Постанова 4824 № 754/2702/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 24 жовтня 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 754/2702/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/7271/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., за участю секретаря судового засідання - Дячук І.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В., та апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Бабко В.В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на частку квартири та усунення перешкод у користуванні квартирою, - в с т а н о в и в : У лютому 2023 року позивач ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою, в якій, з урахуванням збільшених позовних вимог, просив: встановити факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року та до офіційної реєстрації шлюбу 25.06.2019 року; визнати об`єктом спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , квартири АДРЕСА_1 , здійснити поділ квартири та визнати за ОСОБА_1 право власності на 715/1000 частку вказаної квартири; усунути перешкоди в користуванні квартирою АДРЕСА_1 , шляхом вселення ОСОБА_1 до вказаної квартири; судові витрати покласти на відповідача (т. 1 а.с. 2-9, т. 2 а.с. 52-54). Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що ОСОБА_1 на початку жовтня 2018 року познайомився з ОСОБА_2 . Сторони на той час не знаходились у шлюбних відносинах, та вже з 01 листопада 2018 року почали проживати разом цивільним шлюбом за адресою: АДРЕСА_2 . Факт спільного проживання у вказаній квартирі підтверджується актом про проживання особи без реєстрації від 28 листопада 2022 року. Зазначав, що ОСОБА_2 були відомі його складні життєві обставини, а саме що у позивача померла колишня дружина, з померлою дружиною у позивача є спільний син ОСОБА_3 , якого після смерті дружини забрала до себе на проживання сестра померлої дружини, у зв`язку з чим позивач звертався до суду з позовом про визнання батьківства. З самого початку спільного проживання у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 склались довірливі стосунки, з`явились спільні цілі у житті і сторони вирішили оформити свої стосунки офіційно. Сторони між собою домовились, що після завершення судових процесів, син позивача буде проживати разом з ними. Відповідачка запевняла позивача, що для спільного проживання з сином треба створити сприятливі умови, і вона йому з цим допоможе. Для спільного проживання з ОСОБА_2 потрібно було купити житло у м. Києві, оскільки з пояснень Служби у справах дітей Солом`янської районної державної адміністрації, наявність житла прискорила б повернення позивачу сина від тітки для проживання в сім`ю позивача. Тому до одруження, сторони вирішили за спільні кошти придбати однокімнатну квартиру, для їх комфортного проживання. ОСОБА_2 навесні 2019 року знайшла для купівлі квартиру за 37000,00 доларів США та в травні 2019 року ОСОБА_1 передав ОСОБА_2 25000,00 доларів США для купівлі цієї квартири. 28 травня 2019 року ОСОБА_2 уклала договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 43 кв.м. Відповідно до курсу долара на дату купівлі-продажу, квартира коштувала 34960,00 доларів США. Таким чином, позивач зазначає, що квартира була придбана за спільні кошти, зокрема за власні кошти позивача в розмірі 5000,00 доларів США, та отримані позивачем у борг грошових коштів в загальному розмірі 20000,00 доларів США та за кошти відповідачки в розмірі 9960,00 доларів США. В подальшому 25 червня 2019 року між сторонами було укладено шлюб у Солом`янському районному у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану. 20 липня 2019 року сторони переїхали до нової придбаної квартири, яка була повністю готова для вселення та проживання. 08 жовтня 2019 року позивач зареєструвався в придбаній квартирі. 24 липня 2020 року спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї був складений акт обстеження умов проживання в квартирі АДРЕСА_1 , відповідно до якого умови проживання в квартирі визнані добрими. Цей акт був наданий у якості одного із доказів для спростування заяви, щодо позбавлення позивача батьківських прав. Вказана обставина, викладена у акті, дуже важлива, оскільки підтверджує мету купівлі квартири. В жовтні 2022 року позивача змусили з`їхати з квартири та спільне проживання з відповідачкою припинилось. 05 лютого 2023 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з вимогою щодо поділу квартири АДРЕСА_1 , шляхом укладання нотаріального договору. Однак жодної відповіді від відповідачки не отримав. 07 березня 2023 року позивач також звернувся до відповідачки з вимогою про усунення перешкод в користуванні квартирою. Однак відповіді також не отримав ( т. 1 а.с. 2-8, т. 2 а.с. 52-54). 28 березня 2023 року від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказано, що відповідачка ОСОБА_2 познайомилась з позивачем ОСОБА_1 наприкінці жовтня 2018 року, коли звернулась до нього за допомогою виконати зварювальні роботи на своїй торговій точці. В листопаді 2018, після відкриття торгової точки, позивач вранці почав заходити до відповідачки за кавою та спілкуватись з нею. На початку січня 2019 року ОСОБА_1 почав розповідати про особисте життя, про померлу дружину, про сина. Відповідачка перейнялась проблемами позивача. Вже в середині березня 2019 року між сторонами зав`язались романтичні відносини. Позивач познайомив відповідачку з сином ОСОБА_4 , матір`ю та сестрою. Наприкінці травня 2019 року сторони вирішили узаконити свої стосунки та подали спільну заяву про державну реєстрацію шлюбу до Солом`янського районного у місті Києві відділу державної реєстрації актів цивільного стану. 25 червня 2019 року між сторонами було укладено шлюб, однак спільне життя не склалось, у зв`язку з чим відповідачка подала до суду заяву про розірвання шлюбу. Рішенням суду від 17 березня 2023 року шлюб між сторонами розірвано. Зазначала, що твердження позивача про те, що сторони у період з 01 листопада 2018 року по 20 липня 2019 року проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , не відповідають дійсності, оскільки відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади м. Києва, відповідачка ОСОБА_2 була зареєстрована в житловому приміщенні за адресою: АДРЕСА_3 , та в період з 24 січня 2022 року по 29 травня 2019 року вела спільне господарство та проживала за адресою: АДРЕСА_3 , разом з донькою, сином, онуками. Під час спільного проживання за зазначеною адресою у вказаний період, її діти та онуки були пов`язані спільним побутом, мали спільний дохід та витрати, вели спільне господарство. З 30 травня 2019 року відповідачка проживала в квартирі АДРЕСА_1 . В червні 2019 року позивачкою було здійснено сплату комунальних послуг за утримання вищевказаної квартири, що підтверджує ту обставину, що відповідачка переїхала у спірну квартиру відразу після того, як її придбала. При цьому подані позивачем докази, не