Постанова Київський апеляційний суд № 381/4723/17

справа № 381/4723/17 головуючий у суді І інстанції Осаулова Н.А. провадження № 22-ц/824/4800/2024 суддя-доповідач у суді ІІ Інстанції Фінагеєв В.О. П О С Т А Н О В А Іменем України 14 лютого 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Головуючого судді Фінагеєва В.О., суддів Журби С.О., Яворського М.А., за участю секретаря Лобоцької В.П., розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2023 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Фастівського відділу державної виконавчої служби у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Скрід Ю.М. про арешт коштів боржника в рамках виконавчого провадження НОМЕР_4, заінтересована особа: Публічне акціонерне товариство комерційний банк «Приватбанк», - В С Т А Н О В И В: У червні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з скаргою та просив визнати дії державного виконавця Фастівського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Скрід Ю.М. про арешт коштів боржника неправомірними; скасувати постанову державного виконавця Фастівського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Скрід Ю.М. про арешт майна боржника від 03 вересня 2020 року, в частині накладення арешту на грошові кошти, що надходять як заробітна плата ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на рахунок № НОМЕР_2 відкритий у ПАТ «Банк Восток». Скарга обґрунтована тим, що з метою виконання рішення Фастівського міськрайонного суду Київської області, державним виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках на ім`я скаржника, в результаті чого було арештовано його рахунок в ПАТ «Приватбанк», який використовується для нарахування та отримання заробітної плати. У зв`язку з чим він позбавлений можливості отримувати заробітну плату, яка являється єдиним джерелом його існування. Ухвалою Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2023 рокуу задоволенні скарги ОСОБА_1 відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу суду першої інстанції через порушення норм процесуального права та ухвалити нове судове рішення, яким скаргу задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги скаржник посилається на аналогічні обставини, що наведені у скарзі та вказує про те, що постанова державного виконавця від 14 березня 2022 року про арешт коштів боржника позбавила його права на розпорядження заробітною платою. Крім того, не виконання державним виконавцем вимог ч. 1 ст. 28 Закону України «Про виконавче провадження», фактично позбавило боржника можливості подати скаргу в межах строку, визначеного ч. 1 ст. 449 Цивільного процесуального кодексу, ч. 5 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження». За таких умов причини пропуску строку подання скарги обумовлені об`єктивними перепонами в реалізації права на судове оскарження, а тому такі причини пропуску є поважними. Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу залишити без задоволення, виходячи з наступного. Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судом встановлено, що рішенням Фастівського міськрайонного суду Київської області від 29 серпня 2018 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за кредитним договором в розмірі 475 399,19 грн. та судові витрати у розмірі 7 140,82 грн. На виконання вказаного рішення 29 листопада 2018 року судом видано виконавчий лист, який стягувачем пред`явлений до Фастівського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). 03 вересня 2020 року головним державним виконавцем Фастівського міського відділу державної виконавчої служби Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) Скрід Ю.М. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 62935980 з виконання вказаного судового рішення. 16 вересня 2020 року головним державним виконавцем Скрід Ю.М. винесено постанову про арешт коштів боржника, якою накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належать боржнику ОСОБА_1 у межах суми стягнення з урахуванням виконавчого збору/основної винагороди виконавця, витрат виконавчого провадження, штрафів. Як вбачається з довідки АТ КБ «Приватбанк», ОСОБА_1 станом на 30 травня 2023 року має у банку картку № НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 ), на яку отримує зарплатні виплати. Також на вказану картку може бути зарахована будь-яка виплата (переказ). Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що із даних, що містяться у Автоматизованій системі виконавчого провадження, наразі, де боржником є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 вбачаються наступні відкриті виконавчі провадження: № АСВП: НОМЕР_5, № АСВП: НОМЕР_6, № АСВП: НОМЕР_7. Надана довідка з банку про надходження на рахунок зарплатних виплат не містить даних про накладення арешту на зазначений рахунок та відомостей, у рамках якого саме виконавчого провадження його було накладено та на підставі якої постанови виконавця. Апеляційний суд по суті погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи. Відповідно до вимог ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами. Згідно із ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Згідно з ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (стаття 43 Конституції України). Відповідно до статті 94 КЗпП України заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно - ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства, установи, організації і максимальним розміром