Постанова 4813 № 947/14829/24

Номер провадження: 22-ц/813/7061/24 Справа № 947/14829/24 Головуючий у першій інстанції Васильків О. В. Доповідач Заїкін А. П. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27.12.2024 року м. Одеса Єдиний унікальний номер судової справи: 947/14829/24 Номер провадження: 22-ц/813/7061/24 Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: - головуючого судді Заїкіна А.П. (суддя-доповідач), - суддів: - Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М., учасники справи: - позивач ОСОБА_1 , - відповідач ОСОБА_2 , розглянув у передбаченому ст. 369 ЦПК України порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу, за апеляційною скаргою адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси ухвалене у складі судді Васильків О. В. від 01 серпня 2024 року, повний текст рішення складено 01 серпня 2024 року, встановив: 2.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_2 на його користь: 1) грошові кошти у сумі 19 767,25 грн., передані в якості завдатку за попереднім договором від 26.03.2024 року; 2) штраф у сумі 19 767,25 грн. за невиконання умов попереднього договору. ОСОБА_1 обґрунтовує позовні вимоги тим, що 26.03.2024, на підставі укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 та Агенством нерухомості «KOMFORT» попереднього договору, між Покупцем та Продавцем досягнуто згоди про наступне: «Покупець зобов`язується купити об`єкт нерухомості, а саме - земельну ділянку, розташовану за адресою - АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110800000:05:013:0004. Укласти в майбутньому, в термін 1 квітня 2024, договір купівлі-продажу (далі за текстом Основний договір) вищевказаного об`єкта нерухомості (пункт 1 договору)». Продавцем ОСОБА_2 не були виконані зобов`язання з продажу об`єкта нерухомості - земельної ділянки. Продавець не з`явився у погоджений час та дату до нотаріуса для укладання договору купівлі-продажу, правовстановлюючі документи на земельну ділянку не надав. Передбачений пунктом 5 Попереднього договору завдаток Продавець не повернув на користь Покупця. Враховуючи те, що відповідачем не повернуто завдаток та не укладено основний договір у строк до 01.04.2024, більш того, відчужено земельну ділянку на користь іншої особи, а також не виконано вимогу позивача ОСОБА_1 про повернення завдатку та сплати передбаченого п.17 Попереднього договору штрафу, позивач змушений звернутись до суду за захистом своїх прав з даним позовом (а. с. 2 4). Позиція сторін в суді першої інстанції У червні 2024 року адвокат Тітов В.Г., діючий від імені ОСОБА_2 , надав до суду відзив на позов, у якому зазначає, що з позовними вимогами він не згодний, заперечує проти їх задоволення. Відзив мотивований тим, що згідно з договором відповідач до 01.04.2024 року повинен був укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки. У випадку неналежного виконання позивачем своїх зобов`язань за договором (тобто після 01.04.2024 року) отриманий відповідачем завдаток не повертається. Адвокат Тітов В.Г. вказує, що відповідно до умов договору виконавець (директорка агенції нерухомості) підготувала необхідні документи для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки. 28.03.2024 року документи передала через месенджер Вайбер нотаріусу Куркан Г.М., яка за інформацією позивача буде укладати договір. Нотаріус відповіла, що потрібна ще довідка з земельних ресурсів з відомостями про речові права на земельну ділянку. У переліку необхідних документів для укладення договору купівлі-продажу така довідка не передбачена. Відповідач звернувся з документами, які підготувала директорка агенції, до інших нотаріусів і вони пояснили, що ніяких заперечень проти укладення договору немає і вони готові укласти договір. Так як у попередньому договорі необхідність укладення договору у конкретного нотаріуса не була визначена, то директорка агенції 01.04.2024 року звернулась до позивача з пропозицією укласти договір у іншого нотаріуса. 03.04.2024 року вона ще раз звернулась до позивача з пропозицією укласти договір 05.04.2024 року. 05.04.2024 року позивач повідомив, що згоден на 08.04.2024 року. Відповідач на законних підставах звернувся до директорки агенції і повідомив, що покупець порушив свої обов`язки за попереднім договором (укладення договору до 01.04.2024 року), у зв`язку з чим відповідач знайшов іншого покупця, тому знімає дільницю з продажу через агенцію. Представник відповідача зазначає, що 22.04.2024 року останній на законних підставах продав вказану земельну ділянку з тими же документами, що підготувала директорка агенції, що підтверджує готовність документів для укладення договору до 01.04.2024 року. Сторона відповідача вважає, що позивач у позові не надав доказів, які б підтвердили, що відповідач відмовився від укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки до 01.04.2024 року. Згода позивача на покупку ділянки, яка підтверджується перемовинами по месенджеру, здійснювалась після закінчення дії попереднього договору, тому не зобов`язує відповідача укладати договір (а. с. 69 69 зворотна сторона. Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року задоволено вищевказані позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі - 19 767,25 грн., передані в якості завдатку за Попереднім договором від 26.03.2024 року. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 штраф у сумі - 19 767,25 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 554,56 грн. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивач - ОСОБА_1 в рахунок оплати Об`єкту нерухомості передав, а ОСОБА_2 отримав грошову суму (завдаток) у розмірі 19 750,00 грн., що еквівалентно - 500,00 доларам США.Відповідач у відповіді на позов підтверджує намір позивача укласти договір, та водночас підтверджують факт односторонньої відмові відповідача від виконання зобов`язань за попереднім договором (а. с. 107 111). Короткий зміст вимог апеляційної скарги Адвокат Тітов Вячеслав Георгійович, діючий від імені ОСОБА_2 , в апеляційній скарзі просить скасувати вищевказане рішення суду першої інстанції. Ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 у повному обсязі. Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення ухвалено судом першої інстанції при невідповідності висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права та неправильному застосуванні норм матеріального права. Апелянт вказує на те, що: 1) помилковими є посилання суду на те, що надані позивачем пояснення у відповіді на відзив підтверджують його намір укласти договір купівлі-продажу земельної ділянки та факт односторонньої відмови відповідача від укладення договору; 2) суд першої інстанції не розглянув клопотання про залучення третьої сторони. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи в апеляційному суді У відзиві на апеляційну скаргу адвокат Коюда Микита Анатолійович, діючий від імені ОСОБА_1 , просить апеляційну скаргу залишити без задоволення. Рішення суду першої інстанції залишити без змін. Представник позивача зазначає, що рішення є законним, справедливим та обґрунтованим. Продавець не дотримався зобов`язання щодо укладення договору купівлі-продажу, не з`явився у встановлений час та дату до нотаріуса для укладення договору купівлі-продажу. Відповідач ухилився від виконання зобов`язань за попереднім договором від 26.03.2024 року, які виникли на підставі п. 17 попереднього договору. Договір купівлі-продажу не був укладений у строк, передбачений попереднім договором, оскільки відповідач відмовився від його укладання в односторонньому порядку (а. с. 150 - 153). Рух справи в суді апеляційної інстанції Ухвалою Одеського апеляційного суду від 09.09.2024 року апеляційну скаргу адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року залишено без руху (а. с. 124 - 125). На виконання ухвали апеляційного суду надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 02.10.2024 року відкрито апеляційне провадження у справі за апеляційною скаргою адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , на рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року (а. с. 135 - 135 зворотна сторона). Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 07.10.2024 року документ в електронному вигляді «01 (Р) Відкриття» від 02.10.2024 року доставлено на електронну адресу адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 (а. с. 138). Відповідно до довідки про доставку електронного листа від 07.10.2024 року документ в електронному вигляді «01 (Р) Відкриття» від 02.10.2024 року доставлено на електронну адресу адвоката Коюди Микити Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 (а. с. 138 зворотна сторона). Рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на ім`я ОСОБА_1 повернулося 16 жовтня 2024 року до апеляційного суду з відміткою пошти - «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а. с. 144 - 145). 18 листопада 2024 року на адресу Одеського апеляційного суду надійшов відзив адвоката Коюди Микити Анатолійовича, діючого від імені ОСОБА_1 (а. с. 150-153). За вказаних обставин апеляційний суд вважає, що учасники справи є повідомленими про надходження апеляційної скарги та розгляд справи в апеляційному суді. Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19.12.2024 закінчено підготовку справи до апеляційного розгляду. Призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) її учасників. Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи (їх виклик). У такому випадку судове засідання не проводиться. Пунктом 1 ч. 4, п. 1 ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ. Малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Відповідно п. 1 ч. 1, ч. ч. 2, 4 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи. У порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує вісімдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднанні з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1 5 цієї частини. Дана справа з ціною позову є малозначною, тому згідно зі ст. 369 ЦПК України справу розглянуто апеляційним судом без виклику її учасників. 3.