підтверджують факту спільного ведення господарства, наявності спільного побуту. Вказувала, що 28 травня 2019 року вона придбала спірну квартиру, вартість якої становила 926 450 грн. Відповідно до п. 11 Договору купівлі-продажу квартири, покупець - ОСОБА_2 , у заяві, що зберігається у справах приватного КМНО ОСОБА_5 , стверджує, що вона на момент укладання цього договору в шлюбі не перебуває, ні з ким не проживає однією сім`єю. При цьому, частина коштів 528 950грн, які сплачувались за квартиру, були особистими заощадженнями позивачки, які вона отримала від зайняття підприємницькою діяльністю. А інша частина коштів, у розмірі 15 000 доларів США була отримана чи позичена від рідних, знайомих. При цьому, всі грошові кошти за придбання квартири, були сплачені відповідачкою особисто у відділенні банку, а позивач не приймав фінансової участі в купівлі спірної квартири. ОСОБА_2 вказувала, що твердження позивача, про те, що придбання спірної квартири для сина позивача чи в його інтересах є неправдивим та не відповідають дійсності, оскільки син позивача - ОСОБА_3 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 та проживає з рідною тіткою. На підставі вищевикладеного, просять відмовити в задоволенні позову в повному обсязі (т. 1 а.с. 81-98 т. 2 а.с. 70-77). 27 квітня 2023 року від представника ОСОБА_1 - адвоката Герасимовської Н.М. надійшла відповідь на відзив, в якому просила задовольнити позовну заяву в повному обсязі (т. 2 а.с. 83-85). 04 травня 2023 року від представника ОСОБА_2 - адвоката Величко Л.П. надійшли заперечення на відповідь на відзив, в якому просила суд відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі (т. 2 а.с. 141-151). Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація просили розглянути справу за відсутності представника (т. 2 а.с. 212-213, 239-240 т. 3 а.с. 44-45). Рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація про встановлення факту спільного проживання, визнання права власності на частку квартири та усунення перешкод у користуванні квартирою - відмовлено повністю (т. 3 а.с. 144-160). Додатковим рішенням Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 8 000 грн. (т. 4 а.с. 2-5). Не погодившись з рішенням районного суду, 15 січня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Герасимовська Н.М. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги (т. 4 а.с. 12-16). В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначала, що суд неповно з`ясував обставини та неправомірно визнав встановленими недоведені обставин, що мають значення для справи, виклав висновки, що на думку скаржника не відповідають дійсним обставинам справи та дослідженим у судовому засіданні доказів, порушив норми процесуального та неправильно застосував норм матеріального права. Зауважувала, що суд не взяв до уваги акт про обстеження проживання особи без реєстрації від 28 листопада 2022 року по АДРЕСА_2 та не надав оцінки меті придбання квартири, а саме для створення сім`ї з ОСОБА_2 та спільним проживанням з сином ОСОБА_4 . Також суд не надав оцінку договору дарування частки квартири, який був укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 18 жовтня 2022 року, яким фактично примусила його залишити спільно придбану квартиру. Суд не надав оцінки обставинам щодо реєстрації постійного місця проживання позивача у спірній квартирі, та обставин спільного проживання у цій квартирі. Обґрунтовував рішення тільки тими доказами, які свідчать на користь відповідача та не підійшов критично до показів свідків з боку ОСОБА_2 , які є її рідними сестрами. Вважає, що суд не надав належної оцінки джерелам доходу відповідача та її можливості за особисті кошти придбати спірну квартиру, адже докази, які надала ОСОБА_2 не є переконливими. Вказувала, що судом під час розгляду справи не дотримано вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності у з`ясуванні обставин та оцінки доказів, допустив неповноту і однобічність у дослідженні доказів і встановленні фактичних обставин, не перевірив належним чином і не надав правової оцінки доводам позивача щодо факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу і не надав змістовного мотивування доводам сторін (т. 4 а.с. 12-16). Не погодившись з додатковим рішенням районного суду, 18 березня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати додаткове рішення суду та ухвалити нове, яким заяву про ухвалення додаткового рішення щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу задовольнити і стягнути із позивача на користь відповідачки 86 500 грн. витрат на правничу допомогу (т. 4 а.с. 46-62). В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначала, що додаткове рішення суду першої інстанції є необґрунтованим, невмотивованим та формальним, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Вказувала, що розмір витрат на професійну правничу допомогу в сумі 86 500, 00 грн. відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій, пропорційним до предмета спору - нерухомого майна, вартість якого визначена позивачем у розмірі 926 450 грн., з урахуванням ціни позову у розмірі 662 500 грн. Зауважувала, що на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в сумі 86 500 стороною апелянта було подано всі необхідні докази. Апелянтом було здійснено оплату фактично наданої їй АО «ГРЕЙСЕРС» правничої допомоги у розмірі 86 500 грн. Твердження про те, що у платіжній інструкції обов`язково повинно зазначатись посилання на номер та предмет справи є суб`єктивним, оскільки чинне законодавство України не встановлює чітких критеріїв для документів, що подаються для підтвердження витрат на правничу допомогу. При цьому, посилалася на правові висновки Верховного Суду в постанові від 17 березня 20020 року по справі № 520/8309/18, про те, що для стягнення витрат на професійну правничу допомогу номер справи у договорі, звіті, акті виконаних робіт, платіжному дорученні вказувати бажано, але необов`язково. Таким чином, таке твердження не може слугувати підставою для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу. Крім того, щодо наявності в провадження Деснянського районного суду м. Києва трьох справ, де адвокатом ОСОБА_2 є Величко Л.П. і по кожній справі інтереси ОСОБА_2 представляє Величко Л.