не обмежується. Частиною першою статті 48 Закону № 1404-VIII визначено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації. Про звернення стягнення на майно боржника виконавець виносить постанову. Відповідно до частин першої та другої статті 68 Закону № 1404-VIII стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника звертається: 1) у разі відсутності в боржника коштів на рахунках у банках чи інших фінансових установах, 2) відсутності чи недостатності майна боржника для покриття в повному обсязі належних до стягнення сум, 3) у разі виконання рішень про стягнення періодичних платежів, зокрема аліментів. За іншими виконавчими документами виконавець має право звернути стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника без застосування заходів примусового звернення стягнення на майно боржника - за письмовою заявою стягувача або за виконавчими документами, сума стягнення за якими не перевищує п`яти мінімальних розмірів заробітної плати. Зазначена норма права визначає кошти, що складають заробітну плата як особливий об`єкт, на який може бути звернуто стягнення на виконання виконавчого документа, та обмежує таке стягнення відсутністю інших коштів та/або об`єктів для стягнення, видами боргових зобов`язань (періодичні платежі) та сумою стягнення. Порядок звернення стягнення на заробітну плату також визначається Законом № 1404-VIII та розділом Х «Звернення стягнення на заробітну плату та інші види доходів боржника» Інструкції у відповідності до яких про звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи боржника виконавець виносить постанову, яка надсилається для виконання підприємству, установі, організації, фізичній особі, фізичній особі - підприємцю, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи (частина третя статті 68 Закону № 1404-VIII). При цьому, у відповідності до пунктів 4, 8 та 9 розділу Х Інструкції контроль за правильним і своєчасним відрахуванням із заробітної плати та інших доходів боржника здійснюється виконавцем за власною ініціативою (пункт 4 розділу Х Інструкції), а за кожною постановою про стягнення підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, з якими боржник перебуває у трудових відносинах, щомісяця та після закінчення строку відповідних виплат або у разі звільнення працівника подається окремий звіт про здійснені відрахування та виплати за встановленою формою встановленою у додатку 9 до Інструкції). Звіт про здійснені відрахування та виплати долучається до матеріалів виконавчого провадження. Зазначений додаток № 9 передбачає період звіту, розмір нарахованої заробітної плати, розмір утриманих податків та інших обов`язкових платежів, відсоток стягнення та утриману суму на погашення боргу за виконавчим провадженням. Таким чином, законодавство покладає зобов`язання з контролю за виконанням стягнення з доходів боржника як на підприємство, установу, організацію, фізичну особу-підприємця, що здійснюють боржнику певні виплати, та зобов`язано направляти виконавцю щомісячні звіти про відрахування з таких доходів, так і на виконавця, який здійснює контроль шляхом отримання таких звітів та їх перевірки з точки зору правильності нарахувань та розміру стягнення. Саме такий звіт надає виконавцю можливість контролю за сумами заробітної плати, які нараховані боржнику за місцем отримання доходів та сумами стягнення, які здійснюються з цього доходу. Відповідно частини першої статті 70 Закону розмір відрахувань із заробітної плати, пенсії, стипендії та інших доходів боржника вираховується із суми, що залишається після утримання податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування. Частинами другою та третьою статті 70 Закону № 1404-VIII передбачено, що із заробітної плати боржника може бути утримано за виконавчими документами до погашення у повному обсязі заборгованості: у разі стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю особи, у зв`язку із втратою годувальника, майнової та/або моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, - 50 відсотків; за іншими видами стягнень, якщо інше не передбачено законом, - 20 відсотків. Загальний розмір усіх відрахувань під час кожної виплати заробітної плати та інших доходів боржника не може перевищувати 50 відсотків заробітної плати, що має бути виплачена працівнику, у тому числі у разі відрахування за кількома виконавчими документами. З наведених норм права вбачається, що виконавець має повноваження звернути стягнення на заробітну плату боржника лише за відсутності іншого майна, на яке можливо звернення стягнення та для виконання рішення про стягнення періодичних платежів, однак у розмірі не більше 20 відсотків за наявності одного виконавчого документа та 50 відсотків заробітної плати за наявності декількох виконавчих документів (зведене виконавче провадження). Таке стягнення здійснюється підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, фізичними особами - підприємцями, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію та інші доходи. Встановлення відрахувань у певному відсотковому визначенні від заробітної плати боржника покликане гарантувати людині право на своєчасне, у передбачені законом строки, одержання винагороди за працю, що становить одне з основних трудових прав людини, тому й законодавець обмежив розмір будь - яких утримань із заробітної плати, і таке обмеження є законодавчо встановленою забороною на накладення арешту на заробітну плату, що виплачена