Постанова 4811 № 464/4509/21

Справа № 464/4509/21 Головуючий у 1 інстанції: Горбань О.Ю. Провадження № 22-ц/811/3060/21 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 29 листопада 2022 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі: головуючого судді - Шандри М.М. суддів: Крайник Н.П., Левика Я.А. секретаря: Колич Х.Б. розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, ВСТАНОВИЛА: ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, зареєстрованого 26 травня 2012 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №

712. Обґрунтовувала позов тим, що з 26 травня 2012 року перебуває у шлюбі з відповідачем, від якого мають дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 . Подружнє життя поступово погіршувалось через несумісність характерів, втратили повагу один до одного, постійні суперечки призвели до фактичного припинення шлюбних відносин. Тривалий час сторони не підтримують подружніх відносин, не ведуть спільний побут та господарство. Крім цього, просить залишити сина ОСОБА_4 проживати з нею. Рішенням Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу задоволено. Розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 26 травня 2012 року Міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №

712. Стягнуто з ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 908 грн. В задоволенні решти позовних вимогу щодо визначення місця проживання дитини - відмовлено. Вказане рішення в апеляційному порядку оскаржила ОСОБА_1 . В апеляційній скарзі посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зазначає, що під час розгляду справи в суді першої інстанції не вирішувалось питання про визначення місця проживання дитини. Відповідач зазначив, що не заперечує проти проживання сина з матір`ю. Просить рішення суду в частині відмови в задоволенні позову скасувати, залишити неповнолітнього сина ОСОБА_3 проживати з матір`ю. Відзив на апеляційну скаргу до суду не подано. Сторони в судове засідання не з`явилися, були належним чином повідомлені про час та місце слухання справи. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_5 подав клопотання про розгляд справи без участі апелянта. Тому розгляд справи проводиться за відсутності сторін. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід задовольнити, з таких мотивів. Згідно із ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Як встановлено судом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 26 травня 2012 року зареєстрували шлюб у Міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Львівського міського управління юстиції, актовий запис №

712. Від шлюбу мають дитину ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом про розірвання шлюбу та залишення проживати неповнолітнього сина сторін разом з нею. Рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині відмови у зазначенні в резолютивній частині рішення про залишення неповнолітнього сина ОСОБА_3 проживати з матір`ю. Згідно з частинами другою, восьмою, дев`ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім`ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»). Відповідно до частин третьої, четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає. Відповідно до частин першої, другої статті 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Водночас у постанові від 15 січня 2020 року у справі № 200/952/18 (провадження № 61-14859св19) Верховний Суд зазначив, що за загальним правилом за відсутності спору щодо того, з ким із батьків будуть проживати неповнолітні діти, суд може вирішити питання про залишення проживання дитини разом із матір`ю чи батьком одночасно з вимогою про розірвання шлюбу. У разі наявності такого спору між батьками суд повинен роз`яснити сторонам порядок вирішення питання про визначення місця проживання дитини. Відповідно до ч.4 ст.263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Встановлено, що між сторонами на момент розгляду справи був відсутній спір між батьками щодо місця проживання дитини. Позовної вимоги про визначення місця проживання дитини позивачем не було заявлено. Суд першої інстанції помилково ототожнив вимогу позивачки зазначити в резолютивній частині рішення про залишення неповнолітнього сина проживати з матір`ю із позовною вимогою про визначення місця проживання дитини разом з матір`ю. Зокрема зазначення у резолютивній частині рішення про залишення дитини проживати з одним з батьків є лише констатацією, з ким залишається проживати дитина після розірвання шлюбу, не змінюючи при цьому її місце проживання. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 22.12.2021 у справі № 339/143/20, провадження № 61-6809св21. Крім цього, колегія суддів враховує, що відповідач не подавав до суду першої інстанції заперечень проти залишення дитини проживати разом з матір`ю, разом з тим в заяві від 23 липня 2021 року зазначив, що не заперечує проти проживання його сина з матір`ю (а. с. 30). Враховуючи, що сторони не зверталися до суду із вимогами про визначення місця проживання дитини з одним із батьків, дитина до розірвання шлюбу проживала разом з матір`ю, за відсутності спору щодо того з ким із батьків буде проживати неповнолітня дитина, суд безпідставно відмовив у зазначенні в резолютивній частині рішення про залишення дитини проживати з матір`ю. Ураховуючи наведене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги скасувати, залишити неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати з матір`ю. Керуючись ст.ст. 367, 368, п.2 ч.1 ст. 374, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, ПОСТАНОВИЛА: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Сихівського районного суду м. Львова від 23 липня 2021 року скасувати в частині відмови у задоволенні позову щодо визначення місця проживання дитини. Залишити неповнолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживати з матір`ю. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови. Повний тест постанови складено: 09.12.2022 Головуючий Судді