А. , то законодавство України не обмежує ні клієнта, ні адвоката, ні у виборі кількості судових процесів, ні у кількості адвокатів для представлення інтересів. Тобто, особа має право залучити до судових процесів, в яких вона є стороною одного і того ж адвоката або різних. Також зазначала, що на думку сторони апелянта, довідка Пенсійного фонду України форми ОК-5 за 2023 рік не може враховуватись, як достеменне підтвердження відсутності у ОСОБА_1 доходу, оскільки суперечить доказам наявним в матеріалах справи, фактичним обставинам справи та діям позивача. Так, при відсутності доходу в лютому 2023 року позивачем сплачено судовий збір за подачу до суду позову та заяви про забезпечення позову у розмірі 8 235, 40 грн., про що в матеріалах справи є відповідні квитанції. При відсутності доходу в квітні 2023 року позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 073,60 за заяву про збільшення позовних вимог. Отже, посилання сторони позивача на скрутне матеріальне становище та відсутність доходу спростовуються доказами у справі. Звертала увагу, що розмір гонорару за фіксованою ставкою не залежить від обсягу наданих послуг та часу витраченого адвокатом та сплачується клієнтом після виставлення АО «ГРЕЙСЕРС» клієнту рахунку. Суд першої інстанції зменшуючи витрати на професійну правничу допомогу застосував загальні фрази без оцінки конкретних обставин справи, не надавши достатніх та чітких пояснень на підставі чого їх було зменшено саме до такого розміру (т. 4 а.с. 46-62). 01 квітня 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. подала відзив на апеляційну скаргу, в якому просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, стягнути із позивача на користь відповідачки 25 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції (т. 4 а.с. 102-128). 09 квітня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Герасимовська Н.М. подала відзив, в якому просила у задоволенні апеляційної скарги на додаткове рішення Деснянського районного суду м. Києва від 15 грудня 2023 року відмовити (т. 4 а.с. 146-151). В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Герасимовська Н.М. підтримала апеляційну скаргу позивача і просила її задовольнити, заперечувала проти скарги відповідачки і просила її відхилити. Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. підтримала подану скаргу на додаткове рішення і просила її задовольнити, заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача і просила її відхилити. Інші особи, які берутьучасть усправі досуду неприбули, прочас тамісце розгляду справи були сповіщені повідомленнями на зазначені ними адреси та телефонограмами із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень, про що у справі є докази. Повідомлення позивача ОСОБА_1 та відповідачки ОСОБА_2 повернулось із відмітками працівників пошти про відсутність адресатів за зазначеними ними адресами, заяви про зміну адрес місця проживання (перебування) від вказаних осіб до суду не надходили. Поряд з цим, факт належного повідомлення позивача ОСОБА_1 підтвердила в суді його представник - адвокат Герасимовська Н.М., про що свідчить протокол та звукозапис судового засідання. Належне повідомлення відповідачки ОСОБА_2 також підтвердила її представник - адвокат Величко Л.П. Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору: Солом`янська районна в місті Києві державна адміністрація, Деснянська районна в місті Києві державна адміністрація, про розгляд справи апеляційним судом 24 жовтня 2024 року були повідомлені до Електронного кабінету в ЄСІТС, кожна окрема, із забезпеченням технічної фіксації таких повідомлень (т. 4 а.с. 178-208). Виходячи з положень ст. 13 ЦПК України кожна сторона розпоряджається своїми правами на власний розсуд, у т.ч. правом визначити свою участь в тому чи іншому судовому засіданні. Явка до суду апеляційної інстанції не є обов`язковою. Відповідно до частини 1 ст. 131 ЦПК України, учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають офіційної електронної адреси та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому судові адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає або не знаходиться. Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні цього суду у справі «Пономарьов проти України» від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. Заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С. А. проти Іспанії» від 07 липня 1989 року). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 759/14068/19 (провадження № 61-8505св22). Поряд з цим, Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (див. рішення ЄСПЛ від 02.12.2010 у справі «Шульга проти України», № 16652/04). При цьому запобігати неналежній і такій, що затягує справу, поведінці сторін у цивільному процесі - завдання саме державних органів (див. рішення ЄСПЛ від 20.01.2011 у справі «Мусієнко проти України», № 26976/06). Зважаючи на вимоги п. 2 ч. 8 ст. 128, ч. 5 ст. 130, ч. 2 ст. 372 ЦПК України колегія суддів визнала повідомлення належним, а неявку такою, що не перешкоджає апеляційному розглядові справи. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги не підлягають задоволенню з наступних підстав. З огляду на положення ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведений об`єктивними доказами факт проживання сторін однією сім`єю без реєстрації шлюбу у визначений позивачем період (з 01 листопада 2018 року по 25 червня 2019 року). Колегія суддів погодилася з таким висновком суду виходячи з наступного. 28 травня 2019 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 був укладений Договір купівлі-продажу, який посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Іванченком В.Ю. (т. 1 а.с. 23, 242-243). Відповідно до Договору купівлі-продажу від 28 травня 2019 року, ОСОБА_8 передає, а ОСОБА_2 приймає у власність належну ОСОБА_8 на праві власності квартиру АДРЕСА_1 . Квартира, що відчужується складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 43 кв.м, житловою площею 18 кв.м. Згідно із п. 2 Договору купівлі-продажу від 28 травня 2019 року, продаж вчинено за 926 450 грн, які покупець повністю сплатив продавцю до підписання цього Договору. Продавець своїм підписом під цим Договором підтверджує факт повного розрахунку та відсутність будь-яких претензій до покупця. Пунктом 11 Договору купівлі-продажу від 28.05.2019 року визначено, що продавець у заяві, що зберігається у справах ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, стверджує, що відчужувана квартира є його особистою приватною власністю. Покупець у своїй заяві, що зберігається у справах ОСОБА_5 , приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу, стверджує, що вона на момент укладання цього Договору в шлюбі не перебуває, та ні з ким не проживає однією сім`єю. У відповідності до платіжного доручення № 16 від 28.05.2019, ОСОБА_2 перерахувала ОСОБА_8 926 450 грн. Призначення платежу: перерахування коштів згідно договору купівлі-продажу квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_4 (т. 1 а.с. 240-241). Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, квартира АДРЕСА_1 , на праві власності належить ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 22, 244). 18 травня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 подали заяву про державну реєстрацію шлюбу до Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, що підтверджується Листом № 627/33.9-80 від 28.02.2023 Солом`янського відділу державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві (т. 2 а.с. 86). 