боржнику після таких утримань, або частину заробітної плати, що перевищує граничну межу таких відрахувань. Накладення арешту на кошти, що складають заробітну плату боржника після здійснення утримань із неї за виконавчими документами та понад встановлений законом розмір для відрахувань із заробітної плати, є надмірним тягарем для боржника та порушенням його прав на одержання винагороди за працю та достойні умови життя. Таким чином, не може бути накладений арешт на кошти що складають заробітну плату боржника після фактичного здійснення утримань із неї за виконавчими документами та на усі кошти заробітної плати боржника поза межами дозволених законом розмірів відрахувань із такої заробітної плати, а якщо такий арешт накладений, то він має бути знятий. При цьому на кошти, що знаходяться на рахунках та які не є коштами, що складають заробітну плату, таке обмеження не розповсюджується. Зняття арешту з коштів, що складають заробітну плату, здійснюється виконавцем відповідно до частини четвертої статті 59 Закону № 1404-VIII на підставі поданих боржником документів, підтверджуючих статус коштів виключно із заробітної плати, або на підставі повідомлення банку про заборону накладення арешту на такий рахунок відповідно до частини другої вищевказаної статті. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII підставами для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини є отримання виконавцем документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на кошти, що знаходяться на цьому рахунку, заборонено законом. Виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктом 10 частини першої статті 34 цього Закону (абзац другий частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII). Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) (пункти 7.14, 7.15 постанови). При цьому передбачене абзацом другим частини другої статті 59 Закону № 1404-VIII зобов`язання виконавця зняти арешт на підставі повідомлення банку не виключає зняття такого арешту на підставі повідомлення боржника, та за наслідками здійснення контролю за правильністю стягнення на підставі наданих звітів про стягнення, оскільки у відповідності до підпункту 1 частини четвертої статті 59 цього закону підставами для зняття виконавцем арешту з майна боржника або його частини є отримання ним документального підтвердження, що звернення стягнення на такі кошти боржника заборонено законом. Для боржника надання вищевказаних підтверджуючих документів є процесуальною можливістю відновити свої права, порушені у зв`язку накладенням незаконного арешту, а для виконавця зняття такого арешту є здійсненням повноважень для усунення спричинених негативних наслідків. Однак це не виключає зобов`язання банку при виконанні приписів державного та/або приватного виконавця окремо від боржника повідомити виконавця про неможливість накладення арешту на грошові кошти боржника у зв`язку з забороною встановленою законом. Правові висновки аналогічного змісту викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20. З постанови державного виконавця від 16 вересня 2020 року про арешт коштів боржника, вбачається, що виконавцем накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів що містяться на рахунках, накладення арешту на які заборонено законом. Отже, державний виконавець не накладав арешт на заробітну плату боржника ОСОБА_1 . За таких обставин, саме банк отримавши зазначену постанову державного виконавця про арешт коштів, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен був визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі знаходження на рахунку коштів, накладення арешту на які заборонено, був зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання. Дії банку скаржник не оскаржував. В той же час, ОСОБА_1 , як власник банківського рахунку на який зараховуються кошти його заробітної плати, також не був позбавлений можливості звернутися до державного виконавця та, надавши відповідні підтверджуючі документи належності рахунка до зарплатного, просити зняти такий арешт (постанова Великої Палати Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 756/8815/20). Однак ні банк, ні скаржник до державного виконавця не звертались, підтверджуючих документів накладення арешту на зарплатний рахунок йому не надавали, що виключає можливість визнання дій останнього незаконними. Звертаючись до суду з даною скаргою, ОСОБА_1 не звернув уваги, що в своїй постанові державний виконавець виклав застереження щодо неможливості накладення арешту на кошти на рахунках, арешт яких заборонено законом. За таких обставин, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстав до визнання неправомірними дій державного виконавця та скасування його постанови про накладення арешту на грошові кошти немає. Висновки суду по суті вимог скарги відповідають фактичним обставинам справи, ґрунтуються на наявних у справі доказах та доводами апеляційної скарги не спростовуються, що у відповідності до ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення ухвали суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись статтями 374, 375, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, - П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Фастівського міськрайонного суду Київської області від 20 липня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів. Повне судове рішення виготовлено 19 лютого 2024 року. Головуючий Фінагеєв В.О. Судді Журба С.О. Яворський М.А.