Постанова 4824 № 761/25890/22

Головуючий у І інстанції Мальцев Д.О. Провадження №22-ц/824/4201/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Матвієнко Ю.О., суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С., при секретарі: Ковтун М.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 року про відмову у забезпеченні позову по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, В С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики та просив стягнути з відповідача на свою користь на підставі договору позики від 25 січня 2022 року суму боргу у розмірі 150 000 доларів США. 04 жовтня 2023 року позивач подав до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на рухоме майно, а саме: - прогулянкове судно «uа 1414 MA», рік побудови - 2009, запис щодо реєстрації якого міститься у Державному судновому реєстрі України під номером 1442 від 11.06.2020; - транспортні засоби: HARLEY DAVIDSON FLFBS FAT BOY 1868, 2020 року випуску, дата державної реєстрації: 06.04.2021; НОМЕР_1 2009 року випуску, дата державної реєстрації: 10.06.2020; MERCEDES-BENZ 408 D 2300, 1997 року випуску, дата державної реєстрації: 17.05.2018; MITSUBISHI PAJERO SPORT 2442, 2017 року випуску, дата державної реєстрації: 05.04.2018, що належать на праві власності ОСОБА_2 . Заява обґрунтована тим, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150 000,00 доларів США. Проте, у позивача є побоювання, що відповідач може вжити заходів для відчуження належного йому майна з метою утруднення (унеможливлення) виконання рішення суду, оскільки відповідач має об`єктивну можливість розпорядитись своїм майном у будь-який час на власний розсуд. Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 рокуу задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову відмовлено. Не погоджуючись з ухвалою, позивач ОСОБА_1 через представника - адвоката Марченко В.А., подав на неї апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просив ухвалу скасувати та постановити по справі нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову. Обгрунтовуючи доводи скарги, ОСОБА_1 посилається на помилковість висновків суду щодо відсутності підстав для забезпечення позову у зв`язку із недоведеністю того, що відповідач вчиняє дії, спрямовані на відчуження належного йому майна з метою ухилення від виконання майбутнього рішення суду, та недоведеності тієї обставини, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зазначає, що достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Звертає увагу на те, що між сторонами дійсно виник спір, а враховуючи те, що існують ризики, що вказане майно може бути реалізоване у випадку позитивного рішення суду, доцільним, на його думку, є накладення арешту на майно. В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Вовченко С.М. апеляційну скаргу підтримала та просила про її задоволення з викладених у ній підстав. Інші учасники процесу, які повідомлялись про час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явились; колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за їхньої відсутності за наявними у справі матеріалами. Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи скарги, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення скарги, виходячи з наступного. Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Точне і неухильне додержання судами України норм чинного законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову є необхідною умовою здійснення завдань цивільного судочинства, які полягають у справедливому, неупередженому та своєчасному розгляді й вирішенні цивільних справ із метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду. Згідно ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується: 1) накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб; 2) забороною вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов`язання; 5) зупиненням продажу арештованого майна, якщо подано позов про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту; 6) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку; 7) передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам, які не мають інтересу в результаті вирішення спору; 8) зупиненням митного оформлення товарів чи предметів; 9) арештом морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги; 10) іншими заходами, необхідними для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у пунктах 1-9 цієї частини. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. Забезпечення позову по суті - це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника). Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Такої позиції притримується Верховний Суд у своїй Постанові від 17 жовтня 2018 року, справа № 183/5864/17-ц (провадження № 61-38692св18). Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (п.3-4 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року N 9). Згідно з п.1, п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 22.12.2006 р. «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи після відкриття провадження у ній (за винятком випадку, передбаченого ч. 4 ст. 151 ЦПК), якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватись лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб, чи учасників процесу. Відтак, при обранні заходів забезпечення позову слід також враховувати необхідність збереження балансу прав і законних інтересів усіх учасників спірних правовідносин та інших осіб, не допускаючи використання заходу забезпечення позову у якості тиску на відповідача. Відповідно до ч. 1 ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (ч. 1 ст. 129 Конституції України). Аналогічний припис закріплений у ч. 1 ст. 10 ЦПК України. Елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), поняття «якість закону» означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на конвенційні права цих людей (пункт 39 рішення від 24 квітня 2008 року у справі «C.G. та інші проти Болгарії», заява № 1365/07; пункт 170 рішення від 09 січня 2013 року у справі «Олександр Волков проти України», заява № 21722/11). Як неодноразово зазначав ЄСПЛ, формулювання законів не завжди чіткі. Тому їх тлумачення та застосування залежить від практики. І роль розгляду справ у судах полягає саме у тому, щоб позбутися таких інтерпретаційних сумнівів з урахуванням змін у повсякденній практиці (пункти 31, 32 рішення від 11 листопада 1996 року у справі «Кантоні проти Франції», заява № 17862/91; пункт 65 рішення від 11 квітня 2013 року у справі «Вєренцов проти України», заява № 20372/11). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.05.2021 року у справі №914/1570/20 вказано, що «під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об`єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами». З сукупного аналізу вищевказаних положень законодавства та існуючої судової практики вбачається, що застосування у справі заходів забезпечення позову є виправданим, якщо з обставин справи встановлено об`єктивну можливість вчинення відповідачем дій, які можуть утруднити чи унеможливити виконання рішення суду в разі задоволення позову. При цьому варто враховувати, що підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог. З матеріалів справи вбачається, що між сторонами 25 січня 2022 року укладено договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 позичив ОСОБА_2 в борг 150 000,00 доларів США строком до 25 червня 2022 року (а.с.12-14). У вищевказаний строк ОСОБА_2 борг ОСОБА_1 не повернув, а на направлену на його адресу вимогу про сплату заборгованості від 18 жовтня 2022 року (а.с.15-16), отриману особисто (а.с.17-18), ОСОБА_2 не відреагував. У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики, однак і ця обставина не спонукала відповідача вчинити хоча б якісь дії, спрямовані на сплату боргу, що, власне, і стало підставою до звернення ОСОБА_1 у жовтні 2023 року до суду із заявою про забезпечення позову. На думку колегії суддів, дії ОСОБА_2 , які полягають в свідомому ухиленні від виконання своїх зобов`язань по поверненню ОСОБА_1 боргу, можуть свідчити про відчуження ним в подальшому належного йому рухомого майна з метою недопущення звернення на це майно стягнення задля виконання рішення суду про задоволення позову в разі його ухвалення на користь позивача. Враховуючи обставини справи, беручи до уваги наявність у відповідача об`єктивної можливості відчужити належне йому на праві власності рухоме майно, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи заявника про необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно, оскільки невжиття цих заходів може ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду, в разі його ухвалення на користь позивача. Суд першої інстанції зміст позовної заяви та заяви позивача про забезпечення позову належним чином не дослідив, залишивши поза увагою наявність у відповідача об`єктивної можливості здійснити дії по відчуженню належного йому рухомого майна, що є підставою для вжиття заходів забезпечення позову з метою забезпечення позивачу реального та ефективного виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення. При цьому, колегія суддів зауважує на тому, що накладення арешту на рухоме майно не призведе до порушення прав відповідача ОСОБА_2 по володінню та користуванню об`єктами рухомого майна, та перешкоджатиме виключно можливому розпорядженню цим майном на час розгляду спору між ним та ОСОБА_1 . Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно п. 3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи. Враховуючи обставини справи в їх сукупності, беручи до уваги те, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову з огляду на поведінку відповідача, зважаючи на те, що вид забезпечення позову, який просить застосувати позивач, відповідає позовним вимогам, а вжиття заходів забезпечення позову не призведе до порушення прав відповідача, колегія суддів дійшла висновку про наявність у справі підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали про відмову у забезпеченні позову із постановленням по справі нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову шляхом накладення арешту на належне ОСОБА_2 рухоме майно. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити. Ухвалу Шевченківського районного суду міста Києва від 05 жовтня 2023 рокупро відмову у забезпеченні позову - скасувати та постановити по справі нове судове рішення, яким заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити. Накласти арешт на рухоме майно, а саме: прогулянкове судно «uа 1414 MA» та транспортні засоби (HARLEY DAVIDSONFLFBS FAT BOY1868, 2020 року випуску, дата державної реєстрації: 06.04.2021; НОМЕР_1, 2009 року випуску, дата державної реєстрації: 10.06.2020; MERCEDES-BENZ 408 D 2300, 1997 року випуску, дата державної реєстрації: 17.05.2018; MITSUBISHI PAJERO SPORT 2442, 2017 року випуску, дата державної реєстрації: 05.04.2018), що належать на праві власності ОСОБА_2 . Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Головуючий: Судді: