Постанова Чернівецький апеляційний суд № 725/3360/24

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 04 грудня 2024 року м. Чернівці справа № 725/3360/24 провадження 22-ц/822/944/24 Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Половінкіної Н. Ю. суддів Кулянди М.І., Одинака О.О. секретаря Факас А.В. з участю позивача ОСОБА_1 , відповідача ОСОБА_2 учасники справи: позивач ОСОБА_1 відповідач ОСОБА_2 третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування Чернівецької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року, головуючий у першій інстанції Піхало Н.В. ВСТАНОВИВ:

Описова частина Короткий зміст позовних вимог ОСОБА_1 у квітні 2024 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу. Зазначав, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 17 серпня 2019 року актовим записом № 1467. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Посилався на припинення шлюбних відносини, припинення ведення спільного господарства та сумісного проживання. Шлюб носить формальний характер, подальше сумісне проживання і збереження сім`ї не можливо. Зазначав про досягнення згоди з ОСОБА_2 , що після припинення сімейних відносно неповнолітній син ОСОБА_3 залишиться проживати разом із батьком на самостійному утриманні та вихованні. Відсутній спір про місце проживання та виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Просив шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 17 серпня 2019 року актовим записом № 1467, розірвати. Неповнолітню дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 17 серпня 2019 року актовим записом №1467, розірвано. У решті позовних вимог відмовлено. Короткий зміст вимог апеляційних скарг ОСОБА_1 в апеляційній скарзі просить рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року в частині відмови у задоволенні вимог про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 на самостійному утриманні та вихованні. Узагальнені доводи осіб, які подали апеляційні скарги Зазначає про необгрунтованість висновків суду першої інстанції про недоведеність наявності спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 щодо визначення місця проживання дитини, відсутності предмета спору. Звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 , заявляв лише позову вимогу про розірвання шлюбу. Вказував про досягнення згоди з ОСОБА_2 , що після припинення сімейних відносно неповнолітній син ОСОБА_3 залишиться проживати разом із батьком на самостійному утриманні та вихованні, відсутність спору про місце проживання та виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 . Тому просив залишити неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 залишити проживати разом з батьком ОСОБА_1 на самостійному утриманні та вихованні, чим фактично лише констатувати місце проживання дитини. Про відсутність спору щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 свідчить укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір між батьками визначення місця проживання дітей, здійснення батьківських прав, виховання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвою Н.В. 10 червня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4939. Судом першої інстанції порушено норми процесуального права, не надано належної правової оцінки доводам ОСОБА_1 , заяві ОСОБА_2 , за якою спору про місце проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 немає, просить залишити його проживати з ОСОБА_1 на його самостійному утриманні та вихованні. Залучаючи до участі у справі третьою особою, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Орган опіки та піклування в особі виконавчого комітету Чернівецької міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом першої інстанції не наведено як рішення суду може вплинути на права та обов`язки третіх осіб. Вважає, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, оскільки вимогу про визначення місця проживання дитини не заявлялося. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду не надходило.

