Постанова Харківський апеляційний суд № 642/78/23

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ «20» лютого 2024 року м. Харків справа № 642/78/23 провадження № 22ц/818/679/24 Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Бурлака І.В. (суддя-доповідач), суддів Мальованого Ю.М., Яцини В.Б., за участю секретаря Волобуєва О.О., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , представник позивача ОСОБА_2 , відповідачка - ОСОБА_3 , позивачка за зустрічним позовом - ОСОБА_3 , відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1 , представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_2 , розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року в складі судді Вікторова В.В. в с т а н о в и в: У січні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, який в подальшому уточнив. Позовна заява мотивована тим, що з 27 липня 2018 року між ним та ОСОБА_3 укладено шлюб, спільних неповнолітніх дітей не мають. На даний час в провадженні Жовтневого районного суду м. Харкова перебуває справа № 639/3714/22 за його позовом до ОСОБА_3 про розірвання шлюбу. Зазначив, що 17 лютого 2020 року між ним та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за ким він продав ОСОБА_4 належний йому на праві приватної власності житловий будинок з надвірними будівлями загальною площею 134,1 кв м, житловою площею 41,9 кв м, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж зазначеного будинку було вчинено за 1 222 000,00 грн. 22 липня 2021 року він за його особисті кошти, які були виручені від продажу вказаного вище житлового будинку за договором купівлі-продажу, придбав у власність квартиру загальною площею 68,5 кв м, житловою площею 34,0 кв м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Купівля зазначеної квартири вчинено ним за 1 068 000,00 грн. Посилався на те, що квартира яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 придбана ним за його особисті кошти в період перебування в зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, тобто є його особистою приватною власністю. Просив визнати особистою приватною власністю ОСОБА_1 трикімнатну квартиру загальною площею 68,5 кв м, житловою площею 34,0 кв м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , яка належить йому на підставі договору купівлі-продажу від 22 липня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Серветник А.Г., реєстровий номер № 184; стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір. У лютому 2023 року ОСОБА_3 звернулася до суду з зустрічним позовом до ОСОБА_1 про поділ спільного майна подружжя. Зустрічна позовна заява мотивована тим, що вона з ОСОБА_1 проживали однією сім`єю з 2006 року та з 27 липня 2018 року у зареєстрованому шлюбі. ОСОБА_1 є пенсіонером, а з 2020 року вона є пенсіонеркою за віком. Зазначила, що за кошти виручені від продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , ОСОБА_1 придбав квартиру в м. Києві для старшої дочки від першого шлюбу ОСОБА_5 . Кошти були передані в два етапи: спочатку готівкою, а інша частина -переказом. Вказала, що квартира за адресою: АДРЕСА_3 придбана сторонами за спільні кошти, набуті ними за час зареєстрованого шлюбу, що підтверджується пунктом 7 договору купівлі-продажу спірної квартири від 22 липня 2021 року та нотаріально завіреною заявою ОСОБА_3 від 22 липня 2021 року, де вона дала згоду своєму чоловіку ОСОБА_1 на купівлю спірної квартири за спільні кошти, набуті ними за час зареєстрованого шлюбу. 22 липня 2021 року ОСОБА_1 надав їй нотаріально завірену довіреність, якою наділив її бути його представником у питаннях експлуатації спірної квартири, та яка була оформлена за взаємною домовленістю подружжя. Після придбання квартири подружжя почало за спільні кошти робити ремонт в придбаній квартирі, так як планували проживати разом в цій квартирі. Ремонтом квартири займалась переважно вона. Вважала, що спірна квартира придбана за спільні кошти сторін, є спільною сумісною власністю. Просила в порядку поділу спільного майна подружжя визнати за ОСОБА_3 право власності на частину двокімнатної квартири загальною площею 68,5 кв м, житловою площею 34,0 кв м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 , судові витрати покласти на відповідача за зустрічним позовом. Рішенням Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено; зустрічний позов ОСОБА_3 задоволено, визнано за ОСОБА_3 в порядку поділу спільного майна подружжя, право власності на частину двокімнатної квартири, загальною площею 68,5 кв м, житловою площею 34,0 кв м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 ; стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 3 518,95 грн. На вказане рішення суду ОСОБА_1 через свого представника подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення суду скасувати, первісний позов задовольнити в повному обсязі, у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 відмовити, стягнути з ОСОБА_3 судовий збір. Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції порушив норми процесуального права та неправильно застосував норми матеріального права. Не звернув увагу на те, що спірна квартира була придбана ним у власність 22 липня 2021 року. Відповідачкою не надано до суду жодного підтвердження того, що у зазначений період або напередодні укладення договору купівлі-продажу вона знімала зі своїх банківських рахунків суму грошових коштів для прийняття фінансової участі у придбанні ним спірної квартири. Як вбачається з протоколу обшуку від 17 березня 2023 року органами досудового розслідування під час проведення обшуку у помешканні ОСОБА_3 були вилучені грошові кошти у сумі 15 800,00 доларів США, які належали їй. Однак вилучення коштів не підтверджує фінансової участі у придбанні ним спірної квартири. Вказав, що він на момент придбання спірного майна отримав дохід в розмірі 1 222 000,00 грн від продажу житлового будинку. Посилався на те, що він є пенсіонером та на момент виникнення спірних правовідносин постійно отримував дохід у вигляді пенсії, за рахунок якої і забезпечував свої поточні витрати. Також він мав особисті заощадження на банківських рахунках. Зазначив, що посилання ОСОБА_3 на придбання ним квартири в м. Києві за кошти, отримані від продажу житлового будинку не підтверджені жодними доказами. Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду апеляційної інстанції не надходило. В суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_1 підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити. При цьому акцентував увагу суду на тому, що грошові кошти, які отримав ОСОБА_1 від продажу свого будинку та потім витратив їх на придбання спірної квартири, він зберігав у іншому будинку. Разом з тим доказів на підтвердження цієї обставини не надав. Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, пояснення з`явившихся учасників справи, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно залишити без задоволення, рішення суду залишити без змін. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що якщо майно придбано за час знаходження подружжя в шлюбі, воно є спільною сумісною власністю. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 27 липня 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебувають у зареєстрованому шлюбі (а.с.25,109 том 1). Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 21 березня 2023 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано. 17 лютого 2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого продавець передає у власність, а покупець приймає у власність житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 1 222 5000,00 грн, що становить еквівалент 50 000,00 доларів США (а.с.169 том 1). Як вбачається з заяви ОСОБА_1 від 17 лютого 2020 року житловий будинок з надвірними будівлями, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 є його особистою власністю (а.с.185 том 1). 22 липня 2021 року між ОСОБА_6 та ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу квартири, за умовами якого ОСОБА_1 придбав у власність квартиру АДРЕСА_3 . Продаж вчинено за суму 1 068 000,00 грн. Із пункту 7 договору вбачається, що покупець придбаває вказану квартиру за спільні кошти за згодою дружини, ОСОБА_3 .. Її заява, справжність підпису на якій засвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Серветник А.Г. 22 липня 2021 року за реєстровим номером № 1843, додається до справи нотаріуса (а.с.49-51,91-93 том 1). Аналогічна інформація міститься в інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 319073489 від 28 грудня 2022 року та у витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 267120280 від 22 липня 2021 року (а.с.9,94 том 1). Матеріли справи містять заяву ОСОБА_3 від 22 липня 2021 року, за якою вона дає ОСОБА_1 свою згоду на купівлю квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за спільні кошти, набуті ними за час зареєстрованого шлюбу (а.