вранці вирішувати це питання. Наступного дня ОСОБА_2 наполягала на тому, щоб ОСОБА_1 надав їй виписку з банку по його рахунку, й готовність у будь-який час за умови інформування про отримання коштів укладати угоду (а. с. 187 - 189). Також зі змісту наданого самим позивачем листування вбачається, що позивач очікував від відповідача до укладення основного договору отримання грошових коштів, що спростовує безпідставні доводи апеляційної скарги, в яких цей факт ОСОБА_1 заперечується. Судом першої інстанції враховано пояснення відповідача, що позивач просив її перерахувати ці кошти на його рахунок з метою зняття іпотечного обтяження з гаражів, що логічно відповідає умовам попереднього договору та обов`язку позивача до укладання основного договору зняти іпотечне обтяження (п. 5 договору). Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, що укладання основного договору відбулось не через дії відповідача ОСОБА_2 , а виключно через дії позивача ОСОБА_1 , який не сповістив про надходження коштів на його рахунок від майбутнього покупця, розпорядився ними того ж дня, що свідчить про його обізнаність про їх надходження, що й стало підставою для відмови покупця від укладання угоди, як наполягав продавець з відстрочкою платежу. Судом першої інстанції обґрунтовано зазначено, що навіть пропозиція позивача від 12 березня 2023 року про укладання договору у нотаріуса 16 березня 2020 року і його прибуття до приміщення нотаріуса не доводять істинних його намірів, з огляду на приховування інформації та заперечення факту отримання коштів, що були надіслані на його рахунок відповідачем. Суд першої інстанції дослідив копії матеріалів нотаріальної справи, надані приватним нотаріусом Ковтун О.Д. на запит ОСОБА_1 , що були надані продавцем ОСОБА_1 для посвідчення 25 травня 2020 року угоди з метою відчуження машиномісць: гаражів 100 та АДРЕСА_1 , на підставі чого встановив, що станом на 25 травня 2020 року іпотечна застава машиномісць 100 та 101 знята, залишається в заставі лише транспортний засіб ОСОБА_1 LEXUS RX. Також судом встановлено, що зняття іпотечного обтяження лише 25 травня 2020 року доводиться текстом п. 2 договору купівлі-продажу від 25 травня 2020 року. На підставі вищевикладеного суд першої інстанції обґрунтовано звернув увагу, що за умовами укладеного попереднього договору купівлі-продажу пунктом 5 передбачений обов`язок продавця до дати підписання основного договору зняти іпотечне обтяження з об`єктів продажу, проте станом на 18 березня 2020 року, цього обов`язку ОСОБА_1 виконано не було, хоча дата укладання основного договору сторонами була визначена не пізніше 16 березня 2020 року. Апеляційний суд не може погодитися з доводами апеляційної скарги, що ОСОБА_1 мав намір та можливість зняти заборону відчуження заставленого майна за його заявою і тим самим виконати умови п. 5 укладеного попереднього договору купівлі-продажу, проте, через відмову відповідача укласти вказаний договір, ним цього зроблено не було. Наведені доводи не спростовують встановлених судом обставин, що відповідно до умов попереднього договору позивач повинен був зняти заборони відчуження з машиномісць до дати укладення основного договору, тобто до 16 березня 2020 року, однак означені умови ним виконані не були, і в подальшому заборона була знята лише 25 травня 2020 року, що дає підстави для висновку, що станом на 16 березня 2020 року позивач не надав нотаріусу необхідні документи для укладення основного договору. Відповідно до ст. 613 ЦК України кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він не вчинив дій, що встановлені договором, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов`язку. Відповідно до ч. 4 ст. 612 ЦК України прострочення боржника не настає, якщо зобов`язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора. Отже, невиконання ОСОБА_1 в установлений попереднім договором строк обов`язку щодо зняття заборони відчуження з машиномісць з метою їх відчуження призвело до неможливості укладення основного договору. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , що ним підготовлено інші необхідні документи та зроблено інші дії для укладення основного договору, в тому числі забезпечено приїзд з м. Одеси іпотекодержателя ОСОБА_7 , а відповідач після укладення попереднього договору не зробила жодних дій та не подала нотаріусу жодних документів, даних обставин не спростовують та відхиляються апеляційним судом. Відтак, з боку відповідача ОСОБА_2 не мало місця необґрунтованого ухилення від укладення основного договору, оскільки попередні дії позивача ОСОБА_1 щодо заперечення надходження коштів від ОСОБА_2 на його рахунок не відповідали вимогам добросовісного та розумного здійснення своїх цивільних прав, та оскільки ним не було виконано вимог п. 5 попереднього договору від 02 березня 2020 року. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд відхиляє як неспроможні доводи апеляційної скарги, що після отримання ОСОБА_2 рекомендованого листа із запрошенням до нотаріуса на 16 березня 2020 року о 16:00, остання відмовилась від укладання основного договору купівлі-продажу машиномісць. Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, яким визнано недоведеним факт порушення відповідачем ОСОБА_2 умов попереднього договору та свідоме ухилення від виконання в частині укладання основного договору. В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 заперечував, що ставив будь-які умови відповідачу про перерахунок будь-яких платежів для зняття заборони на відчуження, і що насправді повідомив відповідача про розмір експертної оцінки нерухомого майна, а також, що він надав копію сумнівної переписки з відповідачем, щоб показати суду, що раніше надана переписка відповідача відрізняється, декілька разів зазнала змін, і що суд першої інстанції не повинен був брати до уваги як доказ переписку між сторонами через неподання відповідачем суду оригіналу доказу та сумніву позивача щодо зазначеної переписки. Апеляційний суд відхиляє наведені доводи як необґрунтовані і такі, що суперечать попередній процесуальній поведінці ОСОБА_1 , оскільки ним самим було подано клопотання до суду першої інстанції про приєднання до матеріалів справи в якості письмових доказів роздруківки текстових смс-повідомлень позивача з відповідачем, і будь-яких сумнівів щодо відповідності цього доказу його оригіналу в клопотанні не висловлено (а. с. 119 т. 1). Заява ОСОБА_1 від 17 липня 2023 року (а. с. 216 т. 1), про яку він зазначає в апеляційній скарзі, посилаючись на сумнівність доказів (а. с. 59 т. 2), не має жодного відношення до доказів, наданих самим позивачем, зокрема роздруківок листування з відповідачем, відтак доводи апеляційної скарги в даній частині є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом. Суд першої інстанції також не вбачав правових підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , як суми реальних збитків 497100 грн., так і суми упущеної вигоди 1434800 грн., з огляду на те, що умовами укладеного між сторонами попереднього договору від 02 березня 2020 року у п. 6 передбачена відповідальність майбутнього покупця щодо неукладення основного договору з будь-яких причин виключно сумою забезпечувального платежу, який має залишитися у майбутнього продавця як відшкодування матеріальних збитків (а. с. 10 т. 1, зворот), а вся інша господарська діяльність позивача та укладення ним будь - яких попередніх договорів, їх виконання, не відноситься до сфери відповідальності відповідача ОСОБА_2 . Суд першої інстанції правомірно відмовив у позові ОСОБА_1 в частині визнання ОСОБА_2 такою, що втратила право вимоги повернення завдатку в сумі 74400 грн., з огляду на те, що суд захищає оспорювані, невизнані та/або порушені права, а відтак, судом зроблено правильний висновок, не спростований доводами відповідача, що наявність права ОСОБА_2 на повернення суми завдатку буде вирішуватися судом при порушенні саме нею питання про його стягнення. Оскільки в даній справі таких вимог не заявлено, тому на підставі положення ст. 13 ЦПК України повернення завдатку відповідачем не могло бути предметом даного судового розгляду. Апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані доводи апеляційної скарги, що в заяві про збільшення позовних вимог зазначається, що сума заподіяних збитків складає 497100 грн. саме з урахуванням забезпечувального платежу, і що таким чином вимоги апелянта про визнання відповідача такою, що втратила право вимоги повернення завдатку, є похідними від вимог щодо стягнення збитків, з огляду на те, що у тексті заяви про збільшення позовних вимог такі відомості відсутні (а. с. 70 - 72 т. 1). Доводи апеляційної скарги, що представником відповідача була надана копія позовної заяви ОСОБА_2 (а. с. 61 - 63), предметом якої є стягнення з ОСОБА_1 суми завдатку, отже у відповідача є намір повернення забезпечувального платежу, не спростовують, а навпаки підтверджують правильність висновків суду першої інстанції про необхідність розгляду питання наявності права у ОСОБА_2 на повернення завдатку саме в межах справи за позовом ОСОБА_2 про стягнення таких сум. Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції не зазначені обставини справи, повідомлені ОСОБА_1 , як свідком, відхиляються апеляційним судом як неспроможні, оскільки відповідно до ст. 265 ЦПК України судом зазначено в рішенні стислий виклад позиції позивача, зазначено, що в судовому засіданні 19 червня 2023 року позивач підтримав заявлені позовні вимоги з підстав та мотивів, викладених у позовній заяві та у заяві про збільшення позовних вимог, та приєднав до матеріалів письмові пояснення. Враховуючи вищевикладене, апеляційний суд погоджується з правомірними висновками суду першої інстанції, не спростованими доводами апеляційної скарги, про відмову в позові ОСОБА_1 в зв`язку з його недоведеністю та необґрунтованістю. Інші доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на доказах та законі, висновків суду першої інстанції не спростовують, містять посилання на обставини, що були предметом перевірки суду першої інстанції, яким була надана належна правова оцінка, зводяться до переоцінки доказів та незгоди із судовим рішенням, спростовуються матеріалами справи, змістом оскаржуваного судового рішення, і не спростовують правильних висновків суду першої інстанції. Таким чином, суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявленого позову, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення у судовому рішенні, питання вмотивованості висновків суду, апеляційний суд виходить з того, що у справі, що розглядається, сторонам надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків суду першої інстанції. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин апеляційний суд приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції відповідає обставинам справи, ухвалене з дотриманням норм матеріального і процесуального права і не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Оскільки ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2024 року ОСОБА_1 було відстрочено сплату судового збору в розмірі 21740,40 грн. за подання апеляційної скарги, але не довше, ніж до ухвалення рішення в даній справі, і оскільки за наслідками апеляційного перегляду апеляційну скаргу залишено без задоволення, а судове рішення без змін, з відповідача в дохід держави підлягає стягненню судовий збір в зазначеному розмірі. Керуючись ст. 367, 374, 375, 381, 382 ЦПК України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 вересня 2023 року залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_5 РНОКПП НОМЕР_5 ) в дохід держави судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 21740,40 грн., сплата якого була відстрочена ухвалою Київського апеляційного суду від 16 січня 2023 року. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повний текст постанови складено 15 березня 2024 року. Головуючий: Кашперська Т.Ц. Судді: Фінагеєв В.О. Яворський М.А.