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при постановленні судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , підлягає частковому задоволенню. Встановлені обставини, визначені відповідно до них правовідносини 26.03.2024 року продавець - ОСОБА_2 , з однієї сторони, та покупець - ОСОБА_1 , з другої сторони, у присутності уповноваженого Агентства нерухомості "KOMFORT" - керівника Черкасової Наталя Василівни, у простій письмовій формі уклали договір (а. с. 20 21) про те, що Покупець зобов`язується купити наступний Об`єкт нерухомості - земельна ділянка, розташована за адресою - АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110800000:05:013:0004. Сторони домовились укласти у майбутньому, в термін 1 квітня 2024 р., договір купівлі-продажу вищезазначеного Об`єкту нерухомості. Відповідно до пункту 5 Попереднього договору, у рахунок оплати об`єкта нерухомості Покупець передав, а Продавець отримав грошову суму (завдаток) у розмірі - дев`ятнадцять тисяч сімсот п`ятдесят гривень 00 коп. що еквівалентно п`ятсот доларам США. Відповідно до пункту 17 Попереднього договору у разі невиконання (неналежного виконання) Продавцем своїх зобов`язань, у тому числі і у випадку якщо неможливість такого виконання викликана тим, що на момент укладення та нотаріального посвідчення Основного договору, Продавець не може розпорядитися Об`єктом (Об`єкт закладений, проданий, подарований переданий як внесок у статутний фонд підприємства, полягає в суперечці, арештом тощо), або відмови Продавця від виконання зобов`язання, він у триденний термін з моменту пред`явлення відповідної вимоги зобов`язується повернути Покупцю одержану від нього суму завдатку зазначену в п. 5., цього Попереднього договору та сплатити штраф у розмірі 100% від суми завдатку, а Агенції штраф у розмірі 3% від вартості Об`єкта, зазначеного в п.

4. Цього Попереднього договору. У встановлений попереднім договором строк договір купівлі-продажу земельної ділянки укладено не було. 22.04.2024 року, на підставі договору купівлі-продажу №681 від 22.04.2024 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Делі Н.Г., зареєстровано право власності на земельну ділянку за адресою - АДРЕСА_1 , кадастровий номер 51110800000:05:013:0004, за ОСОБА_3 .. З метою досудового врегулювання спору та повернення переданих коштів, 10.04.2024, на підставі п. 5, 17 Попереднього договору, Позивачем на адресу Відповідача було направлено відповідну вимогу. Кошти повернуто не було. Застосовані норми права та висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги. Доводи, за якими суд апеляційної інстанції не погодився з висновками суду першої інстанції. Частиною 3 статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до частин 1, 2, 6 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Згідно з положеннями частин 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтями 5, 12, 13, 81, 83 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ним вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачений цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з вищевказаними висновками суду першої інстанції. Мотиви часткового прийняття аргументів, викладених в апеляційній скарзі Згідно з ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договори, що укладаються між суб`єктами цивільних правовідносин. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого або майнового права та інтересу. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний стороною (сторонами). За змістом ст. ст. 525, 526 ЦК України зобов`язання мають виконуватись належним чином та у встановлений строк. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України). Відповідно до положень ст. ст. 610, 611, 625 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Згідно з ч. 1 ст. 626 та ст. 629 ЦК України договором є домовленість двох і більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами. На підставі ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною. Статтею 639 ЦК України встановлено, що договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (ст. 638 ЦК України). Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося відповідачем, що він отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі - 19 750 грн., що було еквівалентно - 500 доларам США, з метою укладення у подальшому основного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Відповідно до ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно зі ст. 570 ЦК України завдатком є грошова сума або рухоме майно, що видається кредиторові боржником у рахунок належних з нього за договором платежів, на підтвердження зобов`язання і на забезпечення його виконання. Якщо не буде встановлено, що сума, сплачена в рахунок належних з боржника платежів, є завдатком, вона вважається авансом. Відповідно до змісту вказаної норми ознакою завдатку є те, що він одночасно виступає способом платежу, способом забезпечення виконання зобов`язання обома його сторонами, а також доказом факту укладення договору. Таким чином, внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише в разі наявності зобов`язання, яке повинно було виникати на підставі договорів