с.60-61,111-112 том 1). 22 липня 2021 року ОСОБА_1 видав на ім`я ОСОБА_3 довіреність на право представлення його інтересів з питань переоформлення на його ім`я особових рахунків, укладення відповідних договорів з комунальними службами щодо обслуговування належної йому квартири АДРЕСА_3 (а.с.37,52,105-106 том 1). ОСОБА_1 та ОСОБА_3 є пенсіонерами. Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_1 на підставі угод на розміщення вкладу відкривав депозитні рахунки, а саме: 17 червня 2016 року на суму 1 400,00 євро; 09 жовтня 2015 року - 23 000,00 грн; 28 квітня 2016 року -30 000,00 грн; 26 жовтня 2015 року - 135 000,00 грн; 16 червня 2014 року -44 000,00 грн; 27 жовтня 2016 року - 150 000,00 грн; 23 квітня 2014 року 8 000,00 грн; 25 червня 2013 року 4 900,00 доларів США, еквівалент 39 165,70 грн; 26 вересня 2013 року 8000,00 грн; 08 грудня 2012 року 1 300,00 доларів США, еквівалент 10 390,90 грн; 06 березня 2013 року 9 960,00 доларів США, еквівалент 79 610,28 грн; 16 листопада 2012 року 1 800,00 доларів США, еквівалент 14 387,40 грн; 30 квітня 2010 року 8 500,00 доларів США, еквівалент 89 305,87 грн; 26 жовтня 2015 року 135 000,00 грн. Також матеріали справи свідчать про зняття (повернення) ОСОБА_1 таких коштів, а саме 12 червня 2014 року - 41 583,73 грн; 27 жовтня 2016 року -135 000,00 грн; 26 лютого 2014 року - 600,00 доларів США, еквівалент 5 656,14 грн; дата не вбачається 18 000,00 доларів США, еквівалент 143 874,00 грн; 04 березня 2013 року - 8 000,00 доларів США, еквівалент 63 944,00 грн; 26 жовтня 2015 року 23 000,00 грн; 26 жовтня 2015 року 112 299,00 грн (а.с.135-152 том 1). Матеріали справи також містять відомості з Державного реєстру фізичних осіб платників податків про джерела та суми доходів, отриманих від податкових агентів, та/або про суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи за період 2015 року по 2021 рік включно, з яких вбачається, що за вказаний період ОСОБА_1 отримав дохід в загальному розмірі 1 645,54 грн, а ОСОБА_3 12 763,87 грн (а.с.164-166 том 1). З 14 липня 2003 року по 27 вересня 2012 року ОСОБА_3 була фізичною особою-підприємцем (а.с.201,202 том 1). Також, на підтвердження своїх вимог ОСОБА_3 надала: копію договору купівлі продажу квартири від 03 квітня 2008 року, згідно якого ОСОБА_7 , від імені якої діяла ОСОБА_3 на підставі довіреності, передала у власність ОСОБА_8 квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 . Продаж вказаної квартири вчинено на суму 277 750,00 грн, що еквівалентно за курсом Національного банку України на день укладання договору 55 000,00 доларів США, які отримала ОСОБА_3 для свого довірителя ОСОБА_7 повністю від покупця ОСОБА_8 (а.с.103-204 том 1); копію протоколу обшуку від 17 березня 2023 року, згідно якого у ОСОБА_3 було вилучено 15 800,00 доларів США, за місцем її мешкання (а.с.205-210 том 1); копію виписки із депозитного рахунку ОСОБА_3 в Акціонерному товаистві «Сенс Банк» про рух грошових коштів, відповідно до яких вклад за період з 23 липня 2009 року по 23 жовтня 2009 року - 15 500,00 доларів США; з 28 жовтня 2020 року по 28 жовтня 2022 року 9 984,24 доларів США; з 28 липня 2020 року по 28 жовтня 2020 року 8 197,21 доларів США; з 25 липня 2019 року по 25 січня 2020 року 19 725,35 доларів США; з 27 січня 2020 року по 27 липня 2020 року 19 019,46 доларів США; з 25 липня 2018 року по 25 січня 2019 року 19 014,09 доларів США; з 15 листопада 2019 року по 16 лютого 2023 року 3 031,08 євро; з 08 листопада 2018 року по 15 листопада 2019 року 2 990,00 євро; з 25 січня 2019 року по 25 липня 2019 року 18 004,00 доларів США (а.с.211-222,228-233 том 1); копію виписки по особовому рахунку ОСОБА_3 в Публічному акціонерному товаристві «Укрсоцбанк», а саме виплата депозиту 25 липня 2018 року в розмірі 17 203,83 доларів США, еквівалент 457 332,70 грн; внесення 14 жовтня 2011 року 19 000,00 доларів США, еквівалент 151 538,30 грн; виплата 21 жовтня 2011 року 26,70 доларів США, еквівалент 212,96 грн; внесення 11 листопада 2011 року 2 000,00 доларів США, еквівалент 15 964,60 грн; перерахування суми депозиту 25 серпня 2011 року 3 000,00 доларів США, еквівалент 23 914,50 грн; внесення готівки 20 вересня 2011 року 500,00 доларів США, еквівалент 3 986,85 грн; виплата 21 вересня 2011 року 15,05 доларів США, еквівалент 120,00 грн; перерахунок суми депозиту 21 квітня 2011 року 22 100 доларів США, еквівалент 176 035,34 грн; виплата 14 жовтня 2011 року 22 100,00 доларів США, еквівалент 176 262,97 грн; розгортання залишків для рахунку 15 квітня 2011 року 22 000,00 доларів США, еквівалент 175 286,29 грн; виплата депозиту 20 квітня 2011 року 22 000,00 доларів США, еквівалент 175 246,69 грн; перерахування суми депозиту 29 лютого 2012 року 28 077,00 доларів США, еквівалент 224 242,58 грн; виплата 30 березня 2012 року 172,60 доларів США, еквівалент 1 378,71 грн; виплата 28 квітня 2012 року 179,45 доларів США, еквівалент 1 433,79 грн (а.