Постанова 4820 № 682/2191/23

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 08 лютого 2024 року м. Хмельницький Справа № 682/2191/23 Провадження № 22-ц/4820/334/24 Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В., секретар судового засідання Кошельник В.М., з участю позивача, апелянта та його представника, розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року, суддя Зеленська В.І. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про витребування майна з чужого володіння, встановив: В серпні 2023 ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 про витребування 1/4 частини житлового будинку з надвірними будівлями АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову вказав, що з 1992 року був зареєстрований та проживав у вказаному будинку, який належав на праві власності його батькам, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла його мати, ОСОБА_4 . Після її смерті відкрилася спадщина за законом на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями АДРЕСА_1 . Він та його батько, ОСОБА_3 , були зареєстровані у вказаному будинку та як спадкоємці першої черги за законом, вступивши у володіння спадковим майном, прийняли спадщину після смерті ОСОБА_5 . Право позивача на 1/4 частку житлового будинку з надвірними будівлями в порядку спадкування за законом ніким не оспорено, не було порушено, тому ним не вживалися заходи для державної реєстрації свого права власності. В той же час його батько, ОСОБА_3 , без його відома виготовив інвентарну справу та технічний паспорт на житловий будинок з надвірними будівлями і 01.11.2016 року одноосібно зареєстрував у державного реєстратора виконавчого комітету Славутської міської ради Хмельницької області право власності на весь житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 та згодом, 02.08.2018 року, подарував 83/100 частин спірного житлового будинку з надвірними будівлями ОСОБА_1 , а 07.08.2020 року подарував їй решту, 17/100 частин житлового будинку. ОСОБА_1 змінила замки на вхідних дверях у будинок, чим створила позивачу перешкоди у користуванні спірним будинком. У січні 2021 року він звернувся до відділу реєстрації виконавчого комітету Славутської міської ради з вимогою надати довідку про його зареєстроване місце проживання та 05.02.2021 року отримав відповідь про те, що 10.08.2020 року за заявою ОСОБА_1 на підставі п. 26 Правил реєстрації місця проживання його знято з реєстрації місця проживання по АДРЕСА_1 у зв`язку зі зміною власника житла. Таким чином, про порушення свого права власності на частку у спадковому майні він дізнався 05.02.2021 року, а тому вважає, що звертаючись з позовом до суду на захист порушеного права 24.08.2023 року, ним не пропущено строку позовної давності. Рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 17.11.2023 року позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями, що розташована по АДРЕСА_1 , на користь ОСОБА_2 . Вирішено питання судових витрат. Задовольняючи позов суд зазначив, що рішенням Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 16.02.2023 року, яке набрало законної сили, скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на 1/4 частину житлового будинку з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , з мотивів порушення спадкових прав ОСОБА_2 . Строк позовної давності ОСОБА_2 не пропущено, оскільки про порушення свого права він дізнався після отримання відповіді з виконавчого комітету Славутської міської ради №Д-21-25/70 від 05.02.2021 року про зняття його з реєстрації місця проживання. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. На обґрунтування скарги апелянт зазначила, що позивачем не прийнято спадщину після смерті ОСОБА_4 , оскільки жодних дій щодо вступу в управління або володіння спадковим майном ОСОБА_2 не вчинив. При цьому, ОСОБА_2 міг та повинен був раніше дізнатися про вибуття з його володіння спірної частки у житловому будинку. Зокрема, свідок ОСОБА_3 в суді пояснив, що в 2016 році він оформив право власності на будинок разом із позивачем, зокрема, на прохання останнього. У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 послався на законність та обґрунтованість судового рішення, просив апеляційну скаргу залишити без задоволення. В суді апелянт та його представник підтримали доводи апеляційної скарги. Позивач в судовому засіданні проти апеляційної скарги заперечив, підтримав рішення суду першої інстанції. Заслухавши пояснення учасників справи, враховуючи зміст позовних вимог та доводи апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про необхідність залишення без задоволення апеляційної скарги виходячи з наступного. Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками позивача, ОСОБА_2 . Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , було побудовано та прийнято в експлуатацію в 1973 році на земельній ділянці, яка рішенням №61 виконавчого комітету Славутської міської ради депутатів трудящих від 07.04.1966 року була виділена ОСОБА_3 для індивідуальної забудови. Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , оскільки був побудований та прийнятий в експлуатацію за час перебування останніх у шлюбі. В даному будинку проживали та були зареєстровані ОСОБА_2 (позивач), та його батьки, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача, ОСОБА_4 , померла. На час смерті ОСОБА_4 в житловому будинку по АДРЕСА_1 , було зареєстроване місце проживання позивача, ОСОБА_2 та його батька, ОСОБА_3 01.11.2016 року в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно на підставі договору від 10.10.1966 року та акту про завершення будівництва від 01.11.1973 року за ОСОБА_3 було зареєстровано право власності на житловий будинок по АДРЕСА_1 . 