Постанова Житомирський апеляційний суд № 293/2132/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №293/2132/23 Головуючий у 1-й інст. Проценко Л. Й. Категорія 69 Доповідач Павицька Т. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого Павицької Т.М., суддів Борисюка Р.М., Шевчук А.М. за участю секретаря судового засідання Трикиши Ю.О., розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Житомирі цивільну справу №293/2132/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Служба у справах дітей Черняхівської селищної ради про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Проценко Л.Й. в смт. Черняхів, в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом, у якому просив: - розірвати шлюб, укладений між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований Черняхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 04 червня 2016 року; - визначити місце проживання малолітнього сина - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з ним. В обґрунтування позову зазначає, що 04.06.2016 між ним та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб, від якого у них народився син - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Вказує, що на даний час вони припинили спільне проживання і стали проживати окремо один від одного. Звертає увагу на те, що відповідач надала дозвіл на проживання їх спільної дитини з ним. Зазначає, що підставою розірвання шлюбу є те, що у сторін відсутні спільні інтереси, між ними зникло взаєморозуміння, розійшлися погляди на сімейні відносини, вони втратили почуття любові та поваги один до одного. Вказує, що син від народження проживає з ним в будинку його батьків та зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначає, що він як батько усвідомлює всю особисту відповідальність за виховання та піклування про дитину, створення для нього належних соціально-побутових умов для збереження фізичного та психічного здоров`я, духовного та розумового розвитку, а тому вважає за необхідне визначити місце проживання сина разом з ним. Враховуючи вищевикладене просив задовольнити позов в повному обсязі. Рішенням Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розірвано шлюб, укладений між громадянами України - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 04.06.2016 Черняхівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), за актовим записом №20. В решті позову відмовлено. Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду в оскаржуваній частині скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 в повному обсязі. На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення є незаконним, необґрунтованим та таким, що ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Вказує, що суд першої інстанції дійшов помилкових висновків про відсутність спору між сторонами щодо місця проживання сина. Зазначає, що дитина від народження проживає разом з батьком в будинку його батьків, має більш емоційний зв`язок з батьком, аніж з матір`ю, а також враховуючи, що шлюб між сторонами розірвано, в інтересах дитини слід визначити місце проживання дитини з батьком. Вважає, що суд першої інстанції при ухваленні рішення в частині позовних вимог про визначення місця проживання дитини виходив з інтересів відповідача, а не дитини. Враховуючи викладене просить рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року скасувати в частині незадоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення позову. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог щодо розірвання шлюбу не оскаржується, а тому не перевіряється апеляційним судом на предмет законності та обґрунтованості в даній частині. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в частині незадоволених позовних вимог в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 04.06.2016. Наведене підтверджується свідоцтвом про шлюб (повторно) серії НОМЕР_1 від 20.12.2023. Сторони мають спільну дитину - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Наведене підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 11.01.2018. Згідно витягу з реєстру територіальної громади від 20.12.2023 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з 11.01.2018 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до письмового дозволу від 19.12.2023, ОСОБА_2 надала дозвіл щоб дитина - ОСОБА_5 , перебувала зі своїм батьком ОСОБА_1 . При цьому, зазначила, що дитину часто буде забирати на певний час. Відповідно до висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затвердженого рішенням виконавчого комітету Черняхівської селищної ради №4 від 25.01.2024 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини» 12.01.2023 працівниками служби у справах дітей Черняхівської селищної ради обстежено умови проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . В ході обстеження з`ясовано, що для виховання та розвитку дитини батько створив належні умови. Дитина має мебльовану кімнату, дитячі іграшки, засоби гігієни, посезонний одяг та взуття. Батько працює водієм у ПП «Мобілтранс», за місцем роботи характеризується позитивно. Під час засідання комісії було заслухано маму дитини - ОСОБА_2 , яка не