с.223-227,234 том 1). З довідки про середню ціну продажу квартири АДРЕСА_3 , виданої фізичною особою-підприємцем ОСОБА_9 18 січня 2023 року вбачається, що середня ціна продажу вказаної квартири в незадовільному стані на 18 січня 2023 року становить 618 700,00 грн (а.с.27 том 1). Як вбачається із звіту про оцінку майна від 01 грудня 2022 року, виконаного фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 , ринкова вартість квартири АДРЕСА_3 становить 703 790,00 грн (а.с.75-90 том 1). У сімейному законодавстві передбачено два режими власності подружжя - особиста приватна власність дружини, чоловіка, тобто кожного з подружжя, та спільна сумісна власність подружжя. Підстави набуття права спільної сумісної власності подружжя (перелік юридичних фактів, які є підставами виникнення права спільної сумісної власності на майно подружжя) визначені в статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України). Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 569/13242/14-ц. Стаття 41 Конституції України гарантує право кожному володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) в статті 1 Першого протоколу, практично в єдиному приписі, що стосується майна, об`єднує всі права фізичної або юридичної особи, які містять у собі майнову цінність. Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у ряді рішень зауважує, що стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою. Перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно бути законним. Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля. Будь-яке втручання у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (рішення ЄСПЛ у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції»). У практиці ЄСПЛ напрацьовано три головні критерії, які слід оцінювати на предмет відповідності втручання в право особи на мирне володіння своїм майном принципу правомірного втручання, сумісного з гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: а) чи є втручання законним; б) чи переслідує воно «суспільний інтерес»; в) чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям. ЄСПЛ констатує порушення державою статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Втручання держави в право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Тлумачення та застосування національного законодавства - прерогатива національних судів, але спосіб, у який це тлумачення і застосування відбувається, повинен призводити до наслідків, сумісних з принципами Конвенції з точки зору тлумачення їх у світлі практики ЄСПЛ. Отже, першою умовою виправданості втручання у права, гарантовані статтею першою Протоколу № 1 до Конвенції є те, що воно має бути передбачене законом. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 листопада 2022 року у справі № 534/1017/20. Відповідно до частини третьої, четвертої статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Згідно із статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Тобто, статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Відповідний правовий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 339/116/16-ц, провадження № 61-15462св18, а також у постанові Верховного Суду від 28 грудня 2022 року у справі № 676/4308/21 (провадження № 61-7301св22). Подібні правила викладені також у частині першій статті 57 СК України, відповідно до якої особистою приватною власністю дружини, чоловіка є зокрема майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування. У разі, якщо спірне майно учасниками справи набуто в період перебування в шлюбі, той факт, що воно зареєстровано на одного з подружжя, не позбавляє іншого права на частку в такому майні. Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19 грудня 2022 року у справі № 330/1569/19. Згідно зі статтями 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Верховний Суд виходить з того, що у справах про поділ спільного майна подружжя необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України). Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Положеннями статей 12, 81 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Частиною першою статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Як вбачається з матеріалів справи, з 27 липня 2018 року по 21 березня 2023 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 перебували у зареєстрованому шлюбі, в період якого придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_3 на підставі договору купівлі-продажу квартири від 22 липня 2021 року. Спростовуючи поширення правового режиму спільного сумісного майна на квартиру ОСОБА_1 посилався на те, що спірна квартира хоча і була набута у період шлюбу з ОСОБА_1 , проте була куплена ним виключно за особисті кошти, а саме за кошти, отримані від продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 17 лютого 2020 року. Продаж зазначеного будинку було вчинено за 1 222 000,00 грн. Однак, саме по собі посилання ОСОБА_1 на те, що спірна квартира була придбана хоча і за час шлюбу, однак за належні йому особисті кошти, отримані від продажу житлового будинку АДРЕСА_1 у 2020 році, не є достатнім доказом сплати ОСОБА_1 особистих коштів за придбане у шлюбі майно, адже належних і допустимих доказів придбання спірного майна саме за ці кошти він не надав. Крім того, між продажем житлового будинку у лютому 2020 році та придбанням спірної квартири у липні 2021 року минуло більше одного року, тобто пройшов значний проміжок часу. В свою чергу ОСОБА_1 не надано доказів збереження грошових коштів, отриманих у 2020 році від продажу житлового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , та використання саме цих коштів на придбання спірної квартири у 2021 році. Також слід звернути увагу на те, що як вбачається з пункту 7 договору купівлі-продажу квартири від 22 липня 2021 року ОСОБА_1 придбав спірну квартиру за згодою дружини, ОСОБА_3 , що підтверджується її заявою, засвідченою приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Серветник А.Г. 22 липня 2021 року за реєстровим номером № 1843. Таким чином під час вчинення зазначеного правочину ОСОБА_1 не повідомив про свій намір придбати квартиру на праві особистої приватної власності, якщо він вважав, що майно придбавалось за особисті грошові кошти, отримані за від продажу житлового будинку АДРЕСА_1 у 2020 році. У нього не було жодних перешкод для зазначення цих обставин безпосередньо в тексті договору купівлі-продажу від 22 липня 2021 року (постанова Верховного Суду від 17 лютого 2022 року у справі № 642/3248/19 (провадження № 61-3251св21). Встановивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_1 під час перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вона є їх спільною сумісною власністю, тому відсутні правові підстави для визнання за ОСОБА_1 права особистої приватної власності на вказане нерухоме майно. ОСОБА_1 не спростував презумпцію виникнення права спільної сумісної власності подружжя. Вказане майно є спільною сумісною власністю сторін, а тому підлягає поділу між ними. Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 31 січня 2024 року у справі № 645/4165/21 (провадження № 61-113св23). Ураховуючи викладене, суд першої інстанції, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, дійшов обґрунтованого висновку про те, що ОСОБА_1 належними та допустимими доказами презумпцію спільності майна подружжя щодо спірної квартири не спростовано, унаслідок чого вона є спільним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , тому належить їм у рівних частках. Зазначене спростовує доводи апеляційної скарги. Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. Докази та обставини, на які посилається ОСОБА_1 в апеляційній скарзі, були предметом дослідження судом першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року). Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, судова колегія визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін. Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи у апеляційному порядку не вбачається. Керуючись ст. ст. 367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст. ст. 381, 384, 389 ЦПК України п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Ленінського районного суду м. Харкова від 13 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили. Головуючий І.В. Бурлака Судді Ю.М. Мальований В.Б. Яцина Повний текст постанови складено 21 лютого 2024 року.