25 червня 2019 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 , виданий Солом`янським районним у м. Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, за актовим записом № 1079 (т. 1 а.с. 26, 245). В позовній заяві позивач ОСОБА_1 не заперечував, що у жовтні 2022 року сторони фактично припинили шлюбні відносити (т. 1 а.с. 5). 18 жовтня 2022 року ОСОБА_2 подарувала ОСОБА_1 1/2 частку квартири АДРЕСА_5 , що підтверджується Договором дарування 1/2 частки квартири, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. (т. 2 а.с. 122-123). Згідно із Довідки про реєстрацію місця проживання вбачається, що ОСОБА_1 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 08.10.2019 року (т. 1 а.с. 12). До позовної заяви додані докази, що позивач ОСОБА_1 , відповідно до записів в трудових книжках працював з 1986 року по 2021 рік (т. 1 а.с. 14-18). Відповідно до Свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець з 25.04.2004 (т. 1 а.с. 18 зворот). У відповідності до Довідки про заробітну плату, виданої ОСОБА_1 , який працював за цивільно-правовим Договором у ТОВ «Роніка-групп», в період липня по грудень 2018 року нарахована заробітна плата в розмірі 11190,00 грн. (т. 1 а.с. 19 зворот). Відповідно до Інформації про задеклароване/зареєстроване місце проживання особи, ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , з 24.01.2002 року. (т. 1 а.с. 110). Відповідно до Акту про проживання особи без реєстрації від 28.11.2022 року, складеного ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в присутності майстра технічної дільниць Дромалюка А. та власниці квартири АДРЕСА_6 , зі слів власника квартири - ОСОБА_13 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в зазначеній квартирі без реєстрації, в період 01.11.2018 року по 19.07.2019 року (т. 1 а.с. 25). Згідно акту від 09.03.2023 року, складеного за підписами ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , та засвідченого начальником ЖЕД-319, громадянка ОСОБА_2 у період з 24.01.2002 по 29.05.2019 вела спільне господарство та проживала за адресою: АДРЕСА_3 , разом із дочкою, сином та онуками (т. 1 а.с. 108). Відповідачка ОСОБА_2 , згідно витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, з 21.11.2007 зареєстрована як фізична-особа підприємець (т. 1 а.с. 174). Згідно із податкових декларацій платника єдиного податку - фізичної особи - підприємця, ОСОБА_2 за результатами своєї підприємницької діяльністю, за періоди 2012-2019 роки, отримала прибуток від підприємницької діяльності в розмірі 1 315 000 грн. (т. 1 а.с. 175-202). У позивача ОСОБА_1 від іншого шлюбу є син ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 (т. 1 а.с. 20). Син позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , згідно довідки про реєстрацію місця проживання, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 28). Позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до Служби у справах дітей та сім`ї Солом`янської районної в м. Києві державної адміністрації з питаннями, щодо повернення малолітнього сина ОСОБА_17 , для спільного проживання та особистого виховання. На свої звернення він отримував відповіді від Служби у справах дітей, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами. Також позивач ОСОБА_1 неодноразово звертався до Солом`янського УП ГУ НП в м. Києві за період з 2019 по 2021 роки, з приводу перешкоджання йому у спілкуванні з дитиною, що підтверджується доданими до матеріалів справи документами. Так, зокрема із доданих до відповіді на відзив документів, судом встановлено, що відповідно Висновку по матеріалу ЖЄО № 28312 від 19.04.2019, за заявою ОСОБА_1 , останній зазначав адресу свого проживання за період 2018 року по 2020 рік: АДРЕСА_2 . Також відповідно до Довідки про результати розгляду звернення ОСОБА_1 від 01.07.2019 та від 19.07.2019 року, останній зазначає адресою проживання: АДРЕСА_2 (т. 2 а.с. 89-101). Для повернення малолітнього ОСОБА_17 батьку - ОСОБА_1 , спеціалістами Служби у справах дітей та сім`ї 24.01.2020 року, складено Акт умов проживання дитини, відповідно до якого умови проживання в квартирі АДРЕСА_1 - добрі, квартира облаштована необхідними меблями та побутовою технікою, чисто, в квартирі придбано. Для виховання та розвитку дитини створені всі необхідні умови, іграшки, місце для відпочинку, одяг за сезоном, робоче місце для занять. Продукти харчування є в наявності для розвитку дитини. За вказаною адресою проживають та мають постійне місце реєстрації: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Також в матеріалах справи міститься аналогічний акт, з аналогічним змістом, але датований 24.01.2019, тобто за 4 місяці до придбання ОСОБА_2 , вищевказаної спірної квартири. При цьому колегія суддів апеляційного суду критично оцінює зазначення в Акті обстеження дати 24 січня 2019 року, оскільки обстеження відбулось за заявою позивача ОСОБА_1 від 20 січня 2020 року, а спірна квартира в якій проведено обстеження була набута відповідачкою за договором купівлі-продажу від 28 травня 2019 року (т. 2 а.с. 120-121). За змістом ч. 2, 4 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства. Згідно з положеннями частин 1, 2 ст. 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя. Згідно вимог ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу. Тобто при застосуванні статті 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю. Для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, упродовж якого було придбано спірне майно. Встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без реєстрації шлюбу передбачає доведення перед судом факту спільного їх проживання, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв`язку із цим взаємних прав та обов`язків, притаманних подружжю. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне мешкання чоловіка та жінки за однією адресою, збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення жінкою та чоловіком спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування чоловіка та жінки один про одного/надання взаємної допомоги тощо. До прав та обов`язків, притаманних подружжю, слід віднести зокрема, але не виключно, існування між чоловіком та жінкою, реалізацію ними особистих немайнових прав, передбачених главою 6 СК України, тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин, оскільки самі по собі, наприклад, факти перебування у близьких стосунках чоловіка та жінки або спільна присутність їх на святах, або пересилання коштів, або періодичний спільний відпочинок, або проживання за однією адресою, факт реєстрації за такою адресою при відсутності інших наведених вище ознак не можуть свідчити, що між чоловіком та жінкою склались та мали місце усталені відносини, притаманні подружжю. Наведені вище правові висновки суду повністю узгоджуються із правовими позиціями, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, постановах Верховного Суду від 26 вересня 2018 року у справі № 244/4801/13-ц, від 28 листопада 2018 року в справі №127/11013/17, від 16 січня 2019 року у справі №343/1821/16-ц, від 27 лютого 2019 року у справі№522/25049/16-ц, від 27 березня 2019 року у справі №354/693/17-ц, від 17 квітня 2019 року у справі №490/6060/15-ц, від 15 серпня 2019 року у справі №588/350/15, від 23 вересня 2019 року у справі №279/2014/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі №748/897/18, від 11 грудня 2019 року в справі №712/14547/16-ц, від 12 грудня 2019 року у справі №490/4949/17, від 18 грудня 2019 року в справі №761/3325/17-ц, від 24 січня 2020 року в справі №490/10757/16-ц, від 09 листопада 2020 року №757/8786/15-ц. Позивачем ОСОБА_1 , на підтвердження факту спільного проживання з відповідачкою ОСОБА_2 , в період 01.11.2018 по 19.07.2019, надано до суду Акт про проживання особи без реєстрації від 28.11.2022, складеного ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , в присутності майстра технічної дільниць Дромалюка А. та власниці квартири АДРЕСА_6 за показами власника ОСОБА_13 , відповідно до якого ОСОБА_2 та ОСОБА_1 проживали в зазначеній квартирі без реєстрації, в період 01.11.2018 по 19.07.2019. Також позивачем ОСОБА_1 , на підтвердження походження у нього коштів, для купівля спірної квартири АДРЕСА_1 , надано Договір позики від 08.04.2019, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_18 , відповідно до умов якого, останній передав ОСОБА_1 у позику 12000,00 доларів США для купівлі квартири, строком на 7 років, до 01.08.2026. Також до матеріалів справи надана Угода про зміну первісного зобов`язання за Договором позики від 15.03.2023. До матеріалів справи також долучений Договір позики від 20.05.2019, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_19 , відповідно до умов якого, остання передала ОСОБА_1 у позику 8000,00 доларів США для купівлі квартири, строком на 5 років, до 30.04.2022. Також до справи долучена розписка, відповідно до якої ОСОБА_19 підтверджує, що ОСОБА_1 повернув їй 8000,00 доларів США. Факт спільного проживання сторін без реєстрації шлюбу протягом 01 листопада 2018 року і до 24 червня 2019 років, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, відповідачка заперечувала. Відповідачкою ОСОБА_2 , на підтвердження проживання в квартирі за адресою: АДРЕСА_3 , в період з 24.01.2002 по 29.05.2019, надані до суду докази понесення витрат на утримання (облаштування) квартири, придбання побутової техніки. Згідно копій квитанцій, наданих відповідачкою ОСОБА_2 , вбачається, що остання здійснювала сплату за комунальні послуги в квартирі АДРЕСА_7 , з 2013 по 2019 роки, та зокрема квартирі АДРЕСА_1 , з червня-липня 2019 року. Встановлені по справі обставини і докази свідчать, що до часу реєстрації шлюбу 25 червня 2019 року сторони по справі були зареєстровані за різними адресами. Згідно із Довідки про реєстрацію місця проживання вбачається, що позивач ОСОБА_1 був зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 , з 08.10.2019 року (т. 1 а.с. 12). Посиланняпозивача ОСОБА_1 на Акт про проживання особи без реєстрації від 28.11.2022 року складений зі слів власниці квартири АДРЕСА_6 - ОСОБА_13 не можуть бути покладені в основу рішення про задоволення позову. Такі докази не свідчать про спільне проживання, ведення спільного господарства сторін як подружжя протягом листопада 2018 року - травня 2019 року, а тому не можуть бути визнані підставою для задоволення позову. Судом першої інстанції були допитані свідки: ОСОБА_20 , ОСОБА_19 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_16 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 , та в якості свідка була допитано позивача ОСОБА_1 . Свідок ОСОБА_19 надала свідчення, що відповідачку ОСОБА_2 вона знає зі слів позивача, особисто з нею не знайома. Зазначала, що працювала разом з позивачем. У 2019 році позивач ОСОБА_1 позичив у неї кошти в розмірі 8000,00 доларів США, що підтверджується Договором позики. ОСОБА_1 повідомляв, що відбулась покупка квартири та одруження з позивачкою, зазначав, що має жінку яку любить, та проживає з нею однією сім`єю. Свідок ОСОБА_21 надала свідчення, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки була їх сусідкою. Зазначала, що перший раз відповідачку ОСОБА_2 побачила восени 2018 року. Від позивача дізналась, що вони будуть жити разом. Також свідок ОСОБА_21 підтвердила, що підписувала Акт про обстеження проживання особи без реєстрації від 28.11.2022. Також свідок зазначала, що бачила велику машину для переїзду до нової квартири. Допитаний як свідок позивач ОСОБА_1 надав свідчення, що вони з позивачкою познайомились на книжному ринку та працювали разом з осені 2018 року. Зазначав, що з ОСОБА_2 вони проживали разом за адресою: АДРЕСА_2 , з вересня 2018 року по травень 2019 року. ОСОБА_1 вказував, що він надав ОСОБА_2 25000,00 доларів США для покупки квартири АДРЕСА_1 , яку дозволив оформити на ім`я ОСОБА_2 . Під час оформлення квартири, до нотаріуса він не їздив. Гроші для покупки квартири він позичав у друга ОСОБА_25 в розмірі 12000,00 доларів США, які частково повернув, та у знайомої жінки - 5000,00 доларів США, та після повернення боргу останній, порвав боргову розписку. ОСОБА_1 також надав свідчення про те, що з 2019 вони разом з ОСОБА_2 проживали в квартирі по АДРЕСА_8 до осені 2022 року, допоки не розійшлись. Зазначав, що ОСОБА_2 подарувала йому 1/2 частину квартири АДРЕСА_5 . Свідок ОСОБА_20 надала свідчення, що позивача ОСОБА_1 вона не знає. Зазначала, що відповідачка ОСОБА_2 до укладання шлюбу з позивачем проживала за адресою: в АДРЕСА_9 . В травні 2019 року просила в борг кошти на нову квартиру в розмірі 3000,00 доларів США, які згодом повернула. Після придбання квартири повідомила, що буде проживати в новій квартирі разом з чоловіком ОСОБА_26 . Свідок ОСОБА_22 надала свідчення, що вона є рідною сестрою відповідачки ОСОБА_2 . З позивачем ОСОБА_1 вона знайома з 10.08.2019. З 2002 року по травень 2019 року відповідачка проживала по АДРЕСА_9 . Зазначала, що повна вартість квартири становила 38000,00 доларів США, з яких 20000,00 доларів США, були власними коштами відповідачки. Вказувала, що вона надавала своїй сестрі ОСОБА_2 на придбання квартири 15000,00 доларів США, без повернення. Старша сестра надала відповідачці 5000,00 доларів США, також позичав кошти сусід в розмірі 3000,00 доларів США. Свідок ОСОБА_23 надала свідчення, що вона є рідною сестрою відповідачки ОСОБА_2 . З позивачем ОСОБА_1 вона знайома з 10.08.2019. Зазначала, що відповідача ОСОБА_2 самостійно відкладала кошти на придбання квартири, і всі кошти, за які була придбана квартира, були її особисті. Вказувала, що вона надавала своїй сестрі ОСОБА_2 , на придбання квартири 5000,00 доларів США, без повернення. Свідок ОСОБА_24 надала свідчення, що вона є донькою відповідачки. Зазначала, що з позивачем ОСОБА_1 вона познайомилась на початку зими 2018 року. Свідок