Мотивувальна частина Позиція апеляційного суду Відповідно до правила, встановленого ч.1 ст.367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Згідно роз`яснень, які містяться в п.15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 жовтня 2008 року №12 «Про судову практику розгляду цивільних справ в апеляційному порядку», суд апеляційної інстанції при перевірці законності й обґрунтованості рішення суду першої інстанції може вийти за межі доводів апеляційної скарги згідно з частинами третьою та четвертою статті 303ЦПКУкраїнилише в разі, якщо буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення. За цих умов апеляційний суд перевіряє справу в повному обсязі й зобов`язаний мотивувати в рішенні вихід за межі доводів апеляційної скарги, проведення перевірки справи в повному обсязі. У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується. ОСОБА_1 рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року в частині розірвання шлюбу не оскаржується. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення з наступних підстав. Задовольняючи позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу частково, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність підстав для розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрованого 17 серпня 2019 року Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області актовим записом №1467. На обгрунтування таких висновків суд першої інстанції зазначив, що шлюбні відносини сторонами не підтримуються, сім`я сторін фактично розпалась, розірвання шлюбу відповідає волевиявленню сторін. Водночас суд першої інстанції вважав, що у задоволенні вимоги щодо визначення самостійного утримання та виховання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини слід відмовити. Мотивовано висновки суду першої інстанції тим, що ОСОБА_1 не доведено порушення його права на визначення місця проживання дитини, не визнання чи оспорення ОСОБА_2 . Навпаки, судом першої інстанції встановлено, що спір з цього приводу відсутній, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір про визначення місця проживання дітей, здійснення батьківських прав, виховання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвою Н.В. 10 червня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4939, відсутні докази невиконання договору. Крім того суд першої інстанції зазначав, що положень щодо можливості визначення судом самостійного виховання дитини одним з батьків Сімейний кодекс України не містить, навпаки, ним чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини (ст.141 СК України). ОСОБА_1 не надано доказів наявності підстав для обмеження або припинення обсягу прав матері, у зв`язку із чим дитина повинна залишатись на самостійному вихованні батька, матір ухиляється від виконання цих обов`язків чи реалізації прав. Разом з тим суд першої інстанції не вбачав підстав для прийняття визнання ОСОБА_2 позову. Відповідно до частин 1, 2, 5 ст.263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення в частині, що оскаржується, наведеним нормам відповідає. Обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій Судом встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований Чернівецьким міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Чернівецькій області 17 серпня 2019 року актовим записом № 1467. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 та ОСОБА_2 вчинено договір між батьками визначення місця проживання дітей, здійснення батьківських прав, виховання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвою Н.В. 10 червня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4939. На підставі пункту 1.1, 1.4 договору цей договір укладено стосовно визначення місця проживання спільної дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. За змістом пункту 3.1 договору батько зобов`язується самостійно виховувати та утримувати дитину на достатньому рівні. Піклуватися про здоров`я дитини, брати участь у вихованні дитини, забезпечити дитині достатній рівень освіти незалежно від стосунків сторін. Не перешкоджати спілкуванню дитини з матір`ю. Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України). Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»). Відповідно до вимог частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За змістом статей 43 та 49 ЦПК України позивач самостійно визначає предмет позову та на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета позову. Предметом позову ОСОБА_1 тобто матеріально-правовою вимогою, стосовно якої останній просив ухвалити судове рішення, є розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , залишення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні. Не можна погодитися з доводами ОСОБА_1 , на які є послання в апеляційній скарзі, про звернення до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та вирішення питання про залишення неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати разом з батьком ОСОБА_1 на самостійному утриманні та вихованні одночасно з вимогою про розірвання шлюбу, чим фактично лише констатувати місце проживання дитини. У постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Разом з тим ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та залишення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні. Водночас вимоги ОСОБА_1 про залишення малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживати разом з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні стосуються не лише залишення проживання дитини разом із батьком, а й припинення батьківських прав матері ОСОБА_2 щодо виховання та утримання неповнолітньої дитини. Верховний Суд у постанові від 22 грудня 2021 року у справі № 339/143/20 (провадження № 61-6809св21) вказав, що згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, що у частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Так, ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України). Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися. Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється. Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб`єктністю, такі права та обов`язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх. СК Українине встановлено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов`язків, якими є, зокрема, обов`язки щодо виховання дитини. Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність спору між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про залишення неповнолітнього сина ОСОБА_3 проживати разом із батьком на самостійному утриманні та вихованні, тобто відсутність предмету спору. Проте, у апеляційній скарзі ОСОБА_1 не наведено доводів про незгоду з наведеним висновком суду першої інстанції. Навпаки, ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом до ОСОБА_2 про залишення неповнолітнього сина ОСОБА_3 проживати разом із батьком на самостійному утриманні та вихованні, в апеляційній скарзі посилався на відсутність між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спору про місце проживання та виховання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , вказував на досягнення згоди з ОСОБА_2 , що після припинення сімейних відносно неповнолітній син ОСОБА_3 залишиться проживати разом із батьком на самостійному утриманні та вихованні. Про відсутність спору щодо місця проживання неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , здійснення батьківських прав, виховання дитини свідчить укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договір між батьками визначення місця проживання дітей, здійснення батьківських прав, виховання дітей, посвідчений приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Чернівецької області Макеєвою Н.В. 10 червня 2024 року, зареєстрований в реєстрі за номером 4939. На підставі пункту 1.1, 1.4 договору цей договір укладено стосовно визначення місця проживання спільної дитини ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . Місцем проживання дитини батьки визначили місце проживання батька. За змістом пункту 3.1 договору батько зобов`язується самостійно виховувати та утримувати дитину на достатньому рівні. Також судом першої інстанції зазначено про відсутність доказів невиконання сторонами наведеного договору. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. З урахуванням викладеного, відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті незалежно від обґрунтованості позову, а відповідно і здійснення ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів осіб. Необхідність запровадження такого правила обумовлена тим, що відповідно до статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір. Проте поняття «юридичного спору» має тлумачитися широко, виходячи з підходу Європейського суду з прав людини до тлумачення поняття «спір про право» (пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод). Зокрема, Європейський суд з прав людини зазначає, що відповідно до духу Конвенції поняття «спору про право» має розглядатися не суто технічно, йому слід надавати сутнісного, а не формального значення. У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 вересня 2021 року у справі № 638/3792/20 (провадження№ 61-3438сво21) зазначено, що предмет спору - це об`єкт спірного правовідношення, з приводу якого виник спір. Під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу. Тобто, правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги. Відповідно до правового висновку, висловленого Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 13/51-04 провадження № 12-67гс19, прикладами відсутності предмета спору можуть бути дії сторін, чи настання обставин, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань або самими сторонами врегульовано спірні питання. Суд закриває провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, зокрема у випадку припинення існування предмета спору, якщо між сторонами у зв`язку з цим не залишилося неврегульованих питань. Поряд з цим за змістом пункту 2 частини першої статті 255 ЦПК України суд може закрити провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета спору, якщо встановить, що предмет спору був відсутній на час пред`явлення позову. Логічно-граматичне тлумачення словосполучення «відсутність предмета спору» в контексті наведеної правової норми дає підстави для висновку про те, що предмет спору має бути відсутній, тобто не існувати на час пред`явлення позову. Якщо предмет спору мав місце, але припинив своє існування (зник) після відкриття провадження у справі внаслідок тих чи інших обставин, зокрема у зв`язку з добровільним врегулюванням спору сторонами, виконанням відповідачем заявлених до нього вимог, фізичним знищенням предмета спору тощо, то провадження у справі не може бути закрите з наведеної правової підстави, оскільки вона полягає саме у відсутності предмета спору, а не у припиненні його існування (зникненні). Якщо предмет спору став відсутній після відкриття провадження у справі, то залежно від обставин, що призвели до зникнення такого предмета, та стадії цивільного процесу, на якій він припинив своє існування, сторони мають цілий ряд передбачених законом процесуальних можливостей припинити подальший розгляд справи, зокрема шляхом залишення позову без розгляду, відмови від позову або від поданих апеляційних чи касаційних скарг, визнання позову відповідачем, укладення мирової угоди тощо. Саме такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 456/647/18 (провадження №61-2018св19). За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні. Водночас, оскільки відсутність предмета спору унеможливлює вирішення справи по суті, провадження у справі у частині вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні підлягає закриттю. Висновки апеляційного суду за результатами розгляду апеляційної скарги Згідно із п.4 ч.1ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. З огляду на наведене рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року в частині позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні підлягає скасуванню з підстав, передбачених п.4 ч.1 ст. 376 ЦПК України. Керуючись п.2 ч.1 ст.374, п.4 ч.1 ст.376 ЦПК України,

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Першотравневого районного суду м. Чернівці від 29 серпня 2024 року в частині відмови у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні скасувати. Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про залишення проживати малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 на його самостійному вихованні та утриманні закрити. В решті залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення 09 грудня 2024 року. Головуючий Н. Ю. Половінкіна Судді М. І. Кулянда О. О. Одинак