купівлі-продажу будинку. Отже, у разі коли сторони лише домовилися укласти договір, але відповідно його не оформили, сплачені в рахунок виконання договору платежі визнаються авансом, а не завдатком і мають бути повернуті в тому розмірі, в якому вони надавалися. Внесення завдатку як способу виконання зобов`язання може мати місце лише у випадку, якщо таке зобов`язання випливає із договору, укладеного сторонами. Зазначена правова позиція висловлена в постановах Верховного Суду України від 25 вересня 2013 року у справі № 6-82цс13, від 13 лютого 2013 року у справі №6-176цс12. Вищевказаний попередній договір, яким узгоджено дії сторін спору щодо подальшого придбання ОСОБА_1 земельної ділянки, складений у простій письмовій формі. Правила ст. 570 ЦК України щодо завдатку поширюються на випадки, коли договір, який би за своєю формою та змістом відповідав вимогам закону (обов`язкове нотаріальне посвідчення), було укладено, але одна із сторін ухиляється від його виконання. Оскільки, як вбачається з встановлених у справі обставин, основний договір купівлі-продажу між сторонами не був укладений, попередній договір укладено у простій письмовій формі, без нотаріально посвідчення, що є необхідною умовою для зарахування передачі коштів в якості завдатку, тому передані кошти вважаються авансом. Аванс це визначена грошова сума (попередній платіж), яку покупець чи замовник передають продавцю чи виконавцю робіт у рахунок майбутніх платежів за передане майно, виконану роботу чи надані послуги (яка включається до загальної ціни товару). У разі розірвання договору за домовленістю сторін або у зв`язку з невиконанням однією із сторін договору своїх обов`язків сума коштів, сплачена як аванс, має бути повернута покупцю. Наприклад, якщо продавець відмовляється передавати товар, покупець має право вимагати розірвання договору та повернення авансу. Суттєва відмінність авансу від завдатку полягає в тому, що на аванс не покладено функцію забезпечувати взяте сторонами на себе зобов`язання. Тому, незалежно від того, яка сторона відповідальна за невиконання зобов`язання, той, хто отримав аванс, повинен його повернути. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13 січня 2021 року у справі № 686/6823/14 (провадження № 61-6475св20), Якщо продавець чи виконавець послуг (робіт) отримали як аванс певну грошову суму, а договір не було виконано, то, незалежно від того, з чиєї вини це трапилось і які обставини цьому перешкоджали, аванс у будь-якому випадку підлягає поверненню. Подібні висновки висловленні у постанові Верховного Суду від 17 січня 2024 року у справі № 545/1272/22-ц (провадження № 61-8076св23). Оскільки грошові кошти за попереднім договором від 26.03.2024 року, укладеним у простій письмовій формі, були отримані ОСОБА_2 в якості авансу, останній жодного разу не заперечував про отримання ним грошових коштів від ОСОБА_1 , то заявлені позивачем до стягнення кошти в сумі -19 767,25 грн.підлягають стягненню з відповідача. Щодо розподілу судових витрат. Позовні вимоги підлягають частковому задоволенню на суму 19 767 грн. 25 коп., що становить 50%. У зв`язку з цим підлягає стягненню з відповідача на користь позивача сплачений останнім судовий збір у сумі 484,48 грн. = 968,96 грн. (а. с. 1) х 50% За подання апеляційної скарги ОСОБА_2 звільнений від сплати судового збору відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», оскільки є інвалідом 2 групи, що підтверджується довідкою СМЕК 2-18 ОД № 585572 від 23.11.2010 (а. с. 133) . Щодо витрат позивача на надання професійної правничої допомоги. Згідно з положеннями статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. Відповідно до договору про надання правничої допомоги адвокатом Коюдою Микитою Анатолійовичем позивачу ОСОБА_1 , встановлений фіксований розмір гонорару за надання послуг у розмрі - 20 000 грн. (в апеляційній інстанції) та - 15 000 грн. (у суді першої інстанції). Відповідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Частинами першою та другою статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" передбачено, що порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. При зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є - кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (пункт 131 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, суд не вправі втручатися в ці правовідносини (пункт 28 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц; пункт 19 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19). Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону). Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України). Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України). Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Фіксований розмір гонорару у цьому контексті означає, що у разі настання визначених таким договором умов платежу - конкретний склад дій адвоката, що були вчинені на виконання цього договору й призвели до настання цих умов, не має жодного значення для визначення розміру адвокатського гонорару в конкретному випадку. Таким чином, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону № 5076-VI, враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу (пункти 133-134 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)). Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 лютого 2024 року у справі № 910/12155/22 зауважує, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. Подібний висновок викладений у пункті 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 у справі № 904/4507/18. У випадку встановленого договором фіксованого розміру гонорару сторона може доводити неспівмірність витрат у тому числі, але не виключно, без зазначення в детальному описі робіт (наданих послуг) відомостей про витрати часу на надання правничої допомоги. Зокрема, посилаючись на неспівмірність суми фіксованого гонорару зі складністю справи, ціною позову, обсягом матеріалів у справі, кількістю підготовлених процесуальних документів, кількістю засідань, тривалістю розгляду справи судом тощо (пункт 147 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21 (провадження № 12-14гс22)) Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22). У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України). Відповідно до частини п`ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України. Разом із тим у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев`ятої статті 141 цього Кодексу. Таким чином, у разі недотримання вимог частини п`ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята, шоста статті 137 ЦПК України). Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною в постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20). У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07 вересня 2020 року у справі № 910/4201/19 вказано, що: 1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені в частині 2 статті 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 ЦК України; 3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару; 4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв; 5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як приписами цивільного права, так і Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»; 6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Тобто, визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Аналогічну правову позицію наведено у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18. При цьому, договір про надання правової допомоги та подані на підтвердження його виконання докази, повинні бути пов`язаними з розглядом конкретної судової справи. Частиною 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» передбачено, що висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Враховуючи складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт, час, витрачений адвокатом на виконання цих робіт, ціну позову, значення справи для сторін та обсяг задоволених позовних вимог, колегія суддів вважає за доцільне відшкодувати позивачу витрати на професійну правничу допомогу (у першій та апеляційній інстанції) в сумі 5 000,00 грн.. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , є частково доведеними, а тому вона підлягає частковому задоволенню. Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справ «Гірвісаарі проти Фінляндії», п.32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], §

41. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права. Ураховуючи, що невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення останнім вищезазначених норм матеріального та процесуального права, призвело до неправильного вирішення справи, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції, підлягає скасуванню. Необхідно ухвалити нове судове рішення про часткове задоволення позову за вищевказаного обґрунтування. Дата ухвалення рішення, порядок та строк касаційного оскарження Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 268 ЦПК України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті. Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

4. Резолютивна частина Керуючись ст. ст. 19, 268, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України ЦПК України, Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справи, постановив: Апеляційну скаргу адвоката Тітова Вячеслава Георгійовича, діючого від імені ОСОБА_2 , задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 01 серпня 2024 року скасувати. Ухвалити нове судове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором купівлі-продажу задовольнити частково. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований - АДРЕСА_3 ) аванс у розмірі 19 767 (дев`ятнадцять тисяч сімсот шістдесят сім) грн. 25 коп.. В решті позову відмовити. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований - АДРЕСА_3 ) судовий збір у розмірі 484 (чотириста вісімдесят чотири) грн. 48 коп. Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрований - АДРЕСА_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі - 5 000 (п`ять тисяч) грн. 00 коп.. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий суддя: А. П. Заїкін Судді: С. О. Погорєлова О. М. Таварткіладзе