заперечувала щоб її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Орган опіки та піклування Черняхівської селищної ради рекомендує проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком - ОСОБА_1 . Відмовляючи у задоволені позову в частині визначення місця проживання дитини, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами відсутній спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не встановлено, що відповідач заперечує або чинить перешкоди щодо проживання дитини з батьком, що могло б бути підставою для звернення до суду з відповідною вимогою про захист порушених або оспорюваних прав та могло б бути предметом судового розгляду. Сторонами дане питання вирішено добровільно за згодою батька та письмовою заявою матері дитини. Суд першої інстанції не вбачав підстав для вирішення даного питання в судовому порядку, адже кожен з батьків має рівні права щодо участі в житті дитини. Наявність судового рішення про визначення місця проживання дитини з батьком в певній мірі надасть йому можливості самостійно, одноосібно вирішувати питання облаштування соціально-побутового життя сина без погодження з матір`ю, що може суттєво обмежувати її права на спілкування з дитиною, так і права самої дитини на турботу обох батьків. Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує наступне. Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування. На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладно у частині восьмій статті 7 СК України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів дитини. Згідно із статтею 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини. Відповідно до статей 150-152, 154, 155 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки мають право обирати форми та методи виховання, крім тих, які суперечать закону, моральним засадам суспільства, звертатися до суду за захистом прав та інтересів дитини. Право дитини на належне батьківське виховання гарантоване законом. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Згідно статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом. Відповідно до статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Відповідно до частини першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 Сімейного кодексу України). Відповідно до положень частини четвертої статті 29 Цивільного кодексу України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я в якому вона проживає. Відповідно до частини другої статті 5 Закону України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні» батьки або інші законні представники зобов`язані задекларувати або зареєструвати місце проживання (перебування) новонародженої дитини протягом трьох місяців з дня державної реєстрації її народження. Місце проживання дитини віком до 14 років може бути задекларовано за адресою місця проживання одного з батьків або інших законних представників, зокрема одночасно із зняттям з попереднього задекларованого/зареєстрованого місця проживання, за декларацією, поданою одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників дитини (пункт 16 Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування)). Подання заяви про реєстрацію місця проживання (перебування) особи віком до 14 років здійснюється одним з її батьків або інших законних представників за згодою іншого з батьків або законних представників (крім випадків, коли місце проживання дитини визначено відповідним рішенням суду або рішенням органу опіки та піклування). Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. З вказаного вбачається, що законодавець визначив певний порядок вирішення батьками питання участі у виховані дитини. Так, у випадку якщо мати і батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може бути вирішений органом опіки та піклування або судом. Таким чином, законодавством встановлена варіативність вирішення цього питання, тобто батьки можуть його вирішити у судовому порядку або звернутися до відповідного органу опіки і піклування. Якщо хтось із батьків не погоджується із рішенням органу опіки та піклування, він може звернутися для вирішення спору щодо визначення місця проживання дитини до суду. Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено обов`язок сторін доводити ті обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. У справі, що переглядається встановлено, що дитина сторін - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований та протягом всього свого життя проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з батьком. Саме у вказаному житловому приміщенні для дитини створенні відповідні умови для проживання, розвитку та відпочинку дитини, що підтверджується висновком органу опіки та піклування виконавчого комітету Черняхівської селищної ради від 25 січня 2024 року. У свою, чергу, ОСОБА_2 (відповідач по справі) проживає окремо, на день подання позову її місце проживання з дитиною не зареєстровано. Матеріали справи містять письмовий дозвіл відповідача про те, щоб дитина - ОСОБА_5 , перебував зі своїм батьком ОСОБА_1 . Будь - яких заперечень щодо реєстрації місця проживання дитини разом із батьком, ОСОБА_2 не висловлювала і упродовж всього часу проживання