ОСОБА_24 , за станом здоров`я, більше нічого суду повідомити не змогла. Свідок ОСОБА_16 надала свідчення, що вона з позивачем не знайома. Зазначала, що з 2002 року по травень 2019 року відповідачка проживала по вул. Будищанській, разом зі своєю донькою, онуками та дядею ОСОБА_27 , який помер до війни. Бачила відповідачку в цей проміжок часу щодня. Була в квартирі відповідачки, за проханням приглянути за онуком. Після літа 2019 року відповідачку бачила дуже рідко. Чоловіка поруч з відповідачкою не бачила, окрім колишнього чоловіка та сина. Зазначала, що в період з липня 2019 року по листопад 2019 року бачила відповідачку біля будинку, по АДРЕСА_9 , біля магазину. Також в судовому засіданні 06.12.2023 було заслухано свідка ОСОБА_28 , яка надала свідчення про те, що позивач ОСОБА_1 її рідний брат. З 2019 року вона знайома з відповідачкою ОСОБА_2 , яку ОСОБА_1 представив як свою дружину. Зазначала, що відповідачка ОСОБА_2 дала на квартиру 11000,00 доларів США, які пізніше ОСОБА_1 допомагав їй виплачувати, оскільки вони були взяті в кредит. Також свідок ОСОБА_28 зазначила, що позичила позивачу на покупку квартири 12000,00 доларів США. До того ж вказувала, що покупку квартири для особистого сімейного користування сторони обговорювали в її присутності та присутності матері позивача. Вказувала, що позивач добровільно оформляв купівлю квартири на відповідачку. Підтверджувала, що сторони разом вирішували питання щодо проживання сина позивача. Ходили разом до Служби у справах дітей, проводили обстеження квартири. До покупки квартири проживали разом, вели спільне господарство, були сім`єю. Судом першої інстанції дана належна оцінка показанням свідків, які зазначали, що позивач та відповідачка були знайомі з кінця 2018 року, однак факт спільного проживання позивача із відповідачкою, як чоловіка та дружини, ведення ними спільного господарства та наявності спільного бюджету не підтвердили. Колегія суддів критично оцінює покази свідків з обох сторін щодо позичення сторонам на покупку квартири коштів,. При цьому, об`єктивних доказів передачі отриманих у позику грошей в сумі 25 000 доларів США позивачем ОСОБА_1 відповідачці ОСОБА_2 для придбання спірної квартири до суду не надано і судом таких не встановлено. Отже доводи відповідачки ОСОБА_2 позивачем ОСОБА_1 не спростовані. Об`єктивних доказів набуття спірної квартири за адресою: АДРЕСА_4 у період спільного проживання сторін по справі як подружжя без реєстрації шлюбу в тому числі за спільні кошти та (або) внаслідок спільної праці, до суду не надано і судом таких не встановлено. Суд першої інстанції надав оцінку поясненням сторін, допитав свідків, показання яких в сукупності з іншими вищенаведеними доказами по справі не можуть бути визнані самостійною і достатньою підставою для висновку про задоволення позову. Посилання позивача на періодичний спільний відпочинок у вихідні дні не є достатнім для визнання факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу у розумінні статті 74 СК України, без наявності інших ознак сім`ї. Факти спільного відпочинку сторін, спільні фото, спільна присутність на святкування, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не можуть свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце протягом вказаного періоду часу усталені відносини, які притаманні подружжю. (Постанова Верховного Суду України від 19.08.2019 у справі № 588/350/15). Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову про встановлення факту спільного проживання сторін у період з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, отже відсутні й підстави для задоволення позову в частині визнання квартири АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю сторін по справі та визнання за позивачем ОСОБА_1 права власності на 715/1000 частки спірної квартири в порядку поділу майна подружжя. Отже відсутні й підстави для задоволення похідних позовних вимог про усунення перешкод у користуванні вищевказаною часткою квартири. При цьому, колегія суддів враховує, що за договором дарування від 18 жовтня 2022 року позивач ОСОБА_1 є власником 1/2 частини двохкімнатної квартири АДРЕСА_5 , загальною площею 46,7 кв.м., житловою площею 29,7 кв.м., що підтверджується Договором дарування, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Стрельченко О.В. Право власності ОСОБА_1 на вказану частину квартири 18 жовтня 2022 року було зареєстровано встановленим порядком про що є витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 2 а.с. 122-124). Щодо доводів апеляційної скарги на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. За змістом п. 3 ч. 1 та ч. 2 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справивитрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. Так, з матеріалів справи вбачається, що протягом п`яти днів з дня ухвалення рішення суду першої інстанції представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. направила до суду заяву про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, в якому просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 86 500,00 грн. (т. 3 а.с. 174-180). На підтвердження вимог про стягнення витрат на правничу допомогу до суду першої інстанції надано наступні докази: копію договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року (т. 3 а.с. 181-182), копію додаткової угоди № 1 до договору про надання правничої допомоги від 07.03.2023 року (т. 3 а.с. 183-188), копію акту приймання-передачі наданої правової допомоги від 11.12.2023 №1 від 06.02.2023 року (т. 3 а.с. 189-191), копії платіжних інструкцій № 0.0.3182294040.1 на суму 10 000,00грн, № 0.0.3183648395.1 на суму 10 000,00 грн., № 0.0.3262860659.1 на суму 66 500,00 грн. (т. 3 а.с. 193-194), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС № 10464/10 від 07.02.2022 року (т. 2 а.с.22), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1535620 (т. 2 а.с. 21). Так, 07.03.2023 року між ОСОБА_2 та АО «Грейсерс» було укладено договорів про надання правової допомоги № 23/2023 (т. 3 а.с.181-182). Розділом 5 визначено гонорар, оплата фактичних видатків. Відповідно до п. 5.1. гонорар є формою винагороди АО за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту за цим договором. Порядок обчислення гонорару, розмір гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення визначатимуться сторонами у додаткових угодах до даного договору, які невід`ємними частинами договору (т. 3 а.с. 182). Згідно з Додатковою угодою № 1 до договору про надання правничої допомоги від 07.03.2023 року, ОСОБА_2 та АО «ГРЕЙСЕРС» в особі керуючого партнера Лисенка С.С., уклали цю додаткову угоду до договору про надання правничої допомоги від 07.03.2023 року про таке: Зважаючи на наявність укладеного між ОСОБА_2 та АО «ГРЕЙСЕРС» договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року, сторони вирішили укласти відповідну додаткову угоду, в рамках якої АО «ГРЕЙСЕРС» зобов`язується надати правову допомогу ОСОБА_29 , як відповідачу, по цивільній справі № 754/2702/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , здійснення поділу квартири, визнання права власності на 715/100 частку квартири, яка знаходиться в провадження Деснянського районного суду м. Києва, а клієнт зобов`язується оплатити АО «ГРЕЙСЕРС» гонорар - вартість такої правової допомоги та фактичні витрати АО «ГРЕЙСЕРС», що необхідні для виконання умов договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року та додаткової угоди № 1 від 07.03.2023 року до договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року (пункт 1.1. додаткової угоди). Пунктами 1.2.1-1.2.17 вказаної Додаткової угоди визначено види послуг, які надаватимуться АО «ГРЕЙСЕРС» клієнту ОСОБА_2 в межах вказаної цивільної справи. Відповідно до п. 2.1. Додаткової угоди, згідно п. 5.1. договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року, за надання правової допомоги під час розгляду в Деснянському районному суді м. Києва цивільної справи № 754/2702/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , здійснення поділу квартири, визнання права власності на 715/100 частку квартири, клієнт зобов`язується сплатити на рахунок АО «ГРЕЙСЕРС»: гонорар, що може обраховуватись та сплачуватись кількома способами, а саме: за погодинною та фіксованою ставками, наведеними у п.п. 2.2., п. 2 Додаткової угоди. Ставка гонорару (погодинна чи фіксована) за надання правової допомоги АО «ГРЕЙСЕРС» клієнту погоджується сторонами у кожному конкретному випадку. За правову допомогу, передбачену п.п. 1.2.1, п.п. 1.2.3, п.п. 1.2.4 та п.п. 1.2.5 п. 1.2. даної додаткової угоди клієнт сплачує АО «ГРЕЙСЕРС» гонорар за погодинною ставкою, яка становить 3 000 грн. за час роботи адвоката АО «ГРЕЙСЕРС» (пункт 2.2.). Годиною вважається одна година часу, який був витрачений адвокатом АО «ГРЕЙСЕРС» безпосередньо на надання правової допомоги/юридичних послуг клієнту. Розмір гонорару АО «ГРЕЙСЕРС» за погодинною ставкою залежить від обсягу послуг та часу витраченого адвокатом та сплачується клієнтом після виставлення АО «ГРЕЙСЕРС» клієнту рахунку. За правову допомогу, передбачену п.п. 1.2.6, 1.2.7, 1.2.8, 1.2.9, 1.2.10, 1.2.11, 1.2.12, 1.2.213, 1.2.14, 1.2.15, 1.2.16, 1.2.17 п. 1.2. даної додаткової угоди клієнт сплачує АО «ГРЕЙСЕРС» гонорар за фіксованою ставкою, яка складає 66 500 грн. Розмір гонорару АО «ГРЕЙСЕРС» за фіксованою ставкою не залежить від обсягу наданих послуг та часу витраченого адвокатом та сплачується клієнтом після виставлення АО «ГРЕЙСЕРС» клієнту рахунку. Згідно з п. 3.1. Додаткової угоди, факт належного та повного виконання зобов`язань адвоката АО «ГРЕЙСЕРС» з надання правової допомоги за договором про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року та додаткової угоди № 1 від 07.03.2023 року до договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року підтверджується відповідним актом приймання-передачі наданої правової допомоги, який складається та підписується сторонами та скріплюється печаткою АО «ГРЕЙСЕРС» (т. 3.а.с. 183-188). В акті прийманні-передачі наданої правової допомоги до договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року та додаткової угоди № 1 від 07.03.2023 року до договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року вказано перелік наданих послуг, дату надання послуг, час витрачений на надання послуг, вартість наданих послуг почасова/фіксована ставка (т. 3 а.с. 189-191). З огляду на положення п. 1 ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою. Таким чином, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (п. 1 ч. 2 ст. 137 та ч. 8 ст. 141 ЦПК України). Аналогічна позиція висловлена Об`єднаною палатою Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду у постановах від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 22 січня 2021 року у справі № 925/1137/19, Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 317/1209/19 (провадження № 61-21442св19), від 03 лютого 2021 року у справі № 554/2586/16-ц (провадження № 61-21197св19), від 17 лютого 2021 року у справі № 753/1203/18 (провадження № 61-44217св18). Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19). 15 лютого 2024 року до суду від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Герасимовської Н.М. надійшло клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, на обґрунтування якого зазначала, що зазначена представником відповідача сума в розмірі 86 500,00 грн. не відповідає критерію розумності їхнього розміру. Також звертають увагу суду на те, що в доданих квитанціях не міститься посилання на номер та предмет справи, що унеможливлює їх віднесення саме до даної справи. Також повідомляла, що у провадженні Деснянського районного суду міста Києва одночасно знаходилися три справи ОСОБА_2 та Пліщука, і по кожній справі інтереси ОСОБА_2 представляла адвокат Величко Л.А., тому встановити, в який справі перераховувалися кошти за послуги адвоката наразі неможливо. Просила у разі задоволення заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу до 5 000,00 грн. (т. 3 а.с. 241-249). Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з позивача на користь відповідача 8 000 грн. витрат на правничу допомогу, виходячи із того, що витрати в розмірі 86 500,00 грн. не відповідають критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а також суперечить принципу розподілу таких витрат, оскільки перевіряючи детальний опис виконаних робіт наданий представником відповідача з матеріалами справи, вбачається відсутність співмірності з часом витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт та їх необхідністю, обсягом виконаної адвокатом роботи та участю адвоката в судових засіданнях. При цьому, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг Колегія суддів вважає, що визначений судом першої інстанції розмір витрат на правничу допомогу відповідає критерію розумності, справедливості, розумності, а також є співмірним зі складністю даної цивільної справи, обсягом виконаної адвокатом роботи. Доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, а тому відхиляються судом як необґрунтовані. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. За змістом п. 3 ч. 1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат (позиція Великої Палати Верховного Суду, викладена в постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16). Враховуючи ст. 28 Правил адвокатської етики необхідно дотримуватись принципу «розумного обґрунтування» розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. За висновком, викладеним у пункті 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Аналіз зазначеної постанови свідчить про те, що вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково. У постанові від 08 квітня 2020 року у справі № 306/1198/17 Верховний Суд зазначив, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися у ці правовідносини. Процесуальними нормами встановлено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів. Обов`язковим переліком документів на підтвердження відповідних витрат, незалежно від юрисдикції спору, є: договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, тощо) (висновки, викладені Верховним Судом у постановах у справах № 821/227/17, № 726/549/19, № 810/3806/18). За змістом ч. 1 ст. 