02.08.2018 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 укладено нотаріально посвідчений договір дарування 83/100 частин вказаного житлового будинку та в цей же день за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказану частину житлового будинку. Крім того, 07.08.2020 року, між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування 17/100 частин спірного житлового будинку, та в цей же день за ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно зареєстровано право власності на вказану частину житлового будинку, після чого остання стала одноосібним власником спірного житла. Статтями 548, 549 ЦК Української РСР передбачено, що для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини. Вважається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння з моменту відкриття спадщини; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14.06.1994 року №18/5, чинної на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов`язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном. Встановивши, що ОСОБА_2 на момент смерті матері, ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживав та був зареєстрований разом з нею у будинку АДРЕСА_1 , суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо прийняття позивачем спадщини після смерті ОСОБА_4 . Згідно з частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України, кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу у разі їх порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. У частині п`ятій статті 1268 ЦК України передбачено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 22.12.2021 року у справі №752/14877/18 (провадження №61-15210св21) зазначено, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №183/1617/16 (провадження №14-208цс18) вказано, що захист порушених прав особи, що вважає себе власником майна, яке було неодноразово відчужене, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до останнього набувача цього майна з підстав, передбачених статтями 387 та 388 ЦК України. Задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Велика Палата Верховного Суду вважає, що власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача (близький за змістом підхід сформулював Верховний Суд України у висновку, викладеному у постанові від 17.12.2014 року у справі №6-140цс14). Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Таким чином, ефективним способом захисту права ОСОБА_2 , як спадкоємця, що прийняв спадщину після смерті ОСОБА_4 , зокрема, на частки будинку АДРЕСА_1 , є віндикаційний позов до ОСОБА_1 , за якою зареєстровано право власності на спірну квартиру. Згідно статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним. Якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього (стаття 330 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Суд першої інстанції правильно встановив, що прийнявши в установленому законом порядку спадщину, позивач з часу її відкриття набув речові права на частину будинку АДРЕСА_1 , яка вибула з його власності та була набута батьком позивача, ОСОБА_3 , а згодом ОСОБА_1 , на підставі договорів дарування, укладених із ОСОБА_3 , що є підставою для її витребування і від добросовісного набувача відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України. Щодо доводів апелянта про сплив позовної давності. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (частини четверта, п`ята статті 267ЦК України). У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.11.2019 року в справі №911/3677/17 (провадження №12-119гс19) вказано, що для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 33 ГПК України (у редакції, чинній до 15.12.2017 року) та статтею 74 цього Кодексу (у редакції, чинній з 15.12.2017 року), про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Визначаючи початок перебігу позовної давності у вищевказаному спорі, колегія суддів звертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду зробила вказаний правовий висновок стосовно того, коли про порушене право довідалася або могла довідатися саме держава в особі уповноваженого органу, в той час як у даному спорі необхідно встановити коли ОСОБА_2 довідався або міг довідатися про те, що спірна частка будинку протиправно вибула з володіння позивача у володіння іншої особи. Враховуючи, що про порушення свого права на спадкове майно позивач дізнався зі змісту письмової відповіді, наданої виконавчим комітетом Славутської міської ради від 05.02.2021 року №Д-21-25/70, про зняття його з реєстрації місця проживання 10.08.2020 року у зв`язку з відчуженням житла та отримання Інформаційної довідки 16.03.2021 року, в якій зазначено про реєстрацію права власності 01.11.2016 року на спірний житловий будинок за його батьком, ОСОБА_3 , та перехід права власності на підставі договорів дарування житлового будинку до ОСОБА_1 , інших достовірних доказів матеріали справи не містять, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем строк позовної давності не пропущено. Посилання апелянта на те, що згідно з показаннями свідка ОСОБА_3 позивач дізнався про порушення свого права в 2016 році, оскільки допомагав батькові оформляти право власності на спірний будинок разом з ОСОБА_3 , колегія суддів до уваги не приймає. Свідчення ОСОБА_3 не можуть бути достовірними, враховуючи його особу, негативні відносини з позивачем, та ту обставину, що саме внаслідок незаконних дій ОСОБА_3 з володіння позивача ОСОБА_2 вибуло спірне нерухоме майно. Суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги слід визнати необґрунтованими. Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Славутського міськрайонного суду Хмельницької області від 17 листопада 2023 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повний текст постанови складено 09 лютого 2024 року. Судді: Р.С. Гринчук А.М. Костенко Т.В. Спірідонова