дитини за зазначеною адресою та на час перебування даної справи в суді не ставила питання про визначення місця проживання дитини разом із нею, оскільки жодних доказів про це в матеріалах справи немає, як і немає доказів, які б підтверджували дії відповідачки та її бажання щодо зміни місця проживання дитини. Також, зі змісту висновку органу опіки та піклування щодо визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 затвердженого рішенням виконавчого комітету Черняхівської селищної ради №4 від 25.01.2024 «Про затвердження висновку щодо визначення місця проживання малолітньої дитини» вбачається, що під час засідання комісії було заслухано маму дитини - ОСОБА_2 , яка не заперечувала щоб її син ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Таким чином, зі змісту позовної заяви, з апеляційної скарги та з інших матеріалів справи випливає, що ще до подання позову позивач і відповідачка досягли згоди щодо проживання дитини з батьком. Сторони за взаємною згодою врегулювали питання, необхідні для забезпечення проживання дитини із батьком, мати не має перешкод у спілкуванні з сином. За таких обставин, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про відсутність між сторонами спору про визначення місця проживання дитини, який би підлягав вирішенню судом на підставі статті 161 СК України, оскільки ні своїми діями, ні своєю поведінкою ОСОБА_2 не виявляє наміру чи бажання на даний час змінювати місце проживання малолітнього сина, який проживає разом із батьком і знаходиться на його утриманні, що свідчить про її погодження з визначеним місцем проживання дитини разом із батьком у позасудовому порядку. Разом з тим, ухвалюючи вказане рішення, колегія суддів враховує особливості вказаної справи, а саме той факт, що як на час звернення до суду із вказаним позовом, так і на час ухвалення рішення по суті спору позивач у справі ОСОБА_1 та син ОСОБА_4 , фактично проживають в одному житлі за однією адресою, а саме: АДРЕСА_1 , мати дитини, яка проживає окремо, не ставить питання про визначення місця проживання дитини з нею, тому правових підстав для вирішення питання про визначення місця проживання дитини із батьком на час розгляду справи немає, оскільки дитина зареєстрована і фактично проживає з батьком і його право не оспорюється. За змістом положень, зокрема, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 8, 18, 161 СК України, ст. ст. 2, 4, 19, 184 ЦПК України кожна особа, право якої порушене, оспорене чи не визнане, вправі захищати його судовим порядком шляхом пред`явлення позову до відповідальної за порушення права особи, судом вирішується саме спір між батьком і матір`ю щодо місця проживання малолітньої дитини (дітей), коли батько та мати, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина (діти). На час пред`явлення позову до ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини, питання щодо проживання дитини з батьком між батьками дитини було врегульоване ними за взаємною згодою відповідно до ч. 1 ст. 160 СК України. Ці обставини підтверджуються матеріалами справи та не змінилися на час перегляду рішення суду в апеляційному порядку. Будь-яких підстав вважати, що право батька дитини на визначення місця проживання сина із ним не визнається, заперечується матір`ю дитини чи будь-ким наразі немає, докази про таке відсутні. Суд вирішує спір, що реально виник, і не робить припущень щодо обставин і фактів, які ще не виникли, та не регулює правовідносин щодо обставин проживання дитини, які не існують. За відсутності позову одного з батьків, з яким не проживає дитина, не вимагається підтвердження судом факту наявності в одного з батьків права на визначення місця проживання дитини, визнання такого права тощо, для цього відсутні процесуально-правові підстави. Звернення до суду про вирішення спору одного з батьків, право якого не порушено, дає підстави для відмови у задоволенні позову. Вирішуючи спір, враховуючи наведені норми матеріального права, у повному обсязі встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, суд першої інстанції дійшов хоча і вірного висновку про відмову у задоволенні позову в оскаржуваній частині, однак допустив помилку у підставах відмови у задоволенні позову. Суд не врахував, що відсутність предмета спору може бути підставою для закриття провадження у справі (п. 2 частини 1 статті 255 ЦК України), а встановлення обставин судом про відсутність порушеного права позивача є підставою для відмови у задоволенні позову. Згідно з п. 2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Враховуючи наведене, оскаржуване рішення суду першої інстанції підлягає зміні шляхом викладення мотивувальної частини в редакції цієї постанови. Судові витрати залишити за сторонами, оскільки судом апеляційної інстанції фактично залишено без змін рішення суду першої інстанції, тому питання перерозподілу судових витрат не вирішується апеляційним судом. Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Черняхівського районного суду Житомирської області від 08 лютого 2024 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складення повного судового рішення 14 березня 2024 року. Головуючий Судді