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору (ч. 2 ст. 134 ЦПК України). Відповідно до ч. 8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Так, з матеріалів справи вбачається, що у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. просила стягнути з позивача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 25 000 грн. (т. 4 а.с. 128). На підтвердження витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції представник ОСОБА_2 - адвокат Величко Л.П. долучила до відзиву наступні докази: копію договору про надання правової допомоги № 23/2023 від 07.03.2023 року (т. 4 а.с. 131-132), копію додаткової угоди № 7від 26.03.2024 року до договору про надання правничої допомоги (т. 4 а.с. 133-134), копію акту приймання виконаних робіт від 29.03.2024 року (т. 4 а.с. 135-135а), копію платіжної інструкції (т. 4 а.с. 136), копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серії КС № 10464/10 від 07.02.2022 року (т. 4 а.с.138), копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АІ № 1580146 (т. 4 а.с. 137). Так, 07.03.2023 року між ОСОБА_2 та АО «Грейсерс» було укладено договір про надання правової допомоги № 23/2023 (т. 4 а.с.131-132). Розділом 5 визначено гонорар, оплата фактичних видатків. Відповідно до п. 5.1. гонорар є формою винагороди АО за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту за цим договором. Порядок обчислення гонорару, розмір гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення визначатимуться сторонами у додаткових угодах до даного договору, які невід`ємними частинами договору. Згідно з Додатковою угодою № 7 від 26.03.2024 року до договору № 23/2023 про надання правничої допомоги, ОСОБА_2 та АО «ГРЕЙСЕРС» в особі керуючого партнера Лисенка С.С., уклали дану додаткову угоду № 7 про наступне: Дана додаткова угода визначає строки, вартість, порядок оплати та розмір гонорару АО «ГРЕЙСЕРС» за надання правничої допомоги ОСОБА_2 під час розгляду в Київському апеляційному суді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.12.2023 року по цивільній справі № 754/2702/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , здійснення поділу квартири, визнання права власності на 715/100 частку квартири, усунення перешкод в користування квартирою, вселення в квартиру (пункт 1 додаткової угоди № 7). Відповідно до п. 2 вказаної Додаткової угоди № 7, за цією додаткової угодою АО «ГРЕЙСЕРС» зобов`язується надати ОСОБА_2 наступну правову допомогу: Написання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.12.2023 року по цивільній справі № 754/2702/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , здійснення поділу квартири, визнання права власності на 715/100 частку квартири, усунення перешкод в користування квартирою, вселення в квартиру; представництво та захист інтересів клієнта у Київському апеляційному суді - вартістю 25 000 грн.(т. 4 а.с. 133-134). В акті виконаних робіт від 29 березня 2024 року визначено перелік наданих послуг, дата надання послуг, вартість наданих послуг, а саме: Написання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.12.2023 року по цивільній справі № 754/2702/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Солом`янська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, Деснянська районна в м. Києві державна адміністрація в особі Органу опіки та піклування, про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу з 01.11.2018 року по 25.06.2019 року, визнання об`єктом спільної сумісної власності квартири АДРЕСА_1 , здійснення поділу квартири, визнання права власності на 715/100 частку квартири, усунення перешкод в користування квартирою, вселення в квартиру - 26.03.2024 - 27.03.2024 року; представництво та захист інтересів клієнта у Київському апеляційному суді - 02.05.2024 року, загальною вартістю 25 000 грн. (т. 4 а.с. 135-135а). Згідно з ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Крім того, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19) Представник позивача - адвокат Герасимовська Н.М. в суді апеляційної інстанції заперечувала проти заявленого відповідачкою розміру витрат на правничу допомогу (т. 4 а.с. 208). При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України» заява №19336/04, від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95), від 06 липня 2015 року у справі «Заїченко проти України» (п.131), зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постановах Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19, від 03 лютого 2021 року у справі №522/24585/17. У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Так, відповідно до статті 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо. Апеляційний суд оцінив заявлений розмір витрат на правову допомогу на предмет співмірності зі складністю цієї справи та реальності таких витрат, а також дослідив надані докази на підтвердження понесення цих витрат та дійшов висновку, що сума витрат, яку позивач просить стягнути з відповідача за розгляд справи в суді апеляційної інстанції на правничу допомогу - є завищеною. Зокрема апеляційний суд вважає, що розмір витрат написання відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Києва від 07.12.2023 року та участь в судовому засіданні є завищеним, оскільки у відзиві відтворюється правова позиція, викладена у відзиві на позовну заяву. Крім того, на момент підготовки відзиву на апеляційну скаргу, правова позиція позивача вже була сформована та не потребувала додаткового вивчення обставин справи, збору доказів та вивчення законодавства. Також, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що з протоколу судового засідання від 02.05.2024 року вбачається, що сторони в судове засідання не з`явились та судом було відкладено розгляд справи (т. 4 а.с. 177). Враховуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про зменшення розміру вказаних витрат з 25 000 грн. до 4 000 грн. Керуючись ст. 367, ст. 374, ст. 375, ст.ст. 381-384 ЦПК України, - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 -залишити без задоволення. Рішення Деснянського районного суду міста Києва від 07 грудня 2023 року - залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 15 лютого 2024 року - залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_5 ) - 4 000 грн. витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Дата складання повного судового рішення - 25 жовтня 2024 року. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова